Ухвала суду № 64330013, 24.01.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2017 року № 876/8942/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Гінди О.М.

суддів:Качмара В.Я., Ніколіна В.В.

за участі секретаря судових засідань:ОСОБА_1

позивача ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

третя особа ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 09 листопада 2016 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, третя особа ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування розпорядження, свідоцтва про право власності,

встановив:

07.09.2016 ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження виконавчого комітету Залізничної районної адміністрації № 873 від 24.11.1997 в частині надання дозволу ОСОБА_6 експлуатувати збудовану літню кухню «Ж» розміром 3,50 х 9,30 м, гараж «Г» розміром 6,45 х4,30 м за адресою м. Львів, вул. Щирецька, буд. 98, свідоцтво про право власності на збудовану літню кухню «Ж» розміром 3,50 х 9,30 м, гараж «Г», розміром 6,45 х4,30 м за адресою м. Львів, вул. Щирецька, буд. 98 та свідоцтва про право власності.

Ухвалами Залізничного районного суду м. Львова від 09 листопада 2016 року в частині позовних вимог про скасування свідоцтва про право власності закрито провадження у справі, а у іншій частині позову про визнання протиправним та скасування розпорядження виконавчого комітету Залізничної районної адміністрації № 873 від 24.11.1997 залишено без розгляду у звязку з пропущенням строку звернення до адміністративного суду.

Із ухвалою про залишення без розгляду не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання щодо відкриття провадження у адміністративній справі, та встановлення обставин пропущення причин строку звернення до адміністративного суду, з неповним зясуванням судом обставин справи, а тому просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт посилається на те, що про оскаржуване розпорядження випадково дізнався після предявлення до нього ОСОБА_5 13.04.2016 позову про усунення перешкод в користуванні майном.

Апелянт та його представник у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просять її задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив та просить залишити її без задоволення.

Третя особа ОСОБА_5 у судовому засіданні просила апеляційну скаргу залишити без задоволення та подала письмові заперечення.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовну заяву слід залишити без розгляду, оскільки позивач, звернувшись із розглядуваним позовом, пропустив визначений ч. 2 ст. 99 КАС України шестимісячний строк звернення до суду, так як необізнаність позивача з приводу правових підстав володіння ним нерухомим майном не може вважатися поважною причиною пропущення такого. Крім того, третя особа ОСОБА_5 11 вересня 2015 року листом зверталася до позивача з вимогою усунення перешкод у користуванні нерухомим майном - звільнення гаражу, що було також підтверджено позивачем у судовому засіданні, а тому обставини, на які посилається позивач, не вказують на поважність причин пропуску строку звернення до суду.

З таким висновком суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не погоджується та вважає його передчасним, з огляду на таке.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Згідно із ч. 4 ст. 13 Основного Закону держава забезпечує захист прав усіх субєктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом. Конституція України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону (ст. 41).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що предметом спору, зокрема є розпорядження виконавчого комітету Залізничної районної адміністрації № 873 від 24.11.1997 в частині надання дозволу ОСОБА_6 експлуатувати збудовану літню кухню «Ж» розміром 3,50 х 9,30 м, гараж «Г» розміром 6,45 х4,30 м за адресою м. Львів, вул. Щирецька, буд. 98.

За ОСОБА_5 зареєстровано право приватної власності на вказані вище нерухомі обєкти, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 01.11.2013 (а. с. 50).

Таким чином, судом апеляційної інстанції із матеріалів справи встановлено, що вказані вище нерухомі обєкти, на час прийняття судом першої інстанції оскаржуваної ухвали, вже належали третій особі на праві приватної власності.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відкриваючи провадження у справі, в частині позовних вимог про скасування розпорядження, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів (а. с. 29).

Однак, на думку суду апеляційної інстанції, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права, з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Конституційний Суд України в п. 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого субєкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У звязку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, повязані з реалізацією певних субєктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

При визначенні юрисдикції справи, необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин.

Зміст та спрямованість правосуддя випливає із обовязку держави по забезпеченню прав і свобод людини. Завдання будь якого судочинства відображає його спрямованість, тобто кінцеву мету.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Фактично, переданий на розгляд адміністративного суду спір стосується права власності на прибудови до житлового будинку, частина з яких, на думку позивача належить йому.

Тобто, позивач звернувся до суду з позовом з приводу порушеного права на майно, яке не визнається іншою особою і за якою зареєстроване право власності на це майно, та бажаним для позивача результатом є захист приватного інтересу.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 107 КАС України суддя після одержання позовної заяви зясовує спочатку питання чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Судом першої інстанції цих обставин не зясовано, як при відкритті провадження у справі, так і під час судового розгляду такої.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, внаслідок чого суд дійшов передчасного висновку щодо наявності підстав для залишення позовної заяви без розгляду з порушенням строку звернення до суду, у зв'язку з чим така підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 199, 204, 205, 206, 254 КАС України, суд

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 09 листопада 2016 року у справі № 462/4838/16-а скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий:О.М. Гінда

Судді:В.Я. Качмар

ОСОБА_7

Ухвала у повному обсязі складена та підписана 27.01.2017.