Ухвала суду № 64454336, 26.01.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 639/2791/14-ц Головуючий 1 інстанції Срокіна І.І.

Провадження № 22ц/790/205/17 Доповідач: Коваленко І.П.

Категорія: сімейні

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2017 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого Коваленко І.П

суддів Гуцал Л.В., Піддубного Р.М,

при секретарі Калюжній Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі її представника ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 16 серпня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя,-

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2013 року ОСОБА_1 звернулася у суд із позовом до ОСОБА_3 про поділ майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

В обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що з 27.02.1998 р. по 22.03.2013 р. вона перебувала у шлюбі з відповідачем, сумісних дітей не має.

22.03.2013 р. рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова шлюб розірвано.

За час перебування в шлюбі відповідач набув у власність житловий будинок літ. А-1 з надвірними будівлями в м. Харкові по пров. Книшевському № 7; земельну ділянку для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0869 га, яка розташована в м. Харкові по пров. Книшевському № 7.

З 2008 р. відповідач працював і мешкав в Російській Федерації (Москві).

За час перебування у шлюбі та після його розірвання сторони не здійснювали поділу зазначеного майна, що знаходиться в їхній спільній сумісній власності, договір про поділ майна не укладали. На даний час відповідач повернувся до України та став самостійно мешкати у спірному житловому будинку.

Враховуючи, що у неї не має іншого житла де проживати з сином, для неї стало актуальним питання визначення правового режиму вказаного спільного сумісного нерухомого майна.

Спірне майно приватизовано в 1993 р. батьками відповідача та самим відповідачем по 1/ 3 на кожного, після чого у 2002 р. батьки відповідача подарували йому свої частки (2/ 3) будинку.

В червні 2002 р. батьки відповідача поїхали на постійне місце проживання до Германії. В січні 2003 р. вони стали проводити реконструкцію спірного житлового будинку. Фактично усією реконструкцією будинку займалася вона, також займалася і укладанням договорів з комунальними службами, оформленням документів на право власності за відповідачем на земельну ділянку. Відповідно до паспорту земельної ділянки по пров. Книшевському, 7 в м. Харкові, загальна площа будинку складає 172,1 кв.м.

31.01.2004 р. відповідач видав на імя позивача довіреність щодо представлення його інтересів стосовно узаконення проведеної реконструкції (перепланування) належного відповідачу житлового будинку з надвірними будівлями. Загальна площа будинку після реконструкції складає 270,1 кв.м.

У відповідності до технічного паспорту на спірний житловий будинок станом на 05.04.2004 р. вбачається, що за адресою: м. Харків, вул. Книшевського, 7, розташований житловий будинок літ. «А-1», загальною площею 270,1 кв.м., підвал якого викладений з цегли, перший поверх деревяний обкладений цеглою, мансандра викладені з цегли, сіні, вхід в підвал, прибудова та крильце викладені з цегли, балкон вилитий з бетону. Також побудований гараж літ. «Л», та надвірні споруди: ворота з калиткою, зливна яма № 2, замощення 1, паркан № 3, та № 4. За новим технічним паспортом знесені сарай літ. «З», «К», загорожа № 1, побудований новий капітальний гараж з цегли, перебудований фундамент житлового будинку, виконаний благоустрій, у тому числі з будівництва нового цегляного паркану та улаштуванням асфальтобетонного покриття у дворі.

Майно чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових витрат, тому воно є обєктом права сумісної власності як подружжя.

З посиланням на вимоги ч.3 ст. 368 ЦК України,ст.62,70,71 СК України просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Окрім того, 10.06.2013 р. ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна, у якому просила поділити нерухоме майно, що перебуває у спільній сумісній власності та зареєстроване за відповідачем, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями , загальною площею 270,1 кв.м., розташований в м. Харкові по пров. Книшевському 7, земельну ділянку для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0869 га, яка розташована в м. Харкові по пров. Книшевському, 7; припинити право власності відповідача на 1/ 2 частину житлового будинку з надвірними будівлями, що належить йому на праві власності; припинити право власності відповідача на 1/ 2 частину земельної ділянки, що належить йому на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку; визнати право власності на 1/ 2 частину житлового будинку з надвірними будівлями та на 1/ 2 частину земельної ділянки за нею.

ОСОБА_3 також звертався до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про повернення особистого майна.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 04.02.2014 р. у задоволені позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 20.03.2014 р. рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою суду касаційної інстанції від 22.10.2014 р. рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 04.02.2014 р. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 20.03.2014 р. в частині позову ОСОБА_1 скасовано, справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 26.02.2015 р. обєднано в одне провадження цивільні справи - № 639/2791/14-ц та справу № 639/4827/13-ц.

У судовому засіданні представник позивача вимоги викладені у позовних заявах підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Позивач у письмових поясненнях зазначала, що перебуваючи у шлюбі з відповідачем, за його бажанням не працювала, у зв'язку з чим сімейні обов'язки розподілялися за взаємною згодою та у відповідності з інтересами сім'ї. На прохання відповідача вона приглядала за спірним житловим будинком і навіть після того, як відповідач звернувся до суду у липні 2012 року з позовом про розлучення. Лише з січня 2013 року відносини припинив повністю , у тому числі припинив передавати кошти на утримання житлового будинку, оплату за комунальні послуги та на утримання собаки. Окрім того, позивачка зазначала, що відповідно технічного паспорту КП «Харківське міське БТІ» від 02.08.1993 року вказаний житловий будинок складається із житлового будинку з мансардою, підвалом та надвірних споруд(гараж, ганок, сіни, прибудова, огорожа та ін.) , відповідно договору дарування загальна площа будинку складає 142,2 м2, однак, згідно наявного правовстановлюючого документу житловий будинок побудований з цегли, а не дерев'яний, та зареєстрований не на підставі документів, на які посилається відповідач, а на підставі свідоцтва про право власності внаслідок реконструкції спірного житлового будинку , яка відбулась в період шлюбу. Посилаючись наст. 62 СК України позивачка просила позов задовольнити.

У судовому засіданні заявлені вимоги підтримала у повному обсязі,надала пояснення аналогічні вищевикладеним, зазначила, що вона не працювала, доглядала за будинком, вирішувала організаційні питання повязані з будівництвом, оформленням домоволодіння та його утриманням. Грошові кошти на утримання будинку та собаки пересилав відповідач, який працював у Росії. Вважає, що її внесок у реконструкцію домоволодіння є суттєвим.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, зазначав, що спірний будинок було приватизовано відповідачем та його батьками по 1/3 частини на кожного. Загальна площа будинку на момент приватизації (03 лютого 1994 року) складала 172,9 м2. В березні 1998 року на момент складання експлікації, загальна площа будинку склала 289,6 м2. На момент отримання свідоцтва про право власності на підставі договору дарування та особистої власності внаслідок приватизації, в 2004 році загальна площа будинку склала 270,1 м2. Посилання позивача наст. 368 ЦК України, відповідно до якої, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом, вважає необґрунтованим та безпідставним, так як відповідно до технічного паспорту КП «Харківське міське БТІ » від 02.08.1993 р., житловий будинок складається з самого житлового будинку з мансардою, підвалом, та надвірних споруд: гараж, ганок, сіни, прибудова, огорожа та ін. (літ. А-1, А-п, А-м,Л,а1-а5,І).

Земельна ділянка по пров. Книшевському, 7 у м. Харкові була приватизована відповідачем, тобто житловий будинок з надвірними спорудами, і земельна ділянка, відповідно до норм ст. 57 СК України є його особистою приватною власністю. Просив суд застосувати до виниклих правовідносин строки позовної давності, оскільки про те, що домоволодіння належить відповідачу позивач дізналася 05 листопада 2004 року, оскільки в період шлюбу вона особисто, за довіреністю відповідача, отримала нове свідоцтво про право власності на реконструйований житловий будинок.

Рішенням Жовтневого районного від м. Харкова від 16 серпня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в особі її представника ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на незаконність, необґрунтованість рішення, ухваленого з порушенням вимог матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам по справі, вважає, що судом безпідставно не були взяті до уваги надані нею докази та пояснення.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, пояснення зявившихся осіб, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведено, що майно, яке належало відповідачу, може бути віднесено до спільної сумісної власності подружжя.

Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає правильними.

За загальним правилом, у відповідності з ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що з 27 лютого 1998 року по 22 березня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі.

ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 09 грудня 1993 року належала на праві власності 1/3 частина житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами № 7 по пров. Книшевському в м. Харкові, та на підставі договору дарування від 21 травня 2002 року 2/3 частини вказаного будинку з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 142, 2 кв. м.

Сторонами не заперечується факт здійснення реконструкції будинку № 7 по пров. Книшевському в м. Харкові.

05 листопада 2004 року ОСОБА_3 замість свідоцтва про право власності на житло від 09 грудня 1993 року та договору дарування від 21 травня 2002 року було видано свідоцтво про право власності на спірне домоволодіння та на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,0869 га, на якій розташоване вищевказане домоволодіння.

Частиною 1 статті 62 СК України передбачено, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя

Згідно з п.3 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. З ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, З ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Матеріали справи не містять доказів того, що нерухоме майно, що належало ОСОБА_3, є спільною сумісною власністю подружжя.

Для застосування статті 60 СК України та визнання права спільної сумісної власності подружжя на майно, необхідно установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Як вбачається із висновку судової будівельно-технічної експертизи № 9997/909 від 29.01.2016 року надані на дослідження матеріали не містять інформації про вид та кількість трудозатрат, які здійснила ОСОБА_1, отже, встановити, чи змінилась ринкова вартість житлового будинку № 7 по пров. Книшевському в м. Харкові внаслідок трудових затрат ОСОБА_1 на підставі наданих матеріалів, не уявляється можливим ( а.с.111 т.6).

Допитані судом свідки, також не надали свідчень, які б підтвердили трудові та грошові затрати позивача.

Так, свідок ОСОБА_4 суду пояснив, що він є братом позивача, часто бував у неї в гостях, бачив , що сестра організовувала роботу, повязану із будівництвом дому, частково виконувала посильну фізичну роботу. Допомагав їй у організації будівельних робіт.

Свідок ОСОБА_5 пояснила, що вона подруга позивачки, бувала у неї в гостях по пров. Книшевському, 7. Будинок повністю перебудували, він видозмінився. Більш точною інформацією не володіє, бо приходила поспілкуватися з подругою. Бачила багато будівельників, що саме переробляли у будинку сказати не змогла, бо не звертала на це уваги.

Допитана у судовому засіданні свідок сторони відповідача - ОСОБА_6- мати відповідача повідомила, що усі переобладнання у будинку проведено за їх допомогою фінансовою, і закінчено у 1997 році, розпочали будувати гараж та було зроблено паркан із цегли. Не заперечує, що сторони могли робити косметичний ремонт.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що будь-яких доказів для визнання спірного домоволодіння та земельної ділянки, на якій він розташований, спільним сумісним майном подружжя, позивачкою, відповідно до вимог ст..60 ЦПК України, не надано.

Не надано і доказів і в іншій частині позовних вимог ОСОБА_1, щодо поділу спільного майна, припинення права власності відповідача на 1/2 частину домоволодіння та земельної ділянки та визнання за нею права власності на 1/2 частину домоволодіння та земельної ділянки, оскільки вони повязані з вимогами про визнання житлового будинку з надвірними будівлями, який розташований в м. Харкові по пров. Книшевському № 7 та земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,0869 га обєктом спільної сумісної власності подружжя.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду законне і обґрунтоване, постановлено з дотриманням вимог матеріального в процесуального права і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

На підставі наведеного та керуючись п.1ч.1 ст.307, 308, 313, п.1 ч.1 ст.314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі її представника ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 16 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді