Рішення № 64486766, 01.02.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/11588/15-ц Головуючий у І інстанції Борець Є. О.Провадження № 22-ц/780/121/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 38 01.02.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

01 лютого 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Приходька К.П.,

суддів: Голуб С.А., Верланова С.М.,

за участю секретаря: Дрозд Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Бориспільської міської ради, ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державний нотаріус Бориспільського міського державного нотаріального округу ОСОБА_4, реєстраційна служба Бориспільського міськрайонного управління юстиції, про встановлення факту набуття спадкодавцем права власності на житловий будинок, визнання за позивачем права власності на цей обєкт нерухомого майна , визнання недійсним договору дарування, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування права власності на земельну ділянку та вилучення запису про право власності на земельну ділянку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, -

встановила:

в грудні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з вищезазначеним позовом, мотивуючи його тим, що 04 серпня 1978 року померла ОСОБА_5

За час свого життя спадкодавиця склала заповіт, яким вона заповіла ОСОБА_3 житловий будинок по вул. Толстого, 13 в м. Борисполі. 24 січня 1979 року ОСОБА_3 подав державній нотаріальній конторі заяву про прийняття спадщини. У такий спосіб він набув право власності на цей обєкт нерухомого майна. До позивача перейшло також і право користування земельною ділянкою, на якій розташовувався житловий будинок.

Рішенням Бориспільської міської ради №5298-63-VI від 21 травня 2015 року був наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1000га., для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по вул. Толстого, 13 в м. Борисполі.

Іншим рішенням Бориспільської міської ради №5737-67-VI від 06 жовтня 2015 року був затверджений цей проект землеустрою, у власність ОСОБА_2 була передана земельна ділянка площею 0,1000га., з кадастровим номером 3210500000:06:045:0081 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по вул. Толстого, 13 в м. Борисполі.

09 листопада 2015 року на імя ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно №47199084, а 21 жовтня 2015 року в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно був внесений запис №11954267.

Однак право позивача на користування земельною ділянкою у встановленому законом порядку не було припинено. Ця обставина свідчить про те, що вона не була вільною.

Передача земельної ділянки у власність ОСОБА_2 суперечила закону та порушила право ОСОБА_3С на користування земельною ділянкою.

Просив встановити факт, що за час життя ОСОБА_5 набула право власності на житловий будинок по вул. Толстого, 13 в м. Борисполі; визнати за ОСОБА_3 право власності на цей обєкт нерухомого майна; визнати недійсним рішення Бориспільської міської ради №5737-67-VI від 06 жовтня 2015 року; скасувати право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,10га з кадастровим номером 3210500000:06:045:0081 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по вул. Толстого, 13 в м. Борисполі; та вилучити запис №11954267 від 21 жовтня 2015 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2016 року позов задоволено частково.

Встановлено факт, що за час свого життя ОСОБА_5 набула право власності на житловий будинок по вул. Толстого, 13 в м. Борисполі.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок по вул. Толстого, 13 в м. Борисполі.

Визнано недійсним договір дарування, укладений 19 грудня 2006 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Бориспільської міської державної нотаріальної контори ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за №2-3057.

Визнано недійсним рішення Бориспільської міської ради №5737-67-VI від 06 жовтня 2015 року в частині затвердження проекту землеустрою та передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,10 га з кадастровим номером 32105000 00:06:045:0081 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по вул. Толстого, 13 в м. Борисполі.

Скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно №47199084, видане 09 листопада 2015 року реєстраційною службою Бориспільського міськрайонного управління юстиції на імя ОСОБА_2

Скасовано право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,10га з кадастровим номером 3210500000:06:045:0081 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по вул. Толстого, 13 в м. Борисполі.

Вилучено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №11954267 від 21 жовтня 2015 року про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,10га з кадастровим номером 3210500000:06:045:0081 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по вул. Толстого, 13 в м. Борисполі.

У задоволенні вимоги про скасування рішення органу місцевого самоврядування в іншій частині відмовлено.

Стягнуто з Бориспільської міської ради на користь ОСОБА_3 витрати на оплату судового збору в розмірі 794 гривень 81 копійки. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на оплату судового збору в розмірі 794 гривень 81 копійки.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що воно є незаконним та необґрунтованим, ухвалене при неповному, не обєктивному та не всебічному дослідженні всіх обставин справи, а також з порушенням матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції не надав жодної оцінки наявним у матеріалах справи доказам та обставинам справи.

А також, дане рішення ухвалене при неповному, не обєктивному та не всебічному дослідженні всіх обставин справи з порушенням процесуального та неправильне застосування матеріального права.

Апелянт, стверджує, що є недоведеним факт належності спадкового будинку, який відповідно копії будинкової книги зачеркнуто прізвище ОСОБА_9 і записано ОСОБА_5 не є однозначно зясованими обставинами які стверджували б про право власності на будинок.

А також, не зясовані обставини які стверджували б, що саме на цій ділянці яка надана в користуванні в 1958 року був побудований будинок в 1954 році, відповідно технічного паспорту, в якому ОСОБА_5 прожила до смерті.

Будь яких інших правовстановлюючих документів щодо підтвердження права на житловий будинок та земельну ділянку позивачем до суду першої інстанції не було надано, а також судом першої інстанції не було досліджено.

Крім того, ОСОБА_8 вважає, що суд першої інстанції не перевірив, чи передбачалося на той час чинним законодавством, прийняття в експлуатацію жилих будинків, споруджених в сільській місцевості та якими документами могло посвідчуватися право власності на них, оскільки від таких даних залежить, чи може позивач як субєкт права претендувати на жилий будинок.

Також, при вирішенні даного спору про визнання права власності на спадкове майно суд першої інстанції мав зясувати обставини, розмежувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини.

Також, судом першої інстанції, не перевірено і не досліджено фактичні та правові підстави виникнення права власності ОСОБА_5 на житловий будинок який збудований до 2004 року, та земельну ділянку, на якій відсутні правовстановлюючі документи. Чи належав обєкт нерухомості спадкодавцеві та на якій правовій підставі (купівлі продажу, договір міни, свідоцтво про право на спадщину, свідоцтво про право на житловий будинок видане сільською, селищною радою), але документи не були зареєстровані в БТІ.

Просив скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2016 року в повному обсязі, та ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_3 відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що 04 серпня 1978 року померла ОСОБА_5

З копії технічного паспорту вбачається, що житловий будинок по вул. Толстого, 13 в м. Борисполі був збудований ще у 1954 році. Зі змісту заповіту, вбачається, що цей житловий будинок належав ОСОБА_5, яка до своєї смерті проживала в ньому. Крім того, житловий будинок по вул. Толстого, 13 в м. Борисполі був збудований в 1952 році. Цей технічний паспорт має №2196.

Однак з листа директора КП «Бориспільське БТІ» №77 від 27 квітня 2016 року вбачається, що технічний паспорт з таким номером не заводився. Ці обставини спростовують належність та достовірність цього технічного паспорту на житловий будинок.

За час свого життя спадкодавиця склала заповіт, яким цей житловий будинок вона заповіла ОСОБА_3

З копії спадкової справи №28, заведеної після смерті ОСОБА_5 вбачається, що 24 січня 1979 року позивач подав державній нотаріальній конторі заяву про прийняття спадщини. Це свідчить про те, що він вчасно у встановленому порядку прийняв спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5

У такий спосіб ОСОБА_3 набув право власності на житловий будинок по вул. Толстого, 13 в м. Борисполі.

Також, встановлено, що 04 серпня 1978 року до ОСОБА_3 перейшло право власності на спадковий житловий будинок.

Разом з цим обєктом нерухомого майна до ОСОБА_3 перейшло право користування земельною ділянкою по вул. Толстого, 13 в м. Борисполі.

Однак 19 грудня 2006 року рідний брат позивача ОСОБА_6 уклав з ОСОБА_2 договір дарування, за яким він безоплатно відчужив у власність ОСОБА_2 житловий будинок по вул. Толстого, 13 в м. Борисполі.

Зі змісту договору дарування вбачається, що житловий будинок належав ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 15 липня 1978 року Бориспільською державною нотаріальною конторою та зареєстрованого за №1601.

Однак з листа в.о. завідувача Київським обласним державним нотаріальним архівом №01-17-664 від 22 квітня 2016 року вбачається, що в реєстрі нотаріальних дій дата 15 липня 1978 року не значиться взагалі, а за №1601 було вчинено іншу нотаріальну дію 22 березня 1978 року.

Крім того, свідоцтво про право на спадщину було видано за 20 днів до смерті ОСОБА_10

Отже, ОСОБА_6 не був власником житлового будинку та не мав права розпоряджатись ним.

Також, встановлено, що у звязку з недійсністю договору дарування право власності на житловий будинок не перейшло до ОСОБА_2

Крім того, рішенням Бориспільської міської ради №5298-63-VI від 21 травня 2015 року був наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1000га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по вул. Толстого, 13 в м. Борисполі.

Іншим рішенням Бориспільської міської ради №5737-67-VI від 6 жовтня 2015 року був затверджений цей проект землеустрою, у власність ОСОБА_2 була передана земельна ділянка площею 0,1000га з кадастровим номером 3210500000:06:045:0081 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по вул. Толстого, 13 в м. Борисполі.

З копії інформаційної довідки №49302764 від 8 грудня 2015 року вбачається, що 09 листопада 2015 року на імя ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно №47199084, а 21 жовтня 2015 року в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно був внесений запис №11954267.

Встановлено, що право ОСОБА_3 на користування земельною ділянкою по вул. Толстого, 13 в м. Борисполі не було у встановленому законом порядку припинено. Ця земельна ділянка не була вільною та не могла бути передана у власність ОСОБА_2

Також встановлено, що рішенням Бориспільської міської ради №5737-67-VI від 6 жовтня 2015 року були затверджені проекти землеустрою та земельні ділянки передані у власність інших осіб. Вжиття цих заходів жодним чином не порушує право ОСОБА_3 на користування земельною ділянкою. Ця обставина свідчить про те, що він не має права оскаржувати вказане рішення органу місцевого самоврядування в іншій частині.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що рішення Бориспільської міської ради №5737-67-VI від 06 жовтня 2015 року в частині затвердження проекту землеустрою та передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_2 суперечить ч.5 ст.116 ЗК України та порушує право позивача на користування земельною ділянкою.

З огляду на це суд першої інстанції вважав, що з метою відновлення законності та порушеного права належить визнати недійсним рішення Бориспільської міської ради №5737-67-VI від 06 жовтня 2015 року в частині затвердження проекту землеустрою та передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_2; скасувати його право власності на земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером 3210500000:06:045:0081 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по вул. Толстого, 13 в м. Борисполі; визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно №47199084 від 09 листопада 2015 року та вилучити запис №11954267 від 21 жовтня 2015 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Проте з такими висновками суду першої інстанції не можливо погодитися виходячи із наступного.

При розгляді даної справи, суд першої інстанції не повно зясував усі обєктивні, фактичні обставини та недоведеність обставин, що мають значення для справи, а також не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам та обставинам, неправильне визначення відповідно до встановлених судом першої інстанції обставини правовідносин, що потягло за собою прийняття необґрунтованого рішення.

Статтею 1218 ЦК встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду.

Відповідно до розяснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно, судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України «Про власність», Законом України від 25.12.1974 року «Про державний нотаріат», Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства юстиції Української РСР №45/5 від 31 жовтня 1975 року, Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад народних депутатів трудящих затвердженої наказом Міністерства юстиції Української РСР №1/5 від 19 січня 1976 року, Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР затверджена Міністерством комунального господарства УРСР від 31 січня 1966 року та погодженого з ВС УРСР 15.01.1966 року, положеннями ЗК УКСР 1970 року.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть 04 серпня 1978 року померла ОСОБА_5 За час свого життя спадкодавиця склала заповіт, яким вона заповіла ОСОБА_3 житловий будинок по вул. Толстого, 13 в м. Борисполі.

24 січня 1979 року ОСОБА_3 подав державній нотаріальній конторі заяву про прийняття спадщини.

Постановою від 24 листопада 2015 року державного нотаріуса Бориспільської міської державної нотаріальної контори відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом оскільки не надано правовстановлюючого документа на житловий будинок по вул. Толстого, 13 в м. Борисполі.

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_3 не надав до суду першої інстанції правовстановлюючі документи на будинок та земельну ділянку по вул. Толстого 13 в м. Борисполі, а лише обмежився копією технічного паспорта на будинок, копією повідомлення сільськогосподарської артілі на користування 0,25га., земельної ділянки.

Відповідно до ч.1 ст.36 ЗК УРСР 1970 року підставою припинення права землекористування громадян, п.5 смерті всіх членів двору або сімї.

Згідно ст.16 ЗК УРСР закріплювала те, що земельні ділянки відводилися рішеннями виконавчих комітетів селищних, сільських, районних, обласних рад народних депутатів.

Відповідно до повідомлення №42 від 22.03.1958 року, сільськогосподарська артіль наділила 0,25га., землі в користуванні покійній ОСОБА_5, але не зазначено за якою саме адресою та не підтверджено передачу земельної ділянки у користування відповідним рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів трудящих.

Також судом першої інстанції залишено поза увагою та обставина, що відповідача ОСОБА_8, не є власником спірної земельної ділянки оскільки відповідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності земельна ділянка 0,10га за адресою вул.. Толстого 13 в м. Борисполі, власником спірної земельної ділянки є ОСОБА_11 з 22.09.2015 року.

Крім того, не були зясовані обставини які стверджували б, що саме на цій ділянці яка надана в користування в 1958 року був побудований будинок в 1954 році, відповідно технічного паспорту, в якому ОСОБА_5 прожила до смерті.

Будь-яких інших правовстановлюючих документів щодо підтвердження права власності на житловий будинок та земельну ділянку позивачем не було надано і судом першої інстанції не було досліджено.

Крім того, суд першої інстанції не перевірив, чи передбачалося на той час чинним законодавством, прийняття в експлуатацію жилих будинків, споруджених в сільській місцевості та якими документами могло посвідчуватися право власності на них, оскільки від таких даних залежало, чи міг позивач як субєкт права претендувати на житловий будинок.

Також, при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції, не врахував правовий режим нерухомого майна, права та обовязки особи мали визначатися виходячи із законодавства яке діяло на той час, положень ЦК УРСР 1963 року.

Ухвалюючи рішення про встановлення факту володіння майном та визнання права власності за ОСОБА_5 суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки чинним на той час законодавством не передбачено встановлення факту володіння майном.

Згідно ст.214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує питання: чи мали місце обставини якими обґрунтовуються вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, чи слід позов задовольнити чи в позові відмовити, як розподілити між сторонами судові витрати, чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення, чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції при вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно, мав зясувати обставини, розмежувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно законодавства України чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини.

Відповідно до розяснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в абз.1 ч.1 інформаційного листа №24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», при розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: - місце відкриття спадщини; - коло спадкоємців які прийняли спадщину; - законодавство яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини, у випадку якщо спадщина відкрилась до 01 січня 2004 року.

Суд першої інстанції, не перевірив чи передбачалось чинним на той час законодавством, прийняття в експлуатацію жилих будинків, споруджуваних в сільській місцевості та якими документами могло посвідчуватись право власності на них, оскільки зясування цих обставин має значення для правильного вирішення справи, прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Обставини які входять до предмету доказування (ч.1 ст.179 ЦПК України) можна встановити лише при дослідженні документів наявних у спадковій справі. Належними доказами, які необхідно встановити про право на спадкування є копії документів спадкової справи, зокрема заява про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово експлуатаційної організації, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.

Суд першої інстанції не звернув уваги на наявність у матеріалах справи постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій від 24.11.2015 року, зокрема відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Згідно п.62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства юстиції Української РСР №45/5 від 31 жовтня 1975 року, п.45 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад народних депутатів трудящих затвердженої наказом Міністерства юстиції Української РСР № 1/5 від 19 січня 1976 року підтвердження належності будинку може служити відповідна довідка виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих якій крім підтвердження належності жилого будинку відчуджувачу на підставі запису в по господарській книзі, повинно бути також зазначено:дані про склад будинку, розмір загальної жилої площі і розмір земельної ділянки.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР затверджена Міністерством комунального господарства УРСР від 31 січня 1966 року та погоджено з ВС УРСР 15.01.1966 року передбачала обовязкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР (п.4 Інструкції) в тому числі на підставі записів у по господарських книгах (п.20 Інструкції).

Отже, судом першої інстанції не перевірено і не досліджено фактичні та правові підстави виникнення права власності ОСОБА_5 на житловий будинок який збудований до 2004 року, та земельну ділянку, на які відсутні правовстановлюючі документи.

На зазначене, суд першої інстанції уваги не звернув, прийшов до передчасного висновку про часткове задоволення позову, у звязку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Оцінюючи докази в їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив всі фактичні обставини справи, не надав їм належної правової оцінки, рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зіст. 60 ЦПК Україникожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

За правилами п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Згідно з ч.1 ст.309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Керуючись ст.ст.303,307,309,313-314,316-317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Бориспільської міської ради, ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державний нотаріус Бориспільського міського державного нотаріального округу ОСОБА_4, реєстраційна служба Бориспільського міськрайонного управління юстиції, про встановлення факту набуття спадкодавцем права власності на житловий будинок, визнання за позивачем права власності на цей обєкт нерухомого майна , визнання недійсним договору дарування, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування права власності на земельну ділянку та вилучення запису про право власності на земельну ділянку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді