Ухвала суду № 64651920, 07.02.2017, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/1051/16-к Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 11-кп/788/6/17 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 37

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2017 року колегія суддів з розгляду справ та матеріалів кримінального судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Матуса В. В.,

суддів - Олійника В. Б., Шунька Г. О.,

з участю секретаря судового засідання Лобанової О.В.,

прокурора Савостьянової Л.В.,

обвинуваченого ОСОБА_3,

захисника ОСОБА_4,

потерпілої ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми матеріали кримінального провадження внесені до ЄРДР № 12015200440005575 від 10 жовтня 2015 року за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6, захисника ОСОБА_4, обвинуваченого ОСОБА_3 на вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 жовтня 2016 року, яким

ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше судимого:

1. 15.04.2011 року Ковпаківським районним судом м. Суми за ч. 1 ст. 296 КК України до штрафу в розмірі 8 500 грн.;

2. 15.08.2013 року Білопільським районним судом Сумської області за ч. 3 ст. 296, ст. 71 КК України до 03 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням на іспитовий строк 3 роки, покарання у виді штрафу в розмірі 8500 грн. виконувати самостійно;

визнано винуватим у вчинені злочину, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК України і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання, призначеного за вироком Білопільського районного суду Сумської області від 15.08.2013 року, у виді позбавлення волі на строк 1 рік 5 місяців та у виді штрафу в розмірі 8500 грн., визначивши ОСОБА_3 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців та у виді штрафу в розмірі 8500 грн.

Покарання у виді штрафу в розмірі 8500 грн. виконувати самостійно.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_5 про стягнення з цивільного відповідача ОСОБА_3 на її користь 8669 грн. 33 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та 50000 грн. 00 коп. на відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь потерпілої ОСОБА_5 4674 грн. 33 коп., на відшкодування матеріальної шкоди та 10 000 грн. 00 коп. на відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Управління державного казначейства у Сумській області 4073 грн. 04 коп., які були витрачені на лікування потерпілої від злочину, - ОСОБА_5

В строк відбування ОСОБА_3 покарання на підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати час його знаходження під вартою в період часу з 22.01.2016 року по дату ухвалення вироку, з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі.

ВСТАНОВИЛА:

Як встановив суд, 09 жовтня 2015 року близько 13 год. 30 хв. ОСОБА_3 знаходячись в приміщенні ПрАТ «ВНЗ «МАУП «ЦДН» Сумський інститут», що розташований за адресою: м. Суми пр-т. Курський, 26, ввірвався до кабінету директора даного учбового закладу ОСОБА_5, та з мотивів начебто необєктивного ставлення останньої до його дівчини, ОСОБА_7, діючи умисно, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, цинізмом, будучи раніше судимим за хуліганство, почав розмовляти з потерпілою на підвищених тонах, при цьому ображав її нецензурною лайкою. Не реагуючи на вимогу потерпілої покинути кабінет, ОСОБА_3 продовжуючи порушувати громадський порядок, наніс останній один удар кулаком правої руки в обличчя у ліву скронево-виличну ділянку голови ОСОБА_5, в результаті чого спричинив потерпілій легкі тілесні ушкодження у виді: ЗЧМТ, струсу головного мозку, забій мяких тканей лівої скроневої області, лівої виличної області, нижньої щелепи зліва, забій лівої вушної раковини.

Згідно поданої апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні, судом першої інстанції не дотримано вимоги ст. 65 КК України і належним чином не враховано ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, особу підсудного та не вмотивовано призначене покарання. Крім цього не враховано думку потерпілої, яка наполягала на призначенні більш суворого покарання. Посилання на медичну документацію від 2007 року є необґрунтованим, оскільки інформація є застарілою, на противагу цьому була надана довідка з СІЗО від 18.04.2016 року згідно якої стан ОСОБА_3 задовільний. Не враховано також, що ОСОБА_3 з сімєю не проживає, ніде не працює, відсутні будь-які підтверджуючи документи про надання матеріальної допомоги малолітній дитині. Відповідно просить вирок суду скасувати у звязку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, ухвалити нове судове рішення, за яким визнати ОСОБА_3 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК України, призначити за цим законом покарання у вигляді 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 71 ч. 1 КК України приєднати до призначеного покарання невідбуту частину покарання за вироком Білопільського районного суду Сумської області від 15.08.2013 року у виді позбавлення волі строком на 1 рік.

Не погоджуючись з ухваленим вироком, захисник ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, відповідно якої просить змінити вирок, перекваліфікувавши дії ОСОБА_3 з ч. 3 ст. 296 КК України на ч. 2 ст. 125 КК України, помякшити призначене судом покарання шляхом зменшення строку позбавлення волі, цивільний позов заявлений потерпілою ОСОБА_5 залишити без розгляду. Так обвинувачений спричинив тілесні ушкодження потерпілій на ґрунті особистих неприязних стосунків, оскільки остання погано ставилася до своєї підлеглої ОСОБА_7, з якою спільно проживав обвинувачений. Цивільна дружина неодноразово поверталася з роботи засмученою, заплаканою, скаржилася на неупереджене ставлення з боку директора. Тобто ОСОБА_3 бажав помститися потерпілій не маючі на меті порушувати громадській спокій та проявляти явну неповагу до суспільства. Призначаючи покарання потрібно врахувати обставини, що помякшують покарання, а саме визнання вини, незадовільний стан здоровя, наявність на утриманні малолітньої дитини, інваліда з дитинства, позитивну характеристику. Надані потерпілою суду чеки, квитанції, підтверджують придбання ліків не лише для лікування отриманих травм, а й для загальних захворювань серцево-судинних, пієлонефрит, тощо.

Обвинувачений ОСОБА_3 у поданій апеляційній скарзі, вважає вирок суду незаконним, необґрунтованим та невмотивованим. Вказує, що у висновках експерта зазначені хвороби, які потерпіла не могла отримати в наслідок його протиправних дій відносно неї, а тому висновки є незаконними. Під час огляду, черговим лікарем 09 жовтня 2015 року близько 19 год. 05 хв. не було встановлено точного діагнозу потерпілій, не зазначено кількість нанесених ударів чи спосіб їх отримання. Судом не взято до уваги пояснення ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7, які підтвердили, що ОСОБА_3 було нанесено один удар долонею по обличчю потерпілої. Свою поведінку обвинувачений пояснює тим, що цивільна дружина неодноразово йому скаржилась на відношення ОСОБА_5 до неї. В день вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_3 піднявся до кабінету директора навчального закладу, з метою вияснити причини її неупередженого ставлення до ОСОБА_7 Зайшовши до кабінету, у нього виникла агресія, внаслідок чого він наніс один удар долонею правої руки по обличчю потерпілої, після чого його вивели на перший поверх. На думку обвинуваченого, нанесений ним удар не може завдати легкі тілесні ушкодження, а тому висновки експерта є сфабрикованими. Дії обвинуваченого спровокувало сильне душевне хвилювання. Призначаючи покарання, ОСОБА_3 просить врахувати те, що під час досудового слідства активно сприяв розкриттю злочину, надавав правдиві пояснення, на утримання має неповнолітню дитину- інваліда дитинства, якій матеріально допомагає, є учасником АТО, має ряд невиліковних захворювань: «туберкульоз, гіпертонічна прогресуюча аритмія серця, серцево-судинне захворювання, варикоз». Враховуючи викладене, обвинувачений просить застосувати до нього положення ст. 69 КК України, призначивши більш мяке покарання.

Вислухавши доповідь судді, прокурора, яка вимоги апеляційної скарги прокурора підтримала частково і прохала виключити з вироку посилання на вказівку суду про виконання штрафу, оскільки вирок щодо застосування штрафу не виконувався більше ніж 2 роки, захисника, обвинуваченого, на підтримку поданих апеляційних скарг, потерпілу, яка прохала вирок суду залишити без зміни, обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Як убачається з вироку, висновки суду про винуватість ОСОБА_3 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 296 КК України за викладених у судовому рішенні обставин, ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених в судовому засіданні.

Так, обвинувачений ОСОБА_3 стверджує, що заходив до кабінету потерпілої під впливом сильних емоцій, висловлювався ненормативною лексикою, розкидував папір, який знаходився на робочому столі та наклонившись до ОСОБА_5 наніс удар долонею правої руки по обличчю останньої.

Доводи захисника та обвинуваченого, щодо правової оцінки дій ОСОБА_3, як нанесення умисних легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоровя, а не хуліганських дій, не ґрунтуються на вимогах закону про кримінальну відповідальність і спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Аналогічні доводи були предметом ретельної перевірки суду першої інстанцій та обґрунтовано спростовані на підставі детального аналізу поданих сторонами і досліджених у судовому засіданні доказів в їх сукупності і взаємозв'язку.

Так, відповідно до роз'яснень, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України № 10 від 22.12.2006 «Про судову практику у справах про хуліганство» суди мають відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу, мотивів, цілей винного та обставин учинення ним кримінально караних дій. Дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім'ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Сам обвинувачений в ході апеляційного розгляду підтвердив, що не мав неприязних стосунків із потерпілою ОСОБА_10, яку раніше не знав особисто.

Потерпіла ОСОБА_10 стверджувала, що ОСОБА_3, з надуманих мотивів увірвався у приміщення кабінету, почав кричати, нецензурно лаятися в присутності працівників закладу, розкидав папери на столі, кинув в її бік чайник, а після зауважень, не припиняючи хуліганські дії підійшов та вдарив кулаком у обличчя, заподіявши тілесні ушкодження.

Свідок ОСОБА_9 пояснила суду, що 09 жовтня 2015 року ОСОБА_3 зайшовши до приймальні директора учбового закладу перебував в збудженому стані, тримав в руках запалену цигарку. Під час сварки обвинуваченого з потерпілою, чула з кабінету шуми та погрози ОСОБА_3 відносно ОСОБА_5 Зайшовши до кабінету побачила розбитий чайник, папір, який знаходився на полу.

Свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, які безпосередньо були присутні в кабінеті потерпілої, охарактеризували поведінку ОСОБА_3, як таку що порушує громадський порядок, оскільки зайшовши до кабінету директора закладу почав погрожувати потерпілій, використовував ненормативну лексику, кинув в її сторону чайник, після чого наклонившись до ОСОБА_14 кулаком правої руки наніс удар в обличчя останньої.

Пояснення свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 узгоджуються з наданими показаннями потерпілої ОСОБА_5

У постанові від 04 жовтня 2012 року у справі № 5-17кс12 Верховний Суд України зазначив, що зміст та спрямованість хуліганства висновуються із характеру дій особи, яка їх вчиняє, а також із стосунків, які склалися між такою особою та потерпілим.

В основі відмежування хуліганства від злочинів проти особи, крім інших ознак, перебуває і така ознака субєктивної сторони злочину, як його мотив. Особливість мотиву хуліганства полягає у причинній зумовленості. Спонуки вчинити такі дії можуть бути різні. Поєднує їх те, що вони, здебільшого, позбавлені будь-якої необхідності, нерідко постають із бажання особи показати свою ніби вищість (винятковість), чи з розгнузданого самолюбства, повязаного з неповагою до особи, людської гідності, байдужим ставленням до законів і правил поведінки.

Таким чином, спонуки ОСОБА_3 вчинити протиправні дії відносно раніше незнайомої йому ОСОБА_5 були позбавлені будь-якої необхідності, і спричинили тілесні ушкодження потерпілій, щоб показати свою ніби вищість (винятковість) і це було повязано з неповагою до особи, людської гідності.

Неповага ОСОБА_3 до потерпілої, як до особи, виразилось в висловах ненормативної лексики, погроз відносно неї та її близьких, застосування сторонніх речей, такі як чайник та канцелярські предмети, у присутності інших осіб.

З огляду на наведене позбавлені підстав доводи сторони захисту про спричинення ОСОБА_3 тілесних ушкоджень ОСОБА_5 на ґрунті неприязних стосунків і необхідності перекваліфікувати його дії з ч. 3 ст. 296 КК України на ч. 2 ст. 125 КК України.

Доводи обвинуваченого про перебування під час вчинення протиправних дій у стані сильного душевного хвилювання, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки потерпіла не вчиняла жодної протиправної дії по відношенню до обвинуваченого, яким міг бути викликаний такий стан.

Свідок ОСОБА_7 пояснила, що ніколи не скаржилася обвинуваченому на потерпілу, як її безпосереднього керівника. А тому твердження ОСОБА_3, що причиною його душевного хвилювання було упереджене ставлення ОСОБА_5 до його цивільної дружини, колегія суддів вважає необґрунтованим.

Крім того, колегія суддів приймає до уваги ту обставину, що під час розгляду справи судом, обвинувачений не посилався на вчинення ним цих дій у стані сильного душевного хвилювання та вважає посилання обвинуваченого в апеляційній скарзі на зазначені доводи, спробою уникнути відповідальності та можливості пом'якшення призначеного йому покарання.

Твердження обвинуваченого ОСОБА_3 про визнання незаконним висновку судово-медичного експерта, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно «Інструкції про проведення судово-медичної експертизи» № 6 від 17.01.1995 року зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.07.1995 року за № 254/790 судово-медична експертиза проводиться з метою дослідження на підставі спеціальних знань матеріальних об'єктів, що містять інформацію про обставини справи, яка перебуває в провадженні органів дізнання, слідчого, прокурора чи суду. Результати судово-медичної експертизи оформляються документом, який має назву висновок експерта, який складається з вступної частини, викладу обставин справи, дослідної частини, яка містить докладний опис процесу дослідження і всіх виявлених при цьому фактичних даних з вказівкою методів та методик, що застосовувались, в тому числі і тих, що реєстрували ушкодження, та підсумок.

Висновок експерта № 1494 від 23.12.2015 року відповідає вказаним вимогам чинного законодавства, так експертом було викладено не лише опис отриманих тілесних ушкоджень, а і всі інших захворювань, встановлених на підставі наданих на експертизу, медичних документів. У підсумковій частині висновку, судово-медичним експертом зазначено, що наявність самостійних захворювань, які в причинному звязку з травмою не знаходяться, при оцінці ступеня тяжкості тілесних ушкоджень не враховувались, відповідно до п. 4.7 «Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затвердженого Наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995 року. Тобто загострення попередніх захворювань після заподіяння тілесного ушкодження, а також інші наслідки ушкодження, що обумовлені не власне характером цього ушкодження, а випадковими обставинами (наприклад, алкогольним спянінням, правцем), індивідуальними особливостями організму (наприклад, гемофілією), дефектами надання медичної допомоги тощо не повинні враховуватися при оцінці ступеня тяжкості. В таких випадках експерт зобовязаний вказувати характер причинно-наслідкових зв'язків між ушкодженням і такими наслідками. Ушкодження хворобливо змінених тканин і органів може бути розцінено за ступенем тяжкості як ушкодження здорових, якщо між цим ушкодженням і несприятливим кінцем є прямий причинний звязок.

Встановлено, що пошкодження в області голови і обличчя у виді: ЗЧМТ, струс головного мозку, забій мяких тканин лівої скроневої області, лівої виличної області, нижньої щелепи зліва, забій лівої вушної раковини, кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження та виникли від дій тупих предметів з обмеженої поверхні, і могли виникнути від нанесення ударів руками, ногами і тому подібними предметами.

Також матеріали кримінального провадження містять висновки додаткової судово-медичної експертизи № 1643 та № 1644, для підтвердження характеру, локалізації тілесних ушкоджень в області голови у ОСОБА_5, продемонстрованому під час слідчого експерименту.

Враховуючи викладене та вказані норми чинного законодавства України, питання визначення кількості нанесених ударів, механізм їх заподіяння встановлюється судово-медичним експертом, а не черговим лікарем, про що стверджує обвинувачений ОСОБА_3 у поданій апеляційній скарзі.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» № 3 від 31.03.1989 року при розгляді кримінальної справи суд зобовязаний на основі всебічного, повного й обєктивного дослідження обставин справи зясувати характер і розмір матеріальної шкоди, заподіяної злочином, наявність причинного зв'язку між вчиненим і шкодою, що настала, роль і ступінь участі кожного з підсудних в її заподіянні, а також, чи відшкодовано її повністю або частково до судового розгляду справи, і у вироку дати належну оцінку зазначеним обставинам.

При цьому суд обґрунтовано стягнув з ОСОБА_3 на користь Управління державного казначейства у Сумській області 4073,04 грн., які були втрачені на лікування потерпілої від злочину ОСОБА_5 в КЗ «Сумська обласна клінічна лікарня», оскільки такі витрати були підтверджені документально.

Разом з тим, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілою ОСОБА_5 також був заявлений цивільний позов, який був частково задоволений судом та стягнуто на її користь з обвинуваченого ОСОБА_3 4674,33 грн. витрат на лікування потерпілої, підтверджених фіскальними чеками, доданими до матеріалів провадження. Проте задовольняючи цивільний позов потерпілої, щодо витрат на придбання лікувальних засобів в повному обсязі, суд не перевірив необхідність придбання цих лікувальних засобів, їх призначення, не обґрунтував наявність причинного звязку між хворобами, для лікування яких були придбані лікарські засоби та хуліганськими діями ОСОБА_3, а тому колегія суддів вважає такий висновок суду передчасним та необґрунтованим.

Рішення суду в частині часткового задоволення цивільного позову потерпілої про стягнення моральної шкоди з ОСОБА_3 колегія суддів вважає обґрунтованим, оскільки приймаючи таке рішення суд врахував факт заподіяння обвинуваченим ОСОБА_3 моральних страждань потерпілій ОСОБА_5 своїми протиправними діями, тривалість цих страждань, а також погіршення стану її здоровя та з урахуванням вимог розумності та справедливості визначив її розмір у повній відповідності з вимогами ст. 23 ЦК України.

При визначенні покарання обвинуваченим суд урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, відомості про особу обвинуваченого, який брав участь в АТО, має поганий стан здоровя, обставини, що впливають на покарання та призначив покарання в межах санкцій статті, за якими останній обвинувачується.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, покарання призначене ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 296 КК України є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів і призначене у повній відповідності з вимогами ст. 65 КК України, а тому доводи апеляційних скарг про необхідність призначення більш суворого покарання чи його помякшення задоволенню не підлягають.

Разом з тим, визначаючи остаточне покарання ОСОБА_3 за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України та визначаючи про необхідність виконання окремо покарання у виді штрафу в розмірі 8500 грн., призначеного вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 15.04.2011 року за ст. 296 ч. 1 КК України суд допустився помилки, чим порушив вимоги чинного законодавства, оскільки не врахував, що вирок щодо ОСОБА_3 не виконувався більше двох років.

Згідно ст. 80 КК України особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано протягом двох років у разі засудження до покарання менш суворого ніж обмеження волі. Відповідно ст. 51 КК України призначене покарання ОСОБА_3 у виді штрафу, за вироком Ковпаківського райсуду м. Суми від 15.04.2011 р. є менш суворим, ніж покарання у виді обмеження волі.

Як убачається з матеріалів справи вирок Білопільського районного суду Сумської області від 15.08.2013 р. щодо ОСОБА_3 набрав чинності, при цьому судом не встановлено, що обвинувачений умисно ухилявся від покарання у виді штрафу, а тому вирок суду в цій частині підлягає зміні.

Крім того, призначаючи покарання ОСОБА_3 за ст. 71 КК України, суд визначив остаточне покарання останньому у розмірі близькому до найбільшого, яке передбачене санкцією ч. 3 ст. 296 КК України, а тому, враховуючи ступінь тяжкості злочину та даних про особу винного, який брав участь в АТО, має ряд захворювань, колегія суддів вважає, за необхідне частково приєднати обвинуваченому невідбуте покарання за попереднім вироком у виді пяти місяців позбавлення волі без штрафу.

Оскільки у відношенні обвинуваченого застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, строк попереднього ув'язнення ОСОБА_3 підлягає зарахуванню в строк покарання у порядку ч. 5 ст. 72 КК України, тобто з 22 січня 2016 року по 07 лютого 2017 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановляючи вирок, суд допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, у звязку із чим, вирок суду підлягає зміні, а в частині часткового задоволення цивільного позову ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної шкоди скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 416, 418, 419 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6, захисника ОСОБА_4, обвинуваченого ОСОБА_3 задовольнити частково.

Вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 жовтня 2016 року відносно ОСОБА_3 змінити.

Вважати ОСОБА_3 засудженим за ч. 3 ст. 296 КК України до 03 років 01 місяця позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, до призначеного покарання частково приєднати невідбуте покарання у виді 05 місяців позбавлення волі, призначеного за вироком Білопільського районного суду Сумської області від 15.08.2013 року, і остаточно призначити ОСОБА_3 покарання у виді 03 років 06 місяців позбавлення волі.

В строк відбування покарання ОСОБА_3, на підставі ст. 72 ч. 5 КК України, зарахувати час перебування під вартою з 22.01.2016 року по 07.02.2017 року, з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі.

Вирок суду в частині стягнення матеріальної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_5 у розмірі 4674 грн. 33 коп., скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

В решті вирок залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим в той самий строк з дня отримання копії ухвали.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_15. ОСОБА_16.