Рішення № 6452399, 16.10.2009, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

16 жовтня 2009 р.           Справа 7/128-09

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Беннета", м. Вінниця.

до: Приватного-орендного підприємства "Агропромислова корпорація "Якубівка"", с.Якубівка, Іллінецький район, Вінницька область.

про витребування майна за договором зберігання

Головуючий суддя Банасько О.О., судді Говор Н.Д, Тісецький С.С..

Cекретар судового засідання

Представники :

позивача : Маліцький М.В. - адвокат, довіреність б/н від 25.06.2009 року.

Климчук М.С. - генеральний директор, протокол № 42 від 10.12.2007 року.

відповідача : Милятинський Ю.П.- голова ПОП "Агропромислова корпорація "Якубівка"".

ВДВС Іллінецького районного управління юстиції - Конопелько В.В. - начальник відділу ДВС Іллінецького районного управління юстиції.

ВСТАНОВИВ :

ТОВ "Беннета" подано позовну заяву про зобов'язання ПОП "Агропромислова корпорація "Якубівка"" повернути зерно пшениці в кількості 150 тонн у відповідності до умов договору від 03.09.2008 року. Також у вказаній позовній вимозі заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача вартості пшениці з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в сумі 131414,24 грн. і пеню в сумі 1131,45 грн.. Крім того позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь понесені витрати по сплаті державного мита (1325,45 грн.), інформаційно-технічного забезпечення (118,00 грн.) та оплату послуг адвоката в розмірі 5000,00 грн..

За даним позовом ухвалою від 29.05.2009 року порушено провадження у справі № 7/128-09 та призначено до розгляду на 30.06.2009 року (суддя Банасько О.О.).

Відповідач в судове засідання 30.06.2009 року не з'явився, документів витребуваних ухвалою від 29.05.2009 року не надав.

Разом з тим, 30.06.2009 року до суду надійшов відзив, в якому відповідач визнає позовні вимоги про стягнення з нього вартості зерна з урахуванням індексу інфляції та пені в розмірі 132545,69 грн.. Також відповідач зазначає про те, що на нього необхідно покласти судові витрати (державне мито та витрати на ІТЗ), а також послуги адвоката в розмірі 5000,00 грн.. Крім того, 30.06.2009 року до суду надійшла заява відповідача про розгляд справи за його відсутності в зв'язку із зайнятістю його юриста в іншому судовому процесі.

В судовому засіданні представником позивача подано клопотання про долучення до матеріалів справи документів, що підтверджують оплату послуг адвоката Маліцького М.В..

З огляду на неявку в судове засідання відповідача, ненадання сторонами витребуваних доказів та необхідність у витребуванні нових доказів розгляд справи було відкладено до 27.07.2009 року.

27.07.2009 року позивач надав доповнення до позовної заяви згідно якого просить зобов'язати відповідача повернути на користь позивача зерно пшениці в кількості 150 тонн у відповідності до договору від 03.09.2008 року. Також, згідно даного доповнення до позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 5696,71 грн. і пеню в сумі 1131,45 грн., а також судові витрати.

Відповідач в судове засідання повторно не з'явився та не виконав вимоги ухвал суду від 29.05.2009 року та від 30.06.2009 року.

В зв'язку з ненаданням позивачем документів в повному обсязі та необхідністю у витребуванні нових документів з огляду на надані позивачем усні пояснення стосовно накладення органами державної виконавчої служби арешту на майно відповідача, серед якого знаходиться і зерно пшениці в кількості 150 тонн, розгляд справи було відкладено до 06.08.2009 року.

Однак судове засідання призначене на 06.08.2009 року не відбулось, оскільки позивачем 06.08.2009 року подано заяву про відвід судді Банасько О.О. від розгляду справи № 7/128-09.

Ухвалою від 06.08.2009 року заяву ТОВ "Беннета" про відвід судді Банасько О.О. від розгляду справи № 7/128-08 відхилено.

На підставі заяви судді Банасько О.О., з метою уникнення обвинувачень в необ'єктивності та упередженості при дослідженні усіх обставин справи, які можуть бути висунуті ТОВ "Беннета" з огляду на подане ним раніше клопотання, головою суду створено колегію для розгляду справи № 7/128-09 у складі головуючого судді Банасько О.О., суддів Говор Н.Д., Тісецького С.С..

Ухвалою від 14.08.2009 року колегією суддів призначено судове засідання на 06.10.2009 року викликавши в нього в порядку ст.30 ГПК України представника відділу державної виконавчої служби Іллінецького районного управління юстиції та голову Якубівської сільської ради для дачі пояснень щодо спірних правовідносин.

В судовому засіданні 06.10.2009 року позивачем подано заяву про відмову від позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 5696,71 грн., пені в сумі 1131,45 грн., вартості пшениці в сумі 125717,53 грн.. Також позивач відмовився від стягнення витрат на оплату послуг адвоката.

В зв'язку з неявкою в судове засідання представника відділу ДВС Іллінецького районного управління юстиції, а також необхідністю надання сторонами додаткових документів в судовому засіданні оголошено перерву до 16.10.2009 року.

В судовому засіданні 16.10.2009 року позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог в якій останній доповнив прохальну частину позовних вимог і просив повернути 150 тонн пшениці 6 класу.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, начальника відділу ДВС Іллінецького районного управління юстиції, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

03.09.2008 року між ПОП "Агропромислова корпорація "Якубівка"" (Зберігач) та ТОВ "Беннета" (Поклажодавець) було укладено договір зберігання № 4, згідно п.1.1 якого Зберігач зобов'язувався безоплатно зберігати майно передане йому Поклажодавцем і повернути його в схоронності, а Поклажодавець зобов'язувався забрати майно у зберігача відповідно до умов даного Договору (а.с.9-10, т.1).

В п.п.1.2, 1.3 Договору сторони погодили, що найменування майна переданого на зберігання за даним Договором, його кількість і вартість вказується у відповідних актах прийому-передачі майна, що є невід'ємною частиною даного Договору, а місцем зберігання майна визначено: с.Якубівка Іллінецького району Вінницької області.

Пунктом 1.4 Договору визначено, що право власності на майно до Зберігача не переходить, воно не може бути задіяне в господарському обороті Зберігача або бути передане ним третім особам.

За умовами Договору Зберігач зобов'язувався: піклуватись про отримане від Поклажодавця майно, як про своє власне, у тому числі суворо дотримуватись умов і стандартів зберігання майна, передбачених нормами чинного законодавства України для даного виду майна; повернути отримане від Поклажодавця майно (або передати третім особам виключно за письмовим розпорядженням Поклажодавця) по першій події: одержавши від Поклажодавця вимогу про повернення всього майна або його частини або закінчення терміну зберігання майна, якщо інше не передбачено даним Договором; забезпечити допуск Поклажодавця на склад, де зберігається майно (п.п.2.1.1, 2.1.3, 2.1.3.1, 2.1.3.2, 2.1.5 Договору).

Зберігачу надавалось право за згодою Поклажодавця змішати майно одного роду та однієї якості, які передані на зберігання (п.2.1.4 Договору), однак при цьому Зберігач не мав права користуватись майном, крім випадків, узгодженим з Поклажодавцем, за умови, що таке узгодження оформляється письмово та передавати майно у користування третім особам (п.п.2.1.6, 2.1.7 Договору).

Відповідно до п.2.2.4 Договору Поклажодавець у будь-який час зберігання майна має право вимагати від Зберігача допуск на склад, де зберігається майно, з метою перевірки наявності майна на складі і перевірки умов зберігання майна.

Згідно п.6.1 Договору сторони встановили, що термін зберігання майна і термін дії даного Договору встановлюється з моменту передачі майна оформленого відповідним актом прийому-передачі, закінчення процесу узгодження всіх істотних умов даного Договору і діє до 30.12.2008 року. Термін зберігання і дія даного Договору продовжується на тих самих умовах і на той самий термін, якщо в останній місяць терміну Поклажодавець не направить Зберігачеві заяву про припинення даного Договору.

Виходячи із змісту Договору, зберігання здійснювалось Зберігачем на безоплатній основі.

В день укладення договору зберігання № 4 (03.09.2008 року) між сторонами було підписано акт прийому-передачі майна з якого вбачається, що Поклажодавець передав, а Зберігач прийняв на відповідальне зберігання майно - пшеницю у кількості 150 тонн загальною вартістю 125717,53 грн. (а.с.11, т.1).

Досліджуючи питання права власності майна, яке передавалось Поклажодавцем Зберігачу на зберігання судом встановлено наступне.

03.09.2008 року ПОП "Агропромислова корпорація "Якубівка"" в порядку взаморозрахунків з ТОВ "Беннета" передало останньому 150,00 тонн пшениці на загальну суму 125717,53 грн..

Вказана господарська операція підтверджується накладною від 03.08.2009 року № 150, податковою накладною від 03.09.2008 року (а.с.48-49, т.1). Крім того в підтвердження передачі зерна пшениці ТОВ "Беннета", суду надано також довіреність від 02.09.2008 року № 640065 серія ЯПЖ, реєстри отриманих та виданих податкових накладних № 9 та № 10 за 2008 рік ПОП "Агропромислова корпорація "Якубівка"", податкові декларації з ПДВ за вересень 2008 року і реєстр отриманих та виданих податкових накладних за вересень 2008 року ТОВ "Беннета".

В подальшому отримане від ПОП "Агропромислова корпорація "Якубівка"" зерно пшениці в кількості 150,00 тонн було передано йому ж на відповідальне зберігання згідно укладеного 03.09.2008 року договору.

Як вбачається із матеріалів справи 05.02.2009 року позивач звернувся до відповідача з листом № 9 з вимогою дослідження умов зберігання та наявності майна переданого на зберігання згідно договору від 03.09.2008 року № 4 (а.с.12, т.1).

14.02.2009 року відповідачу було вручено лист з вимогою передати зерно пшениці в кількості 150,00 тонн до 01.03.2009 року (а.с.15, т.1).

Слід зауважити, що ні в письмових, ні в усних поясненнях відповідач не спростовує факт отримання вказаних вище листів.

За посиланням позивача, відповідач незважаючи на отримані листи не забезпечив допуск його працівників для перевірки умов зберігання та наявності майна переданого на зберігання, а також не повернув 150,00 тонн зерна пшениці.

Як вбачається, на листі позивача від 14.02.2009 року міститься резолюція керівника підприємства відповідача "Видати зерно не маю можливості".

Із матеріалів, які навались сторонами судом встановлено, що неможливість видачі відповідачем зерна пшениці зумовлювалась блокуванням жителями населеного пункту в якому знаходився склад з зерном пшениці.

На підтвердження вказаному суду надано акт від 05.04.2009 року за підписом голови ПОП "Агропромислова корпорація "Якубівка"" Милятинського Ю.П., завідуючого складом Мельник М.Т., водія Головіна О.В., механізатора Гончарука В.П..

За посиланням відповідача, неправомірні дії громадян, які блокували роботу підприємства, в тому рахунку і видачу зерна пшениці спонукали його звертатись з відповідними заявами до правоохоронних органів. Вказане підтверджується протоколом огляду місця події від 26.09.2009 року, заявою до начальника Іллінецького РВ УМВС України у Вінницькій області від 10.04.2009 року № 38, талоном-корінцем № 95, що підтверджує реєстрацію вказаної вище заяви в ЖРЗПЗ/ЖОІ за № 410 Іллінецького РВ УМВС.

Також судом встановлено, що станом на 16.10.2009 року зерно пшениці, яке зберігалось ПОП "Агропромислова корпорація "Якубівка"" відсутнє, що вбачається із акту від 12.10.2009 року за підписом голови ПОП "Агропромислова корпорація "Якубівка"" Милятинського Ю.П., голови по реформуванню ПОП "Агропромислова корпорація "Якубівка"" Бондар Л.В. та завідуючої складом Бондар Л.В..

Факт відсутності зерна підтверджується також позивачем, який вказує на те, що зерно, яке зберігалось ПОП "Агропромислова корпорація "Якубівка"" викрадене жителями с.Якубівка Іллінецького району Вінницької області з приводу чого він звертався із заявою до Іллінецького РВ УМВС України у Вінницькій області.

Як вбачається, із наданих позивачем документів, 12.08.2009 року за результатами розгляду заяви директора ТОВ "Беннета" було прийнято постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, яку в подальшому скасовано прокуратурою Іллінецького району Вінницької області, а матеріали направлено для проведення додаткової перевірки. 13.09.2009 року повторно прийнято постанову про відмову в порушенні кримінальної скарги, яка 22.09.2009 року оскаржена директором ТОВ "Беннета" прокурору Вінницької області.

З врахуванням встановлених обставин судова колегія дійшла наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

На підставі зібраних у матеріалах справи доказів, виходячи із встановлених обставин спору судова колегія дійшла висновку, що між сторонами укладено договір зберігання правовідносини по якому врегульовано в параграфі 1 "Загальні положення про зберігання" глави 66 ЦК України "Зберігання".

Згідно ч.1 ст.936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ст.938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

В ст.953 ЦК України вказано, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Як вказувалось раніше, в п.6.1 Договору сторони погодили строк дії договору та зберігання до 30.12.2008 року, передбачивши пролонгацію терміну зберігання та дії строку Договору за відсутності заяви Поклажодавця про припинення Договору. Позивачем не надано доказів подання такої заяви, а тому судова колегія вважає, що термін зберігання було продовжено.

В п.п. 2.1.3, 2.1.3.1, 2.1.3.2 Договору сторонами погоджено, що Зберігач зобов'язується повернути отримане від Поклажодавця майно (або передати третім особам виключно за письмовим розпорядженням Поклажодавця) по першій події: одержавши від Поклажодавця вимогу про повернення всього майна або його частини або закінчення терміну зберігання майна, якщо інше не передбачено даним Договором.

Як вказувалось раніше, позивач звернувся з вимогою про повернення майна переданого на зберігання 14.02.2009 року.

В п.4.3.2 Договору сторони погодили, що Зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту передання майна на зберігання і до моменту його повернення Поклажодавцеві. У випадку втрати (нестачі) або пошкодження майна, яке передано на зберігання, або його частини, Зберігач повинен за свій рахунок повернути Поклажодавцеві рівну кількість аналогічного майна в належному стані.

В силу ч.ч. 1, 2 ст.949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Частиною 1 ст.951 ЦК України встановлено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:

1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості;

2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Як вбачається із позовної заяви та доповнення до неї поданої позивачем 27.07.2009 року позивач обрав правовий спосіб захисту порушеного права передбачений ст.949 ЦК України заявивши вимогу про повернення майна такого ж роду і якості, яке передавалось відповідачу на зберігання.

Виходячи із встановлених обставин, умов Договору та норм цивільного законодавства наведених вище, судова колегія приходить до висновку про правомірність та обґрунтованість вказаної вимоги в зв'язку з чим задовольняє її.

Дійшовши вказаного висновку, суд взяв до уваги також наступне.

Згідно ст.179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Законодавець здійснив розподіл речей за певними ознаками серед яких поділ речей на речі, визначені індивідуальними або родовими ознаками.

Частиною 1 ст.184 ЦК України встановлено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Разом з тим, в ч.2 ст.184 ЦК України вказано, що річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Правове значення передбаченого в цій статті поділу речей проявляється в тому, що речі, визначені індивідуальними ознаками, є юридично незамінними, тому їх загибель (знищення) звільняє зобов'язану особу під передання їх управненій особі. Навпаки, загибель (знищення) речей, визначених родовими ознаками, за загальним правилом не звільняє боржника від обов'язку виконати своє зобов'язання, оскільки він не позбавлений можливості набути інші речі такої ж кількості та якості.

Виходячи із встановлених обставин, судова колегія вважає, що майно яке передавалось позивачем на зберігання відповідачу (зерно пшениці) є майном визначеним родовими ознаками, а тому є замінним.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п.4 ч. 1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частиною 1 ст.224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Разом з тим, суд звертає увагу на ч.5 ст.226 ГК України яка вказує, що у разі невиконання зобов'язання про передачу їй індивідуально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками) управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов'язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків.

Задовольняючи позовну вимогу про зобов'язання відповідача повернути 150,00 тонн зерна пшениці судова колегія, крім того, що майно є таким, що визначене родовими ознаками, також врахувала те, що ПОП "Агропромислова корпорація "Якубівка"" є сільськогосподарським підприємством, а відповідно до ст.118 ГПК України виданий стягувачеві наказ може бути пред'явлено до виконання протягом 3 років з дня прийняття судового рішення, що дасть можливість повернути майно за результатами господарської діяльності.

Принагідно слід вказати, що позивач протягом зазначеного вище строку має право звернутись до суду із заявою про зміну способу або порядку виконання рішення відповідно до вимог встановлених ст.121 ГПК України.

Крім того, судова колегія вважає необхідним зазначити наступне.

Згідно ч.1 ст.950 ЦК України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Разом з тим, відповідачем не доведено та не надано доказів, які б підтверджували відсутність його вини у порушенні взятого на себе зобов'язання щодо забезпечення схоронності отриманого від позивача майна.

Встановлені під час розгляду справи обставини стосовно блокування жителями с.Якубівка складу в якому зберігалось зерно пшениці, а також його втрата внаслідок дій жителів цього ж села не можуть оцінюватись судом як підстава для визнання відсутності вини відповідача у порушенні зобов'язання виходячи з наступного.

Відповідно до ст.942 ЦК України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

Разом з тим, із матеріалів справи не вбачається, а відповідачем не надано відповідних доказів, які б свідчили про те, що ПОП "Агропромислова корпорація "Якубівка"" вживала ті чи інші заходи направлені на забезпечення схоронності речі (наприклад укладення договору охорони тощо). Слід зауважити, що в матеріалах справи не міститься доказів повідомлення Зберігачем Поклажодавця про блокування складів із зерносховищем тощо.

Виходячи з приписів ст.62 Конституції України за відсутності обвинувального вироку суду стосовно жителів села Якубівка, які за посиланням позивача вчинили крадіжку, суд не може вважати їх дії такими, що можуть свідчити про відсутність вини відповідача.

Вказівка відділу ДВС Іллінецького районного управління юстиції щодо перебування зерна пшениці ПОП "Агропромислова корпорація "Якубівка"" під арештом (листи від 05.08.2009 року № 834/02-35, від 05.10.2009 року № 1076/02-35) судовою колегією оцінюється критично виходячи з наступного.

Як зазначається у вказаних листах та виходячи із пояснення начальника ВДВС Іллінецького районного управління юстиції в судовому засіданні 06.10.2009 року, відділ ДВС вважаючи, що зерно пшениці ПОП "Агропромислова корпорація "Якубівка"" перебуває під арештом посилається на прийняття 01.06.2007 року постанови про арешт всього майна боржника та оголошення заборони на його відчуження та прийняття постанови 25.09.2008 року про арешт коштів боржника, що знаходяться в банківських установах.

Разом з тим, із матеріалів справи слідує, що зерно передавалось на зберігання в 2008 році, тобто більше ніж через 1 рік після прийняття постанови про арешт майна боржника. Крім того, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження не дає підстав вважати, що дані дії вчинились стосовно зерна пшениці, яке 03.09.2008 року було передано в порядку взаєморозрахунків ПОП "Агропромислова корпорація "Якубівка"" ТОВ "Беннета". До того ж відділом ДВС не надано доказів виконання вимог ЗУ "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" від 18.11.2003 та постанови Кабінету Міністрів України від 05.07.2004 року № 830 "Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна" стосовно внесення в реєстр обтяжень рухомого майна запису стосовно зерна пшениці належного ПОП "Агропромислова корпорація "Якубівка"". Слід зазначити, що із матеріалів виконавчого провадження та пояснень начальника відділу ДВС Іллінецького районного управління юстиції випливає, що під час виконавчого провадження не складався акт опису арешту майна.

Наведені обставини свідчать про хибність посилання відділу ДВС Іллінецького районного управління юстиції на перебування зерна пшениці ПОП "Агропромислова корпорація "Якубівка"" під арештом.

Розглянувши заяву позивача про відмову від позову в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 5696,71 грн., пені в сумі 1131,45 грн., вартості пшениці в сумі 125717,53 грн., оплати послуг адвоката в розмірі 5000,00 грн., судова колегія дійшла висновку про її прийняття та необхідність припинення провадження в цій частині позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову. При цьому частина шоста названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно ч.3 ст.78, п. 4 ч.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Заява позивача про відмову від позову в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 5696,71 грн., пені в сумі 1131,45 грн., вартості пшениці в сумі 125717,53 грн., оплати послуг адвоката в розмірі 5000,00 грн. приймається судом, оскільки відмова позивача від позову не суперечить чинному законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Відповідно до вимог ст. 78 ГПК України позивачу роз’яснені процесуальні наслідки його дій.

Приймаючи заяву про відмову від позову суд враховує те, що вона підписана генеральним директором ТОВ "Беннета" Климчуком М.С.. Відповідно до вимог ст. 78 ГПК України позивачу роз’яснені процесуальні наслідки його дій.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду від 29.05.2009 року, 30.06.2009 року, 27.07.2009 року, 14.08.2009 року відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо повернення 150,00 тонн пшениці, в тому рахунку і доказів відсутності своєї вини.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову із врахуванням вищевикладених мотивів стосовно припинення провадження в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 5696,71 грн., пені в сумі 1131,45 грн., вартості пшениці в сумі 125717,53 грн., оплати послуг адвоката в розмірі 5000,00 грн. в зв'язку з відмовою позивача від вказаних вимог.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до приписів ст.49 ГПК України.

При розподілі судових витрат суд дійшов висновку про необхідність достягнення з позивача в доход державного бюджету недоплаченого мита в розмірі 85,00 грн., яка була несплачена ним при подачі позовної заяви за позовну вимогу немайнового характеру –зобов'язати повернути зерно пшениці.

Як вбачається із доданих до позовної заяви документів позивач сплатив державне мито в розмірі 1325,45 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 20.05.2009 року № 329.

Разом з тим, ним заявлено вимоги про зобов'язання повернути зерно пшениці та стягнення 132545,69 грн.. Таким чином позивачем було недоплачено 85,00 грн. державного мита.

Приходячи до висновку про достягнення державного мита суд врахував позицію викладену в п.4.2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в якому зазначається, що якщо позивач на підставі частини четвертої статті 22 ГПК до прийняття рішення зі справи збільшив розмір позовних вимог і не сплатив державне мито зі збільшеної суми, господарський суд повинен стягнути з позивача суму недоплаченого державного мита в доход державного бюджету. Якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Аналогічна позиція міститься також в п.15 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.09.2009 року № 01-08/530 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" в якому зокрема зазначається, що якщо факт недоплати суми державного мита з'ясовано судом у процесі розгляду прийнятої позовної заяви, суд у залежності від конкретних обставин справи може:

1) зобов'язати позивача доплатити необхідну суму державного мита, подавши суду відповідні докази у встановлений ним термін, та за необхідності - відкласти розгляд справи або оголосити перерву в засіданні (стаття 77 ГПК), і в такому разі неподання позивачем без поважних причин витребуваних доказів може бути підставою для залишення позову без розгляду (пункт 5 частини першої статті 81 ГПК);

2) стягнути відповідну суму державного мита за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 названого Кодексу.

Крім того при розподілі судових витрат суд врахував вимогу, яка міститься в п. 6.1 зазначеного вище роз'яснення в якій вказано, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; при задоволенні позову у повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов'язані із сплатою державного мита, покладається на відповідача; в разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача. Такі правила розподілу судових витрат застосовуються як у майнових спорах, так і у спорах немайнового характеру.

Виходячи з наведеного суд достягує з позивача в доход державного бюджету 85,00 грн. державного мита.

За письмовим клопотанням сторін 16.10.2009 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.2 ст. 49, ст.ст. 75, 78, п. 4 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Зобов'язати ПОП АКП "Якубівка", с. Якубівка, Іллінецького району (код - 03733453) повернути на користь ТОВ "Беннета", вул. Келецька, 53, м.Вінниця (код - 13323710) зерно пшениці фуражної (6-й клас) в кількості 150 (сто п'ятдесят) тонн.

3. Стягнути з ПОП АКП "Якубівка", с. Якубівка, Іллінецького району (код - 03733453) на користь ТОВ "Беннета", вул. Келецька, 53, м.Вінниця (код - 13323710) держмито в розмірі 85 грн. 00 коп., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 312 грн. 50 коп..

4. Стягнути з ТОВ "Беннета", вул. Келецька, 53, м.Вінниця (код - 13323710) держмито в розмірі 85 грн. 00 коп. в доход державного бюджету.

5. Видати накази в день набрання рішенням законої сили.

6. Прийняти відмову позивача від позову в частині стягнення індексу інфляції в розмірі 5696,71 грн., пені в розмірі 1151,45 грн., вартості пшениці в сумі 125717,53 грн. та витрат по оплаті послуг адвоката в розмірі 5000,00 грн..

7. Провадження в частині стягнення індексу інфляції в розмірі 5696,71 грн., пені в розмірі 1151,45 грн. та витрат по оплаті послуг адвоката в розмірі 5000,00 грн. припинити відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

8. Копію рішення надіслати сторонам.

Головуючий суддя Банасько О.О.

судді Говор Н.Д.

Тісецький С.С.

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 21 жовтня 2009 р.

віддрук. 4 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. Келецька, 53, м. Вінниця.

3 - позивачу - вул. Зодчих, 8, кімн.93, м. Вінниця.

4 - відповідачу - вул. Шкільна, 3, с. Якубівка, Іллінецький район, Вінницька область.