Рішення № 6452115, 15.10.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 302

РІШЕННЯ

Іменем України

15.10.2009Справа №2-17/3579-2009 За позовом Державного льотно-випробувального підприємства «Взліт» До відповідача Державного підприємства «Науково-дослідний інститут аеропружних систем»

про стягнення 12 973,26 грн.

Суддя В.І. Гайворонський

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача - не з’явився

Від відповідача - не з’явився

Сутність спору: Згідно позову та уточнення до нього позивач просить стягнути з відповідача 11375,26 грн. боргу, нараховану суму з врахуванням встановленого індексу інфляції в розмірі 1359,8 грн. та 238,20 грн. - три відсотки річних від простроченої суми, у зв’язку з невиконанням відповідачем умов Договору від 09 квітня 2008 року.

Згідно ст.22 ГПК України уточнення позовних вимог є правом позивача.

Таким чином, позовні вимоги вважаються заявленими згідно уточнення, що також відповідає практиці розгляду вказаних питань Севастопольським апеляційним господарським судом (Постанова від 06.04.04р. по справі №2-17/896-2002).

Відповідач явку свого представника у судові засідання не забезпечує, відзиву на позов не представив, про час слухання справи наперед повідомлений належним чином - рекомендованою поштою, направлену на його юридичну адресу. Згідно ст. 93 ЦК України юридична особа повинна знаходитися за своєю юридичною адресою. Якщо відповідач не знаходиться за своєю юридичною адресою, це не може бути поважною причиною та підставою не розглядати справу, оскільки порушення законодавства поважною причиною не є. При цьому необхідно відмітити, що справа відкладалась неодноразово.

Окрім цього, замовлена кореспонденція до суду не повернута, що свідчить про її вручення адресу.

Якщо відповідач кореспонденцію суду не отримав по віні пошти, чи з інших поважних причин, він вправі звернутися про перегляд цього рішення за нововиявленими обставинами та надати відповідні докази.

Суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними у ній матеріалами, при цьому виходить із того, що згідно ст.129 Конституції України надання доказів є правом стороні, а не обов’язком.

Розглянувши матеріали справи, суд -

ВСТАНОВИВ:

Згідно Договору від 09.04.2008 року позивач оказує авто послуги відповідачу (п. 1.1 договору).

Згідно п. 3.1 Договору Замовник забезпечує Підприємству плату за користування мікроавтобусом РАФ-в розмірі 168,00 грн. за один робочий день без вартості палива та 1,25 грн. за 1 км. (в т.ч. ПДВ).

Згідно п. 3.3 договору кінцевий розрахунок проводиться подекадно.

Суд вважає, що позов підлягає задоволенню, при цьому виходить з наступних підстав:

Сторонами укладений договір, і відповідно, відносини між ними регулюються цим договором і нормами, що відносяться до договорів.

У встановленому Законом порядку даний договір з будь-яких підставам недійсним не визнаний та згідно ст. 204 ЦК України є дійсним.

При цьому необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого статтею 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін суд не вправі давати оцінку договору на предмет його невідповідності законодавству, про що також указується в постанові Верховного суду України від 20.05.2002 року № 02/132 (справа № Д 12/2) по аналогічному випадку.

Так, статтею 129 Конституції України закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед законом та судом.

Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

В постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, якщо зацікавлена особа вважає що договір, чи окремі його пункти не відповідають законодавству, така особа вправі звернутися з відповідним позовом до суду.

Зацікавленою особою не надано доказів того, що договір чи окремі його пункти визнані судом недійсними.

При цьому необхідно відмітить, що згідно ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості.

Таким чином суд вправі розглядати справу по тім матеріалам, яки надані зацікавленими особами.

Оскільки відповідні докази відсутні у справі до прийняття рішення, немає підстав їх залучати до справи після винесення рішення по справі.

Згідно ст. 526 ЦК України та ст.193 ГК України зобов’язання мають виконуватись.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Отримання відповідачем послуг позивача та наявність боргу підтверджується путьовими листами службового легкового автомобіля , актами виконаних робіт, актом звірки взаєморозрахунків, згідно якому основний борг складає 11375,26 грн. Акт звірки засвідчений печаткою відповідача.

Відповідно до Розрахунку сума інфляції за період з 11.10.2008 року по 22.06.2009 року складає 1359,80 грн., сума 3% річних складає 238,20 грн.

Суд не вправі стягувати суму, більшу, ніж заявлено позивачем.

Відповідно до Претензії № 3 від 30.09.2009 року (вих. № 99) позивач просить відповідача перерахувати 12973,26, в тому числі 11375,26 грн. – оплату за виконані роботи, 1359,80 грн. – нараховану суму з врахуванням встановленого індексу інфляції, 238,20 грн. - 3 % річних від простроченої суми на поточний рахунок позивача.

Відповідачем не надано доказів погашення заборгованості.

При викладених обставинах суд вважає, що позовні вимоги законні, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України судові витрати відшкодовуються позивачу відповідачем.

Судові витрати позивача підтверджуються платіжним дорученням № 109 від 24 червня 2009 року на суму 129,73 грн. з державного мита, та платіжним дорученням № 116 від 02 липня 2009 року на суму 2,50 грн., та платіжним дорученням № 110 від 24 червня 2009 року на суму 312,50 грн. з судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі вищевикладеного, а також керуючись ст. ст. 44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний інститут аеропружних систем» (98112, м. Феодосія, вул. Гарнаєва 85, п/р 2600415287001 СФАБ «Київська Русь», ідентифікаційний код 16502169) на користь Державного льотно-випробувального підприємства «Взліт» (98112, м. Феодосія, вул. Калініна 33, п/р 26003261431051 в КРУ ЗАТ КБ «Приватбанк», МФО 384436, ідентифікаційний код 14311198) 11375,26 грн. боргу, нараховану суму з врахуванням встановленого індексу інфляції в розмірі 1359,8 грн, 238,20 грн. три відсотки річних від простроченої суми; судові витрати з державного мита в сумі 129,73 грн., та 315 грн. судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Гайворонський В.І.