Рішення № 64926210, 21.02.2017, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження №2/522/2648/17

Справа № 522/1614/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2017 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді: Домусчі Л. В.

при секретарі Шевчик В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Правекс Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Позивач 03.02.2016 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, за яким просив стягнути з відповідачів на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 20 334,88 гривень та судові витрати.

У своїх позовних вимогах позивач посилається на те, що 04.07.2008 року між АКБ «Правекс-Банк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «Правекс-Банк») та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 3299-039/08Р, згідно якого банк надав відповідачу кредит у сумі 17 244 дол. США строком по 04.07.2008р. зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13,99% річних, та здійснювати повернення кредиту щомісячними платежами згідно графіку погашення кредиту, кінцевий строк погашення кредиту - 04.07.2015 року. У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 04.07.2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №3299-039/08Р. У подальшому, 30.12.2008 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 3299-039/08Р від 04.07.2008 року, відповідно до якого внесено зміни до графіку погашення кредиту.

Позичальник допустив порушення своїх зобов'язань за кредитним договором щодо своєчасної сплати чергових платежів з повернення суми кредиту та процентів за користування кредитом, внаслідок чого прострочена заборгованість відповідача перед позивачем станом на 28.05.2015 року склала 20 334, 88 дол. США, з яких 13860,92 дол. США - по тілу кредиту та 6473, 96 дол. США - по відсоткам за користування кредитом.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07.07.2015 року позов банку був задоволений у повному обсязі (а.с.65-67).

Ухвалою суду від 07.09.2016 року (а.с.93-94) за заявою відповідача ОСОБА_2 було скасовано заочне рішення суду від 07.07.2015 року та справу призначено до розгляду у загальному порядку.

Представник позивача у судове засідання 21.02.2017 року не з'явився, але подав до суду письмову заяву, згідно якої просив розглядати справу у його відсутності та просив задовольнити позовні вимоги. У минулих судових засіданнях представник банку підтвердив, що дійсно були внесені зміни до основного договору, зокрема, змінено термін повернення кредиту та графік погашення платежів. Проте, вважає, що це не змінює суть їх позову, а є технічною помилкою та можливо невірний рахунок. Представник банку зазначив, що підстав позову не змінюють та підтвердив, що дійсно останній платіж за кредитом було здійснено відповідачем у серпні 2012 року, проте свої кредитні зобов'язання в повному обсязі відповідач не сплачував ще з 2011 року. за клопотанням представника банку розгляд справи відкладався для уточнення позовних вимог та надання додаткових пояснень. З моменту останньої присутності представника банку у судовому засіданні 17.11.2016 року, справа відкладалась 19.01.2017 року, проте до суду станом на 21.02.2017 року жодних пояснень та уточнень від відповідача не надходило.

Відповідач у судовому засіданні заперечував проти вимог банку, просив відмовити. Додатково пояснив, що дійсно 04.07.2008 року було укладено кредитний договір № 3299-039/08Р, проте, вважає, що даний позов заявлений з необґрунтованих підстав. Даний позов банку містить посилання лише на договори за 2008 рік, при цьому не були враховані зміни, внесені 20.01.2010 року до кредитного договору, які є суттєвими. Так, було проведено реструктуризацію простроченої заборгованості, змінився термін виконання кредитного зобов'язання, який склав 04 липня 2016 рік. Також, в п.1 договору про внесення змін та доповнень від 20.01.2010 року було визнано сторонами фактичну заборгованість 15 494, 92 дол. США, з яких 1010, 92 дол. США - прострочена заборгованість, та затверджено новий орієнтований графік щомісячних платежів по кредиту. Зазначив, що розрахунок заборгованості здійснено не на підставі чинного графіку щомісячних платежів, а тому вважає необґрунтованим та таким, що не може братися до уваги. Також, банком не зазначено, з якого саме часу його право є порушеним, звернув увагу на те, що в розрахунку прострочену заборгованість за відсотками банк рахує з 08.05.2009 року, а заборгованість за кредитом рахує з 12.07.2011 року. При цьому, з відповідним позовом звернувся до суду лише 03.02.2016 року. Вказав, що останній платіж за кредитним договором був здійснений у серпні 2012 року, вважає, що до спірних правовідносин мають бути застосовані строки позовної давності. Зазначив, що відповідачка ОСОБА_3 хворіє не онкологічне захворювання та вони неодноразово звертались до банку з заявами про відстрочку сплати заборгованості. До середині 2012 року вони ще періодично сплачували кошти за кредитом, проте у подальшому вже не було матеріальної можливості. Також, пояснив, що з 03.09.2014 року по 20.08.2015 року був призваний до Збройних сил України та приймав участь в антитерористичній операції, на теперішній час він є безробітнім. З урахуванням даних пояснень, просив відмовити у задоволенні позовних вимог банку.

Відповідачка у судове засідання не з'явилась, про час і місце була повідомлена належним чином, поважних причин неявки суду не представила.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, з урахуванням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та вимог закону з дотримання строків розгляду справи, з урахуванням вимог ст.. 169 ЦПК України, за згодою осіб, які брали участь у справі, ухвалив слухати справу за відсутності відповідачки ОСОБА_3 та представника позивача, повідомлених належним чином, на підставі наявних у справі документів.

З поданого банком позову та матеріалів справи судом встановлено, що 04.07.2008 року між АКБ «Правекс-Банк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «Правекс-Банк») та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 3299-039/08Р, згідно якого банк надав відповідачу кредит у сумі 17 244 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13,99% річних, та зобов'язанням здійснити повернення кредиту щомісячними платежами згідно графіку погашення кредиту, кінцевий строк погашення кредиту - 04.07.2015 року.

Також, 04.07.2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №3299-039/08Р, згідно п.1.1 якого поручитель, у порядку та на умовах, передбачених договором, зобов'язалась нести солідарну майнову відповідальність перед кредитором за виконання в повному обсязі зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором №3299-039/08Р від 04.07.2008 року та можливих змін та доповнень до нього щодо сплати процентів, неустойки (штрафу, пені), вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом у строк до 04.07.2015 року у розмірі 17 244 дол. США та будь-якого збільшення цієї суми, яке прямо передбачено умовами кредитного договору, відшкодування збитків та іншої заборгованості.

Згідно п.1.3 договору поруки, поручитель надав згоду на збільшення розміру забезпеченого порукою за вказаним договором поруки зобов'язання позичальника, що може виникнути у майбутньому, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, у випадку внесення позичальником та кредитором змін та доповнень до Кредитного договору, змін до Кредитного договору та/або до даного Договору кредитором в односторонньому порядку.

Строк дії договору поруки був визначений сторонами до 04.07.2018 року.

30.12.2008 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 3299-039/08Р від 04.07.2008 року відповідно до якого внесено зміни до графіку погашення кредиту. Зокрема, п.4.4. розділу 4 було викладено наступним чином: «позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом щомісяця до 10 числа включно шляхом внесення грошових коштів згідно графіку погашення кредиту, встановленому у Додатку №2 до цього Договору».

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст.. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов кредитного договору та Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з положеннями статей 530, 612, 625, 1050, 1054 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у термін, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (ст. ст. 530, 631 ЦК України).

Звертаючись 03.02.2016 року до суду з відповідним позовом, банк в обґрунтування позову посилався на неналежне виконання позичальником свої кредитних зобов'язань, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість.

Згідно розрахунку банку, наданого до позову (а.с.7-9), заборгованість відповідачів станом на 28.05.2015 року становить 20 334, 88 дол. США, з яких 13860,92 дол. США - заборгованість по тілу кредиту та 6473, 96 дол. США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом.

Банком 25.06.2015 року на адресу поручителя ОСОБА_3 було направлено письмову вимогу щодо сплати суми заборгованості (а.с.10-12), проте остання залишились без виконання. Відповідної вимоги до позичальника банк не направляв.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одним із проявів принципу диспозитивності у цивільному судочинстві є те, що сторони вільно розпоряджаються наданими їм процесуальними правами, за допомогою яких вони можуть впливати на хід процесу. Зокрема, згідно із ст. 31 ЦПК України, право на збільшення або зменшення розміру позовних вимог, відмови від позову, зміни підстав або предмета позову належить виключно позивачеві.

Під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлено окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

За умовами договору погашення кредиту повинне здійснюватися позичальником частинами до 10 числа кожного місяця (п.4.4-4.5 кредитного договору), отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

З матеріалів справи судом встановлено, що останній платіж за тілом кредиту позичальник здійснив 10.08.2012 року (а.с.7 на звороті), за відсотками за користування кредитом - 03.08.2011 року (а.с.9), тобто наступний платіж за тілом кредиту позичальник мав зробити до 10.09.2012 року, а за відсотками за користування кредитом - до 10.09.2011року. Тобто, право вимоги банку виникає з 11 числа.

Між тим, позовна заява була подана банком до суду лише 03 лютого 2016 року.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Про застосування позовної давності ОСОБА_2 заявляв суду клопотання при зверненні до суду з заявою про перегляд заочного рішення, а також у судових засіданнях при розгляді справи у загальному порядку.

З урахуванням вищевикладеного, суд вбачає, що Банком пропущений строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом, що є підставою для відмови у позові в частині стягнення основного боргу та процентів (п. 1 ч. 2 ст. 258, ст. 266 ЦК України).

Також, суд вбачає, що при зверненні до суду з відповідним позовом банк втаїв ті обставини, що 04.07.2008 року між позивачем та ОСОБА_2 у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №3299-039/08Р було укладено договір застави транспортного засобу (а.с.111-115), за умовами якого відповідач як заставодавець передав в заставу банку належне йому на праві власності майно - автомобіль, марки «Chevrolet», модель AVEO, рік випуску 2008, д.н. НОМЕР_1. Договір було посвідчено приватним нотаріусом ОМНО Левченко Н.А. та зареєстровано у реєстрі за №2732.

Як встановлено в судовому засіданні, у подальшому, 20.01.2010 року між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір про внесення змін та доповнень до договору застави транспортного засобу (а.с.116), згідно якого п.п.1.3.1 договору застави було викладено у наступній редакції: «заставодавець зобов'язаний повернути кредит (грошові кошти) в розмірі 17 244 дол. США в строк до 04 липня 2016 року шляхом перерахування грошових коштів на позичкових рахунок».

Відповідачем також надано до суду договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору №3299-039/08Р від 04.07.2008 року, укладений між сторонами 20 січня 2010 року (а.с.79), про який позивач при зверненні з відповідним позовом також не повідомив суд.

З п.1 вказаного договору про внесення змін від 20.01.2010 року вбачається, що сторони обумовили, що на дату укладання цього договору фактична заборгованість позичальника за кредитом складає 15 494, 92 дол. США, з яких 1 010, 92 дол. США - прострочена заборгованість за кредитом.

З метою проведення реструктуризації простроченої заборгованості позичальника за кредитом сторони домовились про внесення змін до п.1.2 кредитного договору, який виклали наступним чином: «кредит надається позичальникові терміном з 04.07.2008 року по 04.07.2016 року зі сплатою 13,99 відсотків річних».

Крім того, викладено додаток №2 до Кредитного договору у новій редакції, копія якої була надана відповідачем до суду (а.с.80-82). Вказані обставини не заперечувались у судовому засіданні представником банку.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки з вимогами до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором звернувся ПАТ КБ «Правекс-Банк», то тягар доведення заявлених вимог покладається на позивача.

Проте позивачем не заявлялись суду клопотання на збільшення або зменшення розміру позовних вимог, зміни підстав або предмета позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Між тим, у зв`язку з повторною неявкою в засідання суду двічі належним чином повідомленого представника позивача - ПАТ КБ «Правекс-Банк», який таким чином розпорядився своїми процесуальними правами на власний розсуд, суд вказує про неможливість виконання в судовому засіданні вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо роз`яснення позивачу правових наслідків щодо не зміни підстав або предмета позову на час вирішення спору.

При цьому, суд враховує принципи диспозитивності та змагальності, граничні строки, встановлені законом, для розгляду справи при визначенні строків здійснення конкретних процесуальних дій, складність справи.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд вбачає, що позов у редакції від 03.02.2016 року обґрунтовано з посиланням на договірні зобов'язання, які виникли у 2008 році, без врахування відповідних внесених у подальшому до них змін, заявлено вимоги про стягнення боргу, розрахованого без врахування проведеної у 2010 році реструктуризації простроченої заборгованості. Тому суд вбачає, необґрунтованість заявленого позивачем розрахунку кредитної заборгованості.

Стосовно вимог банку, пред'явлених до відповідачки ОСОБА_3 як до поручителя за договором поруки №3299-039/08Р від 04.07.2008 року, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч.1 ст. 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга стаття 251 та частина друга стаття 252 ЦК України).

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб'єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним зобов'язання за договором поруки слід пред'явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч. 2 ст. 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем) (постанова ВСУ від 20 квітня 2016 р. у справі № 6-2662цс15).

Згідно п.2.1 договору поруки, поручитель зобов'язується у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, виконати за нього зобов'язання перед кредитором на умовах, у порядку і у строки, встановлені Кредитним договором, зазначеним у п.1.1. даного договору поруки, зі змінами і доповненнями до нього.

Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 10 числа кожного місяця, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до ст. 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.

За таких обставин у Банку виникло право пред'явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов'язання боржника щодо повернення коштів по тілу кредиту, починаючи з 11 вересня 2012 року протягом наступних шести місяців та по відсоткам за користування кредитом, починаючи з 11 вересня 2011 року протягом наступних шести місяців. Проте, банк даним правом не скористався.

Таким чином, з урахуванням викладених вище обставин та не пред'явлення банком до ОСОБА_3 (поручителя) вимоги протягом шести місяців з моменту не виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором, суд вбачає, що поруку ОСОБА_3 за договором поруки №3299-39/08Р від 04.07.20-08 року слід вважати припиненою.

Відповідно до ч.1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Після всебічного, повного дослідження, оцінки наявних матеріалів та обставин справи суд відмовляє у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Правекс Банк» у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 27, 31, 60, 88, ч.2, ст.169, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 256-257, 526, 530, 536, 541, 553, 554, 610, 611, 612, 651, 626, 625, 1050, 1054 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Правекс Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення, в порядку ст. 294 ЦПК України.

Суддя Домусчі Л.В.

21.02.2017