Рішення № 64231156, 23.01.2017, Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

Номер справи 623/2310/14-ц

Номер провадження 2/623/3/2017

РІШЕННЯ

іменем України

23 січня 2017 року Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

в складі: головуючого - судді: Одарюка М.П.

при секретарі: Костенко В.В.

за участю судового розпорядника: Гребенюк О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ізюмі справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитного договору нікчемним, стягнення моральної та матеріальної шкоди, -

в с т а н о в и в:

28 липня 2014 року позивач (ПАТ КБ «Приватбанк») звернувся до суду із позовною заявою до відповідача (ОСОБА_2.) про стягнення заборгованості у розмірі 40828,24 грн., що складається із заборгованості за кредитом - 8750,42 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом - 29657,43 грн., штрафу (фіксована частина) - 500,00 грн., штрафу (процентна складова) - 1920,39 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між сторонами було укладено договір №б/н від 24.05.2006р. про отримання кредиту в розмірі 9300,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, однак відповідач свої обов`язки виконує неналежним чином, у зв`язку з чим утворилась така сума заборгованості станом на 30.04.2014р.

Відповідач надав зустрічну позовну заяву про визнання договору між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 №б/н від 24.05.2006р. нікчемним, зобов`язання повернути заробітну плату в сумі 1244,67 грн., стягнуту 20.02.2013р. без рішення суду та стягнення моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн.

В обґрунтування зустрічної позовної заяви відповідач посилається на те, що не підписувала спірний договір, оскільки почала працювати в ЗАТ СГ «ТАС» з 16.06.2006р., а тому не могла написати анкету та заяву, у серпні - вересні 2006 року головним бухгалтером підприємства ЗАТ СГ «ТАС» було роздано зарплатні та кредитні картки Приватбанку, від кредитної картки відповідач відмовився. Наприкінці 2012 року керівництвом Харківської філії ПрАТ СК «Провідна» було видано зарплатну картку НОМЕР_2, 20.02.2013р. ПрАТ СК «Провідна» перерахувала заробітну плату на цю картку, а ПАТ КБ «Приватбанк» кошти списала на погашення кредиту, яким відповідач не користувався. На звернення до ПАТ КБ «Приватбанк» відповідача повідомили що у 2006 році була відкрита кредитна картка за НОМЕР_3, ця картка невідомою особою використовувалась, у 2008 році було перевипущено картку за НОМЕР_4, яка також використовувалась невідомою особою. Лист ПАТ КБ «Приватбанк» суперечить поданому позову в частині видачі картки НОМЕР_4 у 2006 році, сумою заборгованості - у листі зазначено - 333,10 грн. та відсутністю у розрахунку операцій, пов'язаних з погашенням заборгованості.

Ухвалою суду від 27.10.2014р. зустрічну позовну заяву об`єднано в одне провадження з первісним позовом.

Позивач в судове засідання не з'явився, про час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином.

Відповідачка в судове засідання не з'явилась, надала суду письмову заяву в якій проти позову ПАТ КБ « Приватбанк» заперечує в повному обсязі, свої позовні вимоги підтримує та просить задовольнити в повному обсязі.

Зважаючи на строки розгляду справи, те, що позивач у судові засідання не з`являється, його неявка без поважних причин не є перешкодою для розгляду справи, а тому вважає за можливе провести розгляд справи за відсутністю сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, дослідивш докази в їх сукупності, приходить до наступного.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Обираючи спосіб захисту свого порушеного права, позивач відповідно до ст. 10 ЦПК України повинен довести, що його право є порушеним.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що 24.05.2006 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 року укладено кредитний договір № б/н. (а.с. 9-15). Відповідно до умов кредитного договору відповідачка отримала кредит у розмірі 9300,00 грн. У вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Як вбачається з тексту цього договору від 24.05.2006 року, ОСОБА_2 підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою та тарифами банку складають між нею та Банком Кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві.

При укладенні кредитного договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. Згідно вимог цієї статті договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

З заяви позичальника від 24.05.2006 року вбачається, що ОСОБА_2 просила відкрити рахунок та видати їй кредитну картку та зазначала, що ознайомлена і згодна з умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які у своїй сукупності складають договір про надання банківських послуг.

Свій підпис у цій заяві ОСОБА_2 заперечувала та зазначала, що будь-яких грошових коштів від ПАТ КБ «Приватбанк» за цим або іншими договорами не отримувала; карткових рахунків не відкривала та ними не користувалася (в тому числі не поповнювала), кредитну картку від позивача на руки не отримувала.

Вказані доводи підтверджуються висновком судово-почеркознавчої експертизи від 18.05.2016 року, згідно якого «підпис від імені ОСОБА_2 у заяві № 4581221104446241, укладений між ПАТ КБ « Приватбанк» та ОСОБА_2 б/н від 24.05.2006, розташований на зворотній стороні аркуша, в графі « Я ознайомився та згодний з Умовами надання банківських послуг. Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку. Я виражаю свою згоду, що ця Заява разом з умовами надання банківських послуг. Правилами користування платіжною карткою і Тарифами між мною та банком договір про надання банківських послуг», - виконаний рукописним способом за допомогою пасти для кулькових ручок без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів, не ОСОБА_2, а іншою особою. (а.с. 211-222).

Вказаний висновок експерта оцінений судом відповідно до вимог ч. 6 ст. 147, ст.212 ЦПК України і позивачем не спростований в установленому законом порядку.

Матеріали цивільної справи не містять доказів, які відповідно до вимог ст.ст.58-60 ЦПК України свідчать про те, що ОСОБА_2 при укладенні вищевказаного кредитного договору своїм підписом підтвердила факт отримання картки, Умов та правил користування цією карткою та Тарифами банку.

Надана ПАТ КБ «Приватбанк» копія виписки з карткового рахунку на ім'я ОСОБА_2 не містить достовірних даних про те, що саме відповідачка здійснювала будь-які трансакції за цим рахунком, оскільки банком не доведений факт отримання ОСОБА_2 кредитної картки з зазначенням саме її підпису відповідно до вимог ч. 2 ст. 1054, ч.2 ст. 1047 ЦК України.

Оскільки позивачем не надано суду доказів того, що саме ОСОБА_2 при укладенні вищевказаного кредитного договору своїм підписом підтвердила факт отримання картки, Умов та правил користування цією карткою та Тарифами банку позовні вимоги ПАТ КБ « Приватбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором від 24.05.2006 року задоволенню не підлягають.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу ( ст. 256 ЦК України) Отже, позовна давність застосовується до обґрунтованого позову.

При цьому відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише у тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Отже у випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підставі, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності.

Оскільки ПАТ КБ « Приватбанк» відмовлено в позові до ОСОБА_2 в зв'язку з його недоведеність, позовна давність судом не застосовується.

Стосовно зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 судом встановлено наступне.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з нормами глави 16 ЦК України правочин може бути визнано недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Презумпція правомірності правочину передбачена вимогами ст. 204 ЦК України, де зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підстави недійсності, нікчемності, нечинності договорів передбачені вимогами статей 215-236 ЦК України.

Так, за вимогами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пленум Верховного Суду України в п. 4 і 5постанови від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Відповідно до статей 215та216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача. Відповідно до статей 215та216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 14 постанови від 30.03.2012 р. №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають з кредитних правовідносин» роз'яснив, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048- 1052, 1054- 1055),статті 18- 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті536,638,1056-1 ЦК).

Згідно зі статею 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) ( ч. 2 ст. 207 ЦК України). Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Оскільки договір б/н від 24.05.2006 року між ПАТ КБ « Приватбанк» та ОСОБА_2 укладений з недодержанням письмової форми правочину ( не відповідає вимогам закону), то він ( ДОГОВІР) є нікчемним та не потребує визнання його таким судом.

Відповідно до ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Крім того, в порушення вимог ст.10, 60 ЦПК України позивачем за зустрічним позовом не обґрунтовано вимогу про зобов'язання повернути заробітну плату, стягнуту 20.02.2013р. без рішення суду, оскільки додані до матеріалів справи документи не свідчать про таке списання 20.02.2013р., отже ці вимоги є безпідставними.

Не вбачається підстав для суду і щодо відшкодування моральної шкоди на користь позивача з відповідача.

Згідно висновків, які викладені в Постанові Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Згідно з чинним законодавством моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я.

Жодних доказів на підтвердження порушення законних прав позивача за зустрічним позовом і заподіяння моральної шкоди не надано, судом було декілька разів у цьому складі призначено розгляд справи для заслуховування правової позиції ОСОБА_2, однак вона на судові засіданні не з`являється, своїм правом на представництво її інтересів в суді не користується.

На підставі вищезазначеного, суд приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_2 є безпідставними, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають в повному обсязі.

Судові витрати за проведення судової - почеркознавчої експертизи стягнути з ПАТ КБ « Приватбанк на користь ОСОБА_2.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір за подачу зустрічної позовної заяви в сумі 487,20 грн. за вимоги немайнового характеру та 487,20 грн. за вимоги майнового характеру, а всього 974,40 грн.

Керуючись ст.ст. 10,11,60, 209,212,214-215,218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити Публічному акціонерному товариству комерційному банку «Приватбанк» в позові до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та у зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про визнання кредитного договору нікчемним, стягнення моральної та матеріальної шкоди.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», р/р 29092829003111 МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570 на користь ОСОБА_2, іпн. НОМЕР_1 витрати за проведення судової почеркознавчої експертизи в сумі 2952,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2, іпн. НОМЕР_1 на користь держави судовий збір в сумі 974,40 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Ізюмський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Ізюмського міськрайонного суду М. П. Одарюк