Постанова № 6450451, 20.10.2009, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

20 жовтня 2009 р. № 44/325-б Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого Короткевича О.Є. (доповідач у справі) суддів :Заріцької А.О., Хандуріна М.І. розглянувши матеріали касаційної скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову господарського суду міста Києва від 30.06.2009 року у справі№ 44/325-б за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вартекс 5" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Сервіс Груп" проБанкрутство За участю представників учасників судового провадження: від скаржникаФесюнов О. В. дов. від 21.11.2007 року №3608/9/10-113 від боржникаНе з'явився В С Т А Н О В И В : 09 червня 2009 року господарським судом міста Києва за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вартекс 5" порушено провадження у справі №44/325-б про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Сервіс Груп", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Сервіс Груп" на весь час провадження у справі про банкрутство та процедуру розпорядження майном боржника. Постановою господарського суду міста Києва від 09 червня 2009 року (суддя Чеберяк П. П.) в порядку ст. 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Еліт Сервіс Груп" код 35136886 банкрутом, припинено процедуру розпорядження майном боржника, відкрито ліквідаційну процедуру у справі №44/325-б по відношенню до банкрута з майновими вимогами в розмірі 80 079, 00 грн., призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Шевченка В. М. та зобов'язано останього подати письмове повідомлення усім відомим йому кредиторам відсутнього боржника та до офіційного друкованого органу оголошення про визнання банкрутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Сервіс Груп" та про відкриття ліквідаційної процедури у справі №44/325-б, а також зобов'язав ліквідатора подати звіт про проведену роботу по ліквідації підприємства-банкрута та ліквідаційний баланс. Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим актом, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва я звернулася з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати постанову господарського суду міста Києва від 30 червня 2009 року про відкриття ліквідаційної процедури та визнання - Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Сервіс Груп" банкрутом та припинити провадження у справі №44/325-б, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права при винесені постанови, а саме ст. 8, 124, 129 Конституції України. Ухвалою Вищого господарського суду України від 23 вересня 2009 року прийнято касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову господарського суду міста Києва від 30 червня 2009 року до провадження та призначено скаргу до розгляду. Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного. У даній справі судом першої інстанції порушено провадження та застосовано до боржника судову процедуру ліквідації на підставі ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно зі ст.41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно зі ст.ст. 4, 43 ГПК України судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного повного та об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно ч. 1 ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Далі –Закону) у разі якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань. Отже, у контекст вказаної норми при розгляді справи за правилами ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" предметом доказування є визнання місцезнаходження боржника –юридичної особи та факт відсутності керівних органів юридичної особи за її місцезнаходженням.

Постанова суду про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури є за своєю правовою природою судовим рішенням, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11 із змінами на даний час).

За правилами статті 52 закону підстави для подання кредитором заяви про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника настають як у разі наявності будь-якої з ознак, передбачених цією статтею, так і вразі їх сукупності.

В постанові господарського суду міста Києва зазначено, що вимоги заявника про визнання відсутнього боржника банкрутом в зв'язку з неспроможністю виконати грошові зобов'язання і за таких обставин суд вважає, що доводи заявника про визнання банкрутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Сервіс Груп" є обґрунтованими та узгоджуються з вимогами ст. 52 Закону.

Проте даний висновок є передчасним, не ґрунтується на законодавстві та не підтверджується матеріали справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09 червня 2009 року порушено провадження у справі №44/325-б про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Сервіс Груп" та зобов'язано заявника надати суду додаткові докази в тому числі докази щодо фактичного припинення підприємницької діяльності.

На вимогу суду заявником не було надано доказів витребуваних судом ухвалою від 09 червня 2009 року, а саме не було надано інформацію про підприємницьку діяльність боржника, зокрема щодо останньої дати надання боржником документів бухгалтерської звітності та податкових декларацій також відомості щодо зміни адреси боржника, а господарський суд не здійснив свої повноваження, передбачені ст. 38 ГПК України.

Проте в касаційній скарзі Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва зазначила, що боржник звітував до податкового органу в I кварталі 2009 року з показниками фінансово-господарської діяльності у розмірі понад 19 млн. грн.

Господарський суд міста Києва розглянув справу за відсутності достовірних доказів щодо місцезнаходження боржника, не встановив обставини наявності або відсутності підприємницької діяльності боржника на час порушення провадження у справі про банкрутство.

Хоча дослідження обставин здійснення підприємством фінансово-господарської діяльності має істотне значення для правильного вирішення питання щодо визнання боржника банкрутом в порядку ст. 52 Закону суд на неї уваги не звернув та не надав належної правової оцінки.

Відповідно до статті 16, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців створюється Єдиного державного реєстру, який містить повне найменування юридичної особи та скорочене у разі його наявності; ідентифікаційний код юридичної особи; організаційно-правова форма; місцезнаходження юридичної особи; дата та номер запису про проведення державної реєстрації юридичної особи, дати та номери записів про внесення змін до нього; серія та номер свідоцтва про державну реєстрацію, дата видачі або заміни свідоцтва про державну реєстрацію; дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них.

Згідно вимог ч. ч. 1, 3 ст.18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Вказаний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, які здійснюються держреєстратором (п.7 ст.19 Закону).

Виходячи з вимог ч.2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що, відповідно до вимог ст. 34 ГПК України, лише факт внесення відомостей про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням до реєстру може слугувати доказом відсутності боржника.

При винесення вказаної постанови судом не було взято до уваги зазначені вище положення чинного законодавства та належним чином не з'ясовано підстав для порушення провадження у справі про банкрутство та визнання банкрутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Сервіс Груп", оскільки ініціюючим кредитором не подано відповідних документів, які б підтверджували відсутність боржника за його місцезнаходженням, неподання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно законодавства податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, які свідчили б про відсутність підприємницької діяльності боржника.

В матеріалах справи також відсутня інформація від фінансових органів, митних органів та інших контролюючих органів, яка підтверджує відсутність господарської діяльності з моменту подання остатньої звітності.

Отже, враховуючи все вищенаведене в сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції визнано боржника банкрутом в порядку ст. 52 Закону за відсутності належних правових підстав, чим істотно порушено норми чинного законодавства.

За таких обставин постанова господарського суду міста Києва від 30 червня 2009 року про відкриття ліквідаційної процедури у справі та визнання боржника банкрутом не відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до вимог ст.111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч.1).

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2).

В контексті викладеного, Колегія суддів Вищого господарського суду України, вважає за необхідне, постанову господарського міста Києва від 30 червня 2009 року у справі №44/325-б скасувати, а справу передати на розгляд до господарського суду міста Києва.

При новому розгляді справи суду слід врахувати вище викладене, дослідити наявність обставин відсутності боржника та припинення ним господарської діяльності для ведення провадження у справі за спрощеною процедурою відповідно до статті 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, застосовуючи принципи оцінки доказів за їх належністю та допустимістю.

Керуючись ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ”, ст. ст. 34, 43, 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1.          Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову господарського суду міста Києва від 30 червня 2009 року у справі №44/325-б задовольнити частково.

2.          Постанову господарського суду міста Києва від 30 червня 2009 року у справі №44/325-б скасувати.

3.          Справу передати на розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий О. Є. Короткевич

Судді А. О. Заріцька

М. І. Хандурін