АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
___________
Провадження: 22-ц/790/862/17 Головуючий І інстанції Чередник В.Є.
Справа № 638/1056/16 Доповідач Міненкова Н.О.
Категорія: Спори, що виникають із договорів страхування
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 лютого 2017 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого: Міненкової Н.О.
суддів: Кокоші В.В.
ОСОБА_1
за участю секретаря: Лашакової Д.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «СТРАХОВА ОСОБА_2 СТРАХУВАННЯ»на рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «СТРАХОВА ОСОБА_2 СТРАХУВАННЯ» про захист прав споживача та стягнення сум страхового відшкодування,-
в с т а н о в и л а:
У липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ПАТ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» про захист прав споживача та стягнення сум страхового відшкодування. В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що 10.07.2015 р. ОСОБА_3 та ПАТ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» уклали договір добровільного страхування фінансових ризиків «захист від безробіття» № 8888. Позивач ОСОБА_3 квитанцією № 8888 від 10.07.2015р сплатив страхову премію у розмірі 400,00 грн. згідно з умовами п.5 цього договору, 10.07.2016р. - дата початку дії договору страхування, 09.07.2016р. - дата закінчення дії договору страхування. 01 грудня 2015 року позивача ОСОБА_3 звільнено з посади директора Харківської міжрегіональної дирекції ПАТ «ВБР» у звязку із скороченням штату за п.1 ст. 40 КЗпП України згідно з наказом №406-к від 30 листопада 2015р.
Позивач ОСОБА_3 повідомив відповідача про настання страхового випадку, передав йому всі необхідні документи для прийняття рішення про виплату страхового відшкодування та заяву про виплату страхового відшкодування. Посилаючись на те, що в порушення умов договору відповідач свої зобовязання своєчасно не виконав, страховик за договором відмовив у виплаті страхового відшкодування, при цьому посилався на неповідомлення Страховика на момент укладення договору про ліквідацію з 27.03.2015 року ПАТ «ВБР» та неповідомлення про отримання Страхувальником від роботодавця Попередження про наступне вивільнення від 08.10.2015 р., затягуючи виплату страхового відшкодування, позивач просив стягнути з відповідача на його користь суму страхового відшкодування за договором у розмірі 20 000,00 грн., 3% неустойки за ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 29.12.2015 р. по 26.07.2016 р. у розмірі - 126 000,00 грн., інфляційні витрати у розмірі - 800,00грн., суми 3% річних за користування чужими грошима у розмірі - 318,90 грн, загалом 147 118грн. 90 коп., визнавши несправедливим п. 13.1. договору добровільного страхування фінансових ризиків Захист від безробіття № 8888 від 10.07.2015р.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.
Визнано несправедливим п.13.1. договору добровільного страхування фінансових ризиків «Захист від безробіття» № 8888 від 10.07.2015 р. укладений між Приватним акціонерним товариством «СТРАХОВА ОСОБА_2 СТРАХУВАННЯ» та ОСОБА_3.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «СТРАХОВА ОСОБА_2 СТРАХУВАННЯ» на користь ОСОБА_3 суму страхового відшкодування за договору у розмірі 20000 грн., 3% неустойки за період 29.12.2015 р. по 26.07.22016 р. у розмірі 126000 грн. інфляційні витрати у розмірі 800 грн., суми 3% річних за користування чужими грошима у розмірі 318, 90 грн., а всього 141 18, 90 грн.
Вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник Приватного акціонерного товариства «СТРАХОВА ОСОБА_2 СТРАХУВАННЯ»- ОСОБА_4 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить, рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення суду не відповідає вимогам діючого законодавства України і ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Судом не повно зясовані обставини справи. Посилається, що задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення страхового відшкодування у повному обсязі, суд зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. Закону України «Про страхування» страховий випадок це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обовязок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
При цьому суд вказав, що у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору страхування є підставою для відмови у виплаті лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатись, що ця подія є страховим випадком. Однак ні ст. 8 Закону України «Про страхування», інші норми цього Закону, ст. 979 ЦК України та інші норми ЦК України зазначеного судом положення не містять. Таким чином судом допущено порушення норм матеріального права. Зазначає, що через не встановлення розміру ймовірно понесених позивачем збитків судом було не повністю зясовано обставини, що мають значення для справи. При визначенні сум неустойки (пені), інфляційних витрат та річних судом було допущено порушення норм матеріального права та неповне зясування обставин, що мають значення для справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Вислухавши доповідь судді - доповідача, пояснення сторін по справі, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надані достатні докази, що підтверджують його позовні вимоги, заперечення відповідача не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами. Визнаючи несправедливими мови договору щодо стягнення пені у розмірі 00,1% суд першої інстанції зазначив, що зміст п. 13.1 договору не має юридичної визначеності та є несправедливим, містить два різних видів неустойки, методика розрахунку яких різний. Суд прийшов до висновку, що розмір відповідальності зазначений в п.13.1 фактично не було визначено, а тому застосував норму ч.5 ст. 10 Закону України « Про захист прав споживачів».
Судова колегія з даними висновками не погоджується.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Одним із основоположних принципів цивільного права є принцип свободи договору. Його зміст полягає у свободі: вступати чи ні у договірні відносини, вибору контрагентів, укладення договору певного виду, або договору, непередбаченого актами цивільного законодавства, визначення умов договору.
Однак свобода договору не є необмеженою. Обмежують таку свободу як юридичні так фактичні передумови.
Перш за все, свобода договору обмежена «загальними засадами цивільного законодавства», зокрема, вимогами справедливості, добросовісності та розумності. Так, відповідно до ч.1 ст. 6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
Крім того, сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обовязковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або з суті відносин між сторонами.
У даному випадку свободу договору обмежують так звані «імперативні норми». Тобто норми, від вимог яких сторони не мають права відступати. Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Позивачем не ставились вимоги щодо недійсності договору в частині відповідальності страховика за порушення умов договору.
Пунктом 13.1 договору страхування передбачена майнова відповідальність страховика за несвоєчасне здійснення страхового відшкодування у вигляді сплати пені в розмірі 0,01 % від суми несвоєчасно здійсненого страхового відшкодування за кожний робочий день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період нарахування пені.
Дані положення щодо відповідальності за несвоєчасне здійснення страхового відшкодування є зрозумілими для сторін, а тому посилання суду першої інстанції на те, що ці положення є незрозумілими для сприйняття , а тому є несправедливими, судова колегія вважає необґрунтованими.
Виходячи з викладеного, судова колегія вважає, що суд у даному випадку при визначенні розміру пені за порушення зобовязань про виплату страхового відшкодування, повинен був виходити з умов договору, яким розмір пені був визначений в п. 13.1, а не застосовувати норму пункту 5 статті 10 Закону України « Про захист прав споживачів». Ці положення узгоджуються з правовою позицією ВСУ, викладеною у справі №-6-126 цс 14.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що пеня повинна бути нарахована відповідно до договору страхування пункту 1.13., в якій зазначено, що страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхового відшкодування шляхом сплати страхувальнику пені в розмірі 0,01% від суми несвоєчасно здійсненого страхового відшкодування за кожний робочий день прострочення здійснення страхового відшкодування., але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку Україн, що діяла в період нарахування пені.
З 29.12.15 по 26.07.16 складало 146 робочих днів ( 20000 х 0.01%) = 2 грн. ( 146х2=292 грн.).
Між тим, судова колегія погоджується з висновками суду щодо задоволення позовних вимог про стягнення суми страхового відшкодування і вважає ці висновки правильними. Судом дана належна оцінка доводам сторін та доказам, які зібрані у справі. Висновки суду про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування зроблені на підставі належної оцінки договору страхування в частині умов виплати страхового відшкодування, визначення страхового випадку та моменту його настання, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду в цій частині.
Правильними є висновки суду щодо необхідності застосування ст. 625 ЦК України щодо відповідальності за порушення грошового зобов'язання у спорах, що виникають з договорів страхування. Оскільки зобов'язання страховиків у разі настання страхового випадку зводиться до здійснення страхової виплати, то таке зобов'язання є грошовим і в разі прострочення його виконання настає відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, зокрема сплата суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми .
Аналогічна правова позиція підтверджена судовою практикою ВСУ (постанова ВСУ від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12).
Керуючись ст. ст. 303,304,3207,309, 317,319 ЦПК України судова колегія,-
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «СТРАХОВА ОСОБА_2 СТРАХУВАННЯ» задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2016 року змінити, скасувавши його в частині задоволення позовних вимог про визнання несправедливим п.13.1 договору добровільного страхування фінансових ризиків «Захист від безробіття» №-8888 від 10.07.2015 року та щодо стягнення пені у розмірі 126000 грн.
Відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог про визнання несправедливим п.13.1 договору добровільного страхування фінансових ризиків «Захист від безробіття» №-8888 від 10.07.2015 року, укладеного між Приватним акціонерним товариством «СТРАХОВА ОСОБА_2 СТРАХУВАННЯ» та ОСОБА_5.
Позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення пені задовольнити частково.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «СТРАХОВА ОСОБА_2 СТРАХУВАННЯ»на користь ОСОБА_3 неустойку за період з 29.12.2015 року по 26.07.2016 року у розмірі 292 грн.00 коп. за кожен день прострочення.
У звязку з чим за рішенням суду підлягають стягненню:
Сума страхового відшкодування за договором страхування 20000 грн. 00 коп.
Неустойка за період 29.12.2015 року по 26.07.2016 року у сумі 292 грн.00 коп. за кожен день прострочення;
Інфляційні витрати в розмірі 800 грн. 00 коп., 3 % річних за користування чужими грошима у розмірі 318 грн. 90 коп.
Усього стягнути з Приватного акціонерного товариства «СТРАХОВА ОСОБА_2 СТРАХУВАННЯ» на користь ОСОБА_5 21410 грн. 90 коп. (двадцять одна тисяча чотириста десять грн. 90 коп.).
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий - Н.О. Міненкова
Судді - В.В. Кокоша
ОСОБА_1
Судове рішення № 64648789, Апеляційний суд Харківської області було прийнято 09.02.2017. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 640/11779/16-ц. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: