Ухвала суду № 64814843, 15.02.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 361/4943/16-ц Головуючий у І інстанції Сердинський В. С.Провадження № 22-ц/780/445/17 Доповідач у 2 інстанції Приходько К. П.Категорія 18 15.02.2017

УХВАЛА

Іменем України

15 лютого 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Приходька К.П.,

суддів: Гуль В.В., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря: Дрозд Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору недійсним та визнання права власності,-

встановила:

у серпні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до Броварського міськрайонного суду Київської області з вищезазначеним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 30 вересня 1993 року між нею та ОСОБА_3 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3, видане відділом РАГСу Мінського району м. Києва.

В 1994 році виявилось, що відповідач по справі перебував в іншому шлюбі.

Позивачем було подано позовну заяву про визнання шлюбу недійсним, позов було задоволено - таким чином, було встановлено факт, що шлюб між сторонами визнано недійсним.

В 2013 році після припинення спільного ведення господарства, відповідач взагалі припинив будь-які відносини та з'їхав проживати в інше приміщення, а позивач переїхала проживати до батьків в с. Літки.

Оскільки відновлення шлюбу вже не мало змісту, вона в 2016 році звернулась до суду з позовною заявою про розірвання шлюбу.

В ході судового розгляду відповідач надав суду копію рішення про визнання шлюбу недійсним. Таким чином, в задоволенні позову було відмовлене.

До моменту відмови Дарницьким районним судом м. Києва у зв'язку з наявністю рішення щодо визнання шлюбу недійсним, в результаті індивідуальної діяльності, позивачем від власного імені було отримано в оренду земельну ділянку. На дотримання вимог чинного законодавства, позивачем на власне ім'я, тобто як об'єкт професійної діяльності, було розроблено проектну документацію на зведення об'єкту нерухомого майна - кафе. Вказане кафе було зведено 20 грудня 2010 року, що підтверджується актом введення в експлуатацію на ім'я позивача, було отримано свідоцтво на право власності. Остання зареєструвалась як суб'єкт підприємницької діяльності для здійснення підприємницької діяльності.

Позивач, перебуваючи у повній впевненості, що шлюб між нею та відповідачем не припинено, а все ще чинний, будучи людиною порядною, оскільки поступово відносини погіршувалась, вирішила укласти договір про поділ спільного сімейного майна подружжя.

З метою реалізації задуму, остання звернулась до приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Гамзатової А.А. та надала усі документи щодо майна: копію свідоцтва про укладення шлюбу серія НОМЕР_3, видане відділом РАГСу Мінського району м. Києва, паспорт позивача, код позивача, свідоцтво про право власності, видане виконкомом Рожнівської сільської ради 05 січня 2009 року, Витяг БТІ, висновок про ринкову вартість об'єкту.

Відповідно до наявних документів, нотаріус уклала договір про поділ нежитлової будівлі, яка знаходиться у спільній сумісній власності подружжя від 25 липня 2012 року.

Однак, з огляду на вищевикладене, вважає, що даний договір є недійсним.

Просила визнати недійсним договір про поділ нежитлової будівлі, яка знаходиться у спільній сумісній власності подружжя від 25 липня 2012 року, підписаний між позивачем - ОСОБА_2, АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, та відповідачем ОСОБА_3, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, та визнати за нею право особистої приватної власності на нежитлову будівлю (кафе) за адресою: АДРЕСА_3.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 жовтня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що в оскаржуваному рішенні були допущені численні порушення вимог чинного законодавства, в результаті чого, було ухвалено незаконне рішення.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилається на те, що нотаріус уклала Договір про поділ нежитлової будівлі, яка знаходиться у спільній сумісній власності подружжя від 25.07.2012 року, але даний договір, апелянт вважає недійсним виходячи з наступного: договір про поділ спільного майна подружжя відноситься до особливої категорії договорів, що передбачає наявність у осіб до чи під час його укладення шлюбних відносин.

Оскільки шлюб між позивачем та відповідачем визнано недійсним, він вважається таким з моменту його укладення, тобто права та обов'язки, що випливають зі шлюбу у сторін не виникли, таким чином, відсутність підстави укладати договір про поділ майна подружжя - останні такими ніколи не були.

Просила скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 жовтня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю та визнати недійсним Договір про поділ нежитлової будівлі, яка знаходиться у спільній сумісній власності подружжя від 25.07.2012 року, підписаний між позивачем - ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 Визнати за ОСОБА_2 право особистої власності на кафе за адресою: АДРЕСА_3, а також покласти на ОСОБА_3 усі судові витрати.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 30 вересня 1993 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3, видане відділом РАГСу Мінського району м. Києва (а.с.16).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 лютого 1994 року, визнано недійсним шлюб, зареєстрований між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 30 вересня 1993 року у відділі РАЦСу Мінського району м. Києва, актовий запис №893 (а.с.22-23).

Зважаючи на вказане рішення, яке набуло чинності, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 07 квітня 2016 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу (а.с.19-20).

ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, що підтверджується Випискою з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

В 2010 році позивач побудувала нежитлову будівлю (кафе), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, та належним чином оформила право власності на неї, що підтверджується Сертифікатом відповідності НОМЕР_4 від 22 грудня 2010 року та Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 05 січня 2009 року.

25 липня 2012 року між сторонами було укладено договір про поділ нежитлової будівлі, яка знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, а саме: кафе, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3. Договір посвідчено нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатовою А.А., зареєстровано в реєстрі за №2137 (а.с.12-13).

Згідно Витягу про державну реєстрацію прав від 21 грудня 2012 року №36877728, виданого КП КОР «Броварське міжміське бюро технічної інвентаризації», позивачу ОСОБА_2 та відповідачу ОСОБА_3 на праві приватної спільної часткової власності, кожному по 1/2 частині, належить нежитлова будівля - кафе, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3.

Також встановлено, що ОСОБА_3 в подальшому припинив попередній шлюб, котрий став підставою для прийняття рішення Шевченківським районним судом міста Києва про визнання шлюбу, зареєстрованого 30 вересня 1993 року відділом реєстрації актів цивільного стану Мінського району міста Києва, актовий запис № 893 між сторонами, недійсним та продовжив проживати з позивачем ОСОБА_2 до 2013 року.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що будівництво спільного сумісного майна відбувалося з 2008 року по 2010 рік, а після завершення будівництва майно було введено в експлуатацію на підставі акту готовності об'єкту до експлуатації від 20 грудня 2010 року №1601 та сертифіката відповідності за НОМЕР_4 від 22 грудня 2010 року.

З такими висновками погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

У відповідності до ч.1 ст.74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На підставі п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при застосуванні ст.74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно п.7,8 постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно ст.328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору про поділ нежитлової будівлі, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 25 липня 2012 року та посвідченого нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Газматовою А.А. і зареєстрованого у реєстрі правочинів за №2137, відповідач ОСОБА_3 на законних підставах набув право приватної спільної часткової власності на 1/2 частину об'єкту нерухомого майна - кафе, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.12-13).

Отже, посилання ОСОБА_2 про відсутність спільної сумісної власності у неї із відповідачем ОСОБА_3 станом на момент укладення договору про поділ нежитлової будівлі від 25 липня 2012 року, з огляду на факт їх спільного проживання у фактичних шлюбних відносинах до з 1994 по 2013 рік та факт припинення відповідачем будь-яких інших сімейних правовідносин з 1995 року є такими, що не заслуговують на увагу.

Законним і обґрунтованим відповідно до ст.213 ЦПК України є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Тому, викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, відповідно до ст.303 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Керуючись ст.ст.303,307,308,313-315,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді