Ухвала суду № 64934121, 16.02.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/206/17 Справа № 195/863/16-к Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Коваленко В.Д.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати по кримінальним справам апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Коваленко В.Д.,

суддів Кононенко О.М., Онушко Н.М.,

секретаря Солодовник О.Д.,

за участю прокурора Постаренко Д.В.,

обвинуваченого ОСОБА_2,

адвоката ОСОБА_3,

потерпілого ОСОБА_4,

адвоката ОСОБА_5,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора, який приймав участь у судовому розгляді кримінального провадження судом першої інстанції та потерпілого ОСОБА_4 на вирок Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2016 року, -

В с т а н о в и л а:

цим вироком

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживаючого ІНФОРМАЦІЯ_4, с-ще Томаківка Томаківського району Дніпропетровської області, раніше не судимого,

засуджено за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України до покарання у виді 120 годин громадських робіт.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 матеріальні збитки у розмірі 6175 гривень та моральну шкоду у розмірі 10000 гривень.

Вироком суду, неповнолітнього ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за те, що він приблизно з 00.30 години, 22.11.2015 року, разом з раніше йому знайомим ОСОБА_4, знаходився біля кафе «Колос» в с-ще Томаківка Томаківського району Дніпропетровської області, де в ході розмови між останніми виник конфлікт. Під час перепалки ОСОБА_2, на ґрунті особистих неприязних відносин викликаних вказаним конфліктом, діючи з необережності, не передбачаючи настання в результаті своїх дій суспільно небезпечного наслідку у вигляді спричинення ОСОБА_4 тяжких тілесних ушкоджень, але маючи реальну можливість передбачити їх настання, наніс останньому один удар кулаком правої руки в область голови зліва, від чого ОСОБА_4 впав та вдарився правою частиною голови об асфальтне покриття.

В результаті необережних дій ОСОБА_2 потерпілому ОСОБА_4, були спричинені тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, а саме синця в правій параорбітальній області субкон'юктивального крововилива правого ока, підшкірної гематоми скроневої області, лінійного перелому правих тім'яної і скроневої кісток з переходом на кістки основи черепа, епідурального (між внутрішньою поверхнею кісток черепа і зовнішньою твердої мозкової оболонки) крововилива в правій тім'яній області, субдурального (під твердою мозковою оболонкою) крововилива в лівій скроневій області, вогнищевого забою головного мозку 2-го ступеню лівих лобної та скроневої часток, які розглядаються у сукупності як єдина черепно-мозкова травма і за ознакою небезпеки для життя відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.

В апеляційній скарзі прокурор просить змінити вирок суду в частині розміру стягнутої моральної шкоди за цивільним позовом ОСОБА_4 та збільшити суму вказаного стягнення.

В обґрунтування своїх вимог, прокурор посилається на те, що судом не обґрунтовані висновки про часткове задоволення цивільного позову, оскільки стягнутий розмір моральної шкоди всього 10000 гривень, не відповідає обсягу фізичних та моральних страждань потерпілого, що мали місце внаслідок подій 21.11.2015 року. На думку прокурора, судом не було враховано, що у ОСОБА_4 змінився звичайний образ життя, він переніс психологічні страждання, а також потерпілому встановлено групу інвалідності.

Не погоджуючись з вироком суду, потерпілий ОСОБА_4 також подав апеляційну скаргу в якій просить вирок суду першої інстанції скасувати через мякість в частині призначення ОСОБА_2 покарання та просить в цій частині ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченому більш суворе покарання. Крім того просить додатково стягнути з обвинуваченого 123895 гривень моральної шкоди, про що він прохав раніше і в позовній заяві та 243, 96 гривні процесуальних витрат на проїзд.

В обґрунтування своїх вимог, потерпілий посилається на те, що призначене судом покарання, на його думку, є явно не справедливим, а вирок в цій частині є необгрунтованим, бо призначене покарання не відповідає тяжкості злочину та особі обвинуваченого. Посилається на те, що суд безпідставно відмовив в повному задоволенні цивільного позову щодо відшкодування йому моральної шкоди, вважає, що судом безпідставно застосовано посилання на норму ст. 100 КК України, оскільки ОСОБА_2 на момент розгляду справи вже досяг повноліття. Потерпілий зазначає, що в результаті отриманої травми він знаходиться на обліку під наглядом та на лікуванні лікарів, йому встановлено 3 групу інвалідності. Крім того зазначає, що в період з 22.11.2015 року по 17.08.2016 року обвинуваченим та його батьками не було відшкодовано жодної копійки витраченої потерпілим на лікування та в відшкодування спричиненої моральної шкоди.

В запереченні на апеляційну скаргу потерпілого, обвинувачений ОСОБА_2 просить вирок суду відносно нього залишити без змін, а апеляцію потерпілого без задоволення. На те, на його думку прийняте рішення судом першої інстанції є цілком законним та обґрунтованим, доводи потерпілого стосовно того, що на момент розгляду справи він вже набув повнолітнього віку вважає невірними, оскільки злочинність і карність, а також інші правові наслідки визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння. Прийняте рішення стосовно цивільного позову потерпілого, ОСОБА_2 вважає законним та справедливим, оскільки судом встановлено, що його дії носили необережний характер і він не передбачав настання тяжких наслідків.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, думку прокурора, який підтримав апеляцію прокурора, також підтримав частково апеляції потерпілого і його представника, пояснення засудженого та його захисника адвоката ОСОБА_7, пояснення потерпілого ОСОБА_4 та його представника адвоката ОСОБА_5, які просили задовольнити вимоги апеляції потерпілого в повному обсязі, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг та зіставивши з матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_2 у вчинені злочину, передбаченого ст. 128 КК України, відповідає фактичним обставинам справи і ґрунтується на зібраних у справі та досліджених в судовому засіданні і наведених у вироку доказах, які ні ким не оскаржуються.

Щодо доводів в апеляціях прокурора та потерпілого ОСОБА_4 доводи про безпідставне зменшення судом суми, яка підлягає стягненню із засудженого на відшкодування моральної шкоди, колегія суддів приходить до наступного.

За змістом ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними діями фізичній особі, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

У відповідності до вимог ст. 1195 ЦК України, фізична особа, яка завдала шкоди ушкодженням здоровя особі, зобовязана відшкодувати потерпілому додаткові витрати, викликані необхідністю лікування, придбання ліків, які визначаються на підставі довідок, рецептів лікарів, рахунками про їх вартість тощо.

Також відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Відповідно до ч.5 ст.334 КПК суд має мотивувати у вироку прийняте рішення про задоволення цивільного позову, а також перевірити обґрунтованість заявлених вимог і навести відповідні розрахунки сум, що підлягають стягненню.

Але районний суд, в цій частині, вимог Закону не дотримався та при визначенні розміру моральної шкоди, усупереч вимогам ст.1167 Цивільного кодексу України не в повній мірі врахував характер вчиненого ОСОБА_2 діяння, ступінь страждань потерпілого, повязаних з отриманими ним тілесними ушкодженнями, а також тривалість фізичних і моральних страждань ОСОБА_4, настання негативних змін у його житті, не врахував, що стан його здоров'я суттєво погіршився, погіршився слух та зір, він став інвалідом 3 групи. У вироку не наведено переконливих мотивів прийнятого рішення про стягнення на користь ОСОБА_4 коштів у сумі 10 000 грн., хоча той заявив позов на суму 123895, 95 грн. Суд обґрунтував надмірне зменшення її розміру лише загальними посиланнями на те, що діями ОСОБА_2 потерпілому заподіяно моральну шкоду.

Як вбачається з матеріалів справи, в результаті злочинних дій засудженого потерпілий досить тривалий час зазнавав та зазнає страждань. Судом фактично не були досліджені та залишені поза увагою доводи ОСОБА_4 про те, що внаслідок протиправних дій обвинуваченого для його здоров'я наступили певні невідворотні зміни, він потребує подальшого лікування органів зору та слуху.

Задовольнивши частково позовні вимоги потерпілого щодо стягнення коштів у відшкодування моральної шкоди потерпілому ОСОБА_4 у розмірі до 10 000 грн. суд першої інстанції не навів у вироку належних міркувань того, у звязку із чим він стягнув із обвинуваченого на користь потерпілого у відшкодування моральної шкоди грошову суму, значно меншу від заявленої у позовній заяві.

На підставі ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення районного суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 у відшкодування моральної шкоди лише 10 00 гривень є не правильним, остільки компенсація заподіяної шкоди здоровю потерпілого є вочевидь недостатньою та несправедливою.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до роз'яснень, даних у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення). Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, ступінь зниження престижу, ділової репутації.

Розглядаючи справу в апеляційному порядку, суд має право внести у вирок зміни щодо відшкодування шкоди, в тому числі збільшити його розмір, якщо для цього не потрібно збирати й додатково перевіряти докази і якщо обставини справи в частині заподіяння шкоди правильно встановлені судом першої інстанції.

Враховуючи ступінь моральних страждань та переживань потерпілого, спричинених неправомірними діями обвинуваченого, що призвело до вочевидь негативних наслідків для його здоров'я, виходячи із засад розумності і справедливості, та приймаючи до уваги матеріальний стан обвинуваченого, колегія суддів вважає за необхідне вирок в частині задоволення цивільного позову змінити та задовольнити розмір стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4, - 100000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої здоровю, а в іншій частині в розмірі 23895 гривень відмовити. Колегія суддів вважає, що саме така сума буде достатньою та справедливою.

Що стосується доводів потерпілого, про необхідність стягнення 243 гривень 96 коп. в відшкодування затрат на проїзд, то колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляції в цій частині, остільки ОСОБА_4 не надано відповідних документів, підтверджуючих ці витрати.

Також колегія суддів ставиться критично до доводів потерпілого ОСОБА_6 стосовно призначення обвинуваченому більш суворого покарання, ніж громадські роботи.

При цьому колегія суддів зауважує, що змісту закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 50 КК України, випливає, що покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження вчиненню нею нових злочинів.

Також колегія суддів зазначає, що згідно вимог Закону, при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного обвинуваченого, який визнається винним у вчиненні кримінального правопорушення, суди мають суворо дотримуватись вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Призначаючи ОСОБА_2 покарання, у відповідності з вимогами ст. 65 КК України, суд врахував тяжкість вчиненого ним злочину, дані про особу, всі обставини провадження, з урахуванням чого призначив ОСОБА_2 покарання в межах санкції ст. 128 КК України, яке за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових злочинів. Як видно з матеріалів кримінального провадження, обвинувачений за місцем проживання характеризується посередньо, скоєне кримінальне правопорушення відноситься до категорії невеликої тяжкості. Крім того обвинувачений є неповнолітньою особою, щиро розкаявся та відшкодував матеріальну шкоду. Тому рішення суду щодо міри покарання, призначеної обвинуваченому у вигляді 120 годин громадських робіт, відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України. Інші види покарання, передбачені в ст. 128 КК України до неповнолітніх не можуть бути застосовані.

У зв'язку з вищевикладеним, доводи потерпілого про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості скоєного злочину та особі обвинуваченого колегія суддів розцінює, як необґрунтовані та такі, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419, КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги прокурора, який приймав участь у судовому розгляді кримінального провадження судом першої інстанції та потерпілого ОСОБА_4 задовольнити частково.

Вирок Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2016 року, щодо ОСОБА_2в частині вирішення цивільного позову щодо відшкодування моральної шкоди змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_4 в відшкодування моральної шкоди, - 100 000 гривень.

В решті вирок суду залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді апеляційного суду: