Рішення № 64353099, 19.01.2017, Солонянський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 192/452/16-ц

Провадження № 2/192/16/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е МУ К Р А Ї Н И

"19" січня 2017 р. СОЛОНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого судді Щербини Н. О.,

за участю секретаря судового засідання Сербіної Л. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в смт Солоне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Солонянський завод «Агрополімердеталь», третя особа: реєстраційна служба Солонянського районного управління юстиції Дніпропетровської області про визнання договору недійсним, скасування державної реєстрації, зобовязання повернути земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

Позивач з урахуванням уточнень до позову від 19 грудня 2016 року, звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним та скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 27 грудня 2010 року та про зобовязання відповідача повернути власнику спірну земельну ділянку площею 5,0 га, яка належить їй згідно Державного акта на право приватної власності на землю мерії IV-ДП №016634, виданого Солонянською районною державною адміністрацією 23 грудня 2002 року, кадастровий номер 1225087300:01:001:2024, розташовану на території Сурсько-Михайлівської сільської ради Дніпропетровської області.

На обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що не підписувала спірний договір оренди земельної ділянки, а також будь-які акти приймання-передачі земельної ділянки і про існування укладеного між нею та відповідачем договору дізналася в грудні 2015 року. В середині 2013 року представники ТОВ «Агрополімердеталь» неодноразово зверталися до неї з проханням про укладення договору оренди земельної ділянки, на що позивачка своєї згоди не давала, а будь-яких договорів з відповідачем не підписувала і нікого не уповноважувала на їхнє підписання, відповідних довіреностей не підписувала. В грудні 2015 року їй стало відомо про те, що від її імені з відповідачем було укладено договір оренди землі від 27 грудня 2010 року, відповідно до умов якого позивач начебто передала в оренду відповідачу свою земельну ділянку строком на 5 років. З метою врегулювання спору 23 грудня 2015 року позивачка звернулася до відповідача з письмовим клопотанням та отримала відповідь, згідно якої ТОВ «Агрополімердеталь» визнавало факт підписання договору іншою особою, але повертати земельну ділянку відмовлялися, оскільки вважали, що договір укладений та зареєстрований згідно умов чинного законодавства.

З підстав, передбачених ст. ст. 202,203,215 ЦК України позивачка просила визнати спірний договір недійсним та зобовязати відповідача повернути їй земельну ділянку, а також просила стягнути з відповідача витрати на проведення судової почеркознавчої експертизи.

В письмових поясненнях від 25 квітня 2016 року (а.с.68-69) ОСОБА_1 зазначила, що згідно правової позиції ВСУ у справі №6-99цс13 договір оренди землі є укладеним з моменту його державної реєстрації, а отже оспорюваним й витребування спірної земельної ділянки із чужого незаконного володіння без визнання цього договору оренди землі недійсним не ґрунтується на вимогах, встановлених ст. 210, ст. 640 ЦК України, ст. 125 ЗК України й ст. 18 Закону України Про оренду землі. Оскільки вона не підписувала спірний договір оренди, то він повинен бути визнаний недійсним.

В судовому засіданні 25 квітня 2016 року позивач ОСОБА_1 свій позов підтримала з підстав зазначених в позовній заяві. Пояснила, що власноручно вона не підписувала спірний договір та акт приймання-передачі до нього, а від її імені такі документи підписав її чоловік, проте вона не уповноважувала його на такі дії. В день коли чоловік позивачки підписав договір, він її повідомив про це, у звязку з чим між ними виникла сварка. Потім кожного року вона з чоловіком отримували орендну плату. Коли позивачка хотіла забрати з оренди земельну ділянку, їй працівники відповідача сказали повернути 500 гривень, які були втрачені на оформлення документів та вони повернуть земельну ділянку, але вона не повернула гроші і земля залишилася в оренді. Чекала 5 років коли закінчиться строк оренди, тобто вважала що строк оренди землі до 2015 року, а про те що чоловік підписав договір в 2010 році знала з самого початку. На теперішній час не бажає здавати свою землю в оренду відповідачу. Вважає, що договір закінчив свою дію, а тому земельна ділянка підлягає поверненню їй як власнику.

Представник позивача - ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позові, а також пояснив, що ОСОБА_1 не підписувала договір оренди земельної ділянки від 27 грудня 2010 року на підставі чого ним було подано клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи для вирішення питання щодо належності підпису в спірному договорі оренди земельної ділянки ОСОБА_1 Вважає що позивачці про укладення спірного договору стало відомо лише в 2015 році, з часу коли вона отримала його копію, оскільки 23 грудня 2015 року вона зверталася до відповідача з заявою про повернення земельної ділянки, проте в січні 2016 року відповідач відмовився повертати землю. Просить суд врахувати те, що представник відповідача не оспорює того факту, що договір підписала не позивачка, а строк позовної давності вважає не пропущений, оскільки договір в 2010 році не був належним чином зареєстрований, а тому строк позовної давності повинен рахуватися саме з моменту його реєстрації, а не з моменту підписання, про що надав відповідні письмові пояснення. Також згідно поданого клопотання (а.с.160-164) просить суд вирішити питання про стягнення з відповідача витрат на проведення судової почеркознавчої експертизи за результатами якої було встановлено, що позивач не підписувала спірний договір.

Представник відповідача - ОСОБА_3 в судових засіданнях пояснив, що дійсно спірний договір було підписано замість позивачки її чоловіком ОСОБА_4, який в день повернення договору повідомив про те, що його дружина обізнана про підписання такого договору, а сама позивачка не заперечувала в судовому засіданні той факт, що знала про підписання договору в день його підписання, тобто з грудня 2010 року. Вважає, що договір був укладений між сторонами в грудні 2010 року, а зареєстрований в 2013 році, а тому позов є надуманим. Згідно письмових пояснень (а.с.40-43) в грудні 2010 року представник ТОВ «Агрополімердеталь» надав особі, з якою позивач перебуває у шлюбі та разом проживає, договір оренди земельної ділянки від 27 грудня 2010 року для досягнення згоди з усіх істотних умов та для підписання договору. Через декілька днів ОСОБА_4 чоловік позивачки, повернув підписаний договір відповідачу, а також акт приймання-передачі земельної ділянки, а 18 листопада 2013 року вказаний договір був зареєстрований в реєстраційній службі Солонянського РУЮ. Після підписання договору позивачка з 2011 року по 2015 рік щорічно отримувала орендну плату, не оспорювала укладений договір.

Представник відповідача вважає, що позивач не довела суду той факт, що про існування спірного договору не знала до 2015 року, а тому подав заяву про застосування строків позовної давності (а.с.158-159).

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні 28 березня 2016 року пояснила суду, що вона працює на посаді землевпорядника ТОВ «Агрополімердеталь» з 2001 року. ОСОБА_1 має у власності два земельних паї, які перебувають в оренді у відповідача. Дія останнього договору закінчилася в 2010 році і він був поновлений в грудні 2010 року. У звязку з внесеними змінами до законодавства про реєстрацію договорів оренди землі, необхідно було виготовити додаткові документи, а також набув чинності Закону України за яким договори оренди землі повинні були реєструватися в реєстраційній службі, та для них спочатку здійснювалася реєстрація права за власником, а потім реєстрація договору оренди. Тому спірний договір було зареєстровано лише у 2013 році. Перед підписанням договору був виготовлений його проект, який було передано через чоловіка позивачки їй для підпису. Хто саме з них підписав договір свідку не відомо, але до відділу договір був повернутий вже з підписом.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив суду, що спірний договір оренди був підписаний ним особисто в грудні 2010 року, а не його дружиною (позивачкою по справі), оскільки вона погано ходить та не змогла самостійно прийти до відповідача для підписання договору. Весь час орендну плату по договору отримував він, а про підписання договору його дружина знала з дня такого підписання, тобто з грудня 2010 року, оскільки він добре памятає про те, що вони посварилися з приводу підписання ним цього договору. В 2016 році вони з дружиною вирішили забрати землю з оренди, оскільки вважали, що договір укладено на 5 років та строк його дії закінчився. Під час підписання договору він не мав відповідної довіреності від своєї дружини та підписав його на власний розсуд. Крім договору, він також підписав і акт приймання-передачі.

Представник реєстраційної служби Солонянського районного управління юстиції Дніпропетровської області в судовому засідання пояснив, що здійснення реєстрації договорів оренди земельних ділянок можливе за довіреністю, а хто саме зявлявся до реєстраційної служби для реєстрації спірного договору не може сказати, оскільки особисто не був присутній при такій реєстрації.

Суд, заслухавши пояснення позивачки, її представника, представника відповідача, свідків, дослідивши надані сторонами письмові докази, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Положеннями ч.1ст. 3 ЦПК Українипередбачено, щокожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а ч. 1 ст. 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень ст.ст.10,11,60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, при цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків встановлених цим законом.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з ч. 3 ст. 152 ЗК зокрема шляхом визнання угоди недійсною. Частиною 4 ст. 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обовязків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом ч. 2 ст. 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму регулюються актами земельного законодавства ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Законом України «Про оренду землі» визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі. Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобовязаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобовязаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Обєктом оренди є земельна ділянка. За змістом статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Згідно з нормою статті 791 ЗК України земельна ділянка набуває ознак обєкта цивільних прав з моменту її формування з присвоєнням кадастрового номера та внесення в Державний земельний кадастр.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5,0 га, яка належить їй згідно Державного акта на право приватної власності на землю мерії IV-ДП №016634, виданого Солонянською районною державною адміністрацією 23 грудня 2002 року, кадастровий номер 1225087300:01:001:2024, розташованої на території Сурсько-Михайлівської сільської ради Дніпропетровської області (а.с.15-18).

Відповідно до ч. 4 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Згідно ст. 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності, а ст. 13 цього закону передбачено, що договір оренди землі це договір за яким орендодавець зобовязаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобовязаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

27 грудня 2010 року між позивачкою та ТОВ «Агрополімердеталь» був підписаний договір оренди вказаної земельної ділянки зі строком дії договору 5 років (а.с.12-13) та підписано акт приймання-передачі (а.с.14). Договір був зареєстрований в реєстраційній службі Солонянського РУЮ 18 листопада 2013 року (а.с.20).

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про оренду землі», в редакції яка діяла на час укладання договору, договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації, яка була вчинена 18 листопада 2013 року (а.с.20) і відповідно строк його дії становить пять років з моменту державної реєстрації та діє до 18 листопада 2018 року, а не до 27 грудня 2015 року, як вважає позивач.

Згідно ст.ст. 638, 640 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Згідно ст.ст.125,126 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав, а право власності, користування земельною ділянкою оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

В той же час судом встановлено, що згідно висновку судової почеркознавчої експертизи №2962-16 (а.с.1420-149, 170) підпис від імені позивачки в спірному договорі від 27 грудня 2010 року та в акті приймання-передачі виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою, що повністю підтверджує доводи позивача та його представника про те, що позивач не підписувала оспорюваний договір.

Крім того, факт підписання спірного договору не позивачкою, а іншою особою доведено також показами свідка ОСОБА_4 наданими ним в судовому засіданні, який підтвердив суду про те, що вказаний договір підписав він самостійно не маючи на це дозволу позивачки, яка є його дружиною.

За таких обставин, суд вважає доведеним той факт, що під час укладання договору оренди земельної ділянки, текст договору було підписано від імені позивачка іншою особою, яка не мала належних повноважень на вчинення такої дії, а тому не можна вважати, що сторони досягли усіх істотних умов додаткового договору оренди землі, що є підставою, передбаченоюст. 15 Закону України «Про оренду землі» для визнання спірного договору недійсним, навіть після його державної реєстрації у визначеному законом порядку.

В той же час представником відповідача було подано заяву про застосування строків позовної давності (а.с.158-159), в якій він зазначав, що позивач мала можливість звернутися до суду за захистом свого права з моменту укладання договору, тобто з грудня 2010 року, оскільки вона була обізнана про її укладання в день її підписання, що не заперечувала і сама позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні, а також було підтверджено показами свідка ОСОБА_4 Проте з таким позовом звернулася до суду лише в лютому 2016 року.

Відповідно до ст. ст.256,257 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1ст. 261 ЦК Українивизначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що позивачка дізналася про порушення свого права, тобто про наявність спірного договору оренди, у грудні 2010 року, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності.

Посилання представника позивача на те, що початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту державної реєстрації договору оренди землі, суд вважає таким, що суперечить нормам статті 261 ЦК України, а такі твердження суду узгоджуються з правовою позицією ВСУ, яка висловлена при розгляді справи № 6-162ц13 від 19 лютого 2014 року стосовно правил застосування строків позовної давності.

Так, ВСУ зазначив, що частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо істотних умов договору оренди землі скріплюють його своїми підписами, що і є моментом укладення договору. Разом із тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін договору оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації. В момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладання договору.

Тому суд вважає, що момент укладення договору та набрання договором оренди чинності (юридичної сили) є відмінними.

Отже моментом укладення спірного договору є день його підписання, тобто 27 грудня 2010 року, а моментом набрання договором чинності день його державної реєстрації, тобто 18 листопада 2013 року.

Оскільки позивачка ОСОБА_1 про укладення, а не про набрання чинності спірним договором, знала з дати його підписання її чоловіком, то суд вважає що саме з цієї дати почався строк позовної давності щодо визнання укладеного договору недійсним.

Суд наголошує на тому, що строк позовної давності почався саме з цього часу не у звязку з отриманням позивачкою орендної плати, а саме у звязку з її обізнаністю щодо укладення договору від її імені іншою особою її чоловіком саме з дня його укладення, а позивач не довела суду про те, що вона з грудня 2010 року не мала можливості оспорити укладений договір, як не подала до суду і клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давності.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що позивачем пропущено встановлений строк позовної давності для захисту свого права за даним позовом, а тому до спірних правовідносин суд за заявою представника відповідача застосовує строк позовної давності.

Таким чином наявні підстави для задоволення позову у звязку з тим, що судом було встановлено що позивач не підписувала спірний договір. Однак у звязку з поданою заявою про застосування строків позовної давності суд вважає, що існують правові підстави для відмови в задоволенні позову саме з підстав застосування судом строку позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

У звязку із відмовою у задоволенні позовних вимог, витрати по сплаті судового збору, а також витрати на проведення судової експертизи покладаються на позивача по справі відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.256, 257,261, 267,626,638,640,792 ЦК України; ст.ст.79,124,125,126,152 Земельного Кодексу України; Законом України «Про оренду землі»; ст.ст.10,11,60,88,137, 209,212-215 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Солонянський завод «Агрополімердеталь», третя особа реєстраційна служба Солонянського районного управління юстиції Дніпропетровської області про визнання договору оренди землі недійсним, скасування його державної реєстрації та зобовязання повернути земельну ділянку власнику.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення складено 30 січня 2017 року.

Головуючий: суддя Н. О. Щербина