Рішення № 64168347, 19.01.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/406/17 Справа № 443/1792/2012 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів Городнича В.С., Єлізаренко І.А.

при секретарі Синенко Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2015 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на майно, -

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з уточненим позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на майно, мотивуючи тим, що 29 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №DNМ0GА0000005491, згідно якого відповідач ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 20.853 долари США 90 центів зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 29 серпня 2023 року.

Зазначали, що з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та позичальником ОСОБА_2 29 серпня 2008 року укладений договір іпотеки №DNM0GA0000005491, згідно з яким останній надав в іпотеку нерухоме майно, яке належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу.

Ціна предмету іпотеки визначена сторонами у розмірі 138.448 грн.57 коп.

Посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 погашення заборгованості за кредитом, у встановленні договором строки, не здійснює, через що станом на 01 жовтня 2012 року допустив заборгованість у розмірі 56.108 доларів США 35 центів, що еквівалентно 448.308 грн.11 коп. та яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 20.988 доларів США 95 центів; заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 12.078 доларів США 42 центи; заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 3.127 доларів США 03 центи; пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором у розмірі 17.212 доларів США 61 цент; штрафу (фіксована частина) у розмірі 31 долар 29 центів; штрафу (процентна складова) у розмірі 2.670 доларів США 35 центів, просили в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на житловий будинок загальною площею 77,10 кв.м, розташований по вул.Степна,14 в смт.Царичанка Царичанського району Дніпропетровської області шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "Приватбанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки; виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які зареєстровані та проживають у житловому будинку, який є предметом іпотеки, зі зняттям з реєстраційного обліку в органі Державної міграційної служби України.

Справа розглядалась судами різних інстанції неодноразово.

Останнім рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2015 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на майно (з урахуванням ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 24 грудня 2014 року) залишені без задоволення.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким їх позовні вимоги задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1)чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2)чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3)які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4)яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5)чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6)як розподілити між сторонами судові витрати; 7)чи є негайні підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8)чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалене у справі рішення суду не відповідає.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 29 серпня 2008 року відповідач ОСОБА_2 отримав у позивача ПАТ КБ "Приватбанк", згідно укладеного кредитного договору №DNM0GA0000005491, кредитні кошти в розмірі 20.853 долари США 90 центів зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 29 серпня 2023 року (т.1 а.с.20-25,26,27).

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором банк і ОСОБА_2 29 серпня 2008 року уклали договір іпотеки №DNM0GA0000005491, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 і зареєстрований в реєстрі за №21003 (т. 1 а.с.28-31).

За умовами договору іпотеки відповідач ОСОБА_2 надав в іпотеку нерухоме майно, яке належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, а саме: житловий будинок загальною площею 77,10 кв.м, розташований по вул.Степна,14 в смт.Царичанка Царичанського району Дніпропетровської області з початковою ціною предмета іпотеки у розмірі 138.448 грн.57 коп.

Позичальник ОСОБА_2 зобовязання за кредитним договором належним чином не виконував, в звязку з чим за ним, станом на 01 жовтня 2012 року, допустив заборгованість в розмірі 56.108 доларів США 35 центів, що еквівалентно 448.308 грн.11 коп. та яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 20.988 доларів США 95 центів; заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 12.078 доларів США 42 центи; заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 3.127 доларів США 03 центи; пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором у розмірі 17.212 доларів США 61 цент; штрафу (фіксована частина) у розмірі 31 долар 29 центів; штрафу (процентна складова) у розмірі 2.670 доларів США 35 центів.

Залишаючи позовні вимоги банку без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що позов не доведений, адреса будинку, яка зазначена в договорі іпотеки і в позовній заяві вул.Степна, не відповідає фактичній адресі знаходження будинку, а відповідач ОСОБА_2 є власником житлового будинку №14 по вул.Степовій в смт.Царичанка Дніпропетровської області.

Однак, погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов них через неправильне застосування норм матеріального права, неповне зясування обставин, що мають значення для справи, що у відповідності до ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обовязковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Відповідно до вимог ст.ст.525,526,530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 29 серпня 2008 уклав кредитний договір та договір іпотеки (т.1 а.с.20-25,26,27,28-31).

В тексті кредитного договору та договору іпотеки вказано, що предмет іпотеки - житловий будинок №14, розташований по вул.Степна в смт.Царичанка Дніпропетровської області.

З договору іпотеки, кредитного договору та матеріалів справи чітко вбачається, що ОСОБА_2 надав в іпотеку майно, яке належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 30 липня 1999 року (п.35.3).

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що зазначення в договорі іпотеки назви вулиці «Степна» є технічною помилкою - опискою.

Крім того, рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2016 року, в задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання спірних кредитного договору та договору іпотеки недійсними було відмовлено. Однією із підстав позовних вимог ОСОБА_2 було посилання на назву вулиці «Степна» - «Степова».

Як зазначено в ст.572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Статтею 575 ЦК України визначено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ст.589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно до ч.ч.1,2 ст.590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктами 24 та 25 іпотечного договору, укладеного між банком та ОСОБА_2, визначено, що у випадку порушення кредитного договору позичальником або цього договору іпотекодавцем іпотекодержатель направляє іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених п.п.18.8.1,18.8.2, 18.9 цього договору, відповідно до розділу V Закону України "Про іпотеку" на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. В разі продажу предмету іпотеки на публічних торгах іпотекодержатель відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» здійснює реалізацію предмету іпотеки у порядку, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів №1448 від 22 грудня 1997 року, якщо інше не передбачене законодавством, на день реалізації предмету іпотеки. При зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку сторони погодились, що початкова ціна предмету іпотеки встановлюється в розмірі зазначеному у п.35.5 цього договору. Іпотекодержатель має право реалізувати предмет іпотеки за ціною, вище зазначеної в цьому пункті. Реалізація предмету іпотеки здійснюється відповідно до умов цього договору та чинного законодавства України (т.1 а.с.28-31).

Відповідно до ч.6 ст.3 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Статтею 7 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобовязанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобовязання.

Якщо вимога за основним зобовязанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобовязання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобовязання.

Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Згідно з ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

Як розяснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п.9 постанови «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» №5 від 30 березня 2012 року, право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (ч.1 ст.20 ЦК, ст.ст.3,4 ЦПК).

З матеріалів справи вбачається, що 31 серпня 2012 року банком на адресу ОСОБА_2 (вул.Степова,1 смт.Царичанка Царичанський район Дніпропетровська область) було надіслано рекомендованою поштою повідомлення-вимогу від 29 серпня 2012 року (т.1 а.с.14,15-19).

Відповідно до ч.6 ст.3 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Згідно з розясненням пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.41 постанови «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» №5 від 30 березня 2012 року при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобовязання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 01 жовтня 2012 року за кредитним договором №DNМ0GА0000005491 від 29 серпня 2008 року мається заборгованість 56.108 доларів США 35 центів, що еквівалентно 448.308 грн.11 коп. та яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 20.988 доларів США 95 центів; заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 12.078 доларів США 42 центи; заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 3.127 доларів США 03 центи; пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором у розмірі 17.212 доларів США 61 цент; штрафу (фіксована частина) у розмірі 31 долар 29 центів; штрафу (процентна складова) у розмірі 2.670 доларів США 35 центів.

Колегія суддів вважає за необхідне у стягненні штрафу відмовити, оскільки, як вбачається з правової позиції, викладеної у постановіВерховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі №6-2003цс15, цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обовязку новим, або у приєднанні до невиконаного обовязку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обовязків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

За положеннями ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Отже, відповідно до ст.549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобовязань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Крім того, спірним кредитним договором передбачено сплату комісії.

Зважаючи на вимоги законодавства та беручи до уваги умови кредитного договору стягнення пені та комісії необхідно визначити у гривні.

Відповідно до ст.39 Закону України «Про іпотеку» та розяснення, надані у п.42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року №5, в резолютивній частині рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення в обовязковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Колегія суддів звертає увагу на те, що 7 червня 2014 року набув чинності ЗаконУкраїни «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобовязань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установамирезидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є обєктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;загальна площа такого нерухомого житлового майна (обєкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Спірне нерухоме житлове майно, на яке просить звернути стягнення банк, підпадає під дію цього закону.

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобовязання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає значенню цього слова, поданому в тлумачному словнику української мови.

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобовязання, а не звільненнямвід його виконання.

Відтак установлений ЗакономУкраїни «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втратикредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобовязань за договором, а лише тимчасово забороняєйогопримусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з п.4 ЗаконуУкраїни «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпеченнякредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобовязань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, щоне дає змогиорганам і посадовимособам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії,вживатизаходи, спрямованіна примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Законуна періодйогочинності.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії ЗаконуУкраїни «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»не підлягає виконанню.

Саме до цього зводяться висновки, викладені в судових рішеннях у справах №6-35023св15, №6-482цс15, які в силу ст.ст.214,360-7 ЦПК України має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при виборі та застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2015 року та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №DNМ0GА0000005491.

Враховуючи те, що на час ухвалення рішення продовжує дію Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», судова колегія вважає, що виконання рішення в порядку ст.217 ЦПК України необхідно відстрочити на період дії мораторію, встановленого зазначеним Законом.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідачів на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 6.759 грн.90 коп.

Керуючись ст.ст.303,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2015 року скасувати.

Позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на майно задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №DNМ0GА0000005491 від 29 серпня 2008 року у загальному розмірі 33.067 доларів США 37 центів, що еквівалентно 264.208 грн.28 коп., та 162.513 грн.71 коп., яка складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 20.988 доларів США 95 центів, що еквівалентно 167.701 грн.71 коп., заборгованості за відсотками у розмірі 12.078 доларів США 42 центи, що еквівалентно 96.506 грн. 57 коп., заборгованості по пені у розмірі - 137.528 грн. 75 коп. та заборгованості за комісією у розмірі 24.984 грн. 96 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок №14, загальною площею 77,10 кв.м, що розташований по вул.Степовій в смт.Царичанка Царичанського району Дніпропетровської області, шляхомпродажу вказаного предмету іпотеки публічним акціонерним товариством акціонерний банк «ПриватБанк» з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, за початковою ціною, встановленою іпотечним договором №DNМ0GА0000005491 від 29 серпня 2008 року в розмірі 138.448 грн.57 коп.

В іншій частині позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відмовити.

В порядку ст.217 ЦПК України відстрочити виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки на період дії мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів віноземній валюті».

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати по 2.253 грн.90 коп. з кожного.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Городнича В.С.

ОСОБА_6