Рішення № 64104317, 16.01.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 551/424/16-ц Номер провадження 22-ц/786/40/17Головуючий у 1-й інстанції Сиволап Д. С. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді Лобова О.А.,

суддів: Кузнєцової О.Ю., Гальонкіна С.А.

за участю секретаря Гнатюк О.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 28 вересня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про визнання кредитного договору недійсним,

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, просило ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь 12988,71 доларів США заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування зазначеного позову ПАТ КБ "ПриватБанк" вказував на неналежне виконання боржником зобов'язань за кредитним договором.

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання кредитного договору недійсним, просив визнати недійсним кредитний договір № PLKPGA 00000211 від 08.08.2007 року укладений між ОСОБА_2 та ПАТ КБ "ПриватБанк".

В обґрунтування зазначеного зустрічного позову ОСОБА_2 вказував, що при укладанні кредитного договору Банк в порушення вимог ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та постанови Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року не надав йому, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, орієнтовану сукупну вартість кредиту та іншу інформацію, яка в обов'язковому порядку надається перед укладенням кредитного договору, крім того окремі положення договору є нечіткими та двозначними, що призвело до укладання кредитного договору між сторонами на явно несправедливих умовах та тягне за собою недійсність кредитного договору.

Рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 28 вересня 2016 року у задоволенні первісного позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору - задоволено в повному обсязі. Кредитний договір № PLKPGA00000211 укладений 08 серпня 2007 року у м. Полтава між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 визнано недійсним з моменту укладення. Вирішено питання по судовому збору.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк», посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове про задоволення первісного позову в повному обсязі та відмову в задоволенні зустрічного позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не в повній мірі з"ясував всі обставини справи та не звернув увагу на анкету-заяву про надання кредиту 01.08.2007 року при підписанні якої відповідач фактично надав згоду з умовами кредитування.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав:

Відповідно до ст.307 ч.1 п.2, ст.309 ч.1 п.4 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове по суті заявлених вимог в разі неправильного застосування судом матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 01 серпня 2007 року ОСОБА_2 подав до ЗАТ КБ «ПриватБанк» анкету-заяву про отримання кредиту у сумі 19 000 доларів США на особисті потреби терміном на 120 місяців з відсотковою ставкою 0,92% (т.2 а.с.14).

08 серпня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_2 укладено кредитний договір PLKPGA 00000211 (т.1 а.с.10-12).

Згідно п. 7.1 вказаного договору Банк зобов'язується надати «Позичальникові» кредитні кошти у вигляді простої кредитної лінії у розмірі 21 159 доларів США на купівлю автомобіля у сумі 19 000 доларів США, а також у розмірі 2 159 доларів США на сплату страхових платежів зі сплатою за користування кредитом відсотків в розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісячно в Період сплати; відсотків за дострокове погашення кредиту (0,00%) та винагороди за проведення додаткового моніторингу, на строк до 08 серпня 2017 року включно (т.1 а.с. 10-12).

Сторони погодили, що погашення заборгованості за договором здійснюється наступним чином: щомісяця з 21 по 27 число позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 301,81 доларів США для погашення заборгованості, яка складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди.

На виконання умов кредитного договору (п.п. 2.1.3., 2.2.7) позичальником ОСОБА_2 з ТДВ «Страхова компанія «Кредо» 08 серпня 2007 року укладено договір особистого страхування № РPLKPLK00051970, вигодонабувачем за яким виступає ЗАТ КБ «ПриватБанк» (т.2 а.с.8).

08.08.2007 року згідно квитанції № 51144321 ОСОБА_2 сплачено за вказаним договором страхування страховий платіж в сумі 480 грн. (т.2 а.с.27).

Також на виконання умов кредитного договору позичальником ОСОБА_2 з ТДВ «Страхова компанія «Кредо» 08 серпня 2007 року укладено договір страхування майна PLKPG051962, вигодонабувачем за яким також виступає ЗАТ КБ «ПриватБанк» (т.2 а.с.9-10).

08.08.2007 року згідно квитанції № 51143447 ОСОБА_2 сплачено за вказаним договором страхування страховий платіж в сумі 610 грн. (т.2 а.с.27).

За заявою на видачу готівки № 301 від 10 серпня 2007 року ОСОБА_2 отримано кредитні кошти в сумі 19 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 95 950,00 грн. (т.1 а.с.13).

Згідно квитанції № 301 від 10 серпня 2007 року ОСОБА_2 сплачено 1 439,25 грн. в якості комісії по кредитному договору PLKPGA00000211 від 08 серпня 2007 року (т.2 а.с.27).

08 серпня 2007 року для забезпечення виконання основного зобов'язання між сторонами укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_2 в забезпечення виконання зобов'язань ЗАТ КБ «ПриватБанк» надано в іпотеку житловий будинок по АДРЕСА_1 (а.с. 18-22).

Згідно розрахунку наданого ПАТ КБ «ПриватБанк» (т.1 а.с.5-8) та виписки НОМЕР_1 по відкритому для погашення кредитної заборгованості рахунку (т.1 а.с.68-75) в 2014 році ОСОБА_2 перестав виконувати свої зобов'язання за кредитним договором . Так, останній платіж на погашення кредитної заборгованості в сумі 350 доларів США, що складає 4 721,40 грн., надійшов від ОСОБА_2 22 вересня 2014 року.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний, суд першої інстанції виходив з того, що при укладанні кредитного договору Банком не були дотримані вимоги ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Постанови Національного банку України затверджені від 10 травня 2007 року № 168, в діях Банку по укладанню кредитного договору також містяться ознаки явно несправедливих для споживача умов та нечесної підприємницької практики (ст.ст. 18-19 Закону), тому укладений між сторонами 08 серпня 2007 року кредитний договір № PLKPGA00000211 підлягає визнанню недійсним з моменту свого укладення.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Як на правову підставу для задоволення заявлених позовних вимог, ОСОБА_2 посилався на норми ЗУ «Про захист прав споживачів» у редакції закону, що діяла на час його звернення до суду із зустрічним позовом.

Разом з тим, за загальним правилом (ст.5 ЦК України) акти цивільного законодавства не мають зворотньої дії у часі, а тому до спірних правовідносин (недійсність кредитного договору) підлягають застосуванню норми ЗУ «Про захист прав споживачів» у редакції, що діяла на момент укладення цього договору, тобто за станом на серпень 2007 року.

Частиною другою ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» у редакції, що діяла на час укладення оспорюваного договору, на кредитодавця покладається обов'язок перед укладенням договору про надання споживчого кредиту повідомити споживача у письмовій формі про:

1) особу та місцезнаходження кредитодавця;

2) кредитні умови, зокрема:

а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;

б) форми його забезпечення;

в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача;

г) тип відсоткової ставки;

ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;

д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту;

е) строк, на який кредит може бути одержаний;

є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;

ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;

и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;

і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

При цьому у абзаці другому цієї норми Закону передбачено, що у разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

За змістом положень ст.15 і ст.23 ЗУ «Про захист прав споживачів» порушення кредитодавцем вимоги закону про надання споживачем інформації не має наслідком визнання укладеного договору недійсним.

Відповідно до ч.5 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими:

1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом;

2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача;

3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки;

4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Матеріалами справи підтверджено, що на час укладання кредитного договору ОСОБА_2 під розпис надана повна необхідна інформація у відповідності до вимог закону, що діяв на той час (т.1 а.с.184 - 186, 241 - 245; т.2 а.с.14,36,39 зворот,40).

Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_2 тривалий час виконував взяті на себе зобов'язання, погоджувався з умовами укладеної угоди, і, як пояснив його представник, почав вважати укладений договір несправедливим лише після суттєвої зміни курсу національної валюти по відношенню до долара США.

Що стосується укладення кредитного договору у іноземній валюті та валютних ризиків, то колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 цього Кодексу).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами.

Отже, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.

За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно п.7.1. кредитного договору сторони обумовили, що кредит видається позичальнику в іноземній валюті і, відповідно, позичальник повертає отримані кошти також в іноземній валюті. За станом на час укладення оспорюваного договору закон не забороняв видачу споживчих кредитів в іноземній валюті. Коливання курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют є загальновідомим явищем і наслідки такого коливання, за умови дотримання принципу добросовісності і розумності (ст.3,ст.13 ЦК України), мали бути зрозумілі для ОСОБА_2 як для сторони кредитної угоди.

Отже, колегія суддів виходить з того, що розмір та умови надання і повернення грошових коштів в іноземній валюті визначені сторонами за взаємною домовленістю у кредитному договорі, що відповідає принципу свободи договору.

ОСОБА_2 суду не надано належних і допустимих доказів (ст.60 ЦПК України) на підтвердження існування обставин, передбачених ч.5 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» у редакції, що діяла на час укладення оспорюваного кредитного договору.

З огляду на наведене рішення суду першої інстанції у частині задоволених вимог по зустрічному позову ОСОБА_2 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову за недоведеністю.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у частині вимог Банку про стягнення заборгованості, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша сттатті 261 ЦК України).

Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Згідно п.2.2.10 кредитного договору при настанні випадків, передбачених п.2.3.3. цього Договору, позичальник зобов'язується достроково погасити заборгованість перед Банком у повному обсязі. Одним з таких випадків (п.п.2 п.2.3.3.) є порушення позичальником зобов'язань, передбачених умовами цього Договору.

Пунктом 7.1 кредитного договору передбачено, що у разі порушення термінів оплати, зокрема оплати заборгованості не в повному обсязі на 120 календарних днів позичальник зобов'язаний повернути (сплатити) суму кредиту (залишок заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені у повному обсязі в останній робочий день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.

Таким чином, сторони кредитної угоди врегулювали в договорі питання підстав, порядку та умов дострокового повернення коштів.

Як слідує з розрахунку заборгованості, наданого Банком (т.1 а.с.6 зворот; четверта колонка, рахуючи зліва направо), 28 січня 2011 року виникла прострочена заборгованість по тілу кредиту, яка існувала по 30 червня 2011 року включно, тобто ОСОБА_2 порушений термін оплати тіла кредиту протягом більше ніж 120 днів. Отже, відповідно до п.7.1. кредитного договору ОСОБА_2 був зобов'язаний достроково повернути кредит 30 травня 2011 року.

Усі наступні щомісячні платежі, передбачені договором, не мали правового значення, оскільки за вимогою пунктів п.2.2.10, п.2.3.3, п.7.1 договору після 30 травня 2011 року вони (послідуючі щомісячні платежі) не підлягали виконанню.

Такий правовий висновок Верховного Суду України наведений у постановах № 6-249цс15 від 02 грудня 2015 року, №6-1174цс16 від 02 листопада 2016 року.

У справі, що переглядається ОСОБА_2 заявлено про застосування строків давності по відношенню до вимог Банку (т.1 а.с.224-225). До суду Банк звернувся з позовом у квітні 2016 року, тобто з пропуском строку давності.

За таких обставин, позов Банку не підлягає задоволенню у зв'язку з пропуском строків давності.

Керуючись ст.303, ст.307 ч.1 п.2, ст.309 ч.1 п.4, ст.316, ст.319 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 28 вересня 2016 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Публічному акціонерному товариству Комерційний банк "ПриватБанк" відмовити у задоволенні позову до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв'язку з пропуском строку давності.

ОСОБА_2 відмовити у задоволенні позову до Публічного Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про визнання кредитного договору недійсним за недоведеністю.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О.А.Лобов

Судді: О.Ю. Кузнєцова

С.А.Гальонкін

З оригіналом згідно

Суддя О.А.Лобов