Ухвала суду № 64534838, 31.01.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03110 м. Київ, вулиця Солом'янська, 2-а

Справа №757/33121/16-ц Головуючий у 1 інстанції Батрин О.В.

Апеляційне провадження № 22-ц/796/277/2017 Суддя-доповідач Антоненко Н.О.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2017 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

у складі судді-доповідача АнтоненкоН.О.,

суддів Шкоріної О.І., Стрижеуса А.М., при секретарі Юрченко А.С.

за участю представника позивача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4

розглянула у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, який на підставі довіреності діє в інтересах ОСОБА_5, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінар» про визнання договорів недійсними.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія

в с т а н о в и л а :

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ТОВ «Фінансова компанія «Фінар» про визнання договорів недійсними відмовлено.

Судом першої інстанції встановлено, що 10.11.2006 між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_5 було укладено Договір про відкриття кредитної лінії №2901-026/11Ф, на забезпечення виконання зобов'язань по якому було укладено договір іпотеки №596-004/060 від 10.11.2006; 11.05.2007 було укладено кредитний договір № 2906-016/11Р, на забезпечення виконання зобов'язань по якому було укладено договір іпотеки №596-004/07Р від 16.05.2007. Дані обставини встановлено рішеннями Дніпровського районного суду м. Києва від 29 березня 2013 року та 16 березня 2015 року.

Також судом установлено, що 28.04.2016 між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ТОВ «ФК «Фінар» укладено договори відступлення права вимоги за вищезазначеними договорами, а ТОВ «ФК «Фінар» того ж дня уклала договір про відступлення права вимоги за цими ж договорами щодо зобов'язань ОСОБА_5 з ОСОБА_6

Виходячи з того, що відповідачами під час укладення оспорюваних договорів було дотримано вимоги цивільного законодавства щодо форми та змісту вчинених правочинів, а також що кредитними та іпотечними договорами не встановлено будь-яких обмежень щодо відступлення права вимоги за цими договорами та відносно особи, яка може набувати права вимоги за ними, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

В апеляційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2016 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнити у повному обсязі. Посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні апеляційного суду представник позивача просив задовольнити апеляційну скаргу з наведених у ній доводів. Представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених у суді першої інстанції вимог, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення - залишенню без змін з наступних підстав.

Предметом спору у даній справі є недійсність договорів про відступлення права вимоги за кредитним договором та договором про відкриття кредитної лінії як укладених з порушенням ст. ст. 514, 1054 ЦК України, а також договори про відступлення права вимоги за іпотечними договорами, які укладені в забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами оспорюваних договорів про відступлення права вимоги первісний кредитор (ПАТ КБ «Правекс Банк») передав ТОВ «ФК «Фінар», а останній - ОСОБА_6 право вимоги до боржника за Договором про відкриття кредитної лінії №2901-026/11Ф та кредитним договором № 2906-016/11Р (ОСОБА_5.) разом з правами вимоги за договорами забезпечення №596-004/060 та №596-004/07Р.

Відповідно до ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є його невідповідність актам цивільного законодавства, нормам ЦК України на момент вчинення правочину стороною (сторонами). Крім того, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Порядок вчинення правочину щодо заміни кредитора у зобов'язанні врегульовано, зокрема, положеннями ст.ст. 512-519 ЦК України. Статтею 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Юридична характеристика такого правочину полягає у заміні первісного кредитора новим, при цьому за боржником зберігається обсяг його прав і обов'язків, що виникли перед первісним кредитором доти, доки вони не будуть змінені на договірних засадах з новим кредитором.

Так, відповідно до ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а відповідно до ст.514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Доводи апеляційної скарги про те, що відступлення права вимоги за кредитними договорами, в тому числі і право на нарахування процентів на тіло кредиту, суперечить ст. 1054 ЦК України, а також, що ОСОБА_6 не може набувати право вимоги за кредитними та іпотечними договорами як фізична особа, не заслуговують на увагу, адже за оспорюваними договорами, укладеними між відповідачами, було передано лише право вимоги щодо належного виконання за кредитним та іпотечними договорами. В даному випадку ОСОБА_6 не стає стороною кредитних та іпотечних договорів, тобто, новим кредитором у розумінні ст. 1054 ЦК України, а лише набуває статусу нового кредитора в зобов'язанні, яке раніше виникло між позивачем та Банком.

Доводи апеляційної скарги про неможливість відступлення права вимоги на стадії виконавчого провадження також не заслуговують на увагу, оскільки системний аналіз норм зобов'язального права дає підстави зробити висновок про те, що заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва і можливе на будь-якій стадії процесу - як до ухвалення судового рішення у спірних правовідносинах, так і після набрання ним законної сили. Так, за змістом ст.512 ЦК України, ст.378 ЦПК України та ст.8 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов'язанні він замінюється правонаступником. Відступлення права вимоги після набрання законної сили судовим рішенням не припиняє обов'язку боржника повернути борг, як не припиняє право кредитора (стягувача) вимагати повернення боргу.

В обґрунтування позовних вимог про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за іпотечними договорами позивач посилався на те, що визнання недійсними договорів про уступку права вимоги за основним зобов'язанням тягне за собою визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за іпотечними договорами, а тому підстав для задоволення позову в цій частині немає, адже відсутні підстави для визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги за кредитними договорами.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до аналізу обставин, на які позивач посилався в обґрунтування позовних вимог, які суд повно та всебічно з'ясував і перевірив, дав належну оцінку усім доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для їх задоволення. Доводи апеляційної скарги такого висновку суду не спростовують і на його правильність не впливають.

За таких обставин висновок суду, викладений в оскаржуваному рішенні, ґрунтується на вимогах закону і підтверджується матеріалами справи. Передбачених ст. 308 ЦПК України підстав для скасування рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2016 року немає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 309, 313-315 ЦПК України, колегія

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, який на підставі довіреності діє в інтересах ОСОБА_5, відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Суддя-доповідач Н.О. Антоненко

Судді А.М. Стрижеус

О.І. Шкоріна