Рішення № 64476792, 01.02.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1212/17

Головуючий у першій інстанції Бобуйок І. А.

Доповідач Журавльов О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.02.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Журавльова О.Г.,

суддів: Калараша А.А., Кравця Ю.І.,

при секретарі Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю «Злато-Л» про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 серпня 2011 року,

встановила:

У січні 2011 року ПАТ «Марфін Банк» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ТОВ «Злато-Л», посилаючись на те, що 22.08.2008 року між ВАТ «Морський транспортний банк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 00002F12, з додатковою угодою № 1 від 26.06.2009 року (до кредитного договору № 00002F12 від 22.08.2008 року та додатковою угодою № 2 від 03.07.2009 року до кредитного договору № 00002F12 від 22.08.2008 року, за умовами якого останній було надано кредит у розмірі 426380 доларів та 15 центів CША строком погашення до 21.08.2024 року зі сплатою за користування кредитними коштами процентів з розрахунку 12,9 % річних у валюті отриманого кредиту.

З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором, 22.08.2008 року між ВАТ «Морський транспортний банк» та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 00078r12 з додатковою угодою № 1 від 03.07.2009 року до договору поруки № 00078r12 від 22.08.2008 року.

Також з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором, 22.08.2008 року між ВАТ «Морський транспортний банк» та «Злато-Л» був укладений договір поруки № 00078г12 з додатковою угодою № 1 від 03.07.2009 року до договору поруки № 00078г12 від 22.08.2008 року.

12.11.2010 року ВАТ «Морський транспортний банк» змінило найменування на ПАТ «Марфін Банк», який є правонаступником ВАТ «МТБ» у повному обсязі та відповідає по усім його правам та зобов'язанням.

Однак ОСОБА_2 у встановлені договором терміни повернення наданого їй кредиту та терміни сплати відсотків за кредитом не виконує, у зв'язку чим на 30.12.2010 року виникла заборгованість у розмірі 3 803 641 (три мільйона вісімсот три тисячі шістсот сорок одна) грн. 87 (вісімдесят сім) коп., яку позивач просив солідарно стягнути з відповідачів.

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 30 серпня 2011 року, в якому виправлено описку ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 11 січня 2012 року, позов ПАТ «Марфін Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ТОВ «Злато-Л» про стягнення заборгованості було задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ТОВ «Злато-Л» на користь ПАТ «Марфін Банк» заборгованість за кредитним договором № 00002r12 від 22.08.2008 року у розмірі 3 803 641 (три мільйона вісімсот три тисячі шістсот сорок одна) гривня 87 (вісімдесят сім) копійок, що складається з: заборгованість за договором у сумі 2 931 821,63 грн. (два мільйона дев'ятсот тридцять одна тисяча вісімсот двадцять одна гривня 63 копійок); заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом у сумі 706 366,74 грн. (сімсот шість тисяч триста шістдесят шість гривень 74 копійки); пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом у сумі 41 403,69 грн. (сорок одна тисяча чотириста три гривні 69 копійок); пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 110 798,83 грн. (сто десять тисяч сімсот дев'яносто вісім гривень 83 копійки); заборгованість по несплаті штрафу у сумі 13 250,98 грн. (тринадцять тисяч двісті п'ятдесят гривень 98 копійок).

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ТОВ «Злато-Л» на користь ПАТ «Марфін Банк» судові витрати в розмірі 1820,00 грн.

Вказане судове рішення після його перегляду судом першої інстанції оскаржує в апеляційному порядку ОСОБА_2 через представника ОСОБА_4

В обґрунтування скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

В скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог.

Апелянт в судове засідання не з'явився. Про час та місце розгляду справи в апеляційному суді повідомлявся належним чином.

Згідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи не перешкоджає розглядові справи.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпаними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Таким чином при вирішенні справи суд повинен був визначити зміст позовних вимог, предмет позову та його підставу з метою з'ясування наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, виявлення заінтересованих осіб у справі, правильного застосування матеріальної форми права до цих правовідносин та застосування необхідного способу захисту порушеного права, а також для визначення й дослідження кола питань і заходів, необхідних для ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

Вказаним нормам закону судове рішення в частині визначення порядку стягнення коштів, вирішення спору між юридичними особами ПАТ «Марфін Банк» до ТОВ «Злато-Л» не відповідає.

Задовольняючи позов та стягуючи в солідарному порядку з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ТОВ «Злато-Л» на користь ПАТ «Марфін Банк» кредитну заборгованість, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості.

Проте повністю погодитись з такими висновками районного суду колегія суддів не може, оскільки суд внаслідок порушення норм матеріального та процесуального права дійшов цього висновку без всебічного, повного й обґрунтованого з'ясування дійсних обставин справи, а надані докази по справі оцінені судом першої інстанції односторонньо.

Апеляційним судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 22.08.2008 року між ВАТ «Морський транспортний банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 00002F12, з додатковою угодою №1 від 26.06.2009 року до кредитного договору № 00002F12 від 22.08.2008 року та додатковою угодою №2 від 03.07.2009 року до кредитного договору № 00002F12 від 22.08.2008 року, за умовами якого останній було надано кредит у розмірі 426380 доларів та 15 центів США строком погашення до 21.08.2024 року зі сплатою за користування кредитними коштами процентів з розрахунку 12,9 % річних у валюті отриманого кредиту.

З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором, 22.08.2008 року між ВАТ «Морський транспортний банк» та ОСОБА_3 був укладений договір № 00079r12 з додатковою угодою № 1 від 03.07.2009 року до договору поруки № 00079r12 від 22.08.2008 року.

Також з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором 22.08.2008 року між ВАТ «Морський транспортний банк» та ТОВ «Злато-Л» був укладений договір поруки № 00078r 12 з додатковою угодою № 1 від 03.07.2009 року до договору поруки № 00078r12 від 22.08.2008 року.

12.11.2010 року ВАТ «Морський транспортний банк» змінив своє найменування на ПАТ «Марфін Банк», який є правонаступником ВАТ «МТБ» у повному обсязі та відповідає по усім його правам та зобов'язанням.

В порушення умов кредитних договорів, ОСОБА_2 не здійснювала оплату кредиту та відсотків за його користування, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, розмір якої на 30.12.2010 року за кредитним договором № 00002F12 від 22.08.2008 року складає 3 803 641,87 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості, який колегію суддів перевірений, визнаний правильним та апелянтами не спростований.

Доводи скарги, щодо відсутності формул в розрахунку та застосування нібито іншої відсоткової ставки є необґрунтованими, оскільки відсоткова ставка передбачена п. 1.1 кредитного договору становить 12,9% річних і саме ця ставка зазначена у розрахунку сукупної вартості, що є додатком до договору.

Щодо формул нарахування відсотків, відповідно до п. 1.1., 3.1., 3.3 кредитного договору відсотки нараховуються за формулою: тіло кредиту помножено на розмір відсоткової ставки поділено на 100 помножено на кількість днів користування кредитом поділено на 360.

В ході розгляду справи судом сукупно були оцінені надані позивачем докази, а саме розрахунок, який не має дефектів, і відображає стан заборгованості за кредитом, заяву на видачу готівки, виписки по рахунку.

Апелянт в скарзі не наводить жодних фактичних «дефектів» розрахунку, як то невраховані в оплату платежі, не надає альтернативний розрахунок. Твердження апеляційної скарги, що розрахунок заборгованості не відповідає справжній заборгованості та є завищеним, жодними належними та допустимими доказами не доведено.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Статтею ст. 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

За таких обставин, всупереч твердженню апеляційної скарги, позовні вимоги ВАТ «Морський транспортний банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають задоволенню.

Одночасно неможливо погодитись з висновками суду першої інстанції в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ТОВ «Злато-Л» на користь ПАТ «Марфін Банк» заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 3 ст. 554 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що між банком та кожним поручителем були укладені окремі договори поруки.

Задовольняючи позов та стягуючи з поручителів в солідарному порядку кошти, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що з кожним поручителем укладено окремий договір поруки, вони не є солідарними боржниками між собою. Тому, кожен з них несе солідарну відповідальність тільки з боржником.

Одночасно, вирішуючи спір, суд першої інстанції помилково прийняв до розгляду та розглянув по суті позовні вимоги ПАТ «Марфін Банк» до ТОВ «Злато-Л» про стягнення заборгованості за договором кредиту.

Згідно ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до ст. 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 2 ст. 118 ЦПК України позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою.

Відповідно до роз'яснень, викладених в абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» (далі - постанова Пленуму Верховного Суду України № 2), вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами 1 і 2 статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або ГПК України (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Абзацом 3 пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 роз'яснено, що вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства.

Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року № 6-745цс15, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Таким чином, судом першої інстанції, у порушення вимог ст. 205 ЦПК України, було розглянуто спір, який виник між юридичними особами ПАТ «Марфін Банк» та ТОВ «Злато-Л» про стягнення заборгованості за договором кредиту.

Відповідно до ст. 310 ЦПК України, рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі з підстав, визначених ст. 205 ЦПК України.

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення спору в частині визначення порядку стягнення коштів, вирішення спору між юридичними особами ПАТ «Марфін Банк» до ТОВ «Злато-Л», рішення районного суду на підставі п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Провадження за позовом «Марфін Банк» до ТОВ «Злато-Л» про стягнення заборгованості за кредитним договором слід закрити.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ «Марфін Банк» судові витрати в загальному розмірі 1820,00 грн. (а.с. 7, 8)

Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 305, 307, 309 ч. 1 п.п. 3, 4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,

вирішила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 серпня 2011 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ПАТ «Марфін Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Марфін Банк» заборгованість за кредитним договором № 00002r12 від 22.08.2008 року станом на 30.12.2010 року у розмірі 3 803 641 (три мільйона вісімсот три тисячі шістсот сорок одна) гривня 87 (вісімдесят сім) копійок, що складається з: заборгованість за договором у сумі 2 931 821,63 грн. (два мільйона дев'ятсот тридцять одна тисяча вісімсот двадцять одна гривня 63 копійок); заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом у розмірі 706 366,74 грн. (сімсот шість тисяч триста шістдесят шість гривень 74 копійки); пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом у сумі 41 403,69 грн. (сорок одна тисяча чотириста три гривні 69 копійок); пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 110 798,83 грн. (сто десять тисяч сімсот дев'яносто вісім гривень 83 копійки); заборгованість по несплаті штрафу у сумі 13 250,98 грн. (тринадцять тисяч двісті п'ятдесят гривень 98 копійок).

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ «Марфін Банк» судові витрати в розмірі 1820,00 грн.

Провадження за позовом ПАТ «Марфін Банк» до ТОВ «Злато-Л» про стягнення заборгованості за кредитним договором закрити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції з дня набрання ним законної сили.

Головуючий О.Г.Журавльов

Судді

А.А.Калараш

Ю.І.Кравець