Рішення № 64601590, 08.02.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 233/2029/16-ц Номер провадження 22-ц/775/145/2017

Головуючий у 1 інстанції Мартишева Т.О.

Доповідач Тимченко О.О.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2017 року м. Бахмут

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Тимченко О.О.,

суддів: Дундар І.О.,Корчистої О.І.,

за участю секретаря: Яворського О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмут апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 12 жовтня 2016 року у цивільній справі за позовом піблчного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

26 квітня 2016 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що 11 вересня 2007 року сторони уклали кредитний договір № DO0FGА00000056, згідно умов якого відповідач ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 12 100 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом на умовах договору строком до 10 вересня 2017 року. Відповідачка неналежним чином умови кредитного договору не виконувала , у звязку з чим станом на 29 березня 2016 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 10 311 долари США, заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 15 858,27 доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 1 848 долари США, пенею за несвоєчасність виконання зобовязань за договором у розмірі 29 052,25 доларів США, штраф (фіксована частина) у розмірі 9,51 доларів США, штраф (процентна складова) 2853,48 доларів США, а загалом -59 932,51 доларів США, яку позивач просить стягнути з відповідача.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 12 жовтня 2016 року позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № DO0FGА00000056 від 11 вересня 2007 року станом на 29 березня 2016 року, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 34,19 доларів США, що за курсом НБУ станом на 29 березня 2016 року становить 898,51 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 8 357,97 доларів США, що за курсом НБУ становить 219 647,45 гривен, заборгованість за комісією у розмірі 770 доларів США, що за курсом НБУ складає 20 235,60 грн., а загалом 9 162 доларів США, що за курсом НБУ станом на 29 березня 2016 року складає 240 781,56 гривен.

З зазначеним рішенням не погодився позивач, подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про зміну рішення суду та задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що зменшуючи заборгованість за тілом кредиту, процентам, комісії, відмовляючи у стягненні пені та штрафів, суд першої інстанції застосував строки позовної давності, проте суд не врахував, що строк дії кредитного договору встановлено до 10.09.2017 року. Також суд невірно провів розрахунок заборгованості та безпідставно нарахував а суму заборгованості за кредитом у розмірі 34,19 доларів США, оскільки заборгованість за тілом кредиту, яка винесена на прострочку за період з квітня 2013 року по березень 2016 року і заборгованість за тілом кредиту в межах строку позовної давності складає 103 11,00 доларів США. Також судом не враховано, що позивач має право на отримання заборгованості за пенею за період з 11.04.2013 року по 11.04.2014 року в розмірі 5 404,24 доларів США.

Представник позивача в судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. (а.с.161-163).

Відповідачка в судове засідання не зявилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, про, що свідчить телефонограма №180 від 19.01.2017 року ( а.с.145).

Апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, що не зявились, оскільки відповідно до вимог ст. 305 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні з таких підстав.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.

Перевіряючи справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставі своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані ( пропущення строку позовної давності тощо), яка мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Проте у повні мірі зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається із матеріалів справи, між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 11 вересня 2007 року був укладений кредитно-заставний договір № DO0FGА00000056 (а.с. 9-11), за умовами якого позивач надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 12 100 доларів США строком до 10 вересня 2017 року на придбання нерухомості зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту 0,2% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2 даного договору. Періодом сплати визначено період з 11 по 16 число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється щомісячно в період сплати позичальник надає банку кошти в сумі 174,73 доларів США, для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсотками, винагороди (п.п. 7.1, 7.2 договору). Факт укладення кредитного договору з позивачем у справі та отримання кредитних коштів стороною відповідача не оспорювався.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 кредитного договору № DO0FGА00000056 від 11 вересня 2007 року, банк зобовязується надати позичальнику кредит у розмір та на умовах, визначених у договорі; позичальник зобовязаний використати кредит на цілі, визначені у договорі, сплачувати відсотки за користування кредитом, повну сплату відсотків за користування кредитом здійснити не пізніше дати фактичного повного погашення кредиту; сплатити банку комісію на умовах договору, погашення кредиту зробити в порядку, сумах і строки, передбачені у договорі.

Відповідно до п. 4.1 кредитного договору № DO0FGА00000056 від 11 вересня 2007 року, при порушенні позичальником кожного із зобовязань, передбачених п.п. 2.2.2, 2.2.3 договору, банк має право нарахувати, а позичальник зобовязується сплатити банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки. У випадку , якщо кредит видається у іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.

Пунктом 4.3 кредитного договору № DO0FGА00000056 від 11 вересня 2007 року, передбачено, що усі суперечки й розбіжності, які випливають із даного договору або виникли у звязку з ним, підлягають розгляду у встановленому законом порядку.

Згідно із п. 7.4 кредитного договору № DO0FGА00000056 від 11 вересня 2007 року, укладеного між сторонами у справі, згідно ст. 212 ЦК України, при порушенні позичальником зобовязань по погашенню кредиту, передбачених п.п. 1.1, 2.2.4, 2.3.3 цього договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 3 % на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № DO0FGА00000056 від 11 вересня 2007 року станом на 29.03.2016 року заборгованість складає: 10 311 долари США, заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 15 858,27 доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 1 848 долари США, пенею за несвоєчасність виконання зобовязань за договором у розмірі 29 052,25 доларів США, штраф (фіксована частина) у розмірі 9,51 доларів США, штраф (процентна складова) 2 853,48 доларів США, а загалом - 59 932,51 доларів США (а.с.4-7).

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, позичальником ОСОБА_1 не виконано належним чином зобовязань щодо поетапного повернення кредитних коштів за умовами кредитного договору, тому, з урахуванням заявленого клопотання про застосування позовної давності, на підставі положень ст.ст. 257, 267 ЦК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачки у справі на користь позивача заборгованість у межах строку позовної давності за період часу з квітня 2013 року по березень 2016 року включно.

Проте погодитись з таким висновком суду у повній мірі не можливо з наступних підстав.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У відповідності до частини першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася. На його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Як вбачається із кредитного договору погашення заборгованості за кредитним договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється щомісячно в період сплати позичальник надає банку кошти в сумі 174,73 доларів США, для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсотками, винагороди (п.п. 7.1, 7.2 договору).

Таким чином договором погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобовязаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у сумі 174,73 доларів США .

Оскільки умовами договору встановлені окремі самостійні зобовязання, які деталізують обовязок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обовязку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобовязань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15.

За змістом частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно наданого розрахунку заборгованості вбачається, що останні платежі відповідачкою були здійсненні 11.03.2009 року на суму 31,95 доларів в США. З позовом до суду позивач звернувся 26.04.2016 року .

30.09.2016 року позивачкою в суді першої інстанції заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.

Тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за період з 26 квітня 2013 року по 29 березня 2016 року .

Проте суд першої інстанції невірно розрахував суму заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню з відповідачки.

Як вбачається із розрахунку заборгованості за кредитним договором з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума у загальному розмірі: 19 545,94 доларів США із них: заборгованість за кредитом у розмірі 10 311,00 доларів США ; заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 26.04.2013 року по 29.03.2016 року у розмірі 8 464,94 долав США; заборгованість по комісіє за користування кредитом за період 26.04.2013 року по 29.03.2016 року у розмірі 770 доларів США.

Також невірним є висновок суду, щодо розрахунку заборгованості у гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 29.03.2016 року.

Відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обовязковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Як розясни Пленум Верховного Суду України у пункті 14 своєї Постанови від 18.12.2009 року № 14 « Про судове рішення у цивільній справі» згідно з частиною першою статті 192 ЦК ( 435-15 ) законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. У зв'язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні. При стягненні періодичних платежів суд має вказати період, протягом якого проводиться виконання.

У разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК ( 435-15 ), частина третя статті 533 ЦК ( 435-15 ); Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 ( 15-93 ) "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сумі у розмірі 19 545,94 доларів США, що за курсом НБУ станом на 12.10.2016 року (на момент ухвалення рішення суду першої інстанції) складає із 505295,78 гривен із них: заборгованість за кредитом у розмірі 10 311,00 доларів США, що за курсом НБУ складає 266 556,88 гривен; заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 26.04.2013 року по 29.03.2016 року у розмірі 8 464,94 доларів США, що за курсом НБУ складає 218 833,09 гривен; заборгованість по комісіє за користування кредитом за період 26.04.2013 року по 29.03.2016 року у розмірі 770 доларів США, що за курсом НБУ складає 19 905,81 гривен. Доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

Проте необґрунтованими є доводи апеляційної скарги що позивач має право на отримання заборгованості по пені за період з 11.04.2013 року по 11.04.2014 року у розмірі 5 404,24 доларі в США.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частиною 3 статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

З позовом до суду позивача звернувся 26.04.2016 року, відповідачка у судовому засіданні просила суду застосувати строки позовної давності.

Враховуючи час звернення до суду з позовом, позивач мав право на стягнення пені за період з 26.04.2015 року по 29 березня 2016 року, проте відповідно до ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно з додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р до зазначених населених пунктів належить м. Костянтинівка.

В подальшому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №1079-р зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція».

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнано такими, що втратили чинність розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р та розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 1079-р.

Згідно із пунктом 15 додатку до розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року до зазначених населених пунктів належить м. Костянтинівка.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Як розяснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в абзаці 1 п. 36 постанови від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову (частина перша статті 88 ЦПК) застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір, (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом № 3674-VI).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до суду з позовом було сплачено 23 625,40 грн. за подання апеляційної скарги 25 987,94 грн.

Враховуючи, що позовні вимоги банку підлягають задоволенню частково, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачена сума судового збору за подання позову у сумі 7 579,44 грн., та за подання апеляційної скарги у сумі 8 337,38 грн. пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 307,309,314,316 ЦПК України, апеляційний суд

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 12 жовтня 2016 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитним договором № DO0FGА00000056 від 11 вересня 2007 року у розмірі 19 545 (девятнадцять тисяч пятсот сорок пять) доларів США 94 центів, що за курсом НБУ складає із 505295 (пятсот пять тисяч двісті девяносто пять) гривні 78 копійок із них: заборгованість за кредитом у розмірі 10 311 (десять тисяч триста одинадцять ) доларів США 00 центів, що за курсом НБУ складає 266 556 (двісті шістдесят шість тисяч пятсот пятдесят шість тисяч )гривен 88 копійок; заборгованість по процентами за користування кредитом за період з 26.04.2013 року по 29.03.2016 року у розмірі 8 464(вісім тисяч чотириста шістдесят чотири) доларів США 94 цента, що за курсом НБУ складає 218 833 (двісті вісімнадцять тисяч вісімсот тридцять три) гривні 09 копійок; заборгованість по комісіє за користування кредитом за період 26.04.2013 року по 29.03.2016 року у розмірі 770 (сімсот сімдесят) доларів США, що за курсом НБУ складає 19 905 (девятнадцять тисяч девятсот пять) гривен 81 копійку.

Стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» витрати повязані зі сплатою судового збору за звернення до суду з позовом у розмірі 7 579 (сім тисяч пятсот сімдесят девять) гривен 44 копійки та за подання апеляційної скарги у сумі 8 337 (вісім тисяч триста тридцять сім) гривен 38 копійки .

Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий О.О.Тимченко

Судді: І.О.Дундар

ОСОБА_2