Ухвала суду № 64104332, 16.01.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 537/3620/16-ц Номер провадження 22-ц/786/109/17Головуючий у 1-й інстанції Хіневич В. І. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді Лобова О.А.,

суддів: Гальонкіна С.А., Кузнєцової О.Ю.

за участю секретаря Гнатюк О.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Крюківського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 31 жовтня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із вказаним позовом, просив ухвалити рішення, яким стягнути із ОСОБА_2 на його користь заборгованість по кредиту у сумі 21 161 грн. 76 коп., мотивуючи заявлені вимоги неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за укладеним кредитним договором.

Рішенням Крюківського районного суду м.Кременчука від 31 жовтня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

ПАТ КБ «ПриватБанк» в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення місцевого суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов Банку задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що висновок суду про доведеність несанкціонованого зняття коштів з карткового рахунку відповідача не підтверджений належними і допустимими доказами, а покладення на Банк відповідальності за переказ коштів суперечить приписам спеціальних нормативних актів, якими врегульовані правовідносини із здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав:

Відповідно до п.1 ч.1 ст.307, ст.308 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції вправі відхилити апеляційну скаргу та залишити рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що 17 грудня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», і ОСОБА_2 укладений кредитний договір б\н, згідно умов якого позичальнику надані грошові кошти у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. За користування кредитними коштами позичальник зобов'язався сплачувати 36% на суму залишку заборгованості. Кінцевий термін повернення кредиту відповідає строку дії кредитної картки.

Банк зобов'язання з видачі грошових коштів виконав.

29 квітня 2015 року з кредитної картки ОСОБА_2 здійснено дві транзакції (два платежі) через електронну платіжну систему «Портмоне» - оплата за телекомунікаційні послуги на суму 2 300 грн. і на суму 7 400 грн.

30 квітня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до правоохоронних органів із заявою про шахрайське заволодіння коштами з його кредитної картки.

06 травня і 05 червня 2015 року ОСОБА_2 письмово повідомляв ПАТ КБ «Приватбанк» про факт несанкціонованого зняття коштів з його кредитної картки.

За станом на 30 квітня 2016 року Банком нарахована заборгованість за кредитною угодою, укладеною із ОСОБА_2, у сумі 21 161 грн. 76 коп., яка складається із 9 504 грн. 89 коп. - заборгованості за кредитом, 9 666 грн. 85 коп. - заборгованості зі сплати відсотків, 744 грн. 22 коп. - пеня і комісія, 250 грн. - штраф (фіксована частина), 995 грн. 80 коп. - штраф (процентна ставка).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції правомірно виходив з недоведеності того факту, що ОСОБА_2 своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка б давала змогу ініціювати платіжні операції з його картки без його відома.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов'язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління НБУ № 223 від 30 квітня 2010 року, банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

У постанові Верховного Суду України №6-71цс15 від 13 травня 2015 року, на яку правомірно послався суд першої інстанції, сформульований правовий висновок, згідно якого сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

За змістом наведеної правої позиції з урахуванням фактичних обставин у справі, переглянутій Верховним Судом України, при розгляді справ такої категорії (щодо несанкціонованого списання коштів з рахунку клієнта) суд має встановити обставини, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Матеріалами справи підтверджено, що 20 квітня 2015 року після надходження смс-повідомлення на номер телефону, який зазначений у заяві-анкеті ОСОБА_2 (НОМЕР_1), здійснена авторизація кредитної картки ОСОБА_2 у системі платежів «Портмоне». При авторизації введений номер кредитної картки ОСОБА_2, зазначений строк її дії, а також код СВВ2 картки.

29 квітня 2015 року із кредитної картки ОСОБА_2 здійснені два платежі (2 300 грн. і 7 400 грн.) через систему платежів «Портмоне». При цьому відповідно до п.1.1.2.21 Умов та Правил надання банківських послуг, обидва платежі авторизовані Банком після отримання інформації про номер картки, строк її дії, код СВВ2, а також після введення ініціатором платежів паролю, отриманого на номер телефону, зазначений у заяві-анкеті ОСОБА_2 (НОМЕР_1).

Окрім того, авторизація обох платежів проведена Банком у той же день, проте кошти перераховані одержувачу лише наступного дня - 30 квітня 2015 року. Про цей факт стверджується в апеляційній скарзі (а.с.93), проте у судовому засіданні представник Банку наполягав на тому, що обидва платежі були здійснені у той же день, при цьому посилався на квитанції з оплати послуг зв'язку (а.с.61,62). Зі змісту вказаних квитанцій неможливо встановити час переказу коштів з рахунку ОСОБА_2 У матеріалах справи відсутні інші належні докази, які б підтверджували миттєвий переказ коштів з рахунку відповідача. Отже, у колегії суддів відсутні підстави зробити обґрунтований висновок про те, що ОСОБА_2 повідомив Банк про несанкціоноване списання коштів з його рахунку вже після переведення списаних коштів на рахунок одержувача.

У судовому засіданні представник Банку підтвердив, що ОСОБА_2 повідомив Банк телефоном на номер 3700 про несанкціоноване зняття коштів з його рахунку у той же день приблизно протягом однієї години після того як отримав смс-повідомлення на свій номер телефону. Цей факт підтверджується також аудіо-записом розмови ОСОБА_2 з оператором Банку, який долучений до справи у якості доказу, та прослуханий у судовому засіданні.

Таким чином, ОСОБА_2 виконав вимоги закону та невідкладно повідомив Банк про платіжні операції, що ним не виконувалися. Посилання в апеляційній скарзі на пропуск ОСОБА_2 15-тихвилинного строку після списання коштів з його рахунку є безпідставним і не ґрунтується на законі (а.с.94).

Наявні у справі докази не є достатніми для висновку про те, що ОСОБА_2 своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 29 квітня 2015 року щодо переведення з його карткового рахунку коштів у рахунок оплати послуг мобільного зв'язку на загальну суму 9 700 грн.

Оскільки заборгованість за кредитною угодою, стягнення якої вимагає Банк, нарахована саме зазначену суму списаних коштів, то відсутні підстави для задоволення позову про стягнення заборгованості за кредитом.

Апеляційна скарга не містить нових засобів доказування, її доводи не спростовують висновків суду, отже рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст.303, ст.307 ч.1 п.1, ст.308, ст.314, ст.315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" відхилити.

Рішення Крюківського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 31 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий О.А.Лобов

Судді: С.А. Гальонкін

О.Ю. Кузнєцова

З оригіналом згідно

Суддя О.А.Лобов