Ухвала суду № 64441288, 27.01.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа № 311/12/16-к

Апеляційний суд Запорізької області

Провадження № 11-кп/778/164/17 Головуючий в 1-й інстанції Носик М.А. Єдиний унікальний № 311/12/16-к Доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_1 Категорія ст. 186 ч.2 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі суддів:

головуючого судді Фоміна В.А.,

суддів Гріпаса Ю.О., Жовніренко В.П.,

при секретарі Вечеренко Є.М.,

за участю:

прокурора Стоматової В.П.,

захисника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в апеляційному порядку, матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12015080190001594, за апеляційними скаргами адвоката ОСОБА_2, який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3, обвинуваченого ОСОБА_3 на вирок Василівського районного суду Запорізької області від 12 вересня 2016 року відносно

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2 РФ, громадянина України, який має середню освіту, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого в ІНФОРМАЦІЯ_3 б. 15 кв. 52, раніше судимого: 1) 25 вересня 1997 року Василівським районним судом Запорізької області за ч. 3 ст. 140 КК України 1960 року до трьох років позбавлення волі, ст. 45 КК України умовно з іспитовим строком три роки; 2) 04 червня 1998 року Василівським районним судом Запорізької області за ст. 86-1, ч. 3 ст. 140, ч. 2 ст. 142, ч. 2 ст. 215-3, ч. 2 ст. 187, ст. 42 КК України 1960 року до десяти років позбавлення волі з конфіскацією майна. Звільнений 18 лютого 2006 року з Біленьківської ВК Запорізької області № 99 згідно постанови Запорізького районного суду Запорізької області від 17 лютого 2006 року умовно-достроково невідбутий строк покарання 1 рік 9 місяців 24 дні;

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України;

в с т а н о в и л а:

Вироком Василівського районного суду Запорізької області від 12 вересня 2016 року ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України та призначено йому покарання:

- за ч. 2 ст. 185 КК України у вигляді позбавлення волі на строк два роки;

- за ч. 2 ст. 186 КК України у вигляді позбавлення волі на строк чотири років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_3 покарання у вигляді позбавлення волі на строк чотири роки.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_3 змінено з домашнього арешту на тримання під вартою до набрання законної сили вироку суду, взявши його під варту у залі суду, а строк відбування покарання відраховувати з 12 вересня 2016 року.

Зараховано ОСОБА_3 у строк відбування покарання строк попереднього увязнення з 12 вересня 2016 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави процесуальні витрати, повязані з проведенням судової експертизи №18/31-51 від 16.09.2015 року у розмірі 384 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 відшкодування майнової шкоди у розмірі 35863 грн. 90 коп.

Вирішено долю речових доказів на підставі ст. 100 КПК України.

Згідно до змісту судового рішення, 20 липня 2015 року приблизно о 23 год. 50 хв., в місті Дніпрорудне Василівського району Запорізької області, ОСОБА_3, знаходячись в гостях у ОСОБА_4 в квартирі №33 корпусу Г будинку №12, розташованого по вулиці Набережній, скориставшись тим, що потерпілий ОСОБА_4 перебуває в іншій кімнаті та не слідкує за його діями, діючи повторно, з прямим умислом, з метою крадіжки чужого майна, по корисливим мотивам, з книжної шафи таємно викрав паперовий конверт, який матеріальної цінності для ОСОБА_4 не представляє, в якому знаходились грошові кошти в сумі 1500 ЄВРО за курсом Національного банку України офіційний курс гривні до Євро встановлено 23,909272 гривні, на загальну суму 35863 грн. 90 коп., які належать ОСОБА_4, та розпорядився ними за власним розсудом, тим самим спричинив потерпілому ОСОБА_4 матеріальну шкоду на вище вказану суму.

Потерпілим ОСОБА_4 заявлений цивільний позов, який в подальшому був уточнений, на відшкодування майнової шкоди на суму 35863 грн. 90 коп.

Крім цього, 09 грудня 2015 року, приблизно о 18 год. 20 хв., в місті Дніпрорудне Василівського району Запорізької області, ОСОБА_3, знаходячись по вулиці Молодіжній, поблизу будинку №3, діючи з прямим умислом на відкрите заволодіння майном ОСОБА_5, по корисливим мотивам, повторно, шляхом ривку, заволодів полімерним пакетом, що був у правій руці ОСОБА_5, в якому знаходилася барсетка виготовлена з матеріалу чорного кольору, вартості яка для потерпілого не представляє, в якій містилися грошові кошти в сумі 1500 гривень, три картки на придбання бензину на 15 літрів кожна, вартість однієї складає 270 гривень, на загальну суму 810 гривень, паспорт громадянина України, водійське посвідчення, перепустка на імя ОСОБА_5, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу ВАЗ 21011, дві картки «ПриватБанку», одна картка «Ощадбанк», на яких грошових коштів не знаходилося, після чого зник з місця пригоди та розпорядився викраденим майном на власний розсуд.

Тим самим, своїми умисними діями ОСОБА_3 спричинив потерпілому ОСОБА_5 матеріальну шкоду на загальну суму 2310 грн.

Потерпілим ОСОБА_5 цивільний позов на відшкодування матеріальної або моральної шкоди не заявлявся у звязку із поверненням викраденого майна.

В апеляційній скарзі захисник, не погоджується із вироком суду, вважає, його суворим та таким, що не відповідає принципам достатності покарання для виправлення засудженого.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що обвинувачений визнав свою вину, пояснив при яких обставинах він скоїв крадіжку та грабіж, проявив щиросердне розкаяння, неодноразово в судових засіданнях просив у потерпілого вибачення, своїми показами сприяв слідчому в розслідуванні кримінальних правопорушень. З урахуванням всіх вищезазначених характеристик та обставин, вважає, що достатнім у даному випадку було б покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України.

За таких обставин, просить вирок суду першої інстанції змінити, застосувати до покарання у вигляді 4 років позбавлення волі положення ст. 75 КК України та призначити ОСОБА_3 іспитовий термін у вигляді 3 років.

В апеляційній скарзі обвинувачений зазначає, що він визнав свою вину та розкаюється у скоєному; має сімю, доньку 3 років, які потребують допомоги, також має батьків-пенсіонерів.

Враховуючи зазначене, просить переглянути вирок суду першої інстанції та зменшити строк покарання, застосувавши до нього ст. 69 КК України.

В заяві потерпілий ОСОБА_4 вважає, що покарання відповідає тяжкості скоєного злочину та особі обвинуваченого та просить апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді про сутність судового рішення та аргументи скарг; в судових дебатах: захисника, який підтримав свою апеляційну скаргу та апеляційну скаргу свого підзахисного; прокурора, який просив апеляційні скарги залишити без задоволення, а вирок без змін, перевіривши матеріали провадження, та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги захисника та обвинуваченого задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що вирок ухвалений за процедурою, передбаченою ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки ОСОБА_3 в судовому засіданні повністю визнав себе винним у вчиненні злочину за обставинами, зазначеними у вироку суду, а тому суд, в судовому засіданні зі згоди обвинуваченого та інших учасників судового процесу, зясувавши добровільність їх позиції, правильність розуміння ними змісту вказаних обставин, обмежився лише дослідженням обставин, що характеризують особу обвинуваченого, його допитом, в ході якого він визнав себе винним у повному обсязі та допитом потерпілого ОСОБА_4

Виходячи з визнаних судом доведеними фактичних обставин справи, дії ОСОБА_3 правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 394, ч. 1 ст. 404 КПК України, враховуючи, що фактичні обставини справи ніким не оспорюються і докази щодо них на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України не досліджувалися, висновки суду першої інстанції щодо цих обставин та кваліфікація дій ОСОБА_3 перевірці апеляційним судом не підлягають.

Щодо доводів апеляційних скарг обвинуваченого та захисника ОСОБА_2, про надмірно суворе покарання, то, на думку колегії суддів, вони не заслуговують на увагу.

При призначенні ОСОБА_3 покарання, суд, відповідно до вимогст. 65 ККУкраїни, врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані про його особу, згідно яких він неодноразово судимий за вчинення корисливих та тяжких злочинів, не працює, має малолітню доньку ІНФОРМАЦІЯ_4, задовільну характеристику з місця проживання. Суд також зазначив, що визнав обставини, як такі, що помякшують покарання його щире каяття та активне сприяння розкриттю злочинів.

Доводи обвинуваченого ОСОБА_3 та захисника ОСОБА_2 в їх апеляційних скаргах про те, що він повністю визнав свою вину та щиро покаявся, має малолітню дитину, мають місце, але вони вже були враховані судом першої інстанції при ухваленні вироку. При цьому, доводи щодо потреби у допомозі сімї та доньці ні обвинувачений, ні його захисник документально не підтвердили, а наявність батьків-пенсіонерів не є безумовною підставою для помякшення йому покарання, яке і так є мінімальним, призначеним за сукупністю злочинів.

Таким чином суд, призначаючи ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки, вимог статей 65-67 КК Українине порушив, оскільки призначене обвинуваченому покарання відповідає характеру і ступеню тяжкості злочину, конкретним обставинам справи і є необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів, як це передбаченост. 50, 65 КК України.

Приймаючи до уваги, що суд призначив ОСОБА_3 мінімальну міру покарання за ч.2 ст.186 КК України, поглинувши при цьому покарання за ч.2 ст.185 КК України у відповідності до приписів ч.1 ст.70 КК України, судова колегія не вбачає підстав для застосування щодо ОСОБА_3 ст.ст.69, 75 КК України.

Істотних порушень кримінального процесуального законодавства, які тягнуть скасування або зміну вироку суду першої інстанції, при апеляційному розгляді справи не встановлено.

Керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_3 та адвоката ОСОБА_2, який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Василівського районного суду Запорізької області від 12 вересня 2016 року відносноОСОБА_3, - без змін.

Ухвала Апеляційного суду Запорізької області набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена учасниками судового провадження протягом трьох місяців з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, а особою, яка перебуває під вартою, в той самий строк, - з моменту отримання копії судового рішення.

Судді:

В.А. ОСОБА_6 ОСОБА_7 Жовніренко