Рішення № 6452334, 21.09.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

21.09.2009Справа №2-15/2273-2009 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг Юг» (99001, м. Севастополь, вул. Куліково Поле, 3, ідентифікаційний код 22237783) До відповідача - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Ніва», (96220, АР Крим, Роздольненський р-н, с.Руч’ї, вул. Тітова, 1 –а, ідентифікаційний код 32989086).

Про стягнення 67412, 37 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

                                        представники:

Від позивача – не з’явився .

Від відповідача – Шевчук Л.О., довіреність № 4 від 02.01.2009р. у справі.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг Юг» звернулося до господарського суду АР Крим із позовною заявою до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Ніва» про стягнення 67412, 37 грн., у тому числі 40000,00 грн. – суми основного боргу 3587, 88 грн. 15% річних, 4448, 90 грн. – індексу інфляції, 5740, 59 грн. – пені, 13635, 00 грн. – штрафу.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем своїх зобов’язань по оплаті за отриманий товар за договором поставки № Юг-06-0109 від 14.04.2008р.

Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги визнає частково, зокрема в частині стягнення основного боргу в розмірі 20000,00 грн., пені в розмірі 3050,95 грн., інфляційних втрат у розмірі 2540,00 грн. річних у розмірі 1906,85 грн., всього в сумі 27497,80 грн., в іншій частині позову просить суд відмовити.

У судовому засіданні 25.06.2009 р. представником відповідача наданий додатковий відзив на позов, в якому він визнає частину позовних вимог, а саме: основного боргу в розмірі 20000,00 грн., пені в розмірі 5464,43 грн., інфляційних втрат у розмірі 4448,90 грн. річних у розмірі 3587,88 грн., всього в сумі 33501,21 грн.

27.08.2009 р. у судовому засіданні представник позивача надав заяву в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої позивач просить суд стягнути 20 000,00 грн. – суми основного боргу 3587, 88 грн. 15% річних, 4448, 90 грн. – індексу інфляції, 5740, 59 грн. – пені, 33 176, 48 грн. – штрафу, а всього 66953, 85 грн. Від стягнення 20000,00 грн. суми основного боргу позивач відмовився у зв’язку з частковим погашенням відповідачем суми заборгованості.

Судом вказана заява була прийнята до розгляду.

У судовому засіданні представник відповідача надав пояснення на заяву позивача в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, у яких визнав суму позовних вимог у розмірі 66953,85 грн.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні оголошувалась перерва. Після закінчення перерви слухання справи було продовжено.

Строк розгляду справи був продовжений відповідно до вимог статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд

ВСТАНОВИВ :

14.04.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг Юг» (продавець) (позивач) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Ніва» (покупець) (відповідач) був укладений договір поставки № Юг-06-0109. (а.с. 58)

Згідно з пунктом 1.1 Договору продавець зобов’язується передати у власність Покупцеві, а Покупець зобов’язується прийняти та оплатити засоби захисту рослин.

Відповідно до пункту 1.2 Договору загальна вартість Товару складає 128352, 50 грн.

Згідно із пунктом 2.1 Договору покупець зобов’язаний сплатити Продавцю вартість товару в наступні строки : 3400, 00 грн. не пізніше 18.04.2008р., 18180,00 грн. – не пізніше 02.09.2008р., 4090, 50 грн. – не пізніше 02.10.2008р., 51341, 00 грн. – не пізніше 15.10.2008р., 51341, 00 грн. – не пізніше 15.11.2008р.

Крім того, 10.07.2008р. до договору № Юг-06-0109 від 14.04.2008р. було укладено додаткову угоду № Юг-06-0109ДС1, згідно з якою доповнений перелік товару на суму 42424,00 грн., оплата якого повинна бути здійсненою у наступні строки : 8484,80 грн. - не пізніше 18.07.2008р., 12727, 20 грн. – не пізніше 15.09.2008р., 12727, 20 грн. – не пізніше 15.10.2008р., 8484,80 грн. – не пізніше 15.11.2008р.( а.с 59).

21.10.2008р. до договору № Юг-06-0109 від 14.04.2008р. було укладено додаткову угоду № Юг-06-0109ДС2, згідно з якою доповнений перелік товару на суму 63 000,00 грн., оплата якого повинна бути здійсненою – не пізніше 27.10.2008р. (а.с. 60).

У виконання умов Договору та додаткових угод до нього позивачем був поставлений відповідачеві товар на загальну суму 221176, 50 грн., що підтверджується видатковими накладними та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, доданими до матеріалів справи.

Проте відповідачем не була здійснена оплата у повному обсязі за надані послуги, в результаті чого склалася заборгованість у розмірі 40000,00 грн., що і стало приводом для звернення з відповідним позовом до суду.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання— відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідач, в порушення норм чинного законодавства не представив суду доказів виконання свого зобов’язання оплати отриманого товару в повному обсязі.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

У судовому засіданні 27.08.2009р. представник позивача заявою в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України відмовився від стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 20000,00 грн.

Проте у судовому засіданні представник відповідача надав копію платіжного доручення № 2185 від 23.04.2009р., згідно якого вказана сума 20000,00 грн. погашена відповідачем після звернення позивача до суду із відповідним позовом про стягнення вказаної суми заборгованості у примусовому порядку ( 21.04.2009р., згідно зі штампом поштового відправлення на поштовому конверті).

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Як зазначається в пунткі 3.7 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Арбітражного процесуального кодексу України» від 25.02.92 р. N 01-6/244 (з наступними змінами та доповненнями), суддя, який вирішує спір, не зв'язаний заявами позивача про відмову від позову або зменшення позовних вимог та відповідача про визнання позову. На підставі частини шостої статті 22 Господарського процесуального коексу України у разі якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, спір підлягає вирішенню по суті згідно з вимогами чинного законодавства.

Аналогічна позиція викладена в пункті 3.7 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» від 18.09.97 р. N 02-5/289 (з наступними змінами та доповненнями). Тобто, перевірка відповідності дій сторін закону та відсутності порушення прав інших осіб є не правом, а обов’язком суду, тобто суд зобов’язаний відмовити в задоволенні відповідних заяв і клопотань сторін.

Таким чином, відмова позивача від стягнення 20000,00 грн. не може бути прийнята судом, оскільки така заява у разі її задоволення позбавить позивача права розподілу судових витрат в частині, пропорційній зазначеній сумі, оскільки на момент звернення позивача з позовом до суду (21.04.2009 р. згідно штампу поштового відділення на поштовому конверті) у позивача було наявне право вимоги на суму боргу в розмірі 20000,00 грн.

Як вбачається з платіжного доручення, доданого відповідачем до матеріалів справи, вказана сума в розмірі 20000,00 грн. була оплачена відповідачем лише 23.04.2009 р.

Пунктом 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу передбачено, що Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, провадження у справі в частині стягненя з відповідача заборгованості у розмірі 20000,00 грн. підлягає припиненню за відсутністю предмету спору.

Крім того, позивач згідно заяві про зміну позовних вимог в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України просить суд стягнути з відповідача 3587,88 15% річних та 4448,90 грн. інфляційних втрат.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, дійшов висновку про його обґрунтованість, та оскільки матеріалами справи підтверджена заборгованість, сума інфляційних втрат за період з грудня 2008 по березень 2009 р. у розмірі 4 448,90 грн., визнається судом такою, що підлягає стягненню з віфдповідача.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 5.5 договору сторони прийшли до згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої 2 статті 625 Цивільного кодексу України і встановлюють її в розмірі 15%.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України суд вважає таким, що кореспондуються зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти.

Розрахунок 15% річних визнається судом таким, що підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Ніва» 15 % річних у розмірі 3587,88 грн. за період з 16.11.2008 р. по 13.04.2009 р. підтверджуються матеріалами справи.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 5740, 59 грн. пені.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Пунктом 5.2 Договору встановлено, що у випадку порушення строків оплати відповідачем, сплачується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочки.

Заявлена позивачем сума пені у розмірі 5740, 59 грн. за період з 16.11.2008 р. по 13.04.2009 р. підлягає стягненню з відповідача, оскільки підтверджується матеріалами справи та визнана судом обґрунтованою.

Заявою позивача в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України розмір штрафу, який позивач просить суд стягути з відповідача, збільшений з 13635,00 грн. до 33176,48 грн.

Відповідно до пункту 5.4 Договору у випадку прострочення виконання зобовязань, передбачених пунктами договору, більше ніж 30 днів, Покупець додатково сплачує Продавцеві штраф у розмірі 15% від ціни договру.

Таким чином, сума штрафу, що підлягає стягненню з відповідача становить 33176, 48 грн.

Отже, загальна сума штрафних санкцій становить 38917,07 грн.

Разом із тим, суд зазначає, що частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України передбачено, що якщо порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.          

Позивачем всупереч вимогам статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів, не представлено суду доказів понесення ним збитків в результаті неналежного виконання відповідачем умов договору.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Судова практика виходить з того, що істотне значення можуть мати обставини, які стосуються ступеня виконання зобов'язання, причин невиконання або неналежного виконання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків тощо (роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.94 р. N 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань» із змінами та доповненнями).

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд виходить з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, а також враховує причини невиконання відповідачем зобов'язання, відсутність негативних наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної штрафної санкції таким наслідкам.

За таких обставин, враховуючи значну суму штрафних санкцій, яка значно перевищує суму заборгованості, часткове погашення відповідачем суми заборгованості в ході судового розгляду та визнання ним суми позову у відзиві, суд вважає за доцільне зменшити розмір штрафних санкцій на 75% та стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Ніва» суму штрафних санкцій у розмірі 9729, 28 грн.

Згідно з пунктом 6.3 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №02-5/78 від 04.03.1998 р., з наступними змінами та доповненнями, у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін у пропорційному розмірі відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, суд зазначає, що позивачем при поданні заяви в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, якою збільшений розмір позовних вимог, зокрема штрафу з 13635,00 грн. до 33176,48 грн., не було доплачено держане мито у розмірі 189,54 грн., що є порушенням частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України.

Так, ціна позову з урахуванням заяви про зміну позовних вимог становить 86953,85 грн., в той час як державне мито сплачено позивачем у розмірі 680,00 грн.

Так, пунктом а) частини 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” №7-93 від 21.01.1993 р. встановлено, що ставка державного мита із позовних заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, за позовну вимогу щодо стягнення 86953,85 грн. перерахуванню підлягає сума державного мита у розмірі не меншому 1% від стягуваної суми, що становить 869, 54 грн.

Позивачем було сплачено 680, 00 грн. державного мита згідно платіжного доручення № 87 від 16.04.2009р. ( а.с. 8).

Отже, сума державного мита у розмірі 189,54 грн. підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг Юг» в доход Державного бюджету України.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення в порядку статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 25.09.2009 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 33, 34, 49, пунктом 1-1 частини 1 статті 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Ніва» (96220, АР Крим, Роздольненський р-н, с.Руч’ї, вул. Тітова, 1–а, ідентифікаційний код 32989086) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг Юг» (99001, м. Севастополь, вул. Куліково Поле, 3, ідентифікаційний код 22237783, р/р 260011306001 в СФ ВАТ «Банк Фінанси та Кредит» МФО 384812) 20000,00 грн. основного боргу, 3587, 88 грн. 15% річних, 4448, 90 грн. суми інфляційних втрат та 9729, 28 грн. штрафних санкцій, 869,54 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу.

3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг Юг» (99001, АР Крим, м. Севастополь, вул. Куліково Поле, 3, ідентифікаційний код 22237783, р/р 260011306001 в СФ ВАТ «Банк Фінанси та Кредит» МФО 384812) доход Державного бюджету України (р/р 31115095700002, код платежу 22090200, в банку одержувача: ГУ ДКУ України в АР Крим, МФО 824026, одержувач: Держбюджет, м. Сімферополь, ОКПО 34740405) 189, 54 грн. державного мита.

4.          В частині стягнення 20000,00 грн. провадження у справі припинити за відсутністю предмета спору.

5.          В іншій частині у позові відмовити.

6.          Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.