Постанова № 64289054, 10.01.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10 січня 2017 року 16 год. 15 хв. № 2а-19370/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Данилишина В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2012 року відмовлено повністю у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (далі - позивач) до державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 26 липня 2011 року №0003901740, №0003891740, №0003881740 та №0003971740 (далі - оскаржувані рішення).

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2012 року постанову суду першої інстанції від 21 травня 2012 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2015 року ухвалу суду апеляційної інстанції від 16 серпня 2012 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2012 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для нового розгляду та вирішення справи визначено суддю Данилишина В.М.

Відповідною ухвалою суду справу прийнято до провадження на призначено її до нового розгляду у судовому засіданні. Під час підготовки справи до розгляду судом, згідно з ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), допущено заміну відповідача його процесуальним правонаступником - державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - відповідач).

Під час переходу до розгляду справи по суті представник позивача підтримав позов та просив задовольнити його повністю з підстав, зазначених у ньому та наданих на його обґрунтування доказах.

Представник відповідача у судові засідання не прибув, хоча про дати, час та місце судового розгляду справи сторона відповідача повідомлена належним чином, заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача до суду не надійшла.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши у порядку письмового провадження належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 22.10.2008 р. по 31.12.2010 р., за результатами якої складено акт перевірки від 07.07.2011 №1217/17-40/НОМЕР_1 (далі - акт перевірки).

За результатами перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 26 липня 2011 року:

№0003901740 про застосування штрафних санкцій на суму 531790,05 грн.;

№0003891740 про застосування штрафних санкцій на суму 243100,00 грн.;

№0003881740 про застосування штрафних санкцій на суму 3165,74 грн.;

№0003971740 про застосування штрафних санкцій на суму 14318,86 грн.

Актом перевірки встановлено наступні порушення:

- п.п. 2.2, 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за №40/10320 (далі - Положення №637), що полягали у не оприбуткуванні готівкових коштів у день їх надходження у повній сумі їх фактичних надходжень за період з 01.01.2009 по 31.12.2010 в загальній сумі 106358,01 грн., в т.ч.: 53735,22 грн. за 2009 рік та в сумі 52622,79 грн. за 2010 рік;

- п. 10 ч. 1 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 №265/95 ВР «Про застосування реєстратора розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон №265/95-ВР), що полягало в незабезпеченні зберігання контрольних стрічок в кількості 1 430 шт., в т.ч.: 700 шт. за 2009 рік та 730 шт. за 2010 рік;

- п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п.п. «а» п. 19.2 ст. 19 Закону України від 22.05.2003 №889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі - Закон №889 ІV), що полягали в неутриманні та несплаті податку з оподатковуваного доходу у вигляді заробітної плати, нарахованого позивачем як податковим агентом на користь найманих працівників;

- ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 №13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (далі - Декрет №13-92), п.п. «а» п. 19.1 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що полягали у не включенні до складу валового доходу всієї суми виручки, отриманої за 2009-2010 роки, що призвело до заниження оподатковуваного доходу від здійснення підприємницької діяльності.

Порушення позивачем вимог Положення №637 стало підставою для застосування до позивача у відповідності до абз. 3 ст. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 №436/95 за податковим повідомленням-рішенням від 26.07.2011 №0003901740 штрафних (фінансових) санкцій в сумі 531790,05 грн.

Порушення позивачем вимог Закону №265/95-ВР стало підставою для застосування до позивача у відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 17 за податковим повідомленням-рішенням від 26.07.2011 №0003891740 штрафних (фінансових) санкцій в сумі 243100,00 грн.

Порушення позивачем вимог Закону №889-ІV стало підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 26.07.2011 №0003881740 грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в загальній сумі 3 265, 74 грн., в т.ч.: 2 532, 59 грн. основного платежу та 633, 15 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Порушення позивачем вимог Декрету №13-92 стало підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 26.07.2011 №0003871740 грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 14 318, 86 грн. за основним платежем.

Щодо застосування до позивача за податковим повідомленням-рішенням від 26.07.2011 №0003901740 штрафних (фінансових) санкцій в сумі 531790,05 грн. за порушення вимог п. 2.6. Положення №637 суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2.6. Положення №637 (в редакції, чинній на час застосування штрафних санкцій) уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Відповідно до п. 7.5. Порядку реєстрації та ведення книг обліку розрахункових операцій і розрахункових книжок, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.12.2000 №614 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.02.2001 за №106/5297 (в редакції, чинній на час застосування штрафних санкцій), визначено, що використання книги ОРО, зареєстрованої на РРО, передбачає, зокрема щоденне виконання записів про рух готівки та суми розрахунків.

З цього приводу Вищим адміністративним судом вказано, що законодавством під «оприбуткуванням готівки» у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО розуміється своєчасне (у день одержання готівкових коштів) здійснення обліку таких коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО, отже не здійснення відповідних записів у книзі обліку розрахункових операцій згідно із Z-звітом у день одержання готівкових коштів у порядку, встановленому законодавством, не може вважатися «оприбуткуванням готівки».

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО оприбуткуванням готівки є сукупність дій з фіксації повної суми фактичних надходжень готівки у фіскальних звітних чеках РРО (даних розрахункової книги) та відображення на їх підставі готівки у книзі обліку розрахункових операцій. При цьому не відображення готівки у книзі обліку розрахункових операцій після їх проведення із застосуванням РРО є порушенням порядку оприбуткування готівки.

Як вбачається з акту перевірки, відповідно до вимог ст. 1 Указу Президента України від 12.06.1995 №436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» за не оприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) готівки передбачена відповідальність у вигляді штрафу в п'ятикратному розмірі не оприбуткованої суми.

Відповідачем надано розрахунок санкції, виходячи із суми не оприбуткованої готівки у розмірі 106358,01 грн.*5=531790,05 грн.

Позивач вказує на невірність даних податкового органу, оскільки за 2009 рік позивачем здійснено розрахункових операцій з використанням РРО на суму 152964,78 грн. та 53735,22 грн. було сплачено через банківську установу; за 2010 рік - розрахункові операції з використанням РРО на суму 188927,21 грн., через банк - 52622,79 грн.

При цьому, в акті перевірки вказано про використання документів, складених довіреною особою позивача ОСОБА_3, перелік документів наведений в додатку до акту перевірки.

Зазначений додаток в матеріалах справи відсутній, як відсутні й докази з боку позивача - фіскальні звітні чеки та банківські виписки, які підтверджували оплату за товар або послуги за 2009 та 2010 роки. З боку позивача суду пред'явлено книгу обліку доходів та витрат за 2010 рік та виписки АТ «ОТП Банк» за період з 22.10.2008 року по 31.12.2010 року, з яких вбачається внесення в банк торгової виручки, сплата позивачем за патенти, оренду, внески тощо.

Отже з наданих суду документів не вбачається за можливе встановити докази щодо суми не оприбуткування, а отже не вбачається за можливе перевірити правильність розрахунку штрафних санкцій.

Разом з тим, суд звертає увагу на наступне.

До позивача застосовані штрафні санкції за порушення, які податковий орган вважає вчинені у період з 01.01.2009 по 31.12.2010. Якщо ці порушення були дійсно вчиненими позивачем, то саме у цей період у позивача виник обов'язок нести відповідальність за вчинені порушення.

Частиною 1 ст. 250 Господарського кодексу України встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Частиною 2 цієї статті, якою ця стаття доповнена Законом України від 02.12.2010 №2756-VI, зі сфери її дії виключено штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

Закон України від 02.12.2010 №2756-VI набрав чинності з 01.01.2011 і не має зворотної сили, оскільки, доповнення статті 250 ГК України частиною другою такого змісту посилює режим юридичної відповідальності. Про це вказав Вищий адміністративний суд України.

Таким чином, до 01.01.2011 - часу набрання чинності Податковим кодексом України, санкції за порушення законів, які не є законами з питань оподаткування, належали до адміністративно-господарських санкцій, застосування яких було можливим лише в межах строків, встановлених статтею 250 зазначеного Кодексу, тобто не пізніше шести місяців з дня виявлення порушення і не пізніше року з дня його вчинення.

Враховуючи наведене, відповідач зобов'язаний був при застосуванні до суб'єкта господарювання штрафних санкцій, передбачених Указом Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 11.03.1996 №173/96, виходити зі строків застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 250 Господарського кодексу України.

З огляду на період, за який виявлено порушення, та застосування податковим органом штрафних санкцій 26.07.2011, суд приходить до висновку про сплив строку притягнення позивача до відповідальності, отже податкове повідомлення-рішення від 26.07.2011 №0003901740 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 531790,05 грн. за порушення вимог п. 2.6. Положення №637 підлягає скасуванню.

Щодо застосування до позивача за податковим повідомленням-рішенням від 26.07.2011 №0003891740 штрафних (фінансових) санкцій в сумі 243 100 грн. за порушення вимог п. 10 ч. 1 ст. 3 Закону №265/95 ВР суд зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки, до позивача застосовано фінансові санкції згідно з п.5 ст.17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (в редакції, чинній на час застосування штрафних санкцій) у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідачем надано розрахунок виходячи з 1 430 шт.*170=243100,00 грн.

Позивач вказує на наступне. Контрольні стрічки було викрадено. Це підтверджується довідкою, виданою Печерським районним управлінням головного управління МВС України в м. Києві, в якій вказано, що в період часу з 17:00 год. 09.10.2010 р. до 01:20 год. 10.10.2010 р. невстановлена слідством особа, шляхом пошкодження замка вхідних дверей, проникла в квартиру АДРЕСА_1, звідки таємно викрали майно, яке належить громадянину ОСОБА_5, а саме: грошові кошти та частину бухгалтерської документації (контрольні стрічки та чеки з касових апаратів) які на момент викрадення знаходились у спортивній сумці чорно-синього кольору. Дана заява зареєстрована в ЖРЗПЗ Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві №9210 від 10.10.2010 р. За даним фактом 10.10.2010 р. слідчим відділом Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві було порушено кримінальну справу №06-12692 за ознаками злочину передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Проте доказів щодо наявності кримінального провадження суду не пред'явлено. Доказів повідомлення податкового органу під час перевірки про зазначені обставини також відсутні.

Пункт 10 частини першої статті 3 Закону №265/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) зобов'язував суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг друкувати на реєстраторах розрахункових операцій (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) контрольні стрічки і забезпечувати їх зберігання протягом трьох років.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 17 Закону №265/95-ВР (в редакції, чинній на час застосування штрафних санкцій) за рішенням відповідних органів доходів і зборів до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), у разі незабезпечення зберігання створеної в електронній формі контрольної стрічки застосовуються фінансові санкції в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При цьому, згідно практики Верховного Суду України (наприклад, справа №21-428а13) таке порушення є триваючим.

Разом з тим, суд зазначає, що контролюючий орган за вчинення такого порушення як не зберігання контрольних стрічок протягом встановленого терміну може застосувати лише одну фінансову санкцію в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від кількості випадків не зберігання зазначених стрічок, виявлених під час перевірки суб'єкта підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції.

Таким чином, нарахування штрафних санкцій за незабезпечення зберігання контрольної стрічки протягом трьох років орган державної податкової служби України може застосувати лише одну фінансову санкцію у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від кількості виявлених під час перевірки випадків не збережених контрольних стрічок.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 26.07.2011 №0003891740 штрафних (фінансових) санкцій в сумі 243 100 грн. підлягає скасуванню в частині 241400,00 грн., оскільки штрафна санкція підлягає стягненню у розмірі 1700 грн.

Щодо визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 26.07.2011 №0003881740 грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в загальній сумі 3 265, 74 грн. у зв'язку з порушенням вимог п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п.п. «а» п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 №889-ІV (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), що полягали в неутриманні та несплаті податку з оподатковуваного доходу у вигляді заробітної плати, нарахованого позивачем як податковим агентом на користь найманих працівників.

Як вбачається з акту перевірки, відповідач застосував штраф у розмірі 25% від суми нарахованого податкового зобов'язання відповідно до п. 123.1. ст. 123 Податкового кодексу України, а саме: 2532,59 грн.*25%=633,15 грн. Всього до сплати 3265,74 грн.

Позивач вказує на те, що податковим органом не було враховано соціальну пільгу.

Відповідно до п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону №889-ІV до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору

Згідно з п. 7.1. ст. 7 Закону №889-ІV ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2-7.4 цієї статті.

Згідно з абз. 2 п. 1.15 ст. 1 Закону №889-ІV податковим агентом, зокрема, є фізична особа, що є суб'єктом підприємницької діяльності чи здійснює незалежну професійну діяльність, яка використовує найману працю інших фізичних осіб, щодо виплати заробітної плати (інших виплат та винагород) таким іншим фізичним особам.

Відповідно до п.п. 8.1.1. п. 8.1 ст. 8 Закону №889-ІV податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Згідно з п.п. «а» п. 19.2 ст. 19 Закону №889-ІV встановлено для податкових агентів обов'язок своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 01.05.2009 по 31.12.2010 позивач здійснював підприємницьку діяльність з використанням праці найманих працівників (ОСОБА_4 та ОСОБА_6) на підставі трудових договорів, зареєстрованих в Центрі зайнятості.

Пунктом 6.5.1. статті 6 Закону №889-ІV передбачено, що податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та відшкодування), якщо його розмір не перевищує суми, яка дорівнює сумі місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень.

З урахуванням норм пункту 6.5 цієї статті платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у таких розмірах:

6.1.1. у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку тощо.

Враховуючи наведене, підлягає застосуванню соціальна пільга у розмірі 50% однієї мінімальної заробітної плати, а тому донарахування ПДФО та нарахування штрафу є неправомірним.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 26.07.2011 №0003881740 щодо нарахування грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в загальній сумі 3265,74 грн., в т.ч.: 2532,59 грн. основного платежу та 633,15 грн. штрафних (фінансових) санкцій підлягає скасуванню.

Щодо визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 26.07.2011 №0003881740 грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в загальній сумі 14318,86 грн. у зв'язку з порушенням вимог ст. 13 Декрету №13-92, п.п. «а» п. 19.1 ст. 19 Закону №889-ІV, що полягали у не включенні до складу валового доходу всієї суми виручки, отриманої за 2009-2010 роки, що призвело до заниження оподатковуваного доходу від здійснення підприємницької діяльності суд зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем встановлено заниження оподатковуваного доходу на загальну суму 95 459, 55 грн., в т.ч. за 2009 рік - на 51686,00 грн. та за 2010 рік - на 43 773, 55 грн., що призвело до заниження зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 14318,86 грн., в т.ч. за 2009 рік - 7752,91 грн., за 2010 рік - 6565,96 грн. При обрахунку відповідачем застосовано ставку податку у розмірі 15% (згідно з п.7.1. ст. 7 Закону №889-ІV).

Позивач вказує на невідповідність висновків податкового органу, оскільки відповідно до декларації про доходи у 2009 році сума валового доходу позивача склала 155014,59 грн. та у 2010 році - 277826,45 грн. Всього 432841,04 грн.

З акту перевірки не вбачається на підставі яких документів податковим органом встановлено заниження доходу, з боку позивача суду пред'явлено декларації та книгу обліку доходів та витрат за 2010 рік.

Розділ IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (який був чинним на час виникнення спірних відносин) визначає особливості оподаткування доходів від зайняття підприємницькою діяльністю.

Абзацом 1 статті 13 Декрету визначено, що оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручкою у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу (абзац 2 вказаної статті).

Як вбачається з матеріалів справи, висновки податкового органу про не віднесення позивачем до складу валових доходів виручки, зроблені в результаті порівняння показників графи «сума виручки від реалізації товарів» в звітах про суму нарахованого збору на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства з показниками графи «сума розрахунків за звітний місяць» в звітах з використання реєстраторів розрахункових операцій.

Разом з тим, з декларацій про доходи позивача та книги обліку доходів та витрат за 2010 рік підтверджуються дані, наведені позивачем у декларації про доходи за 2010 рік. Доказів зворотного суду не пред'явлено, а тому суд враховує позицію позивача щодо фактично задекларованої ним сум доходів як у 2009 року, так й у 2010 році.

З огляду на викладене, підстави для донарахування податку відсутні, а тому податкове повідомлення-рішення від 26.07.2011 №0003871740 щодо донарахування грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 14318,86 грн. підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Із системного аналізу викладених положень та обставин вбачається, що позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень є таким, що підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст. 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 26 липня 2011 року №0003901740, №0003881740, №0003871740 повністю та №0003891740 в частині визначення грошового зобов'язання у розмірі 241400,00 грн.

3. Позов в іншій частині залишити без задоволення.

4. Присудити користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) частину здійсненого ним судового збору у розмірі 14,15 грн. (чотирнадцять гривень п'ятнадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у місті Києві (код ЄДРПОУ 39513550).

Копії постанови направити сторонам (вручити їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин