Постанова № 6450829, 21.10.2009, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

21 жовтня 2009 р. № 44/424-б

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючий),

Катеринчук Л.Й. (доповідач),

Яценко О.В.

розглянувши касаційні скаргидержавної податкової адміністрації у місті Києві,

державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на постановугосподарського суду міста Києва від 04.08.2009 року

у справі

господарського суду№ 44/424-б

міста Києва

за заявоютовариства з обмеженою відповідальністю «Лорна»

про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Тимрет»

в судовому засіданні взяли участь представники :

від ДПІ у Шевченківському районі міста Києва:

від ДПА у місті Києві: Фесюнов О.В. (дов. №3608/9/10-113 від 21.11.2007р.), не з'явилися,

від заявникане з'явилися,

від боржникане з’явилися.

ВСТАНОВИВ :

в провадженні господарського суду міста Києва знаходиться справа про визнання банкрутом товариства з обмеженою відповідальністю «Тимрет»(далі –боржника), яку було порушено ухвалою суду від 20.07.2009 року за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Лорна», з урахуванням особливостей, передбачених статтею 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі –Закону).

Постановою господарського суду від 04.08.2009 р. боржника визнано банкрутом згідно зі статтею 52 Закону, відкрито ліквідаційну процедуру у справі, ліквідатором призначено ініціюючого кредитора, зобов’язано ліквідатора письмово повідомити всіх відомих йому кредиторів боржника та опублікувати в офіційному друкованому органі України оголошення про визнання боржника банкрутом, зобов’язано за результатами проведеної роботи у строк до 04.08.2010 подати до господарського суду звіт про свою діяльність та ліквідаційний баланс.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва (далі –інспекція) та державна податкова адміністрація у місті Києві (далі –адміністрація) звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просили скасувати постанову суду першої інстанції та припинити провадження у справі, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 67, 129 Конституції України, статей 1, 7, 52 Закону, статей 17-19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», статей 33, 34, 36, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що касаційні скарги підлягають задоволенню, виходячи з такого.

За приписами статті 107 Господарського процесуального кодексу України, сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду; касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав чи обов'язків.

Відповідно до частини 2 статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 52 Закону в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Отже, спрощена процедура банкрутства відповідно до статті 52 Закону передбачає введення ліквідаційної процедури боржника одразу ж після порушення провадження у справі про банкрутство, що має наслідком припинення господарської діяльності боржника ( частина 1 статті 23 Закону).

          Наслідком припинення господарської діяльності боржника є те, що в ліквідаційній процедурі не виникають зобов'язання по сплаті податків та загальнообов'язкових зборів відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". З таким висновком погоджується Верховний суд України у Постанові №04/153 від 06.04.2004 року у справі №17/124.

          Відповідно до частини 5.3.1 статті 5.3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій ним податковій декларації протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 статті 4 цього Закону для поданні податкової декларації. У разі коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені в законі з відповідного податку, а за їх відсутності - протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення про таке нарахування.

          Відтак, незаконне визнання боржника банкрутом за спрощеною процедурою унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникають податкові зобов'язання.

          Наведене дозволяє зробити висновок про право податкового органу на оскарження постанов про визнання боржника банкрутом в порядку статті 107 ГПК України, як судових актів за наслідком прийняття яких змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати податкові зобов'язання.

Статтею 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»передбачено, що з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб (підприємців) створюється Єдиний державний реєстр, який містить відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, дати та номеру записів про проведення державної реєстрації юридичної особи, дату та номеру записів про внесення змін до нього, дати видачі або зміни свідоцтва про державну реєстрацію, дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них, про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням тощо.

Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців», який набув чинності з 01.07.2004 року в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру , не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Вказаний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором (пункт 7 статті 19 зазначеного Закону).

Згідно з частиною 8 статті 19 зазначеного Закону, якщо до Єдиного державного реєстру не внесено запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, то в разі неодержання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу в установлений частиною сьомою цієї статті строк, а також у разі одержання державним реєстратором від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний у строк, що не перевищує десяти робочих днів з дати, яка встановлена для подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, або з дати одержання повідомлення від органу державної податкової служби, направити рекомендованим листом юридичній особі повідомлення про необхідність подання державному реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.

Виходячи з вимог частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Як вбачається з матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство боржника було порушено за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Лорна». Заява мотивована тим, що боржник не виконав умови договору поставки №10/29 від 02.03.2009 р. щодо оплати товару, який було поставлено боржнику (т.1 а.с.2-3, 8-13) та має заборгованість на суму 48060 грн., що підтверджено відповіддю на претензію №7878 від 17.04.2009 р. (т.1 а.с.14). Відповідно до акту №17/02/МС09-в від 01.06.2009 р. боржник відсутній за адресою місцезнаходження: м. Київ, вул. Чапаєва, 10 (т.1 а.с. 16).

Судом прийнято як належний доказ відсутності боржника за адресою місцезнаходження витяг з ЄДРПОУ станом на 15.07.2009 року, в якому зазначено місцезнаходження боржника за адресою м. Київ, вул. Чапаєва, 10, а в рядку "статус відомостей про юридичну особу" записано: "не підтверджено –відсутність за місцезнаходженням" (т.1, а.с.18-20).

Колегія суддів касаційного суду не погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність місцезнаходження боржника з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 5.5 пункту 5 Положення про порядок надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, затвердженого наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 20.10.2005р. № 97, статус відомостей про юридичну особу може набувати значення: у Єдиному державному реєстрі є підтвердження даних про юридичну особу; у Єдиному державному реєстрі відсутні підтверджені дані про юридичну особу; виявлено відсутність юридичної особи за місцезнаходженням.

Отже, законодавець виключає тотожність записів про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням та про відсутність підтвердження даних про юридичну особу. Зазначеної норми не враховано судом першої інстанції при оцінці доказів на предмет встановлення місцезнаходження боржника.

Матеріалами справи підтверджується, що при прийнятті оскаржуваної постанови судом першої інстанції не надано оцінки довідці Головного міжрегіонального управління статистики у місті Києві від 10.04.2007 р. №7029/07, про реєстрацію боржника, за адресою місцезнаходження: м. Київ, вул. Чапаєва, 10 (т.1 а.с. 7).

Постанова суду про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури є за своєю правовою природою судовим рішенням, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11 із змінами на даний час).

Окрім того, відповідно до частини 1 статті 5 Закону провадження у справах про банкрутство регулюються цим Законом, Господарським процесуальним кодексом та іншими законодавчими актами України.

Частиною 3 статті 6 Закону встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим законом.

При цьому безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов’язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство.

Перелік цих документів міститься в пункті 8 статті 7 Закону, в якому зокрема зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.

За приписами частини 8 статті 1 Закону безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

          Відтак, судом першої інстанції не прийнято до уваги, що ініціюючим кредитором не надано до заяви про порушення справи про банкрутство документів виконавчого провадження або документів, за якими здійснюється списання коштів з рахунків боржника. З правовою позицією про необхідність доведення "безспірності" грошових вимог ініціюючого кредитора виконавчими документами або іншими документами за якими здійснюється списання коштів з рахунків боржника погоджується Верховний суд у постанові №06/337 від 17.10.2006 у справі №3/157.

У зв’язку з тим, що на момент порушення провадження у справі ініціюючий кредитор не надав суду доказів безспірності своїх вимог до боржника, боржник мав фактичне місце знаходження, провадження у справі про його банкрутство за спрощеною процедурою було порушено необґрунтовано, визнання боржника банкрутом за відсутності належних доказів на підтвердження підстав передбачених статтею 52 Закону згідно постанови суду від 04.08.2009 р. є незаконним.

Окрім того, інспекцією надано докази подання боржником декларації з податку на прибуток за 2008 рік (від 06.02.2009 року) та за перше півріччя 2009 року (від 13.07.2009 р.), що говорить про здійснення боржником господарської діяльності та декларування боржником своїх податкових зобов'язань у 2008 році на суму 10838 грн. (рядок 12 Декларації) та 1998 грн. у 2009 році (рядок 12 Декларації).

Згідно з приписами частини 1 статті 80 ГПК України, провадження у справах, які не підлягають розгляду в господарських судах України підлягає припиненню. До категорії таких справ можна віднести справи про банкрутство, які здійснюються за особливою формою процесу з врахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та які порушені необґрунтовано в силу зазначеного спеціального закону.

Оскільки приписами статті 40 Закону не передбачено можливості припинення незаконно порушеної справи про банкрутство, колегія суддів касаційного суду вважає правильним застосувати загальні положення частини 1 статті 80 ГПК України та припинити безпідставно порушене провадження у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Тимрет".

Колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України, вважає постанову господарського суду м. Києва від 04.08.2009 р. про визнання боржника банкрутом прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, а отже такою, що підлягає скасуванню, а провадження у справі припиненню.

Відповідно до статті 122 ГПК України, суд вважає необхідним зобов'язати державного реєстратора за адресою місцезнаходження боржника внести до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців дані про скасування постанови господарського суду міста Києва від 04.08.2009 року та припинення провадження у справі №44/424-б.

На підставі викладеного, керуючись частиною 1 статті 80 ГПК України, статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України –

П О С Т А Н О В И В :

1.          Касаційні скарги державної податкової адміністрації у місті Києві та державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва задовольнити.

2.          Постанову господарського суду міста Києва від 04.08.2009 року скасувати, провадження у справі №44/424-б припинити.

3.          Державному реєстратору за місцезнаходженням боржника товариства з обмеженою відповідальністю «Тимрет»внести до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців дані про скасування постанови господарського суду міста Києва від 04.08.2009 року та припинення провадження у справі № 44/424-б про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Тимрет»(код ЄДРПОУ 35033684).

Головуючий Н. Ткаченко

Судді                                                                       Л. Катеринчук

                                                                                                               О. Яценко