Вирок № 64080984, 16.01.2017, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/9612/16-к 1-кп/335/91/2017

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2017 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Рибалко Н.І., за участі секретаря Якимової О.С., прокурора Хруща П.В., захисника ОСОБА_1, обвинуваченого ОСОБА_2, потерпілого ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Запоріжжі кримінальне провадження за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, освіта середня спеціальна, студента Запорізького Національного Технічного Університету, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого;

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

01 серпня 2016 року, о 23 годині 17 хвилин, водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем «ВАЗ 21140», реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався по проїжджій частині пр. Соборного в м. Запоріжжі, з боку вул. Сталеварів в напрямку вул. Лєрмонтова, зі швидкістю не менше 99,4 км/год, що перевищує дозволену швидкість руху в населеному пункті. В цей же час, проїзну частину пр. Соборного, по нерегульованому пішохідному переходу, в районі перехрестя з пр. Маяковського, зліва направо по ходу руху автомобіля, перетинав неповнолітній пішохід ОСОБА_3, 1999 року народження. Під час руху, в районі перехрестя пр. Соборного з пр. Маяковського, водій ОСОБА_2, маючи об'єктивну можливість своєчасно виявити пішохода ОСОБА_3, та маючи при цьому технічну можливість уникнути наїзду на неї, відповідних заходів до зниження швидкості аж до зупинки транспортного засобу не вжив. Своїми діями водій ОСОБА_2, згідно з висновками судової інженерно- транспортної експертизи з дослідження обставин і механізму ДТП № 596/16 від 18.08.2016, порушив вимоги пп., 12.4, 12.9 6), 18.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, відповідно до яких: п. 12.4. «У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 60 км/год»; п. 12.9. «Водієві забороняється: б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4 - 12.7»; п. 18.1 «Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека». Порушення вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху знаходиться в причинному зв'язку з подією ДТП. Внаслідок порушення вказаних пунктів Правил дорожнього руху водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем «ВАЗ 21140», реєстраційний номер НОМЕР_1 скоїв наїзд на неповнолітнього пішохода ОСОБА_3, 1999 року народження. В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди неповнолітньому пішоходу ОСОБА_3 заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили її смерть. Так, згідно висновку судово-медичної експертизи № 2558 від 19.08.2016, причиною смерті ОСОБА_3 явилася сполучена тупа травма голови, тулуба і кінцівок, яка виразилася утворенням переломів кісток черепу і правої малої берцевої кістки, ушкодженнями внутрішніх органів у вигляді їх забоїв та розривів, що в сукупності ускладнилося розвитком шоку. Всі ушкодження у ОСОБА_3 утворилися від дії тупих предметів, в результаті ДТП 01.08.2016 при наїзді легковим автомобілем на пішохода.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 свою провину визнав повністю, розкаявся в скоєному і пояснив, що 01 серпня 2016 року, о 23 годині 17 хвилин, він керуючи автомобілем «ВАЗ 21140», реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався по проїжджій частині пр. Соборного в м. Запоріжжі, з боку вул. Сталеварів в напрямку до універмагу „Україна", зі швидкістю 90 км/год, на перехресті побачив людину, почав гальмувати, та збив людину, після чого викликав швидку допомогу.

Показання обвинуваченого відповідають фактичним обставинам справи і ним не оспорюються.

Потерпілий ОСОБА_3 суду пояснив, що очевидцем ДТП він не був, від отриманої душевної травми від загибелі своєї доньки пред"являти цивільний позов до обвинуваченого не бажає.

На підставі ч.3 ст.349 КПК України, за згодою всіх учасників процесу, судом визнано недоцільним дослідження доказів, стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким з учасників процесу не оспорюються. При цьому судом з'ясовано, що обвинувачений та інші учасники правильно розуміють зміст цих обставин, сумніву у добровільності та істинності їх позицій немає.

При цьому розгляд провадження провадився відносно обвинуваченого в межах пред'явленого йому обвинувачення.

Суд кваліфікує дії ОСОБА_2 за ч.2 ст. 286 КК України , за ознаками порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_2 у відповідності зі ст.65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України відноситься до тяжких злочинів, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, п.п.1,3 абзацу 2 ППВСУ від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судоми кримінального покарання», суди, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку мають дотримуватись вимог кримінального закону й зобов'язані врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином вмотивоване.

Відповідно до ч.2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_2 згідно ст.66 КК України, суд визнає, що обвинувачений визнав свою вину, щиро розкаявся у вчиненому.

Обставин, що обтяжують покарання, передбачених ст.67 КК України судом не встановлено.

Суд також враховує дані про особу обвинуваченого ОСОБА_2, який раніше не судимий, не одружений, є студентом Запорізького національного технічного університету, за місцем колишньої роботи,за місцем проживання та навчання характеризується позитивно, на бліку у лікаря-нарколога, лікаря-психіатра не перебуває.

Також, при призначенні покарання ОСОБА_2 за ч.2 ст.286 КК України, суд враховує конкретні обставини справи, зокрема, що внаслідок вчиненого ним злочину загинула молода людина - ОСОБА_3 у віці 17 років, отже наступив невідворотний наслідок для потерпілого ОСОБА_3 - батька загиблої та її матері.

При цьому, суд враховує також, що одним із проявів верховенства права, що закріплений у ст.8 КПК України, є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Ця позиція суду ґрунтується, в тому числі, на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004.

З урахуванням обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, особи винуватого, його ставлення до вчиненого ним діяння, зокрема, що обвинувачений визнав свою провину, усвідомив протиправну поведінку, виявляє жаль з приводу вчиненого злочину, загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд приходить до переконання про необхідність призначення ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі.

Суд також вважає за необхідне призначити ОСОБА_2 додаткове покарання, передбачене ч.2 ст.286 КК України, у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на три роки, враховуючи вищезазначені обставини а також те, що раніше ОСОБА_2 притягувався до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху України.

Відповідно до правового висновку Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, висловленого в ухвалі від 24.11.2015 року, підставами для судового розсуду (судової дискреції) при призначенні покарання виступають: кримінально-правові відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), при визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб'єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду тощо.

Призначаючи ОСОБА_2 зазначене вище покарання за ч.2 ст.286 КК України, суд виходить із того, що воно є достатнім для виправлення обвинуваченого, для запобігання вчиненню ним нових злочинів, таким, що відповідає його особі, справедливим, а також є достатнім для досягнення передбачених ч.2 ст.50 КК України цілей покарання, та відповідає принципу верховенства права.

Оцінюючи доводи в судових дебатах прокурора та захисника обвинуваченого про необхідність призначення ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі з його звільненням від відбування покарання з випробуванням з застосуванням ст.75 КК України, з посиланням на те, що потерпілий ОСОБА_3 не просив суворо покарати обвинуваченого є хибними, та не відповідаючи ми дійсності.

Відповідно до положень статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека є найвищими соціальними цінностями. Кримінальний кодекс України здійснює охоронну функцію щодо вказаних цінностей, зокрема, ч.2 ст.286 КК України встановлює кримінальну відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху особами, які керують транспортними засобами, якщо вони спричинили смерть потерпілого.

Відтак, виходячи з норми ст.12 КК України, вчинений ОСОБА_2 злочин, передбачений ч.2 ст.286 КК України, є суспільно небезпечним та тяжким; внаслідок вчиненого злочину загинула людина, що є невідворотним наслідком для потерпілих.

Щире каяття обвинуваченого, як пом'якшуючка покарання обвинуваченого обставина, позитивно характеризує його особу після вчинення злочину, але, на переконання суду, не змінюють того, що вчинений ним злочин є тяжким, суспільно небезпечним, винним діянням, яке призвело до невідворотного наслідку - позбавлення життя людини, яке є найвищою соціальною цінністю.

Тому, суд вважає неможливим виправлення обвинуваченого без відбування покарання і не знаходить підстав для застосування ст.75 КК України при призначенні обвинуваченому ОСОБА_2 покарання за ч.2 ст.286 КК України.

При цьому, суд вважає таке рішення справедливим та достатнім для досягнення мети покарання, таким, що відповідає принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Зазначене узгоджується із положеннями ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Процесуальні витрати на залучення експертів відповідно до ст.ст. 122,124 КПК України слід покласти на обвинуваченого, з якого стягнути на користь держави 2111 грн.

Відповідно до ч.4 ст.174 КПК України арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 03 серпня 2016 року слід скасувати.

Питання про долю речових доказів у даній кримінальній справі слід вирішити на підставі ст.100 КПК України, а саме: автомобіль ВАЗ-21140 з державним номером НОМЕР_1, належний по свідоцтву про реєстрацію НОМЕР_2 ОСОБА_4, який знаходиться на зберіганні на спеціальному майданчику для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів Дніпровського ВП ГУНП у Запорізькій області, слід повернути останньому, оскільки доказів про належність вказаного автомобіля на праві власності обвинуваченому ОСОБА_2 останнім суду не надано.

Керуючись ст.368, ч.1 ст.369, ст.ст.373-376 КПК України, суд

З А С У Д И В:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки.

Початок строку відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_2, рахувати з дня звернення цього вироку до виконання.

Запобіжний захід ОСОБА_2 до вступу вироку в законну силу не застосовувати.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави на відшкодування судових витрат за проведення експертизи залученими стороною обвинувачення експертами спеціалізованої державної установи - Запорізького Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України: (2111(дві тисячі сто одинадцять) грн. за проведення судової інженерно-транспортної експертизи (платіжні реквізити: р/р 31116115700009, одержувач - УК у Шевченківському районі /24060300, МФО 813015,код ЄДРПОУ 38025367, назва банку ГУДКСУ у Запорізькій області).

Речовий доказ: автомобіль ВАЗ-21140 з державним номером НОМЕР_1, належний по свідоцтву про реєстрацію НОМЕР_2 ОСОБА_4, який знаходиться на зберіганні на спеціальному майданчику для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів Дніпровського ВП ГУНП у Запорізькій області, - повернути власнику ОСОБА_4

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Запорізької області через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія вироку суду надсилається не пізніше наступного дня після його ухвалення.

Суддя Н.І. Рибалко