Рішення № 64662223, 13.02.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/3367/16-ц 13.02.2017 13.02.2017 13.02.2017

Провадження №22-ц/784/312/17

Справа № 487/3367/16-ц

Провадження № 22-ц/784/312/17 Головуючий першої інстанції: Карташева Т.А.

Категорія: 5 Суддя-доповідач апеляційного суду: Самчишина Н.В.

Рішення

Іменем України

13 лютого 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Самчишиної Н.В.,

суддів: Лисенка П.П., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Гавор В.Б.,

з участю:

- представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

- представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засідання цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_5 -ОСОБА_6

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 листопада 2016 року ухвалене за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні майном, відшкодування моральної шкоди,

встановила:

04 липня 2016 року ОСОБА_5 звернулась до суду з вищезазначеним позовом до ОСОБА_7, який обґрунтовувала наступним.

Квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 31 січня 2007 року належала на праві спільної часткової власності по 1/3 частці їй, її сину ОСОБА_8 та відповідачу ОСОБА_7

Після смерті ОСОБА_8, яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_1, вона і відповідач прийняли спадщину у вигляді вказаної частки спадкодавця в квартирі, у зв'язку з тим, розмір їх частки у спільній частковій власності збільшився з 1/3 до ? частки кожної.

У 2013 році позивач вирішила проживати в квартирі, оскільки до цього мешкала в садівничому товаристві, що знаходиться в с. Зайчевське в межах Коларівської сільської ради.

Проте, ОСОБА_7, без її згоди, змінила замки у квартирі, чим перешкоджала в її вільному доступі до житла та відмовилася надати правовстановлюючі документи на квартиру.

З приводу вказаних фактів, її звернення до органів внутрішніх справ позитивних результатів не дали. Управлінням з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради їй було відмовлено у видачі дублікату свідоцтва про право власності на квартиру.

Посилаючись на ці обставини та завдання моральної шкоди внаслідок неправомірних перешкод з користування квартирою, уточнюючи позовні вимоги, позивач просила усунути перешкоди у користування майном шляхом зобов'язання ОСОБА_7 не чинити перешкоди у користуванні квартирою, зобов'язати її надати комплект ключів від квартири та доступ до оригіналу свідоцтва про право власності на житло від 31 січня 2007 року, а також стягнути на її користь 15 000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 листопада 2016 року позов задоволено частково.

-2-

Зобов'язано ОСОБА_7 не чинити ОСОБА_5 перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1, зобов'язавши ОСОБА_7 надати ОСОБА_5 комплект ключів від зазначеної квартири. Відмовлено у задоволенні решти частин позовних вимог за необґрунтованістю. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 витрати по сплаті судового збору в сумі 551 грн. 20 коп.

В апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просив його скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_5 до ОСОБА_7 задовольнити повністю.

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_7, посилаючись на необґрунтованість її доводів, просила апеляційну скаргу відхилити, скасувати частково рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_5

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 31 січня 2007 року, зареєстрованого в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 29 травня 2007 року, квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної часткової власності по 1/3 частки ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_5 (а.с.14 -15). ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син позивача та чоловік відповідача, ОСОБА_8, залишивши після себе спадкове майно, 1/3 частку вищезазначеної квартири. Після його смерті, сторони набули право власності в порядку спадкування за законом на ? частку у спадщині, яка складалася з 1/3 частки зазначеної квартири, кожна. 17 липня 2013 року позивачу ОСОБА_5 видане свідоцтво про право власності на спадщину за законом (а.с.16).

Обидві сторони зареєстровані в квартирі. Відповідач постійно проживала у цій квартирі, позивач проживала окремо. Вказана квартира є двохкімнатною, має загальну площу 45,6 кв.м. та житлову - 27,5 кв.м..

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Як визначено ч. 1 ст. 312 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Судом встановлено, що позивач, яка є співвласником квартири, не мала можливості вільно користуватися належним їй житлом, не мала доступу до житла, у зв'язку з чим, неодноразово зверталася до правоохоронних органів, а відповідач не надавала їй ключі до квартири. Вказані обставини сторони не оспорювали.

Встановивши такі обставини, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що порушене право позивача підлягало захисту в обраний нею спосіб шляхом усунення перешкод у користуванні квартирою із покладанням обов'язку на відповідача надати позивачу комплект ключів від квартири. Тому суд вірно задовольнив ці позовні вимоги.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про надання доступу до оригіналу свідоцтва про право власності на житло, видане Управлінням з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради 31 січня 2007 року.

Так, заперечуючи проти цих позовних вимог представник позивача ОСОБА_9 в суді першої інстанції, посилався на відсутність у відповідача оригіналу вказаного свідоцтва через його втрату. В суді апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_4 також стверджувала про відсутність у відповідача цього свідоцтва.

-3-

В силу ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Будь - яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт знаходження Свідоцтва про право власності на житло від 31 січня 2007 року у відповідача, позивач ОСОБА_7 не надала, хоча це, згідно ст. 60 ЦПК України, є її обов'язком.

Те, що 17 липня 2013 року при оформленні спадщини відповідач ОСОБА_7 надавала нотаріусу оригінал зазначеного свідоцтва, та сам факт неповідомлення відповідача про втрату нею зазначеного вище Свідоцтва компетентним органам, на думку колегії суддів, не є безспірними обставинами, що свідчать про те, що оригінал правовстановлюючого документа дійсно знаходиться у відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч.1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право. Пунктом 3 частини 2 цієї статті встановлено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення дії, яка порушує право.

Як встановлено позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що свідоцтво про право власності на житло дійсно перебуває у ОСОБА_7

За такого, перевіряючи обґрунтованість вимог ОСОБА_5, суд дав належну оцінку зібраним по справі доказам та дійшов правильного висновку, що її вимоги про витребування у ОСОБА_7 оригіналу вищевказаного Свідоцтва про право власності на житло відповідно до вищезазначених норм закону не підлягають задоволенню.

З урахуванням вкладеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення у вищезазначеній частині ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в цій частині не вбачається.

Разом з тим, досліджуючи обставини за яких позивачці були створені перешкоди з користування належною їй квартирою, суд на підставі належних та достовірних доказів прийшов обґрунтованого висновку про те, що такі перешкоди були створені внаслідок неправомірних дій відповідача, яка змінила замки вхідних дверей.

Проте, встановивши, що зазначені обставини є підставою для відновлення права користування квартирою шляхом зобов'язання відповідача надати позивачу комплект ключів від квартири, суд в той же час, не врахував, що саме на неправомірність цих дій відповідача посилалася позивач, обґрунтовуючи вимоги щодо відшкодування заподіяної їй моральної шкоди.

За таких обставин, висновок суду про недоведеність вимог про відшкодування моральної шкоди, не може вважатися обґрунтованим, а тому рішення в цій частині позову підлягає скасуванню, у відповідності до приписів ч.1 ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про часткове задоволення цієї частини позову з розподілом судових витрат.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, колегія суддів, виходячи з характеру правопорушення, його тривалості, ступеня вини заподіювача, глибини духовних страждань позивача, її віку та ураховуючи вимоги розумності та справедливості, вважає достатньою компенсацією завданої моральної шкоди 500 грн., які відповідач має компенсувати позивачці.

-4-

Інші доводи апеляційної скарги не підлягають врахуванню, оскільки висновків суду щодо правових наслідків вирішення спору не спростовують та не дають підстав для зміни чи скасування рішення в іншій частині позову.

Враховуючи викладене, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду в частині розподілу судових витрат підлягає зміні.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 589 грн. 75 коп. (569 грн.56 коп. + 20 грн. 19 коп.), сплачений позивачем в обох судових інстанціях.

Так, в суді першої інстанції позивачем сплачено 1929 грн. 20 коп. Тому з відповідача на користь позивача підлягали стягненню 569 грн. 56 коп. (551 грн. 20 коп. - задоволених вимог немайнового характеру + 18 грн. 36 коп., що відповідає 3,33 % задоволених вимог про відшкодування моральної шкоди). За подання апеляційної скарги позивачем сплачено 1212 грн. 64 грн. Позовні вимоги задоволено частково в частині відшкодування моральної шкоди 500 грн. Тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 20 грн. 19 коп., що відповідає 3,33 % задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 листопада 2016 року в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цієї частини позову частково.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 у відшкодування моральної шкоди 500 (п'ятсот) грн.

Рішення суду в частині розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 589 (п'ятсот вісімдесят дев'ять) грн. 75 (сімдесят п'ять) коп. судового збору сплаченого в обох судових інстанціях.

В іншій частині рішення суду залишити без зміни.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу на протязі двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий: Н.В. Самчишина

Судді: П.П. Лисенко

Т.В. Серебрякова