Рішення № 6452330, 19.10.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 303

РІШЕННЯ

Іменем України

19.10.2009Справа №2-17/2474.1-2009 За позовом ВАТ “Приморець” До відповідача ВАТ “Феодосійська суднобудівельна компанія “Море”

Треті особи без самостійних вимог на предмет спору:

1.          Фонд державного майна України

2.          Регіональне відділення Фонду державного майна України в АРК та м.Севастополі

3.          Головне управління Служби безпеки України в АР Крим

про встановлення права земельного сервітуту

Суддя В.І. Гайворонський

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача - Портненко А.А., представник

Від відповідача - Мазур О.А., представник

Сутність спору: Позивач згідно з позовом та уточненням до нього просить встановити для позивача відносно відповідача право постійного безоплатного земельного сервітуту, який передбачає: право проходу (входу – виходу) працівників позивача через КПП № 1 відповідача до місця роботи працівників, службовців, відряджених і гостей позивача (за маршрутом: центральна прохідна відповідача –ТОВ “Приморець”, мимо адміністративної будівлі відповідача та цеху № 4), з врахуванням всерединнооб’єктового пропускного режиму існуючого у відповідача, узгодженого Положенням про пропускний режим позивача та введеного у дію наказом № 66 від 24.06.2003 р.; право проїзду (в’їзду –виїзду) через КПП № 2 відповідача транспорту позивача та автотранспортних засобів проїжджаючих у ВАТ “Приморець” (за маршрутом: КПП № 2 відповідача –ВАТ “Приморець”, мимо адміністративної будівлі відповідача та цеху № 4), з врахуванням всерединноб’єктового пропускного режиму існуючого у відповідача, узгодженого Положенням про пропускний режим позивача та введеного у дію наказом № 66 від 24.06.2003 р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є власником земельної ділянки, на якій знаходиться підприємство, земельна ділянка розташована таким чином, що з усіх боків оточена територією відповідача, у зв’язку з чим позивачем на адресу відповідача було направлено лист з пропозицією встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту, однак відповіді від відповідача на вказаний лист не послідувало.

Згідно ст.22 ГПК України уточнення позовних вимог є правом позивача. Таким чином позовні вимоги вважаються заявленими згідно уточнення, що також відповідає практики розгляду вказаних питань Севастопольським апеляційним господарським судом (Постанова від 06.04.04р. по справі №2-17/896-2002).

Відповідач у відзиві проти позову заперечує, та вказує, що у зв’язку із розташуванням на його території самостійних господарюючих суб’єктів несе відповідні затрати на їх обслуговування, що пов’язані із заходами захисту державної таємниці, здійснює за власні кошти відновлення та підтримання у належному стані комунікацій, які використовують усі користувачі, а також підтримання внутрішнього порядку на території, які використовуються спільно.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору Регіональне відділення Фонду державного майна України в АРК та м.Севастополі в пояснені вважає, що встановлення платного або безоплатного земельного сервітуту залежить від власника або землекористувача земельної ділянки, щодо якої його встановлюють та у порядку, визначеному діючим законодавством.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору Головне управління Служби безпеки України в АР Крим у поясненні вказує, що за умови оформлення позивачем права земельного сервітуту на земельну ділянку, яка знаходиться в користуванні у відповідача, уповноваженими особами відповідача має бути організований на території підприємства режим охорони державної таємниці, який виключає випадки правопорушень, передбачених статтею 39 Закону України «Про державну таємницію».

По справі проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд –

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 623823 від 19.12.2007 р., ВАТ “Приморець”є власником земельної ділянки площею 1,0188 га, яка знаходиться за адресою м Феодосія, смт Приморський, вул. Десантників, 1.

Згідно плана встановлення границь землекористування позивача, земельна ділянка, що знаходиться у власності ВАТ “Приморець”та на якій розташоване підприємство, з усіх боків оточена територією ВАТ “ФСК “Море”.

Таким чином, щоб підприємство позивача нормально функціонувало, позивачу необхідний постійний і безперешкодний допуск на територію ВАТ “Приморець”, для виконання господарської діяльності.

Тобто, іншого шляху на територію позивача, ніж як шлях через територію відповідача, не існує.

Позивачем 30.11.2007 р. на адресу відповідача направлений лист за вих. № 766, з пропозицією розглянути питання про встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту, шляхом укладення договору про сервітут відповідно до ст.ст. 98 -100 Земельного кодексу України. Отримання вказаного листа відповідачем підтверджується штампом на копії, та відповідачем не оспорюється.

Окрім цього, претензійний порядок розгляду спорів згідно Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/2002 по справі № 1-2/2002 не є обов’язковим.

Відповідач проти сервітуту, що витікає із його відзиву.

Суд вважає що позов підлягає задоволенню, при цьому виходить з наступних підстав:

Відповідно до частини першої ст. 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Отже, зі змісту цієї статті випливає, що сервітут може бути встановлений в інтересах особи, яка його вимагає лише за умов, якщо її потреби у користуванні чужим майном не можуть бути задоволені іншим законним способом.

Згідно ст. 404 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельнуділянку, прокладаннятаексплуатаціїліній електропередачі, зв'язкуі трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Стаття 402 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Згідно зі ст. 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Підставами встановлення земельного сервітуту згідно з ч. 2 ст. 100 Земельного кодексу України є договір або рішення суду.

Статтею 99 Земельного кодексу України встановлений перелік видів права земельного сервітуту.

Зокрема п.п. “а”, “б” ст. 99 Земельного кодексу України встановлені таки види земельних сервітутів, як право проходу та проїзду на велосипеді та право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху.

Пункт “з”ст. 99 Земельного кодексу України (інші земельні сервітути) означає, що наведений вище перелік видів земельних сервітутів не є вичерпним. Зацікавлена сторона вправі вимагати встановлення на її користь іншого виду сервітуту щодо чужої земельної ділянки, виходячи із конкретних потреб та існування недоліків земельної ділянки, для використання якої необхідно встановлення сервітуту.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача, що встановлення земельного сервітуту приведе до порушень вимог закону України “Про державну таємницю”, оскільки відповідач здійснює свою діяльність, яка пов’язана з державною таємницею та включено до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки України, має пропускний та всерединноб’єктовий режими.

Так, сервітут встановлюється з врахуванням вказаного режиму.

Так, існує положення про пропускний та всерединнооб’єктовий режими на ВАТ “Феодосійська суднобудівельна компанія “Море”.

Також позивачем було розроблено положення про пропускний режим, яке введено у дію наказом голови ВАТ “Приморець”№ 66 від 24.06.2003 р., та узгоджено з ВАТ “ФСК “Море”, яке встановлює вимоги по організації та здійсненню пропускного режиму на підприємстві.

Більш того, згідно повідомлення Головного Управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим сервітут можливий, та відповідачем у даному випадку має бути організований на території підприємства режим охорони державної таємниці.

Більш того, відповідачем не заявлено, що саме запропонований позивачем маршрут порушує вимоги щодо збереження державної таємниці, та інший маршрут відповідачем не запропонований.

Якщо з цього приводу виникнуть обставини, які мають суттєве значення для справи, рішення щодо шляху цього маршруту може бути переглянуто за нововиявленими обставинами.

Відповідачем також не надано заперечень щодо способу земельного сервітуту ніж той, що запропонований позивачем.

Відповідач взагалі не бажає сервітуту.

При вказаних обставинах суд не має можливості оцінити наскільки вказаний позивачем спосіб є обтяжливим для відповідача.

Якщо виникнуть обставини, які мають суттєве значення для справи, зацікавлена особа вправі звернутись про перегляд цього рішення за нововиявленими обставинами.

Відповідачем також не запропонована плата за сервітут.

Відповідач вважає, що сервітуту взагалі не повинно бути.

При вказаних обставинах у суду відсутня можливість щодо встановлення плати за сервітут.

Суд вважає, що якщо відповідач бажає, щоб сервітут був платний, він повинен заявити про це, та визначити розмір плати, а також обґрунтувати це, та надати відповідні матеріали щодо розміру плати.

На даний час такої заяви відповідачем не надано.

Оскільки відповідні матеріали відповідачем не надані до прийняття рішення, не існує підстав залучати їх до матеріалів справи після прийняття рішення.

Так, ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.

Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також указується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132. (справа № Д12/12), а в постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.

Суд з власної ініціативи не може вирішити за відповідача чи бажає він платного сервітуту, чи ні, а також яку саме плату бажає відповідач, та з яких підстав він визначив розмір такої плати.

Із ст. 98 ЗК України витікає, що сервітут може бути платним, чи безоплатним.

На цей час підстав для встановлення платного сервітуту у суду не існує. Відповідно, сервітут встановлюється безоплатним.

Однак, це не позбавляє відповідача у майбутньому вимагати від позивача плати за сервітут, якщо у нього виникне бажання отримувати плату за сервітут, та якщо у добровільному порядку сторони не домовляться, він вправі звернутись до суду, запропонувавши та обґрунтувавши розмір такої плати.

Посилання відповідача на те, що спірні відносини можуть бути врегульовані не шляхом встановлення сервітуту, а іншим способом, не може бути прийняте до уваги, оскільки у даному випадку законодавством позивачу надано право на сервітут, та, відповідно, він вправі використовувати своє право.

Окрім цього, відносини щодо сервітуту та відносини щодо пропускного режиму є різними відносинами.

Тобто, встановлення земельного сервітуту не позбавляє відповідача відшкодування витрат щодо пропускного режиму та вирішувати інші питання щодо пропускного режиму, чи інших питань, не пов’язаних безпосередньо із земельними відношеннями щодо сервітуту.

Земельний сервітут встановлюється з врахуванням пропускного режиму. Однак, це не забороняє зміни самого пропускного режиму, а також вирішення у встановленому законом порядку спірних питань, якщо вони існують щодо пропускного режиму.

При викладених обставинах суд вважає, що позовні вимоги законні, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України судові витрати відшкодовуються позивачу відповідачем.

Судові витрати позивача підтверджуються платіжним дорученням № 620 від 05 травня 2008 року на суму 85,00 грн. з державного мита, та платіжним дорученням № 621 від 05 травня 2008 року на суму 118,00 грн., з судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі вищевикладеного, а також керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Встановити для ВАТ “Приморець” (98176, м. Феодосія, смт. Приморський, вул. Десантників 1; ідентифікаційний код 25134285) відносно ВАТ “Феодосійська суднобудівельна компанія “Море” (98176, м. Феодосія, смт. Приморський, вул. Десатників 1; ідентифікаційний код 14309008) право постійного безоплатного земельного сервітуту, який передбачає: право проходу (вхід – вихід) працівників ВАТ “Приморець” через КПП № 1 ВАТ “Феодосійська суднобудівельна компанія “Море” до місця роботи працівників, службовців, відряджених і гостей ВАТ “Приморець” (за маршрутом: центральна прохідна ВАТ “Феодосійська суднобудівельна компанія “Море”–ТОВ “Приморець”, мимо адміністративної будівлі ВАТ “Феодосійська суднобудівельна компанія “Море” та цеху № 4), з врахуванням всерединнооб’єктового пропускного режиму існуючого у ВАТ “Феодосійська суднобудівельна компанія “Море”, узгодженого Положенням про пропускний режим ВАТ “Приморець” та введеного у дію наказом № 66 від 24.06.2003 р.; право проїзду (в’їзд–виїзд) через КПП № 2 ВАТ “Феодосійська суднобудівельна компанія “Море” автомобільного транспорту ВАТ “Приморець” та автотранспортних засобів проїжджаючих у ВАТ “Приморець” (за маршрутом: КПП № 2 ВАТ “Феодосійська суднобудівельна компанія “Море”–ВАТ “Приморець”, мимо адміністративної будівлі ВАТ “Феодосійська суднобудівельна компанія “Море” та цеху № 4), з врахуванням всерединноб’єктового пропускного режиму існуючого у ВАТ “Феодосійська суднобудівельна компанія “Море”, узгодженого Положенням про пропускний режим ВАТ “Приморець” та введеного у дію наказом № 66 від 24.06.2003 р.

Стягнути з ВАТ “Феодосійська суднобудівельна компанія “Море” (98176 м. Феодосія, смт. Приморський, вул. Десантників, 1; р/р 260067561501 у філії «Кримське РУ Банку «Фінанси і кредит» м. Сімферополь, МФО 384889, ідентифікаційний код 14309008) на користь ВАТ “Приморець” (98176 м. Феодосія, смт. Приморський, вул. Десантників, 1; ідентифікаційний код 25134285, р/р 26001301350579 у ФВ Промінвестбанку, МФО 324388) 85,00 грн. судових витрат з державного мита.

Стягнути з ВАТ “Феодосійська суднобудівельна компанія “Море” (98176 м. Феодосія, смт. Приморський, вул. Десантників, 1; р/р 260067561501 у філії «Кримське РУ Банку «Фінанси і кредит» м. Сімферополь, МФО 384889, ідентифікаційний код 14309008) на користь ВАТ “Приморець” (98176 м. Феодосія, смт. Приморський, вул. Десантників, 1; ідентифікаційний код 25134285, р/р 26001301350579 у ФВ Промінвестбанку, МФО 324388) 118,00 грн. судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати накази.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Гайворонський В.І.