Рішення № 64524230, 30.01.2017, Мирноградський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Димитровський міський суд Донецької області)

Справа № 226/2051/16-ц

Провадження № 2/226/66/2017

РІШЕННЯ

Іменем України

30.01.2017 року Димитровський міський суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Салькової В.С.,

за участю секретаря судового засідання Пікало К.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Мирнограді Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОСТО» про визнання правочину недійсним та застосування реституції,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОСТО» про визнання правочину недійсним та застосування реституції, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 21.07.2016 року між сторонами був укладений договір №720257, предметом якого є надання учасникові фінансових послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, спрямованих на придбання автомобіля, за рахунок об'єднання грошових коштів учасників через систему Авто Так. Додатком 1 до договору, який є його невід'ємною частиною, визначено, що метою укладення договору було отримання автомобіля «CHERY ARIZA» вартістю 238140,00 гривень. Перед укладанням договору він ознайомився з його змістом, але мало чого зрозумів з нього. Договір та додатки до нього не містять даних підприємства, з яким відповідач уклав договір на постачання автомобіля, про виробника, імпортера та/або дистриб'ютора, а також інших основних характеристик автомобіля та кінцевого строку дії самого договору.

На думку позивача, вказаний договір укладений під впливом обману та із застосуванням нечесної підприємницької практики, він отримав нечітку та неправдиву інформацію стосовно договору, в разі належного роз'яснення йому всіх умов і наслідків договору він не погодився б на його укладення. Так, умови договору є несправедливими по відношенню до нього, оскільки всупереч принципу добросовісності цивільних відносин створюють істотний дисбаланс договірних прав і обов'язків на його шкоду. Вважає договір таким, що не відповідає чинному законодавству, грубо порушує його права, не відповідає його внутрішній волі, а тому має бути визнаним судом недійсним. Оскільки правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються в тому числі і Законом України «Про захист прав споживачів», позивач, посилаючись на визначення цим Законом переліку умов договору, які вважаються несправедливими, зазначає, що цей перелік не є вичерпним, інші умови також можуть вважатися несправедливими за умови одночасної наявності порушення умовами договору принципу добросовісності, наявності істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків сторін, завдання умовами договору шкоди споживачеві. Позивач зазначає, що спірний договір не містить строку отримання ним автомобіля, а також строку, після якого договір припиняє свою дію. Також, умовами договору встановлюється обов'язок споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець не виконає своїх, в той час як несправедливою є умова договору про встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. У випадку розірвання договору за ініціативою учасника йому повертаються лише періодичні платежі, сплачені за договором, за вирахуванням відступного за відмову від договору у розмірі двох періодичних платежів, розрахованих відповідно до поточної ціни автомобіля, дійсної на дату повернення. Тобто, поверненню не підлягають вступний внесок, внески в оплату послуг і страхові внески.

Крім того, договір не містить відповідальності відповідача на випадок порушення або невиконання умов договору. Все вищенаведене свідчить про несправедливість умов укладеного договору з огляду на положення ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Також несправедливою позивач вважає умову договору про визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцеві, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору. Так, позивач сплатив за договором періодичні платежі з щомісячною винагородою в сумі 40968,70 гривень. З огляду на зміст розділу ІІ договору, у зв'язку із зміною вартості автомобіля збільшуються і витрати позивача по виконанню договору, що не було обумовлено під час його укладення.

Позивач, серед іншого, наголошує і на відсутності в договорі визначення поняття «ціна автомобіля». В додатку № 1 до договору фігурує поняття «поточна ціна автомобіля», яка є критерієм для розрахунку розміру складових поточних внесків та має тенденцію до збільшення. Тобто відповідачем використана підміна понять, підміна предмету міркування, він використовує нечесну підприємницьку практику, яка вводить споживача в оману.

Викладені порушення призводять до значного та постійного збільшення витрат позивача при виконанні ним умов договору, що завдає йому майнової шкоди та не узгоджується із визначеними сторонами умовами договору при його укладенні в додатку № 1 щодо ціни автомобіля.

Інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору, надавалася позивачеві відповідачем під час пропонування продукції нечітко, незрозуміло, або не надана взагалі. На момент вчинення договору відповідач не роз'яснив йому, що він не продає автомобілі, а лише надає послуги з адміністрування системи придбання автомобілів у групах. Також відповідачем не надано позивачеві повної та достовірної інформації про предмет договору та строки його виконання, в договорі використані неконкретизовані поняття, внаслідок чого позивач був введений в оману щодо поняття товару, умов та строків його отримання, що призвело до укладання договору з боку позивача під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення. Подальше виконання договору є порушенням принципу справедливості. Просить суд визнати договір недійсним з моменту його укладення, стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в сумі 40986,70 гривень.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, надав судові заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій зазначив про повне підтримання своїх вимог.

Представник відповідача до суду також не прибув, згідно з наданими письмовими поясненнями і запереченнями проти позову, відповідач позовні вимоги не визнає з таких підстав. ТОВ «АВТО ПРОСТО» 19.01.2012 року є зареєстрованим як фінансова установа та надає послуги у відповідності до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», з 15.01.2013 року має ліцензію на здійснення діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

21.07.2016 року між ТОВ «АВТО ПРОСТО» і ОСОБА_1 укладений договір № 720257 про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (автомобіля) в групі, який укладено у повній відповідності із законодавством України. Діяльність ТОВ «АВТО ПРОСТО», яке має відповідну ліцензію, перевіряється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, тому визнання договору недійсним з підстав його невідповідності ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» неможливе.

Позивачем не надано жодних доказів введення його в оману щодо природи правочину або прав чи обов'язків за договором. Договір сторонами підписаний, він містить детальний опис послуг, позивачем отриманий його примірник. Посилання позивача на оману безпідставні, перед підписанням договору ним була надана заява про намір укласти договір про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (автомобілю) у групі через систему АвтоТак. Відомості цієї заяви підтверджують повне розуміння того, який саме договір позивач бажав укласти, а також факт належного роз'яснення йому суті послуг, які надаються, ще до укладення договору. Також в договорі окремим підписом позивачем ОСОБА_1 підтверджено ознайомлення з умовами договору та їх розуміння. Крім того, п. 12.15 договору учасникові надане право протягом 14 днів з дати підписання договору відмовитися від договору в односторонньому порядку, і в цьому випадку договір вважається розірваним, а учасник звільняється від будь-яких зобов'язань за ним. Такому учасникові повертається вся сума коштів, сплачена за договором про адміністрування. Жодної умови договору або прав позивача відповідачем порушено не було.

Крім того, відповідачеві взагалі незрозуміло посилання позивача на несправедливість умов договору та наявність істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Так, за договором зобов'язання відповідача складаються з 12 пунктів, в той час як зобов'язання позивача викладені в 10 пунктах.

Щодо доводів позивача про ненадання йому роз'яснень умов договору відповідач зазначив, що статтею 6 договору прописаний механізм надання права на отримання автомобіля. Положення договору повністю відповідають Ліцензійним умовам провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів в групах, а отже й вимогам діючого законодавства.

Вимога позивача про визнання недійсним договору з огляду на відсутність в ньому характеристик автомобіля і постачальника є необґрунтованою, оскільки договір містить характеристики автомобіля - «CHERY ARRIZO» базової комплектності, марка та базова комплектність зазначені в додатку № 1 до договору. Щодо відсутності найменування постачальника автомобіля, то ТОВ «АВТО ПРОСТО» укладений договір на постачання автомобілів «CHERY ARRIZO» з офіційним дистриб'ютором таких авто на території України, незазначення якого в договорі не тягне жодних наслідків для позивача.

Щодо думки позивача про відсутність в договорі строку його дії та строку отримання автомобіля, то це не так, стаття 5 розділу І договору має назву «Строк дії договору», де вказаний строк - з моменту підписання і протягом семи років, але в будь-якому разі до моменту виконання обома сторонами всіх зобов'язань за договором. Пунктами 5.1, 5.2 вищеназваної статті договору визначене надання права на отримання автомобіля та максимальний строк набуття такого права.

Позивач зазначає, що нібито відповідачу договором надане право збільшувати ціну угоди, при цьому учасник не має права розірвати угоду в разі збільшення її ціни. Таке посилання, на думку відповідача, є неспроможним, оскільки предметом договору є надання послуг, а не продаж автомобіля. За договором послуги починають надаватися з моменту підписання договору за визначеному в додатку № 1 цінами у відсотках від взаємно обраного критерію - ціни автомобіля, що діє в місяці сплати. Такий спосіб визначення ціни погоджений сторонами підписаною угодою. Розмір оплати щомісячної винагороди обчислюється у відсотках, а не в твердій сумі, сторонами погоджено визначення розміру кожного повного щомісячного внеску, в т.ч. і щомісячної винагороди, у відсотках до встановленої щомісячно постачальником актуальної ціни автомобіля. Договір взагалі не передбачає можливості зміни ціни послуг ТОВ «АВТО ПРОСТО», періодичний платіж складає 0,8333% від поточної ціни автомобіля, щомісячна винагорода - 0,415% від поточної ціни автомобіля.

За ст. 12 договору учасник має право розірвати договір за власним бажанням без згоди ТОВ «АВТО ПРОСТО» шляхом односторонньої відмови.

З урахуванням викладеного, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, розглянувши справу за відсутності представника відповідача.

В подальшому позивачем ОСОБА_1 подані до суду письмові пояснення щодо заперечень відповідача, в яких він наполягав на нечесності підприємницької практики відповідача та які фактично повторюють зміст позовної заяви. Серед іншого, в письмових поясненнях зазначив, що на момент вчинення договору відповідач не роз'яснив йому, що не продає автомобілі, а лише надає послуги з адміністрування системи придбання автомобілів у групах. В рекламному оголошенні «Авто Так»: «Кращий шлях до твого авто» неповно викладена інформація щодо надання послуг. Просив задовольнити його вимоги повністю.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 197 ЦПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши докази у справі, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з такого.

В ході судового розгляду справи встановлено, що 21.07.2016 року між ТОВ «Авто Просто» та ОСОБА_1 було укладено договір №720257, предметом якої є надання позивачу фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (Автомобіля) в групі (а.с. 13-17).

Статтею 1 договору визначено, що він укладається шляхом підписання сторонами договору та додатку №1, який є невід'ємною частиною договору.

Договір та додатки до нього містять предмет договору, права та обов'язки сторін, порядок розрахунку та сплати внесків, надання права на отримання автомобіля, дані щодо моделі автомобіля, передачі автомобіля. Договором передбачений порядок його розірвання, повернення коштів, наслідки невиконання зобов'язань сторонами за угодою, вирішення суперечок та інше.

Згідно з умовами вказаного договору, відповідач є виконавцем фінансових послуг щодо придбання автомобілів в групі, а позивач зобов'язується сплачувати внески та виконувати інші обов'язки за договором.

В додатку № 1 до договору визначено, що позивач має намір придбати саме автомобіль «CHERY ARRIZO» вартістю 283140,00 гривень та зобов'язується щомісячно сплачувати періодичний платіж в розмірі 0,8333% вартості автомобіля, щомісячну винагороду 0,415% + ПДВ, винагороду за послуги, пов'язані з передачеб автомобіля учасникові 3,00% + ПДВ (а.с. 11).

Договором № 720257, зокрема, передбачено, що «АвтоТак» - це система, яка полягає у наданні фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання автомобілів, створенні груп покупців (учасників групи), метою яких є придбання автомобілів за рахунок об'єднаних коштів учасників групи. Статтею 5 розділу ІІ договору визначено, що учасник, який належним чином виконує свої зобов'язання за договором, отримує автомобіль через визначені договором механізми надання права на отримання автомобіля.

Текст договору та додатків до нього містять особисті підписи позивача.

Перед укладенням спірного договору 21.07.2016 року ОСОБА_1 подана до ТОВ «АВТО ПРОСТО» заява про намір укласти договір про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (Автомобіля) в групі через систему АвтоТак, я кій своїм підписом позивач посвідчив, що з правилами надання фінансової послуги він ознайомлений, інформація про суть послуги із зазначенням її вартості йому надана, про порядок сплати податків і зборів, правові наслідки та порядок здійснення розрахунків внаслідок дострокового припинення надання фінансової послуги, механізм захисту прав споживачів та порядок регулювання спірних питань повідомлено (а.с. 38).

Позивачем судові надані квитанції, згідно з якими він на виконання умов вищевказаного договору сплатив відповідачеві винагороду в розмірі 10193,04 гривень та у період з серпня 2016 року по листопад 2016 року сплачував періодичні внески; загальна сума внесків становить 30793,66 гривень (а.с. 18-20).

За відомостями позовної заяви, які не спростовані відповідачем у письмових запереченнях, станом на момент звернення до суду автомобіль ОСОБА_1 не переданий.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У відповідності до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з п.7 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У відповідності з п. 8 вищеназваної постанови, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

З матеріалів справи вбачається, що під час укладення договору ОСОБА_1 отримав примірник договору та додатків до нього, які містять опис послуг ТОВ «АВТО ПРОСТО», та підписав всі примірники договору і додатків до нього.

Відповідно до ст. 19 договору, підписання договору та додатків до нього є свідченням факту ознайомлення, розуміння сторонами та згоди сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом договору та додатків до нього.

Згідно з п. 12.1.5 договору, учасникові надається 14 календарних днів з дати його підписання для односторонньої відмови від договору. При цьому, в разі відмови від договору, учасник звільняється від будь-яких зобов'язань за ним, йому повертається сума всіх коштів, сплачена за договором.

Однак, як встановлено судом, позивач від договору в обумовлений п. 12.1.5 строк не відмовився, що свідчить про його розуміння та згоду з усіма умовами договору.

В позовній заяві ОСОБА_1 посилається на порушення відповідачем положень ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Так, вказана норма Закону містить інші самостійні підстави визнання договору (чи його умов) недійсним.

За змістом ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

За ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», лише у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Згідно з ч. 2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Аналізуючи норму ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до ч.6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», забороняється здійснення нечесної підприємницької практики і в цій статті наведено перелік випадків, в яких підприємницька діяльність може бути визнана нечесною. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

За положеннями ч.ч. 2, 3 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: 1) основних характеристик продукції; 2) будь-яких застережень щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції; 3) ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг; 4) потреби у послугах, заміні складових чи ремонті; 5) характеру, атрибутів та прав продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди; 6) права споживача або небезпеки, що йому загрожує.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачеві не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Проаналізувавши спірний договір та інші докази у справі в контексті положень Закону України «Про захист прав споживачів», суд приходить до висновку щодо безпідставності вимог та посилань позивача на несправедливість умов укладення договору та додатків до нього, введення його в оману, оскільки на підтвердження своїх вимог та обґрунтувань належних доказів цього позивачем суду не надано.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оцінюючи доводи позивача щодо використання відповідачем нечесної підприємницької практики, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 5 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг», поняття «фінансова послуга» - це операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг» від 02.06.2011 року № 3462-ІV (введено в дію з 09.01.2012 року), внесено зміни до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг» та доповнено п. 111, відповідно до якого до фінансових послуг віднесено послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

На підставі цього Закону Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг затвердила Ліцензійні умови провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах (розпорядження від 09.10.2012 року № 1676 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах").

Ліцензійні умови закріпили визначення, сутність, правовий статус учасників (і вимоги до них) такого виду фінансових правовідносин, як придбання товарів у групах.

З аналізу Ліцензійних умов слід зробити висновок про те, що діяльність таких груп направлена на легітимне використання фінансової схеми із залученням грошових коштів споживачів для придбання певного виду товарів та/або послуг.

Згідно з п. 1.2 ч. 1 Ліцензійних умов, адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групі - це фінансова послуга, що надається ліцензіатом і передбачає залучення грошових коштів учасників групи, об'єднання цих коштів з метою придбання та розподілу товарів між учасниками групи.

Відповідно до визначених у спірному договорі понять, «АвтоТак» є торговельною маркою, що зареєстрована згідно із законодавством України та використовується для позначення фінансової послуги, що надається «АВТО ПРОСТО» з адміністрування фінансових активів для придбання товарів (автомобілів) у групах. Право на отримання автомобіля здійснюється в порядку, передбаченому статтею 5 розділу ІІ договору.

Враховуючи те, що ТОВ «АВТО ПРОСТО» отримало відповідний дозвіл (ліцензію) на здійснення діяльності (надання фінансової послуги) щодо «придбання товарів у групах» у Національній комісії, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг, можна зробити висновок, що діяльність товариства є легітимною.

Суд не вбачає наявності істотного дисбалансу прав та обов'язків сторін договору № 720257 від 21.07.2016 року, оскільки умови договору визначені з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, позивач мав можливість на власний розсуд приймати чи не приймати ці умови, виходячи із принципу свободи договору, закріпленого в ст. 627 ЦК України.

Таким чином, аналізуючи в сукупності наявні по справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання договору недійсним є необґрунтованим, недоведеними, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Висновки суду у цій справі відповідають позиції Верховного Суду України, думка якого щодо подібних правовідносин висловлена у постанові по справі №6-40цс від 11.09.2013 року.

У зв'язку з відсутністю підстав для визнання договору недійсним також не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині застосування реституції та стягнення з відповідача на користь позивача сплачених за цим договором грошових коштів в сумі 40986,70 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 202, 203, 215, 509, 626-628 ЦК України, ст.ст. 18,19 Закону України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст. 11, 15, 60, 213-215 ЦПК України, суд

вирішив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОСТО» про визнання правочину недійсним та застосування реституції - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Донецької області через Димитровський міський суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: В.С. Салькова