Рішення № 64572954, 06.02.2017, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/2355/16- ц

провадження 2/201/159/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2017 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Дашкевич Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал», третя особа Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживача, зобовязання вчинити певні дії по виконанню умов попереднього договору та визнання права на користування і набуття права власності на квартиру, стягнення судових витрат, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 19 лютого 2016 року звернувся до суду з позовом до відповідача ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» про захист прав споживача, зобовязання вчинити певні дії по виконанню умов попереднього договору та визнання права на користування і набуття права власності на квартиру, стягнення судових витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові та з представником в ході судового засідання посилаються на те, що з березня 2006 року по квітень 2015 року працював на інженерних та керівних посадах у будівельних підрозділах ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та афільованих з ним підприємствах; свого житла позивач не мав, тому ним 01 березня 2012 року був укладений попередній договір купівлі-продажу житла через акредитив з відповідачем, цей договір стосувався житла в житловому комплексі «Дует» в м. Дніпро по вул. Рогальова, 28, що на той час ще будувався; майнові права на отримання у власність квартири у вказаному житловому комплексі були, що є предметом вказаного договору, належать відповідачу ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал». Вказаний договір визнається сторонами і почав виконуватися, позивач по цьому договору сплатив значні кошти. Укладалися додаткові угоди. 27 лютого 2013 року вказаний будинок завершено будівництвом і в передбаченому законом порядку введено в експлуатацію, право власності на квартири в цьому будинку зареєстроване ні за ким не було, позивач узгодив свої дії з відповідачем і забудовником та заселився в обрану ним раніше квартиру, став там мешкати з сімєю, проводив ремонт і облаштування житла, вважаючи його вже своїм. Але через непорозуміння між відповідачем та третьою особою і позивачем, а також забудовником, ТОВ «Добробуд», в квітні 2015 року його з сімєю було безпідставно виселено з вказаного житла, в вересні 2015 року в банку відкрито на його імя рахунок і туди перераховано всі сплаченим ним по попередньому договору кошти, а банк списав вказані кошти в рахунок інших його зобовязань з ним. Після цього відповідач офіційно продав вказану його квартиру третій особі, уклавши нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу і зараз позивач залишився і без роботи в банку, без своїх коштів і без вказаного житла. Вважає вказане неправомірним. Звернувся до відповідача і намагався зясувати обставини всього вищезазначеного та інформацію про договори і рахунки сплати коштів та інш., але відповідальні особи відповідача та банку відмовилися надавати таку інформацію і вказані документи без пояснень і позивач немає можливості користуватися своїми житлом та рахунками і розпоряджатися наявними там своїми коштами. Позивач вважає вказане обмеження неправомірним і звернувся з заявою до ТОВ КУА «Фінансовий капітал» і ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про перевірку обставин незаконного, на його думку, обмеження його прав. Після перевірки працівники відповідача і банку повідомили, що їх всі дії стосовно позивача були правомірними. Позивач вважає попередній договір, вказане житло і кошти, не отримані ним, своїми. На звернення позивача до відповідача з питанням надання повної інформації про причини такого і вирішення спірного питання позивачем фактично отримано відмову, виник спір, який в добровільному порядку не вирішено. Вважає вказані дії відповідача і банку протиправними і просив зобовязати відповідача видати їй належним чином виконати умови вказаного попереднього договору купівлі-продажу житла від 01 березня 2012 року з урахуванням додаткових угод, визнати за ним право на користування та набуття права власності на квартиру № 120 у секції 3 житлового будинку № 28 по вул. Рогальова в м. Дніпро на умовах попереднього договору з урахуванням додаткових угод та судові витрати покласти на відповідача, чим фактично захистити його права як споживача, задовольнивши позов у повному обсязі.

Представник відповідача ТОВ КУА «Фінансовий капітал» в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснивши, що дійсно ними 01 березня 2012 року був укладений попередній договір купівлі-продажу житла через акредитив з позивачем, цей договір стосувався житла в житловому комплексі «Дует» в м. Дніпро по вул. Рогальова, 28, що на той час ще будувався; майнові права на отримання у власність квартири у вказаному житловому комплексі були і належали лише відповідачу ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал». Вказаний договір сторонами почав виконуватися, позивач по цьому договору сплатив значні кошти. Укладалися додаткові угоди. Але в порушення умов вказаного договору позивачем допущені грубі порушення умов цього договору, вони повернули всі сплачені ним по договору кошти і продали вказане житло в передбаченому законом порядку. За ініціативою позивача судами вже розглянуто багато його вимог стосовно вказаного попереднього договору, виселення, речей і коштів. Але рішеннями судів вказані вимоги визнані безпідставними. Належних доказів на підтвердження цього позову позивач не надав, підтверджень вказаного немає, доказів не надано, позивач дійсно звертався до них з заявою, вони перевірку провели, відповідь надали, розяснили подальші дії позивача, запропонували вихід з вказаного становища, але позивач цим не скористалася. На звернення позивача вони відповідали по суті в передбаченому законом порядку і терміни. Все ним зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобовязань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували, матеріальної чи моральної шкоди не завдавали. Проти зобовязання їх вчинити певні дії на виконання умов вказаного попереднього договору купівлі-продажу житла від 01 березня 2012 року з урахуванням додаткових угод, визнання за позивачем права на користування та набуття права власності на квартиру № 120 у секції 3 житлового будинку № 28 по вул. Рогальова в м. Дніпро на умовах попереднього договору з урахуванням додаткових угод та стягнення з них судових витрат заперечують, вимоги належними доказами позивачем не доведено. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

Представник третьої особи ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в судовому засіданні не погодився з позовними вимогами, заперечував проти них, підтримав позицію і всі пояснення та заперечення відповідача, На звернення позивача і до них вони відповідали по суті в передбаченому законом порядку і терміни. Все ним зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобовязань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували, шкоди не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

Вислухавши пояснення позивача і його представника, представників відповідача і третьої особи, зясувавши думку сторін і третьої особи, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що дійсно з березня 2006 року по квітень 2015 року позивач ОСОБА_1 працював на інженерних та керівних посадах у будівельних підрозділах ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та афільованих з ним підприємствах; свого житла позивач не мав, тому ним 01 березня 2012 року був укладений попередній договір купівлі-продажу житла через акредитив з відповідачем, цей договір стосувався житла в житловому комплексі «Дует» в м. Дніпро по вул. Рогальова, 28, що на той час ще будувався; майнові права на отримання у власність квартири у вказаному житловому комплексі були, що є предметом вказаного договору, належать відповідачу ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал». Вказаний договір визнається сторонами і почав виконуватися, позивач по цьому договору обарв конкретну квартиру (№ 120 в секції № 3), сплатив передбачені договором значні кошти. Укладалися додаткові угоди.

Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобовязання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Позивач стверджує, що 27 лютого 2013 року вказаний будинок завершено будівництвом і в передбаченому законом порядку введено в експлуатацію, право власності на квартири в цьому будинку зареєстроване ні за ким не було, позивач вказує, що він узгодив свої дії з відповідачем і забудовником та заселився в обрану ним раніше квартиру, став там мешкати з сімєю, проводив ремонт і облаштування житла, вважаючи його вже своїм. Але через непорозуміння між відповідачем та третьою особою і позивачем, а також забудовником, ТОВ «Добробуд», в квітні 2015 року його з сімєю було безпідставно виселено з вказаного житла, в вересні 2015 року в банку відкрито на його імя рахунок і туди перераховано всі сплаченим ним по попередньому договору кошти, а банк списав вказані кошти в рахунок інших його зобовязань з ним. Після цього відповідач офіційно продав вказану його квартиру третій особі, уклавши нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу і зараз позивач залишився і без роботи в банку, без своїх коштів і без вказаного житла. Вважає вказане неправомірним. Звернувся до відповідача і намагався зясувати обставини всього вищезазначеного та інформацію про договори і рахунки сплати коштів та інш., але відповідальні особи відповідача та банку відмовилися надавати таку інформацію і вказані документи без пояснень і позивач немає можливості користуватися своїми житлом та рахунками і розпоряджатися наявними там своїми коштами. Позивач вважає вказане обмеження неправомірним, виник спір, який в добровільному порядку не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Положення ст. 5 Закону України «Про звернення громадян» передбачають вимоги до звернення адресованого громадянином органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань, а саме, вимогу направлення письмового звернення поштою чи через уповноважену ним особу.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. Частиною 1 статті 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Судом зясовано, що 01 березня 2012 року між позивачем та відповідачем був підписаний попередній договір купівлі-продажу з оплатою через акредитив № Р-3-9-25-2 (3), згідно з яким сторони зобов'язуються в строк до 31 грудня 2020 року укласти договір купівлі-продажу квартири будівельний № 3-25-2 (3), розташованої на 9 поверсі у секції 3 загальною площею 123.03 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Рогальова, 28. 15 липня 2013 року між позивачем та відповідачем був підписаний попередній договір № Р-78п/1 купівлі-продажу нерухомості, згідно з яким сторони зобов'язуються в строк до 31 грудня 2020 року укласти договір купівлі-продажу нерухомості, за яким сторона-1 (позивач) продає стороні-2 (відповідачу) паркувальне місце № 78 загальною площею 12.3 кв. м., яке розташоване на 1-му поверсі в буд.28 по вул. Рогальова у м. Дніпропетровську (п. 1) (попередній договір купівлі-продажу паркувального місця від 15 липня 2013 року).

02 червня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовною заявою до ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» про визнання вищезазначених попередніх договорів купівлі-продажу дійсними.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2015 року та ухвалою ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 березня 2016 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» про визнання вищезазначених попередніх договорів купівлі-продажу дійсними, з тих підстав, що в силу вимог ч. 1 ст. 220 ЦК України дані попередні договори є нікчемними.

Ухвалюючи рішення, суд дійшов висновків, що за умовами даних попередніх договорів сторони зобов`язувались укласти договори купівлі-продажу нерухомого майна в майбутньому. Оскільки до основного закону законом встановлена нотаріальна форма (ч. 1 ст. 657 ЦК України), то і попередні договори повинні бути нотаріально посвідчені. Договори не були нотаріально посвідчені, тому в силу вимог ч. 1 ст. 220 ЦК України дані попередні договори є нікчемними. В обґрунтуванні позову та під час розгляду справи судами трьох інстанцій позивач не посилався на обставини, які могли б свідчити про удаваність укладених сторонами попередніх договорів.

21 серпня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовною заявою до ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» та ТОВ «Добробуд» про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на укладення між ним та ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» вищезазначених попередніх договорів.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетроська від 27 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 квітня 2016 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» та ТОВ «Добробуд» про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням та речами.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що, на його думку, крім положень про купівлю-продаж жилого приміщення, попередній договір купівлі-продажу квартири від 01 березня 2012 року містить елементи договору житла з викупом, правовідносини за яким регламентовано ст. 810-1 ЦК України, ч.2 ст. 825 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог судами першої та апеляційної інстанції встановлено таке: право власності на спірну квартиру 120, секція 3 будинку 28 по вул. Рогальова у м. Дніпропетровську належить на час розгляду справи ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал»; право користування чужим майном може виникати на підставі договору або закону, але жодним положенням попереднього договору купівлі-продажу квартири від 01 березня 2012 року не передбачено право користування житловим приміщенням; попередній договір не містить істотних умов договору оренди житла з викупом, передбачених ч.5 ст. 810-1 ЦК України.

Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій враховано факт недійсності попередніх договорів та зроблено висновки про недоведеність позивачем підстав користування спірним майном. В обґрунтуванні позову та під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій позивач не посилався на обставини, які могли б свідчити про удаваність укладеного сторонами попереднього договору купівлі-продажу квартири від 01 березня 2012 року.

23 листопада 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовною заявою до ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на підписання між ним та ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» вищезазначених попередніх договорів купівлі-продажу квартири від 01 березня 2012 року та попередній договір купівлі-продажу паркувального місця від 15 липня 2013 року, які є нікчемними, оскільки сторонами правочинів не було дотримано вимог законодавства щодо нотаріальної форми укладання таких договорів ( ст. 220 ЦК України). Таким чином сам позивач у своєму позові у цивільній справі № 201/17241/15ц визнав факт нікчемності правочинів.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня 2016 року у справі позовну заяву залишено без розгляду на підставі поданої позивачем заяви. В обґрунтуванні позову та під час розгляду справи судом першої інстанції позивач також не посилався на обставини, які могли б свідчити про удаваність укладеного сторонами попереднього договору купівлі-продажу квартири від 01 березня 2012 року.

Щодо вимог позивача про зобов'язання ТОВ «КУА «Фінансовий капітал» належним чином виконувати умови попереднього договору купівлі-продажу квартири будівельний № 3-25-2 (3) від 01 березня 2012 року - відповідно до ст. 635 ЦК Українипопереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Нормами ст. 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Згідно зі ст. 220 ЦК України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Рішеннями судів, що набрали законної сили, встановлено попередній договір купівлі-продажу квартири від 01 березня 2012 року нікчемним в силу вимог ч. 1 ст. 220 УК України.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, будь-які підстави для задоволення судом позовних вимог в частині зобов`язання ТОВ «КУА «Фінансовий капітал» належним чином виконувати умови нікчемного договору відсутні з огляду на положення ст. 216 ЦК України.

Щодо вимог про визнання права ОСОБА_1 на користування та набуття права власності на квартиру № 120 у секції 3 житлового будинку за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Рогальова, 28 - під час розгляду цивільної справи № 201/13718/15-ц судами першої та апеляційної інстанцій враховано факт нікчемності, зокрема, попереднього договору купівлі-продажу квартири від 01 березня 2012 року та зроблено висновки про недоведеність позивачем підстав користування спірним майном.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, які встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Разом з тим, під час розгляду судом даної цивільної справи суттєвим є питання, чи має позивач право користування квартирою № 120 у секції 3 будинку № 28 по вулиці Рогальова у м. Дніпропетровську.

Право користування чужим майно може виникати на підставі договору або закону.

02 червня 2016 року між ТОВ «КУА «Фінансовий Капітал» та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» було укладено договір купівлі-продажу квартири № 120 у секції 3 будинку № 28 по вулиці Рогальова у м. Дніпропетровську, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу ОСОБА_2, зареєстрованого в реєстрі за № 4484. На момент вчинення правочину відомості про будь-які обтяження, заборону відчуження вказаної квартири були відсутні, в Державному реєстрі іпотек не перебувала, що підтверджується а.с. 180, 181, том № 2. Таким чином, з 02 червня 2016 року право власності на квартиру № 120 у секції 3 будинку № 28 по вулиці Рогальова у м. Дніпропетровську належить Публічному акціонерному товариству «Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» , який є єдиним власником вказаної квартири.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

З вищевикладеного вбачається, що жодним положенням попереднього договору купівлі продажу квартири № Р-3-9-25-2(3) від 01 березня 2012 року не передбачене право позивача на користування житловим приміщенням; з 02 червня 2016 власником спірного майна є ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», який не є стороною попереднього договору купівлі-продажу квартири від 01 березня 2012 року, та не має перед позивачем жодних зобов`язань за цим попереднім договором купівлі-продажу квартири № Р-3-9-25-2(3) від 01 березня 2012 року, відповідно ТОВ «КУА «Фінансовий капітал» не має права користування майном, зазначеним у попередньому договорі купівлі-продажу квартири від 01 березня 2012 року, чи передавати таке право третім особам; нікчемність зазначеного попереднього договору купівлі-продажу квартири від 01 березня 2012 року встановлена рішеннями судів, що набрали законної сили.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання(частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 3 ЦПК України).

У зв'язку з відсутністю у позивача права, на захист якого він вимагає, то воно й не може бути порушене, і, як наслідок, не підлягає захисту.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України: кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України: доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Позивач не підтвердив належними доказами у справі, що в нього існує право, визнання чи усунення порушення якого він вимагає.

Відповідно до ч. 2 ст. 57 ЦПК України: обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Щодо удаваності попереднього договору купівлі-продажу квартири від 01 березня 2016 року: позовні вимоги позивача ґрунтуються також на твердженні, що укладений попередній договорів купівлі-продажу квартири від 01 березня 2012 року є удаваним, оскільки, на думку позивача, насправді між сторонами відбулось укладання договору купівлі-продажу, предметом якого є майнові права на квартиру. Проте з викладеним в позовній заяві обґрунтуванням такого твердження погодитись не можна.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов?язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов?язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України). Аналіз норм глави 54 «Купівля-продаж» дає підстави стверджувати, що визначення «товар» та «майно» застосовуються законодавцем як синоніми.

Статтею 656 ЦК України містить перелік різновидів предмету договору купівлі-продажу, при цьому зазначений перелік не є вичерпним.

Так, згідно ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом купівлі-продажу може бути товар, що є у продавця на момент укладення договору або буде створений продавцем у майбутньому.

Також, згідно ч. 2 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. Таким чином, майнові права є окремим різновидом предмету договору купівлі-продажу. Отже, укладений сторонами попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, згідно з умовами якого сторони зобов`язались укласти в майбутньому договір купівлі-продажу нерухомого майна (в тому числі, такого, яке буде побудоване, введено в експлуатацію та зареєстроване у майбутньому) на умовах та за ціною, визначеною попереднім договором, є окремим та самостійним різновидом попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна та не може розглядатись як удаваний договір купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно виключно з тих підстав, що нерухоме майно не було введено в експлуатацію та зареєстроване в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Тобто, за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. А тому такий правочин може бути визнаний судом недійсним лише у тому разі, коли буде встановлено, що правочин, який сторони насправді вчинили, не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним, 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин, 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Зазначена позиція, зокрема, викладена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ у рішенні від 07 вересня 2011 року у справі № 6-13035св11.

В обґрунтування позову позивачем не надано доказів, що обидві сторони, в момент укладання попереднього договору купівлі-продажу квартири від 01 березня 2012 року бажали приховати договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру, який вони насправді мали намір вчинили, отже підстави визнання попереднього договору купівлі-продажу від 01 березня 2012 року удаваним, на підставах, передбачених ст. 235 ЦК України, відсутні.

Крім того, як вже зазначалось вище, під час розгляду цивільної справи №201/8818/15-ц, цивільної справи 201/13718/15-ц та цивільної справи № 201/13718/15-ц за позовами ОСОБА_1 до ТОВ «КУА «Фінансовий капітал», обставинами яких також є укладання між сторонами даної цивільної справи попереднього договору купівлі-продажу квартири від 01 березня 2012 року, в обґрунтуванні позову та під час розгляду справи судами позивач не посилався на обставини, які могли б свідчити про удаваність укладеного сторонами попереднього договору купівлі-продажу квартири від 01 березня 2012 року.

З вищезазначеної позиції ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ вбачається, що умисел на укладення удаваного правочину має бути наявним та усвідомлюваним сторонами правочину саме в момент його укладання, і не може виникнути в подальшому. Викладені вище обставини свідчать про відсутність умислу на укладання попереднього договору купівлі-продажу квартири від 01 березня 2012 року як удаваного правочину навіть у позивача. Крім викладеного в позовній заяві твердження про удаваність цього правочину жодними засобами доказування позивачем це твердження не доводиться.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року та є частиною національного законодавства кожний має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Статтею 1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визначено, що кожному гарантується право на мирне володіння своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право користування чужим майно може виникати на підставі договору або закону.

02 червня 2016 року між ТОВ «КзУА «Фінансовий Капітал» та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» було укладено договір купівлі-продажу квартири № 120 у секції 3 будинку № 28 по вулиці Рогальова у м. Дніпропетровську, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу ОСОБА_2, зареєстрованого в реєстрі за № 4484. На момент вчинення правочину відомості про будь-які обтяження, заборону відчуження вказаної квартири були відсутні, в Державному реєстрі іпотек не перебувала. Договір купівлі-продажу від 02 червня 2016 року недійсним в судовому порядку не визнавався. ПАТКБ «ПРИВАТБАНК» з 02 червня 2016 року є єдиним власником вказаної квартири.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 рік) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено статтею 41 Конституції України, якою встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності є непорушним.

На непорушність права приватної власності також звертає увагу судів Верховний Суд України. Зокрема, в Аналізі деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ, підготовлених в 2013 році, Верховний Суд України зазначив, що «згідно з нормою ст. 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобовязано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом».

Жодним положенням попереднього договору купівлі продажу квартири № Р-3-9-25-2(3) від 01 березня 2012 року не передбачене право позивача на користування житловим приміщенням. З 02 червня 2016 власником спірного майна є ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», який не є стороною попереднього договору купівлі-продажу квартири від 01 березня 2012 року, та не має перед позивачем жодних зобов`язань за цим попереднім договором купівлі-продажу квартири № Р-3-9-25-2(3) від 01 березня 2012 року, відповідно ТОВ «КУА «Фінансовий капітал» не має права користування майном, зазначеним у попередньому договорі купівлі-продажу квартири від 01 березня 2012 року, чи передавати таке право третім особам.

Нікчемність зазначеного попереднього договору купівлі-продажу квартири від 01 березня 2012 року встановлена рішеннями судів, що набрали законної сили, а саме: рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2015 року (№ 201/8818/15-ц), залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2015 року та ухвалою ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 березня 2016 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» про визнання вищезазначених попередніх договорів купівлі-продажу дійсними, рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 січня 2016 року (№ 201/13718/15-ц), залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 квітня 2016 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» та ТОВ «Добробуд» про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням та речами. Судами першої та апеляційної інстанцій враховано факт недійсності попередніх договорів та зроблено висновки про недоведеність позивачем підстав користування спірним майном.

Крім того, відповідно до ч. З ст. 635 ЦК України зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. Примушення до виконання зобов'язання, що ґрунтується на попередньому договорі, Цивільним кодексом України не передбачено - такої позиції дотримується Верховний суд України, про що прямо зазначено в Рішенні Верховного суду України від 18 квітня 2007 року по справі №6-22333св06. Також, в постанові Верховного суду України від 02 вересня 2015 року по справі № 6-226цс14 Верховним Судом України викладено наступні правові висновки: « ... Положеннями ЦК України й інших актів цивільного законодавства, прямо не передбачено такий правовий наслідок невиконання попереднього договору, як відшкодування збитків у спосіб визнання права власності на річ. що мала бути придбана в майбутньому за договором купівлі-продажу. Примусове виконання зобов'язання в натурі суперечить вимогам статті 635 ЦК України про правові наслідки порушення зобов'язання за попереднім договором і положенням статті 321 ЦК України про непорушність права власності Стаття 635 ЦК України не передбачає такого правового наслідку порушення взятого на себе в попередньому договорі зобов'язання щодо укладення основного договору, як спонукання до його укладення в судовому порядку.... ».

З наведеної однозначної позиції Верховного Суду слідує, що договірні відносини щодо нерухомого майна можуть виникнути у сторін лише з моменту укладання договору купівлі продажу майна з додержанням вимог закону, що ставляться до форми і змісту такого правочину.

Окрім цього, не дивлячись на те, що відповідач наполягає на нікчемності попереднього договору №Р-3-9-25-2(3) від 01 березня 2012 року купівлі квартири через акредитив (з урахуванням додаткових угод до цього договору № 1 від 13 травня 2013 року та № 2 від 23 квітня 2014 року), суд приймає до уваги наступне.

Позивач ОСОБА_1, виконуючи графік платежів за нікчемним попереднім договором №Р-3-9-25-2(3) від 01 березня 2012 року купівлі квартири через акредитив (з урахуванням додаткових угод до цього договору № 1 від 13 травня 2013 року та № 2 від 23 квітня 2014 року) - неодноразово допускав: 1) прострочення виплат по графікам платежів, 2) заборгованість по сплаті додаткових індексованих платежів, обовязковість і формула розрахунку яких визначена умовами додаткових угод. Детальний опис порушень позивачем зобовязань з виплати платежів по графікам виплат, і по сумам додаткових індексованих платежів - наведено у таблиці - «контр-розрахунок сум грошових коштів, сплачених ОСОБА_1 на підставі попереднього договору № Р-3-9-25-2(3) від 01 березня 2012 року купівлі квартири через акредитив (з урахуванням додаткових угод до цього договору № 1 від 13 травня 2013 року та № 2 від 23 квітня 2014 року), із зазначенням випадків порушення грошових зобовязань». До того ж, ОСОБА_1Я допустив грубе порушення умов п. 13 попереднього договору. Водночас, сторонами в тексті попереднього договору і в додаткових угодах до нього не узгоджено і не передбачено порядок дострокової відмови однієї із сторін від укладання основного договору, не врегульовано порядок дострокового припинення дії попереднього договору.

Також, зазначені питання відносно «попереднього» договору не врегульовані і актами цивільного законодавства. Згідно з 4.2 ст. 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. У відповідності до ч. 1 ст. 19 ЦК України особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

В наслідок наведеного відповідач - ТОВ «КУА «Фінансовий капітал», самостійно встановивши факт нікчемності попередніх договорів, встановивши факти порушення ОСОБА_1 зобовязань за нікчемними попередніми договорами - скористалося своїм правом на самозахист свого цивільного права (інтересу), здійснивши повернення всіх грошових коштів, отриманих від ОСОБА_1 за нікчемними правочинами, а саме: платіжним дорученням № 1556 від 16 вересня 2015 року ТОВ КУА «Фінансовий Капітал» повернено на банківський рахунок ОСОБА_1 в ПАТ КБ «ПриватБанк» суму 548628.13 грн. - що дорівнює сумі всіх здійснених ОСОБА_1 виплат по попередньому договору № Р- 3-9-25-2(3) від 01 березня 2012 року купівлі квартири через акредитив (з урахуванням додаткових угод до цього договору № 1 від 13 травня 2013 року та № 2 від 23 квітня 2014 року); платіжним дорученням № 1555 від 16 вересня 2015 року ТОВ КУА «Фінансовий Капітал» повернено на банківський рахунок ОСОБА_1 в ПАТ КБ «ПриватБанк» суму 120307.09 грн. - що дорівнює сумі всіх здійснених ОСОБА_1 виплат по попередньому договору № Р-78п/1 від 15 липня 2013 року купівлі паркувального місця (з урахуванням додаткової угоди до нього № 1 від 23 квітня 2014 року); платіжним дорученням № 1731 від 12 жовтня .2015 року ТОВ КУА «Фінансовий Капітал» повернено на банківський рахунок ОСОБА_1 в ПАТ КБ «ПриватБанк» суму 14852.66 грн. - як помилково сплачений ОСОБА_1 платіж за неіснуючою угодою.

Тобто, ТОВ КУА «Фінансовий Капітал» повернуто на банківський рахунок ОСОБА_1 всі раніше сплачені позивачем грошові кошти на виконання попереднього договору №Р-3-9-25- 2(3) від 01 березня 2012 року та попереднього договору № Р-78п/1 від 15 липня 2013 року. Будь-яких інших платежів на виконання попередніх договорів №Р-3-9-25-2(3) і №Р-78п/1 позивач ОСОБА_1 більше не здійснював.

На день звернення позивача до суду з позовом, будь-які правовідносини між ним, і між ТОВ КУА «Фінансовий Капітал», які виникли на підставі нікчемного попереднього договору №Р- 3-9-25-2(3) від 01 березня 2012 року купівлі квартири через акредитив (з урахуванням додаткових угод до цього договору № 1 від 13 травня 2013 року та № 2 від 23 квітня 2014 року) - були припинені

Щодо посилання позивачем на відповідність попередніх договорів № Р-3-9- 25-2(3) та № Р-78п/1 і додаткових угод до них вимогам чинного законодавства лише з посиланням на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2015 року по справі № 201/8818/15-ц.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2015 року по справі № 201/8818/15ц «за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» про визнання попередніх договорів купівлі-продажу дійсними» - відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» про визнання вищезазначених попередніх договорів купівлі-продажу дійсними, з тих підстав, що в силу вимог ч. 1 ст. 220 УК України дані попередні договори є нікчемними. Ухвалюючи рішення, суд дійшов висновків, що за умовами даних попередніх договорів сторони зобов'язувались укласти договори купівлі-продажу нерухомого майна в майбутньому. Оскільки до основного закону законом встановлена нотаріальна форма (ч. 1 ст. 657 ЦК України), то і попередні договори повинні бути нотаріально посвідчені. Договори не були нотаріально посвідчені, тому в силу вимог ч. 1 ст. 220 УК України дані попередні договори є нікчемними. Зазначене рішення залишене без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2015 року та ухвалою ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 березня 2016 року.

Позивач помилково розглядає лише ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2015 року по справі № 201/8818/15-ц, у якості рішення, яке підтверджує саме факт дійсності попереднього договору № Р-3-9-25-2(3) від 01 березня 2012 року купівлі квартири через акредитив (з урахуванням додаткових угод до цього договору № 1 від 13 травня 2013 року та № 2 від 23 квітня 2014 року), та попереднього договору № Р-78п/1 від 15 липня 2013 року купівлі паркувального місця (з урахуванням додаткової угоди до нього № 1 від 23 квітня 2014 року).

Погодитися з таким тлумаченням позивачем тексту судового рішення - ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2015 року по справі № 201/8818/15-ц, не можна з огляду на наступне. Позовні вимоги ОСОБА_1, які розглядалися у справі № 201/8818/15-ц ґрунтувалися виключно на підставах «ухилення іншої сторони правочину від його нотаріального посвідчення». Позивачем в тексті позову і судами під час розгляду справи № 201/8818/15-ц не надавалася правова оцінка відповідності форми і змісту попередніх договорів купівлі продажу нерухомого майна імперативним вимогам статей Цивільного кодексу України. В тексті ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2015 року по справі № 201/8818/15-ц зокрема зазначено таке: «... Звертаючись до суду із вказаними позовними вимогами ОСОБА_1 зазначив, що оскільки укладені в простій письмовій формі вказані попередні договори купівлі-продажу не були одразу нотаріально посвідчені, а відповідач ухиляється від такого посвідчення, тому і просив визнати ці договори та додаткові угоди до них дійсними, пуоте з такими вимогами суд погодитися не може, оскільки як вбачається із цих договорів, вони витікають із договору купівлі-продажу цінних паперів за МА-356 від 01 жовтня 2008 року, укладеного між ТОВ «КУА «Фінансовий капітал» та ОСОБА З, тобто ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», а також договору про пайову участь у будівництві обєкта нерухомості, укладеного між ТОВ «КУА «Фінансовий капітал» та ним ОСОБА 3, тобто квартира та паркувальне місце, що є предметом цих договорів є новостворене майно, та спірні договори в цьому разі укладені відповідно до вимог діючого законодавства, а нотаріальне посвідчення та державна реєстрація нерухомості повинна бути здійснена лише після введення спірного майна в експлуатацію та державної реєстрації, а також відповідно й оплати грошових коштів через акредитив, тобто сторони зобов'язувалися укласти договори купівлі-продажу нерухомого майна (Основні договори) саме в майбутньому, що прямо передбачнено попередніми договорами купівлі- продажу...».

ТОВ КУА «Фінансовий Капітал» вважає, що посилання суду апеляційної інстанції на відповідність спірних договорів - адресовано саме 1)договору купівлі-продажу цінних паперів за №А-356 від 01 жовтня 2008 року, 2) договору про пайову участь у будівництві обєкта нерухомості, укладеного між ТОВ «КУА «Фінансовий капітал». Про відповідність вимогам законодавства саме «Попередніх договорів купівлі- продажу» в тексті ухвали апеляційного суду не йдеться.

На підтвердження правильності такого розуміння відповідачем ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2015 року по справі № 201/8818/15-ц свідчать також і наступні обставини. Постановляючи ухвалу від 24 листопада 2015 року по справі № 201/8818/15-ц апеляційний суд Дніпропетровської області, в абзаці 2 резолютивної частини ухвали вказав: «Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2015 року - залишити без змін». В описовій і в мотивувальній частинах ухвали від 24 листопада 2015 року по справі № 201/8818/15-ц апеляційний суд Дніпропетровської області не навів жодних посилань про необхідність спростування висновків місцевого суду, в частині встановлення місцевим судом факту нікчемності попередніх договорів. Ухвала апеляційного суду від 24 листопада 2015 року по справі № 201/8818/15-ц не містить посилань на необхідність виключення з мотивувальної частини рішення місцевого суду відповідних висновків про нікчемність попередніх договорів купівлі-продажу.

Щодо неправильного тлумачення позивачем п.10.3 попереднього договору №Р-3-9-25-2(3) від 01 березня 2012 року купівлі квартири через акредитив, і щодо помилковості висновків позивача про порушення цього пункту з боку відповідача. Позивач намагається витлумачити п. 10.3 попереднього договору №Р-3-9-25-2(3) від 01 березня 2012 року таким чином, що відповідач втратив право розпорядження і право користування майном одразу, одночасно з моментом підписання попереднього договору. Пунктом 10.3 попереднього договору № Р-3-9-25-2(3) від 01 березня 2012 року обовязки продавця: 1)бути власником квартири, 2) не передавати майно в оренду третім особам і 3) не передавати права на майно - встановлені саме на майбутнє, тобто, на момент, коли між сторонами буде укладено основний договір купівлі-продажу. А ні п. 10.3, а ні будь-яке інше положення попереднього договору № Р-3-9-25-2(3) від 01 березня 2012 року і додаткових угод до нього - не містять заборони і обмежень для продавця - ТОВ КУА «Фінансовий Капітал» щодо розпорядження майном до моменту укладання основного договору.

Щодо відсутності будь-якої згоди відповідача на передачу у користування позивачу спірної квартири і на проведення внутрішніх будівельно - облаштувальних робіт у квартирі, і щодо грубого порушення позивачем п.13 попереднього договору №Р-3-9-25-2(3) від 01 березня 2012 року. Відповідач категорично наполягає на тому, що не надавав позивачу будь-якої усної, чи письмової згоди на користування квартирою до моменту оплати її повної вартості. Всі посилання позивача на те, що відповідач начебто мав здогадатися про факт проведення позивачем будівельно - облаштувальних робіт в квартирі - не підтверджені належними та допустимими доказами, повністю спростовуються відповідачем. Відповідач не мав здогадуватися, хто саме, які саме, в якій саме квартирі виконує роботи. Відповідач не є забудовником житлового будинку, не виконував функції технічного або авторського нагляду у будівництві, не здійснював будь-якого іншого контролю за ходом виконання будівельних робіт.

Перед отриманням позивачем дозволу від підрядника ТОВ «Добробуд» на проведення внутрішніх будівельно - облаштувальних робіт у квартирі, мало передувати отримання відповідного дозволу від продавця нерухомого майна - ТОВ КУА «Фінансовий Капітал». В будь-якому випадку, проведення будь-яких робіт та переобладнання квартири без дозволу продавця - ТОВ «Фінансовий Капітал» є грубим порушенням умов п.13 попереднього (нікчемного) договору №Р-3-9-25-2(3) від 01 березня 2012 року.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 2 цієї ж статті визначено, що дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Вимоги до письмових доказів встановлені ст. 64 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. В той час, ст. 59 ЦПК України, яка регулює питання допустимості доказів, передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

За загальним принципом доказування та подання доказів, відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Таким чином, позивач як сторона по справі, зобовязаний довести ті обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог, зокрема щодо існування спірних правовідносин між сторонами, наявність стягуваних грошових коштів на рахунку та невиконання відповідачем взятих на себе договором зобовязань, оскільки обовязок подання доказів покладається на сторін.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обовязковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі.

Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановить наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими. Проте, жодного належного доказу, який би свідчив про існування між сторонами правовідносин позивачкою не надано, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідності до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 постанови № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення», обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором.

Стаття 651 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для зміни або розірвання договору, а саме: 1. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. 2. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. 3. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Крім того, в п. п. 23, 27 постанови «Про застосування норм цивільно-процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року № 2 Пленум Верховного суду України звернув увагу на наступне:«…розглядаючи справи, судам слід неухильно виконувати вимоги статей 58, 59 ЦПК про належність і допустимість доказів…», «…виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (статті 58, 59 ЦПК) в порядку, передбаченому статтями 185, 187, 189 ЦПК України…».

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який знайшов своє відображення у ст. ст. 3 та 627 ЦК України. Свобода договору включає в себе й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників. За ст. 632 ЦК України ціна договору встановлюється за домовленістю сторін, тобто вільною.

Частиною 1ст. 1068 ЦК Українипередбачено, що банк зобовязаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені у справі судові витрати ( ст. 88 ЦПК). До судових витрат належать і витрати на правову допомогу ( ст. 79 ЦПК).

Згідно ч. 1, 2 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Суду не надано доказів того, що неправомірними, злочинними діями відповідача, повязаними з неналежним виконанням взятих на себе обовязків позивачу було завдано ушкодження здоровя, майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому звязку зі вказаними діями відповідача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають обєктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню ні повністю, ні в частині.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобовязання стосовно позивача по незаконним (з точки зору позивача) діям відносно нього, предмета спору, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобовязань або неправомірності стосовно нього є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача на позові, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим обєктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до ТОВ «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал» про захист прав споживача, зобовязання вчинити певні дії по виконанню умов попереднього договору та визнання права на користування і набуття права власності на квартиру, стягнення судових витрат відмовити.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про захист прав споживача, зобовязання вчинити певні дії по виконанню умов попереднього договору та визнання права на користування і набуття права власності на квартиру, стягнення судових витрат в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 14, 15, 16, 19, 203, 215, 213, 216, 220, 317, 321, 328, 525, 526, 530, 570, 571, 627, 628, 629, 632, 635, 638, 657, 810-1, 825 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57, 58, 60, 61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Фінансовий капітал», третя особа Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживача, зобовязання вчинити певні дії по виконанню умов попереднього договору та визнання права на користування і набуття права власності на квартиру, стягнення судових витрат відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -