Постанова № 64770054, 07.02.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" лютого 2017 р. Справа№ 905/866/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Іоннікової І.А.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 07.02.2017 року,

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Промекономбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Промекономбанк» Славкіної М.А. на рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2016 року

у справі № 905/866/15 (головуючий суддя - Пригунова А.Б., судді: Босий В.П., Мудрий С.М.)

за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель»

до публічного акціонерного товариства «Промекономбанк»

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Даніель» звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до публічного акціонерного товариства «Промекономбанк» про визнання недійсним договору застави майнових прав № 2 від 11.07.2013 року. Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю у публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» повноважень щодо передачі майнових прав в заставу, оскільки на момент його укладення все майно позивача знаходилося під арештом та була встановлена заборона на його відчуження. Також позивач стверджує про відсутність у В.о. Голови правління на одноосібне уповноваження будь-яких осіб укладати від імені банку правочини щодо передачі в заставу майнових прав.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 13.07.2015 року матеріали справи № 905/866/15 були передані за підсудністю до господарського суду міста Києва.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.04.2016 року у справі № 905/866/15 позов ПАТ «Комерційний банк «Даніель» задоволено. Визнано недійсним договір застави майнових прав № 2 від 11.07.2013 року, укладений між ПАТ «Комерційний банк «Даніель» та ПАТ «Промекономбанк». Стягнуто з ПАТ «Промекономбанк» в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 218, 00 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням, ПАТ «Комерційний банк «Промекономбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Промекономбанк» Славкіної М.А. звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2016 року у справі № 905/866/15, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2016 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Тищенко О.В., суддів: Тарасенко К.В., Іоннікової І.А., поновлено строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2016 року у справі №905/866/15, апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ «Комерційний банк «Даніель» заперечило проти доводів зазначених у апеляційній скарзі. Позивач вважає подану апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, рішення суду першої інстанції законним та таким, що винесене без порушення норм матеріального та процесуального права.

У судових засіданнях суду апеляційної інстанції представник скаржника надав суду свої пояснення по справі в яких підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просили суд апеляційної інстанції скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача у судових засіданнях суду апеляційної інстанції також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Представник ПАТ «Комерційний банк «Даніель» вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Представник просив залишити скаргу без задоволення а рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, та перевірено судом апеляційної інстанції, 11.07.2013 року між ПАТ «КБ «Даніель» та ПАТ «Промекономбанк» укладено договір застави майнових прав № 2, відповідно до якого позивач передав у наступну заставу в якості забезпечення виконання зобов'язань за договором про встановлення кореспондентських відносин № 14LORO-T від 04.04.2011 року та додаткових угод до нього, укладеним між сторонами, майнові права - право вимоги за кредитними договорами та договорами іпотеки, укладеними позивачем із позичальниками та поручителями.

Відповідно до п. 1.1.1 договору заставна вартість предмету застави на дату укладення договору за погодженням сторін становить 96 327 807,77 грн.

Як вбачається зі змісту договору застави майнових прав № 2 від 11.07.2013 р. від імені ПАТ «Комерційний банк «Даніель» його укладено ОСОБА_3 на підставі довіреності № 1-04-1699 від 13.05.2013 року. Довіреність № 1-04-1699 від 13.05.2013 р. підписана В.о. Голови правління ОСОБА_4

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції позивач стверджує, що договір застави майнових прав № 2 від 11.07.2013 р. укладений всупереч Закону України «Про виконавче провадження», оскільки на момент його укладення все майно публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» знаходилось під арештом та була наявна заборона на його відчуження відповідно до постанови Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві від 05.07.2013 року.

Також позивач стверджує, що договір застави майнових прав № 2 від 11.07.2013 року від імені публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» підписаний представником за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки В.о. Голови правління ОСОБА_4 не мав права на одноосібне уповноваження будь-яких осіб на вчинення правочину від імені публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» щодо передачі в заставу майнових прав на суму 96 327 807, 77 грн.

Так, згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

У відповідності до положень ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України також передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частин 2-4 ст. 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

У відповідності до ч. 1 ст. 576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

За приписами ст. 588 Цивільного кодексу України наступна застава майна, що вже заставлене, допускається, якщо інше не встановлено попереднім договором застави або законом. Наступна застава майна не припиняє право застави попереднього заставодержателя.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 05.07.2013 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві винесено постанову про накладення арешту на все майно, що належить ПАТ «Комерційний банк «Даніель» в межах суми звернення стягнення 1 201 890,12 грн. та заборонено здійснювати відчуження будь-якого мана, що належить ПАТ «Комерційний банк «Даніель» лише в межах суми боргу.

09.07.2013 року Відділом державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві зареєстровано публічне обтяження на все рухоме майно ПАТ «Комерційний банк «Даніель» та встановлено заборону його відчуження.

За визначенням ст. 181 Цивільного кодексу України рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Відповідно до ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» рухоме майно - окрема рухома річ, сукупність рухомих речей, гроші, валютні цінності, цінні папери, а також майнові права та обов'язки.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» публічним є обтяження рухомого майна, яке виникає відповідно до закону або рішення суду.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» предметом обтяження може бути рухоме майно, не вилучене з цивільного обороту, на яке згідно із законодавством може бути звернене стягнення. Залежно від змісту обтяження предмет обтяження повинен належати боржнику або обтяжувачу на праві власності чи на праві господарського відання. Відносини щодо рухомого майна, яке належить особі на праві господарського відання, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин щодо рухомого майна, яке належить особі на праві власності.

За правилами ст. 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» предмет обтяження, право власності на який належить боржнику, може бути відчужений останнім, якщо інше не встановлено законом або договором.

У відповідності до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі передачі рухомого майна в забезпечення боржником, який не мав на це права, таке забезпечення є чинним, якщо в Державному реєстрі немає відомостей про попереднє обтяження відповідного рухомого майна.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Як встановлено ст. 4 Закону України «Про заставу» предметом застави можуть бути майно та майнові права.

Статтею 57 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою передбачену законом відповідальність зберігача майна.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що постановою Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві від 05.07.2013 року накладено арешт на все майно, що належить публічному акціонерному товариству «Комерційний банк «Даніель».

Аналізуючи вищевказані норми, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення, в той час як передача майна, що перебуває під арештом у заставу, фактично може призвести до неможливості реалізації відповідного судового рішення та, відповідно, унеможливити захист прав та охоронюваних законом інтересів стягувача у такому виконавчому провадженні. Відтак, перебування майна під арештом, тобто наявність обмежень щодо розпорядження ним, унеможливлює передачу такого майна у заставу.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що на момент укладення оспорюваного договору застави майнових прав № 2 від 11.07.2013 р. в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна був наявний запис про публічне обтяження всього майна ПАТ «Комерційний банк «Даніель», що, в силу приписів ст. 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» зумовлює нечинність застави майнових прав за оспорюваним договором.

Виходячи з вищевикладеного, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що майнові права за договором № 2 від 11.07.2013 року передані в заставу публічному акціонерному товариству «Промекономбанк» всупереч наявному обтяженню, що не відповідає приписам чинного законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені цим кодексом. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що договір № 2 від 11.07.2013 р. укладений всупереч нормам закону, що тягне наслідком недійсність такого правочину в силу приписів ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 215 Цивільного кодексу України.

Доводи відповідача про те, що державний виконавець наклав арешт на інше майно, вартість якого значно менша, ніж вартість заставленого майна, колегія суддів відхиляє, оскільки у постанові державного виконавця про арешт рухомого майна від 05.07.2013 р. та записі у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна не деталізовано видові ознаки рухомого майна або його частини, проте було зазначено, що арешт накладається на все майно боржника - ПАТ «КБ «Даніель», а тому арештовуючи все майно позивача, державний виконавець також наклав арешт і на майнові права, що є предметом застави.

Таким чином, розмір заборгованості у боржника (1 201 890, 12 грн.), зазначений у постанові відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві від 05.07.2013 р., не свідчить, що арешт державний виконавцем був накладений на майно саме у вказаному розмірі. У той же час, у процесі здійснення виконавчих дій державний виконавець має право реалізувати майно, на яке накладено арешт, у межах суми заборгованості.

Що стосується позовних вимог про те, що договір застави майнових прав № 2 від 11.07.2013 року від імені публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» підписаний представником за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки В.о. Голови правління ОСОБА_4 не мав права на одноосібне уповноваження будь-яких осіб на вчинення правочину від імені публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» щодо передачі в заставу майнових прав на суму 96 327 807, 77 грн., судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 Цивільного кодексу України виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому ст. 98 Цивільного кодексу України, тобто, простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Назвою виконавчого органу товариства відповідно до установчих документів або закону може бути "правління", "дирекція" тощо.

Згідно зі ст. 161 Цивільного кодексу України виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор).

Статтею 59 Закону України «Про акціонерні товариства» встановлено, що голова колегіального виконавчого органу має право без довіреності діяти від імені товариства, відповідно до рішень колегіального виконавчого органу, в тому числі представляти інтереси товариства, вчиняти правочини від імені товариства, видавати накази та давати розпорядження, обов'язкові для виконання всіма працівниками товариства.

Відповідно до статуту публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» органами його управління є загальні збори акціонерів, спостережна рада та правління.

Відповідно до статті 10 статуту Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Даніель" до виключної компетенції спостережної рада належить, зокрема, надання згоди на укладення договорів, що стосуються набуття у власність, відчуження рухомого та нерухомого майна банку на суму понад 1 000 000,00 грн.

Відповідно до статті 11 статуту ПАТ «Комерційний банк «Даніель» його виконавчим органом є правління банку, яке здійснює управління та керівництво поточною діяльністю банку та діє на підставі Положення про правління ПАТ «Комерційний банк «Даніель» та є підзвітним і підпорядкованим загальним зборам акціонерів і спостережній раді.

Як стверджує позивач, рішення про уповноваження ОСОБА_3 укладати від імені ПАТ «Комерційний банк «Даніель» договорів щодо передачі в заставу майнових прав колегіальним органом - спостережною радою не приймалось.

В свою чергу, відповідач вказує, що рішенням спостережної ради ПАТ «Комерційний банк «Даніель» від 10.07.2013 р. погоджено надання у заставу майнових прав за кредитними договорами, укладеними позивачем із фізичними та юридичними особами у забезпечення зобов'язань ПАТ «Комерційний банк «Даніель» перед ПАТ «Промекономбанк».

Враховуючи, що відповідачем, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було надано суду оригіналу протоколу спостережної ради від 10.07.2013 р. № 82/2013 та його копія не засвідчена належним чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції та не може прийняти вказаний документ у якості належного та допустимого доказу у даній справі.

Разом з тим, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що оспорюваний договір № 2 від 11.07.2013 р. не передбачає відчуження майнових прав та/або передачу будь-якого майна в іпотеку, у зв'язку з чим посилання позивача на відсутність рішення спостережної ради ПАТ «Комерційний банк «Даніель» щодо укладення оспорюваного правочину суд вважає необґрунтованими.

Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, п. 11.12.5 статуту ПАТ «Комерційний банк «Даніель» передбачено право голови правління банку видавати довіреності, в тому числі довіреності на укладення та підписання будь-яких цивільно-правових угод та не передбачено отримання згоди спостережної ради та/або правління на вчинення таких дій.

Відповідно до п. 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами. Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності. Що ж до кола повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно вчинення правочинів від імені цієї особи, то воно визначається її установчими документами, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджене юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу.

Відтак, твердження позивача щодо відсутності у В.о. Голови правління ОСОБА_4 прав на одноосібне уповноваження будь-яких осіб на вчинення правочину від імені публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» та, відповідно, відсутності у ОСОБА_3 повноважень на укладення оспорюваного договору позивачем не доведені та спростовуються вищенаведеним.

Враховуючи викладене, на переконання колегії суддів, правомірним є висновок суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог про визнання спірного договору недійсним з підстав його укладення неуповноваженою особою, при цьому, враховуючи вірні висновки суду про те, що договір застави майнових прав № 2 від 11.07.2013 р. був підписаний всупереч положенням Цивільного кодексу України, Закону України «Про заставу» та Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», позовні вимоги ПАТ «КБ «Даніель» з цих підстав є правомірними, а тому місцевим господарським судом вірно було задоволено позов та визнано недійсним договір застави майнових прав № 2 від 11.07.2013 року, укладений між ПАТ «Комерційний банк «Даніель» та ПАТ «Промекономбанк».

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачами не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2016 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Промекономбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Промекономбанк» Славкіної М.А. слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2016 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Промекономбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Промекономбанк» Славкіної М.А. на рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2016 року у справі № 905/866/15 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2016 року у справі № 905/866/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 905/866/15 повернути до господарського суду міста Києва .

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

І.А. Іоннікова