Ухвала суду № 64251273, 16.01.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого: Соколової В.В.,

суддів: Ратнікової В.М., Чобіток А.О.

при секретарі: Казанник М.М., Дука В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08.07.2016 у справі за позовом ОСОБА_2, яка діє від імені малолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_4, яка діє від імені малолітнього ОСОБА_5, Головне управління юстиції у м. Києві, Служба у справах дітей Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними,-

В С Т А Н О В И Л А

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08.07.2016 позов ОСОБА_2, яка діє від імені малолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_4, яка діє від імені малолітнього ОСОБА_5, Головне управління юстиції у м. Києві, Служба у справах дітей Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними - задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6, виданого державним нотаріусом Третьої Київської державної нотаріальної контори 25.11.2011 та зареєстрованого в реєстрі за № 1-557 на ім'я ОСОБА_1 на 28/400 частин квартири АДРЕСА_1.

Справа № 761/31506/15-ц № апеляційного провадження:№ 22-ц/796/1897/2017Головуючий у суді першої інстанції: Рибак М.А.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В. Визнано недійсним Свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6, виданого державним нотаріусом Третьої Київської державної нотаріальної контори 25.12.2014 та зареєстрованого в реєстрі за № 3-223 на ім'я ОСОБА_1 на 28/400 частин квартири АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1038,41 грн.

Не погодився з вищезазначеним судовим рішенням відповідач, його представником ОСОБА_9 подана апеляційна скарга, в якій зазначається про незаконність та необґрунтованість рішення, як такого, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Представник відповідача посилається на те, що при ухваленні рішення судом першої інстанції було застосовано як норми ЦК України, який набрав чинності 01.01.2004 так і норми ЦК УРСР від 18.07.1963. У даній справі спадщина відкрилася 23.08.2002, тому для врегулювання питання пов'язаного із спадкування спадкового майна, необхідно застосовувати виключно норми ЦК УРСР, норми ж ЦК України застосуванню не підлягають.

Крім того зазначає, що суд першої інстанції взагалі не дослідив та не взяв до уваги довідку видану 16.11.2011 Житлово-експлуатаційною конторою № 1011 про те, що спадкодавець була знята з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1, з 28.01.2000 та вибула за адресою: АДРЕСА_3, хоча за даною адресою на реєстраційний облік так і не стала до дня смерті.

Враховуючи вищевикладене, представник відповідача просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В судовому засіданні 14.12.2016 представник відповідача ОСОБА_9 підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просив про задоволення заявлених ними вимог. Проте, після оголення перерви в судовому засіданні представник не з'явився, направивши до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням у відпустці. Розглянувши вказана клопотання, колегія суддів не знайшла підстав для його задоволення з огляду на наступне.

В порядку ч. 3 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 169 цього Кодексу суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених ст. 157 цього Кодексу, у разі першої неявки в судове засідання сторони або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, оповіщених у встановленому порядку про час і місце судового розгляду, якщо вони повідомили про причини неявки, які судом визнано поважними.

В даному випадку клопотання представника позивача про відкладення розгляду справу заявлено вдруге, перше клопотання задоволено ухвалою суду занесеною до журналу судового засідання від 29.11.2016 /а.с.182-183/.

Також, слід звернути увагу, що дата продовження судового засідання була визначена 14.12.2016, з ним погоджувалась, ним не заперечувалась та ним не зазначалось про заплановану відпустку, а датою придбання авіаквитків вказано 12.01.2017. З наведеного вбачається, що відпустка представника не була запланованою, він мав достатньо часу для можливості врегулювання питання відпуски з урахуванням графіку і специфіки своєї роботи, а тому підстав для визнання вказаної причини неявки поважною немає. За наведених обставин відсутні і підстави для відкладення розгляду справи або продовження перерви, оскільки розгляд справи вже розпочався по суті. Колегія суддів враховує, що представником відповідача були надані пояснення по справі та він мав можливість на заявлення клопотань на відповідній стадії судового процесу, а тому завершення розгляду справи апеляційним судом без його участі не призведене до порушення його процесуальних прав.

Представник позивача ОСОБА_10 заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін.

Представник Служби у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації СкопичД.І. також заперечувала проти апеляційної скарги, посилаючись на захист прав інтересів дитини.

Інші учасники розгляду в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись в порядку встановленому законом, причини неявки суду не повідомили. Тому колегія суддів апеляційного суду, керуючись положеннями ст.ст. 303-1, 305 ч. 2 ЦПК України, вважала за можливе розглянути справу за відсутності сторін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірні свідоцтва про право на спадщину на 28/400 та 28/400 частин квартири АДРЕСА_1 були видані передчасно та з порушенням вимог закону, оскільки матеріали спадкової справи не містять жодних підтверджень права на звернення відповідача та ОСОБА_12 із заявами про прийняття спадщини із пропуском шестимісячного строку для її прийняття та відсутністю поряд із цим доказів постійного проживання ОСОБА_1 разом із померлою станом на день її смерті.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції зроблений на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів та в повній мірі відповідає вимогам закону.

Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про смерть, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с. 5).

Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина у вигляді 56/400 частин квартири АДРЕСА_1, що належала спадкодавцю на приватної власності (а.с. 53, 54).

Із матеріалів справи вбачається, що померла ОСОБА_6 була рідною бабою позивача ОСОБА_3, матір'ю ОСОБА_1 та ОСОБА_13 (а.с.7, 50).

Батьком позивача ОСОБА_3 є ОСОБА_13, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується відповідними свідоцтвами (а.с.7-9).

Після смерті ОСОБА_6 18.01.2007 із заявою про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_12, як її чоловік і особа яка фактично прийняла спадщину. Дані про отримання ним відповідного свідоцтва відсутні. А ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_12 помер, що підтверджується відповідним свідоцтвом про смерть (а.с.43,49).

Відповідач ОСОБА_1 звернувся із заявою про прийняття спадщини18.01.2007 (а.с.43). 25.11.2011 державним нотаріусом Третьої київської державної нотаріальної контори Даниленко О.О. на ім'я відповідача ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 на 28/400 частин квартири АДРЕСА_1. Свідоцтво про право на спадщину на 28/400 частин квартири не видано (а.с.58). В подальшому, 25.12.2014 ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 на інші 28/400 частин квартири АДРЕСА_1 (а.с.69). Таким чином ОСОБА_1 отримав право власності на всю частину належну ОСОБА_6

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 24.11.2014, яке набрало законної сили після перегляду апеляційним судом міста Києва 31.03.2015, встановлено, що жодним із наявних у ОСОБА_6 спадкоємців, відвідної заяви про прийняття спадщини після її смерті до державної нотаріальної контори подано не було, а заява ОСОБА_12 про прийняття ним спадщини після смерті його дружини ОСОБА_15 не є належним та допустимим доказом, оскільки ОСОБА_12 на час відкриття спадщини вже не належав до кола спадкоємців - чоловік спадкодавця, тому що 01.08.1991 шлюб між ними було розірвано, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про розірвання шлюбу (а.с.116-122,114-115).

Також вказаним рішенням суду було встановлено, що ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували як факт постійного проживання у спірній квартирі позивача на час відкриття спадщини, тобто на дату смерті ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_1, так і факт прийняття спадщини позивачем після смерті ОСОБА_6, тобто вступ в управління та користування 56/400 частиною, не встановлено наявності таких доказів і під час розгляду справи в суді (а.с.121).

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, слід погодитись з висновком суду першої інстанції, що свідоцтва видані на ім'я ОСОБА_1 про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6, вдані в порушення вимог чинного законодавства, оскільки він звернувся з заявою про прийняття спадщини з пропуском встановленого законом строку, а обставини фактичного прийняття ним спадщини спростовуються рішенням суду, що набрало законної сили. Тобто встановлено, що свідоцтва видані особі, яка не мала права на спадкування, що в порядку ст. 1301 ЦК України дає підстави для визнання цих свідоцтв недійсними.

Апеляційна скарга не містить доводів щодо спростування вказаних обставин, а отже відповідач фактично погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Натомість відповідач наголошує на відсутності права позивача на звернення до суду з такими вимогами, оскільки її батько ОСОБА_13 також не є таким, що фактично прийняв спадщину після смерті ОСОБА_6, а отже і права позивача не є порушеними та захисту не підлягають. Відхиляючи вказані доводи колегія суддів виходить із визначення поняття охоронюваний законом інтерес, наданим Конституційним Судом України в Рішенні від 01.12.2004 (справа №18-рп/2004) та вважає, що оскільки ОСОБА_3 є спадкоємцем та співвласником майна, що входить до складу спадщини, то вона не позбавлена права на звернення з таким позовом. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що в даній справі не були предметом розгляду обставини фактичного прийняття ОСОБА_13 спадщини після смерті ОСОБА_6 та встановлення власника в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6, оскільки такі вимоги не були заявлені при зверненні до суду з позовом. А суд у відповідності до принципу диспозитивності, визначеного в ст.11 ЦПК України, розглядає справи лише в межах заявлених позовних вимог. Тому твердження відповідача ОСОБА_1 щодо не дослідження судом цих обставин є необґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм чинного законодавства, тоді як спадщина була відкрита до набрання чинності ЦК України не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс України застосовується до тих відносин, що виникли після набрання ним чинності (п.1). Правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була ніким із спадкоємців прийнята до набрання чинності цим Кодексом (п.5).

В даному випадку спадщина після смерті ОСОБА_6 відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 і, як встановлено рішенням суду, ніким із спадкоємців у встановлений строк до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини не були подані, а обставини фактичного прийняття спадщини в даному провадженні не досліджувались. Оспорювані свідоцтва були видані в 2011 та 2014 роках, тобто після набрання чинності ЦК України і на підставі його положень, що також вбачається із самих свідоцтв, а тому до правовідносин щодо визнання їх недійсними вірно застосовані положення ЦК України.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення норм чинного процесуального законодавства при відхиленні його клопотання про відкладення розгляду справи відхиляються апеляційним судом, оскільки ЦПК України не встановлює обов'язку суду відкласти розгляд справи за клопотанням сторони у справі, натомість встановлює обов'язок розглянути справу у розумні строки але не більше ніж два місяці. В даному випадку розгляд справи був тривалим, сторона відповідача мала всі можливості для надання доказів у справі та дачі пояснень як в усному, так і письмовому вигляді.

Судом першої інстанції було визнано причини неявки в судове засідання представника відповідача неповажними через відсутність належних доказів на підтвердження неможливості його явки в судове засідання про яке він був завчасно повідомлений. І вказані висновки є обґрунтованими, оскільки при звернені до суду з клопотанням представником відповідача не було надано жодних документів на підтвердження зазначених ним обставин, а саме його відпустки. До того ж, така причина як відпустка, за наявності узгодженої дати судового засідання, не може вважатися поважною причиною неявки представника в судове засідання.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують їх, рішення суду ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, тому підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 312-315, 319 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08.07.2016 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: