Постанова № 64050065, 10.01.2017, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.01.2017 року Справа № 912/1231/15-г

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Березкіна О.В.- доповідач

Судді: Чус О.В., Подобєд І.М.,

Секретар судового засідання Логвіненко І.Г.

За участю прокурора військової прокуратури Дніпропетровського гарнізона Рудяк А.М., посвідчення № 043101 від 06.05.16 р.

Представники сторін:

від Міністерства оборони України: Куртмоллаєв А.Е. , довіреність №220/514/д від 28.12.2016 р.;

від ДП МОУ "Укрвійськбуд": Івашін Є.В. , довіреність №01 від 03.01.2017 р.;

від ПАТ АБ "Укргазбанк": Цибук О.А. , довіреність №134 від 06.04.2015 р.;

Інші учасники процесу в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Приватного підприємства «Агрорембудсервіс» та Публічного акціонерного товариства АБ « Укргазбанк»

на рішення господарського суду Кіровоградської області від 1 березня 2016 року у справі № 912/1231/15-г

за позовом Військового прокурора Кіровоградського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

та Державного підприємства Міністерства оборони України « Укрвійськбуд»

до Приватного підприємства «Агрорембудсервіс»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічного акціонерного товариства АБ « Укргазбанк»

про визнання права власності та витребування майна

В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину постанови (ст.ст.85, 99, 105 ГПК України).

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 1 березня 2016 року (суддя Наливайко Є.М.) позов задоволено.

Суд визнав за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на 3/20 частин комплексу будівель і споруд по вул. Леваневського, 2В у м. Кіровограді, а саме: адмінбудівлю загальною площею 94,5 кв. м (літ. А кр.кр. 1), гаражі, загальною площею 255,4 кв.м. (літ. В, В1, В2), кузню (літ. Гг), естакаду (літ. ДХ), вбиральню (літ. З), мийку (літ. д), АЗС (літ. Л), будівлю підземного зберігання паливно-мастильних матеріалів (літ М), цех по виготовленню скла, загальною площею 37,7 кв.м (літ. П), столярний цех, загальною площею 96,6 кв.м (літ. П1п), навіси (літ Н, 01), гараж (літ. О), розчинно-бетонний вузол (літ СС1), вбиральню (літ. С2), оглядову яму (літ Б), водопровідну колонку (літ. Е), вапняну яму (літ. Р);

Суд витребував шляхом вилучення у Приватного підприємства "Агрорембудсервіс" та передав Державному підприємству Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" в особі Філії Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" "1080-Управління начальника робіт" 3/20 частин комплексу будівель і споруд по вул. Леваневського, 2В у м. Кіровограді, а саме: адмінбудівлю загальною площею 94,5 кв. м (літ. А кр.кр. 1), гаражі, загальною площею 255,4 кв.м. (літ. В, В1, В2), кузню (літ. Гг), естакаду (літ. ДХ), вбиральню (літ. З), мийку (літ. д), АЗС (літ. Л), будівлю підземного зберігання паливно-мастильних матеріалів (літ М), цех по виготовленню скла, загальною площею 37,7 кв.м (літ. П), столярний цех, загальною площею 96,6 кв.м (літ. П1п), навіси (літ Н, 01), гараж (літ. О), розчинно-бетонний вузол (літ СС1), вбиральню (літ. С2), оглядову яму (літ Б), водопровідну колонку (літ. Е), вапняну яму (літ. Р);

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Приватне підприємство «Агрорембудсервіс» та третя особа - Публічне акціонерного товариства АБ « Укргазбанк» звернулись з апеляційними скаргами, в яких просили рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування своєї скарги відповідач - Приватне підприємство «Агрорембудсервіс» посилається на те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, неповно з»ясував обставини справи, визнав доведеними обставини, які не були доведені в суді, зробив висновки, які не відповідають встановленим обставинам справи.

Зокрема, апелянт вважає, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про визначення статусу спірного майна, як військового, оскільки свідоцтво про право власності підтверджує належність спірного майна державі в особі Верховноїх Ради України, що передано на праві повного господарського відання ДП МО України « Укрвійськбуд», яке в свою чергу, не належить до складу Збройних Сил України.

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції безпідставно застосував до даних правовідносин Закон України « Про правовий режим майна у Збройних силах України», « Про Збройні Сили України», «Про оборону України», оскільки на думку скаржника, їх сфера діяльності розповсюджується на військове майно, яке має статус військового, в той час як спірне майно на момент його відчуження належало державі в особі Верховної Ради України та було передано на праві повного господарського відання підприємству, хоча й державному, за ознаками форми власності майна, яке за рахунок державного бюджету не утримується, а займається госпрозрахунковою діяльністю.

Апелянт посилається на те, що вирок Подільського районного суду міста Києва від 03.03.07 року по кримінальній справі № 1-175/07 не є обов'язковим для господарського суду, оскільки в ньому не встановлювались та не досліджувались обставини укладання правочинів щодо відчуження майна позивача.

Як вважає відповідач, суд не надав належної оцінки закінченню строків позовної давності, оскільки позивачу було відомо про існування рішення суду із 31.10.2007 року.

Суд не врахував, що спірне майно вибуло з володіння держави за згодою Міністерства оборони України, держава визнала біржову угоду, оскільки двічі здійснила державну реєстрацію права власності на спірне майно за відповідачем, тому відповідач є добросовісним набувачем спірного майна.

Апелянт вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що угода, укладена на біржі щодо спірного майна , підлягала нотаріальному посвідченню, оскільки на час її укладання Закону України « Про товарну біржу» не передбачав необхідність нотаріального посвідчення укладених на біржі угод. При цьому, посилання суду на постанову ВСУ від 16.02.2010 року є некоректним, оскільки в ній шла мова про інші обставини.

Апелянт посилається на те, що позовні вимоги не відповідають способам захисту, передбаченим статтею 16 ЦК України, не наведено судом першої інстанції, яка сама з підстав, визначених ст.. 392 ЦК України, стала підставою для визнання права власності за державою в особі Міністерства оброни України.

Крім того, судом не з'ясовано місце знаходження витребуваного майна, оскільки згідно даних БТІ відповідачу належало 3/20 частини будівель по вулиці Леваневського 1В у м. Кіровограді, а згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідач є власником майна по вулиці Леваневського 2В.

В обґрунтування своєї скарги - третя особа - Публічне акціонерне товариство АБ « Укргазбанк» посилається на те, що суд дійшов помилкового висновку про віднесення спірного майна до категорії військового майна, оскільки лише факт знаходження цього майна у повному господарському віданні ДП МОУ « Укрвійськбуд» не вказує на те, що це майно є військовим.

Апелянт вважає безпідставними висновки суду першої інстанції про те, що угода відчуження спірного майна є нікчемною, оскільки висновки щодо нікчемності біржевої угоди від 02.12.05 року, викладені у рішенні апеляційного суду Кіровоградської області від 17.10.12 року є лише суб'єктивними висновками суду у конкретній справі, а тому доводи прокурора щодо нікчемності біржевої угоди від 02.12.05 року підлягали доведенню у відповідності до вимог ст.. 33, 34 ГПК України.

Всі ці обставини, на думку апелянтів, є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у позові.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04 квітня 2016 року апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк», м.Київ в особі Кіровоградської обласної дирекції АБ « Укргазбанк» була прийнята до розгляду та призначена на 26 квітня 2016 рік.

Розпорядженням керівника апарату від 20 квітня 2016 року №377/16 у зв'язку з лікарняним судді Іванова О.Г., призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі № 912/1231/15-г, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Березкіна О.В. (доповідач), судді - Дармін М.О., Подобєд І.М.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20 квітня 2016 року зупинено перегляд апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк", м.Київ в особі Кіровоградської обласної дирекції АБ "Укргазбанк", м.Кіровоград на рішення господарського суду Кіровоградської області від 01 березня 2016 року у справі № 912/1231/15-г до розгляду Вищим господарським судом України касаційної скарги Приватного підприємства "Агрорембудсервіс" на ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.08.2016 року по справі №912/1231/15-г та повернення справи на адресу Дніпропетровського апеляційного господарського суду України. Справу направлено до Вищого господарського суду України.

Постановою Вищого господарського суду України від 13 липня 2016 року касаційну скаргу приватного підприємства "Агрорембудсервіс" залишено без задоволення, ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31 березня 2016 року у справі №912/1231/15-г залишено без змін. Справу надіслано до господарського суду Кіровоградської області для видачі наказу.

28 липня 2016року до Дніпропетровського апеляційного господарського суду надійшла справа № 912/1231/15-г.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04 серпня 2016 року поновлено розгляд апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк", м.Київ в особі Кіровоградської обласної дирекції АБ "Укргазбанк", м.Кіровоград на рішення господарського суду Кіровоградської області від 01 березня 2016 року у справі № 912/1231/15-г, призначено на 20 вересня 2016 року.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04 серпня 2016 року апеляційну скаргу Приватного підприємства "Агрорембудсервіс" на рішення господарського суду Кіровоградської області від 01 березня 2016 року у справі № 912/1231/15-г повернуто без розгляду, клопотання про звільнення від сплати судового збору відхилено.

26 серпня 2016 року Приватним підприємством "Агрорембудсервіс" подано касаційну скаргу на ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04 серпня 2016 року.

Зміна складу судової колегії відбулась на підставі розпорядження керівника апарату суду Нурулаєвої Г.Ю. від 29 серпня 2016року, справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Березкіна О.В. (доповідач), судді: Дармін М.О., Чус О.В.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30 серпня 2016 року зупинено перегляд апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк", м.Київ в особі Кіровоградської обласної дирекції АБ "Укргазбанк", м.Кіровоград на рішення господарського суду Кіровоградської області від 01 березня 2016 року у справі № 912/1231/15-г до розгляду Вищим господарським судом України касаційної скарги Приватного підприємства "Агрорембудсервіс" на ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04 серпня 2016 року по справі №912/1231/15-г та повернення справи на адресу Дніпропетровського апеляційного господарського суду України.

Постановою Вищого господарського суду України від 02 листопада 2016 року касаційну скаргу приватного підприємства "Агрорембудсервіс" задоволено, ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04 серпня 2016 року у справі №912/1231/15-г про повернення апеляційної скарги приватного підприємства "Агрорембудсервіс" скасовано. Справу направлено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду для розгляду.

08 листопада 2016року до Дніпропетровського апеляційного господарського суду надійшла справа № 912/1231/15-г.

Зміна складу судової колегії відбулась на підставі розпорядження в.о. керівника апарату суду Баранової А.В. від 11 листопада 2016 року, справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Березкіна О.В. (доповідач), судді: Дармін М.О., Подобєд І.М.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11 листопада 2016 року поновлено провадження по апеляційній скарзі публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк", м.Київ в особі Кіровоградської обласної дирекції АБ "Укргазбанк", м.Кіровоград на рішення господарського суду Кіровоградської області від 01 березня 2016 року у справі № 912/1231/15-г.

Зміна складу судової колегії відбулась на підставі розпорядження керівника апарату суду Нурулаєвої Г.Ю. від 06 грудня 2016року, справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Березкіна О.В. (доповідач), судді: Подобєд І.М., Чус О.В.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06 грудня 2016року розгляд апеляційних скарг Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк", м.Київ в особі Кіровоградської обласної дирекції АБ "Укргазбанк", м.Кіровоград та Приватного підприємства "Агрорембудсервіс" на рішення господарського суду Кіровоградської області від 01 березня 2016 року у справі № 912/1231/15-г відкладено на 20 грудня 2016 року.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 грудня 2016року розгляд апеляційних скарг Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк", м.Київ в особі Кіровоградської обласної дирекції АБ "Укргазбанк", м.Кіровоград та Приватного підприємства "Агрорембудсервіс" на рішення господарського суду Кіровоградської області від 01 березня 2016 року у справі № 912/1231/15-г відкладено на 10 січня 2017 рік.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, проте був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, що надає право суду розглянути справу без його участі.

10 січня на адресу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від приватного підприємства «Агрорембудсервіс» надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційних скарг та продовження строку вирішення скарг на 15 днів.

Колегія суддів відмовляє у задоволенні вказаного клопотання виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2 постанови).

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статею 77 Господарського кодексу України України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи, судом апеляційної інстанції відкладався розгляд справи за клопотанням приватного підприємства «Агрорембудсервіс» ( а.с.221-223; т.10; а.с1-2; т.11).

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача.

Представник третьої особи в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги просив рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представники позивачів в судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційних скарг, просили рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, Дніпропетровський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що між Державним підприємством Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" в особі Уповноваженого представника ОСОБА_8(керуючого санацією Коробкіна В.С., який діяв на підставі ухвали Господарського суду міста Києва№24/612-б від 28.10.2005), який діяв на підставі доручення №05 від 17.11.2005 (продавець) і тимчасовим членом біржі, Приватним підприємством "Агрорембудсервіс" в особі директора Цегульської І.В., яка діяла на підставі наказу №28 від 18.11.2005 (покупець) 02.12.2005 укладено біржову угоду №27-05/12 - договір купівлі-продажу нерухомості. За умовами вказаного договору продавець продав, а покупець купив будівлі та споруди, що складають 3/20 частини комплексу та знаходяться за адресою: м.Кіровоград, вул.Леваневського, 1В, а саме: адмінбудівля, загальною площею 94,5 кв.м. (літера А кр.кр.1 за планом земельної ділянки) за ціною 20572,80грн з ПДВ; гаражі загальною площею 255,4 кв.м (літера В,В1,В2 за планом земельної ділянки) за ціною 51444,00грн з ПДВ; кузня (літера Гг за планом земельної ділянки) за ціною 23040грн з ПДВ; естакада (літера ДХ за планом земельної ділянки) за ціною 2178,00грн з ПДВ; вбиральня (літера З за планом земельної ділянки) за ціною 4564,80грн з ПДВ; мийка (літера Д за планом земельної ділянки) за ціною 2722,80грн з ПДВ; АЗС (літера Л за планом земельної ділянки) за ціною 4264,80грн з ПДВ; будівля підземного зберігання паливно-мастильних матеріалів (літера М за планом земельної ділянки) за ціною 8511,60 грн з ПДВ; цех по виготовленню скла загальною площею 37,7 кв.м (літера П за планом земельної ділянки), столярний цех загальною площею 96,6 кв.м (літера П1п за планом земельної ділянки) за ціною 22419,60грн з ПДВ; навіси (літера Н,01 за планом земельної ділянки) за ціною 4320,00грн з ПДВ; гараж (літера О за планом земельної ділянки) за ціною 5575,20грн з ПДВ; розчинно-бетонний вузол (літера СС1 за планом земельної ділянки) за ціною 32200,80грн з ПДВ; вбиральня (літера С за планом земельної ділянки) за ціною 4279,20грн з ПДВ; оглядова яма з навісом (літера Б за планом земельної ділянки) за ціною 2322,00грн з ПДВ; водопровідна колонка (літера Е за планом земельної ділянки) за ціною 1,20грн з ПДВ; вапняна яма (літера Р за планом земельної ділянки) за ціною 1,20грн з ПДВ. Договір зареєстровано на філії "Київська торгова палата" ТБ "Українська інвестиційна" на підставі статті 15 Закону України "Про товарну біржу".

У подальшому до зазначеної біржової угоди сторонами внесено зміни і доповнення №1 від 07.12.2005 та №2 від 02.10.2006.

Згідно копії Довідки про належність нерухомого майна №483 від 21.12.2005, виданої ОКП "Кіровоградське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації", із комплексу будівель, розташованих за адресою: м.Кіровоград. вул.Леваневського, 1В на праві приватної спільної часткової власності ПП "Агрорембудсервіс" належить 3/20 частини на підставі договору купівлі-продажу від 02.12.2005 №27-05/12 /товарна біржа "Українська інвестиційна" філія "Київська торгова палата" (а.с.48 том 4). Дана інформація підтверджується копією Витягу №9370673 від 21.12.2005 про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.50 том 4).

Рішенням Ленінського районного суду м.Кіровограда від 04.12.2006 року у справі №2-3217/2006 задоволено позов приватного підприємства "Агрорембудсервіс" та виділено вказаному підприємству у натурі належне йому майно на праві власності - 3/20 частини комплексу будівель і споруд, що знаходяться за адресою: м.Кіровоград, вул.Леваневського, 1-в; припинено право спільної часткової власності на комплекс будівель і споруд, розташованих за адресою: м.Кіровоград, вул.Леваневського, 1-в, між приватним підприємством "Агрорембудсервіс, ОСОБА_11 і державним підприємством Міністерства оборони України "Укрвійськбуд"; визнано право власності за приватним підприємством "Агрорембудсервіс" на комплекс будівель і споруд, розташованих за адресою: м.Кіровоград, вул.Леваневського, 1-в.

Згідно Довідки ОКП "Кіровоградське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" про належність нерухомого майна №11822 від 25.12.2006, комплекс будівель, що розташований за адресою: м.Кіровоград. вул. Леваневського, 2В, належить на праві приватної власності ПП "Агромбудсервіс відповідно до рішення Ленінського районного суду м.Кіровограда від 04.12.2006 (а.с.40. том 4). Витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно №28397776 від 17.12.2010 підтверджує реєстрацію права власності на вказаний об'єкт за відповідачем (а.с. 51 том 4).

Згідно Інформаційної довідки №51567321 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта - ПП "Агрорембудсервіс" від 13.01.2016 відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно стосовно спірного об'єкта не змінилися (а.с.202-205 том 4), комплекс, розташований за адресою: м.Кіровоград, вул.Леваневського, 2В, зареєстрований за Приватним підприємством "Агрорембудсервіс" на тих же підставах.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 17.10.2012р. у справі №22ц/1190/2937/12 рішення Ленінського районного суду м.Кіровограда від 04.12.2006р. скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено у позові приватного підприємства "Агрорембудсервіс" до ОСОБА_11 та філії державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" "1080 Управління начальника робіт" про виділення в натурі частини майна.

Звертаючись до Приватного підприємства "Агрорембудсервіс" із позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" про визнання за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно, а саме: на 3/20 частин комплексу будівель і споруд по вул. Леваневського, 2-В у м. Кіровограді, а саме: адмінбудівлю загальною площею 94,5 кв. м (літ.А кр.кр. 1), гаражі, загальною площею 255,4 кв.м (літ. В, В1, В2), кузню (літ. Гг), естакаду (літ. ДХ), вбиральню (літ. З), мийку (літ. д), АЗС (літ. Л), будівлю підземного зберігання паливно-мастильних матеріалів (літ М), цех по виготовленню скла, загальною площею 37,7 кв.м (літ. П), столярний цех, загальною площею 96,6 кв.м (літ. П1п), навіси (літ Н, 01), гараж (літ. О), розчинно-бетонний вузол (літ СС1), вбиральню (літ. С2), оглядову яму (літ Б), водопровідну колонку (літ. Е), вапняну яму (літ. Р) та витребування означеного майна шляхом вилучення від ПП "Агрорембудсервіс" та передання його ДП "Укрвійськбуд" в особі Філії ДП "Укрвійськбуд" "1080-Управління начальника робіт", позивач посилався на те, що відповідач безпідставно володіє спірним нерухомим майном, оскільки це майно вибуло з державної власності під час фіктивного банкрутства ДП "Укрвійськбуд" на підставі нікчемної біржової угоди №27-05/12 - договору купівлі-продажу від 02.12.2005 року, що встановлено рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 17.10.2012 №22ц/1190/2937/12.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно є державним та таким, що має статус військового майна, а відтак, органом, уповноваженим здійснювати управління таким майном, є Міністерство оборони України.

Суд зазначив, що оскільки означене майно було незаконно відчужене на підставі правочину, який є нікчемним, то між сторонами нікчемної угоди не виникло зобов'язальних правовідносин і, відповідно, майно не втратило статусу державного (військового) майна. Наявність на час розгляду даної справи факту проведення реєстрації права власності на спірне майно на підставі рішення Ленінського районного суду м.Кіровограда від 04.12.2006, яке скасоване постановою Апеляційного суду Кіровоградської області 17.10.2012 у справі №22ц/1190/2937/12, свідчить, що відповідач не визнає, заперечує та оспорює право власності держави в особі органу уповноваженого управляти майном - Міністерства оборони України, на спірне майно, тому позивачем правильно заявлені позовні вимоги, які підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Згідно із частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 216 Цивільного кодексу України передбачено загальні наслідки недійсності правочину - недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі статтею 236 Цивільного кодексу України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

Виходячи зі змісту частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину.

Разом із тим частиною 3 статті 216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності угоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Цивільним кодексом України передбачено засади захисту права власності. Зокрема, статтею 387 ЦК України власнику надано право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 Цивільного кодексу України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.

Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів).

Водночас законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою ("титулом").

Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 17.10.2012 року у справі №22ц/1190/2937/12 встановлено, що договір щодо спірного нерухомого майна, укладений 2 грудня 2005 року між ДП Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" і ПП "Агрорембудсервіс" не був нотаріально посвідчений, тому є нікчемним. Такий правочин не породжує будь-яких прав та обов'язків, є недійсним з моменту його вчинення і без рішення суду не має юридичної сили.

За таких обставин колегія суддів Апеляційного суду Кіровоградської області дійшла висновку про те, що висновок суду щодо наявності у позивача права власності на спірне майно є помилковим, оскільки угода про відчуження цього майна позивачеві є нікчемною.

Такий висновок Апеляційного суду Кіровоградської області відповідає викладеній у постанові Верховного Суду України від 16.02.2010 у справі №10/14 правовій позиції про те, що договори щодо придбання на біржових торгах об'єктів нерухомого майна вимагають оформлення у письмовій формі та підлягають нотаріальному посвідченню.

При цьому, доводи апелянта - Приватного підприємства «Агрорембудсервіс» про некоректне застосування судом першої інстанції означеної постави ВСУ з тих підстав, що в ній йдеться про інші обставини, є неспроможними з огляду на наступне.

Як зазначено в означеній постанові ВСУ від 16.02.2010 року у справі № 10/14 відповідно до частини 4 статті 656 ЦК до договору купівлі - продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі - продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі - продажу або не випливає з їхньої суті.

Згідно зі статтею 657 ЦК договір купівлі - продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина 1 статті 210 ЦК).

Колегія суддів Верховного суду України вважає помилковим посилання судів касаційної та першої інстанцій в обґрунтування своїх рішень на норми Закону України № 1956-XII, який є спеціальним нормативним актом щодо визначення правових умов створення і діяльності товарних бірж на території України та загальним стосовно укладення договорів. З останнього питання спеціальними є норми Цивільного кодексу України.

Таким чином, договори щодо придбання на біржових торгах об'єктів нерухомого майна вимагають оформлення в письмовій формі та підлягають нотаріальному посвідченню.

З огляду на вищезазначене, незважаючи на різні обставини справи, висновок, зроблений Верховним Судом України щодо застосування загальних та спеціальних правових норм щодо нотаріального посвідчення біржевих угод, підлягає застосуванню в аналогічних справах.

Колегія суддів вважає безпідставними також доводи апелянтів про те, що висновки Апеляційного суду Кіровоградської області про нікчемність біржевої угоди є суб»єктивними висновками, а тому не можуть мати преюдиціальне значення по даній справі, і підлягають самостійному доказуванню позивачем у межах даної справи.

Так, в рішенні Апеляційного суду Кіровоградської області від 17.10.2012 року у справі №22ц/1190/2937/12 встановлено, що договір щодо спірного нерухомого майна, укладений 2 грудня 2005 року між ДП Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" і ПП "Агрорембудсервіс" не був нотаріально посвідчений, тому є нікчемним і не породжує будь-яких прав та обов'язків для сторін, є недійсним з моменту його вчинення і без рішення суду не має юридичної сили.

У відповідності до приписів частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Оскільки у цивільній справі №22ц/1190/2937/12 брало участь Приватне підприємство "Агрорембудсервіс"- особа щодо якої встановлено обставину про нікчемність біржової угоди №27-05/12 - договору купівлі-продажу нерухомості, укладеної 02.12.2005 року ДП "Укрвійськбуд" в особі уповноваженого представника ОСОБА_8 та ПП "Агрорембудсервіс", колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідно до змісту частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, зазначена обставина не потребує доказування при вирішенні даної справи.

29.01.1998 Міністром оборони України видано наказ № 27 "Про створення та реєстрацію державних підприємств Міністерства оборони України", згідно якого на базі розформованих військових частин та організацій будівельно-квартирного комплексу органзовано створення відособлених структурних підрозділів державних підприємств Міністерства оборони України, зокрема "Укрвійськбуд" (пункт 1), а також доручено начальнику розквартирування військ і капітального будівництва Збройних сил - начальнику Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України у 10-денний термін після призначення встановленим порядком керівників державних підприємств Міністерства оборони України організувати роботу по прийому-передачі фондів, зазначених у пункті 1 (пункт 4).

Відповідно до вказаного наказу та згідно Плану організаційних заходів у квартирно-будівельному комплексі Збройних Сил України у 1998 році, який є додатком №1 до наказу №27 від 29.01.1998, створено Державне підприємство "Укрвійскбуд", розформовано 1080 управління начальника робіт Головного управління військового будівництва (м.Кіровоград), умовне найменування військова частина А1689 (ідентифікаційний код 08539313 анульований), фонди і майно передано Державному підприємству Міністерства оборони "Укрвійськбуд", яке визнано правонаступником розформованої військової частини.

Згаданим наказом затверджено статути державних підприємств Міністерства оборони України та зобов'язано керівників, зокрема, керівника Державного підприємства "Укрвійськбуд", встановленим порядком подати до органу державної реєстрації статут підприємства, організувати розробку та затвердити положення про відособлені структурні підрозділи, наділити структурні підрозділи основними фондами згідно з їх завантаженістю (пункти 2, 3 наказу).

На виконання зазначеного наказу Міністра оборони України, наказу начальника ГУРВ і КВ МОУ від 16.11.1998 №111, наказу командира військової частини А0200 від 25.08.1998 №123 складено ліквідаційний акт по ліквідації військової частини А 1689, який затверджено командиром ВЧ А 0200 10.06.1999 (а.с. 16-18 том 8).

Як вбачається із змісту даного акта Державному підприємству Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" передані основні засоби згідно актів прийому - передачі, затверджених замісником начальника ГУРВ і КВ (реєстр актів прийому-передачі основних засобів додано до акта (а.с. 28-31 том 8) на загальну суму 1640998,53 грн, серед яких 26 об'єктів групи 1 - будівлі і споруди загальною вартістю 693600,05 грн. Акти прийняття -передачі основних засобів на зазначені 26 об'єктів (а.с.114-139 том 8) відповідають даним, вказаним у реєстрі, що є додатком до ліквідаційного акта.

Згідно висновку комісії за даними актів прийняття - передачі основних засобів будівлі та споруди підлягали включенню до списку на наділення основними фондами ДП МОУ "Укрвійськбуд".

З Статуту ДП "Укрвійськбуд" (а.с.105-110 том 2) вбачається, що дане підприємство засноване на майні Збройних Сил України, яке є загальнодержавною власністю; засновником підприємства є Міністерство оборони України - орган управління майном.

Відповідно до розділу 4 цього Статуту майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства; майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання; здійснюючи право повного господарського відання підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту; відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплене за підприємством, здійснюється за погодженням з Органом управління майном у порядку встановленому законодавством (пункти 4.1., 4.2., 4.4. Статуту).

Статтею 10 Закону України "Про підприємства в Україні" (у редакції, чинній на момент затвердження ліквідаційного акта) передбачено, що майно підприємства відповідно до законів України, статуту підприємства та укладених угод належить йому або на праві власності або на праві повного господарського відання (частина 2); майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання; здійснюючи право повного господарського відання, державне підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства (частини 3).

Зазначені докази (наказ Міністра оборони України №27 від 29.01.1998, ліквідаційний акт, акти прийняття -передачі основних засобів) свідчать, що майно від військової частини А1689 передано Державному підприємству Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" на праві повного господарського відання, що узгоджується з приписами Статуту ДП "Укрвійськбуд", частин 2, 3 статті 10 Закону України "Про підприємства в Україні" та спростовує твердження прокурора та позивачів щодо передачі цього майно ДП "Укрвійськбуд" лише в експлуатацію.

Як вбачається з матеріалів справи, свідоцтво про право власності від 21.01.2003 за №30 на цілий комплекс будівель, який розташований в м.Кіровограді по вул. Леваневського, 1В, видано на підставі рішення Кіровоградського міськвиконкому від 14.01.2003 №64.(а.с.24 том 1). У Свідоцтві зазначено, що вказаний цілий комплекс будівель належить державі в особі Верховної Ради України на праві повного господарського відання Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд", форма власності - загальнодержавна. За змістом рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 14.03.2003 №64 підставою його прийняття було клопотання ДП "Укрвійськбуд" про оформлення права власності за державою на цілий комплекс будівель по вул.Леваневського, 1В, а також наказ Міністра оборони України №27 від 29.01.1998, Статут ДП "Укрвійськбуд", акти комісії про прийняття закінчених будівництвом об'єктів від 30.12.91 №91-122/8, від 30.12.92 №91-122/10, від 29.12.93 №91-122/35, від 29.12.93 №91-122/24, від 29.12.93 №91-122/22, від 29.12.93 №91-122/30, від 30.03.93 №91-122/18, від 30.12.92 №91-122/19, від 30.03.93 №91-122/16, від 30.03.93 №91-122/20-2, від 30.03.93 №91-122/20-1, від 29.12.93 №91-122/15, від 29.12.93 №91-122/21, висновок ОКП "Кіровоградське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" від 01.10.02 №4-4413, висновок управління містобудування, архітектури, екології та земельних відносин (а.с.136 том 1).

Зазначення у Свідоцтві про власності відомостей про орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення від імені та в інтересах держави Україна права власності на спірне майно - Верховну Раду України, відповідає діючим на час видачі цього свідоцтва положенням Закону України "Про власність".

Так, зокрема, статтею 3 Закону України "Про власність" (у редакції чинній на час прийняття рішення та видачі свідоцтва) суб'єктами права власності в Україні визнавалися: народ України, громадяни, юридичні особи та держава.

До державної власності в Україні згідно статті 31 згаданого Закону належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Суб'єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради України (частина 1 статті 32 Закону України "Про власність"). Відповідно до положень статті 34 цього Закону майно Збройних сил України належить до об'єктів права загальнодержавної (республіканської) власності.

Статтею 1 Закону України від 21.09.1999 №1075-XIV "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (у редакції чинній на момент оформлення свідоцтва про право власності) визначено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, які у даному законі охоплюються загальним поняттям - військові частини. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо. Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном (стаття 2 Закону).

Таким чином, виходячи із положень вищезазначених правових актів, господарський суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що ДП "Укрвійськбуд" засноване на майні Збройних Сил України, яке є загальнодержавною власністю, засновником підприємства є Міністерство оборони України - орган управління майном (наказ Міністра оборони України №27 від 29.01.1998, ліквідаційний акт, акти прийняття -передачі основних засобів, Статут ДП "Укрвійськбуд"), тому спірне майно на момент оформлення свідоцтва про право власності мало статус військового майна.

Визначення у Свідоцтві про право власності органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення від імені та в інтересах держави права власності на цілий комплекс будівель, який розташований в м.Кіровограді по вул. Леваневського, 1В, - Верховну Раду України, а не Міністерство оборони України, викликано вимогами діючих на час його (свідоцтва) оформлення положень Закону України "Про власність".

На час звернення прокурора із позовом у даній справі норма статті 326 Цивільного кодексу України передбачала, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Суб'єкти управління об'єктами державної власності визначені у статті 4 Закону України від 21.09.2006 №185 -V "Про управління об'єктами державної власності". До них Закон (у редакції чинній на дату подання позову) відносить:

Кабінет Міністрів України;

центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об'єктами державної власності;

центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політики у сфері економічного розвитку;

міністерства та інші органи виконавчої влади (далі уповноважені органи управління);

Фонд державного майна України;

органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України;

органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами;

державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури);

Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Отже, дослідженням питання щодо органу державної влади, який на час звернення прокурора з позовом у даній справі, здійснює від імені та в інтересах держави право власності на спірне майно, господарський суд обгрунтовано встановив, що прокурором правильно визначено у позові позивачем - Міністерство оборони України, як орган, уповноважений державою здійснювати функції щодо управління державним майном, яке є спірним у даній справі.

З огляду на вищезазначене, доводи апелянта - Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк", м.Київ в особі Кіровоградської обласної дирекції АБ "Укргазбанк", м.Кіровоград та Приватного підприємства "Агрорембудсервіс" про те, що спірне майна не відноситься до категорії військового майна, є безпідставними.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо належного способу захисту порушеного права, та відповідно вважає безпідставними доводи апеляційної скарги Приватного підприємства "Агрорембудсервіс" з цього приводу.

Так, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Відповідно до положень статті 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з дня винесення ухвали про санацію припиняються повноваження керівника боржника, управляння боржником переходить до керуючого санацією; припиняються повноваження органів управляння боржника - юридичної особи; керуючий санацією має право самостійно розпоряджатися майном боржника з урахуванням обмежень, передбачених цим Законом; власник майна боржника (орган управління майном боржника) не може обмежувати повноваження керуючого санацією щодо розпорядження майном боржника.

Як встановлено судом першої інстанції, вироком Подільського районного суду м.Києва від 03.03.2007р. у кримінальній справі №1-175/07 по обвинуваченню ОСОБА_8 (заступника генерального директора по фінансово-економічній роботі ДП МОУ "Укрвійськбуд") у діях за статтею 218 Кримінального кодексу України, як завідомо неправдиву інформацію про фінансову неспроможність виконання вимог кредиторів і зобов'язань перед бюджетом на стадії санації боржника, встановлено, що ОСОБА_8 достовірно знаючи про фінансово-економічний стан ввіреного підприємства та наявність на рахунках грошових коштів, а також надходження у цей час значних інвестицій на підприємство для проведення будівництва, тобто усвідомлюючи платоспроможність підприємства, маючи на меті незаконне отримання сприятливих умов фінансово-господарської діяльності підприємства (мораторій на задоволення вимог кредиторів, відмова від виконання невигідних правочинів, проведення санації підприємства, усунення від контролю за фінансово-економічною діяльністю підприємства органів власника підприємства - Міністерства оборони України тощо) будь-яких заходів по сплаті податків податкової заборгованості не вжив. Діючи із вказаним умислом ОСОБА_8 спільно з Гарячевим, 9 січня 2001 року за №128 подали заяву про участь у санації ДП МОУ "Укрвійськбуд", тобто фактично зробили завідомо неправдиву офіційну заяву про фінансову неспроможність ДП МОУ "Укрвійськбуд" виконати вимоги з боку кредиторів і зобов'язання перед бюджетом, що не відповідало дійсності.

У подальшому 16 березня 2001 року на загальних зборах кредиторів ДП МОУ "Укрвійськбуд", на яких розглядались питання про проведення процедури санації підприємства та призначення керуючим санації керівника підприємства ОСОБА_14, ОСОБА_8 переконав кредиторів та арбітражного керуючого у необхідності проведення санації підприємства - боржника, оскільки довів неплатоспроможність підприємства виконувати перед ними зобов'язання. За результатами розгляду на зборах заяви про санацію ДПМОУ "Укрвійськбуд" було прийнято позитивне рішення про її проведення керівником підприємства. Результати зборів оформлені протоколом, який підписаний ОСОБА_8 особисто, як і іншими учасниками зборів.

При підписанні листа №128 від 09.01.2001 та виступаючи на зборах кредиторів ДП МОУ "Укрвійськбуд" 16.03.2001 ОСОБА_8 усвідомлював, що робить завідомо неправдиву офіційну заяву про неможливість виконання підприємством зобов'язань перед кредиторами та бюджетом, оскільки ДП МОУ "Укрвійсьбуд" мало можливість розплатитись перед кредиторами та сплачувати необхідні податки і платежі до бюджету, тобто було платоспроможним.

Зазначені дії були вчинені з метою отримати вигоди від подальшого руху справи про банкрутство ДП МОУ "Укрвійськбуд" і проведення процедури санації, які передбачені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Ці вигоди полягали у тому, що вводився мораторій на задоволення вимог кредиторів, на борги не нараховувалися штрафні санкції, можливо було реалізовувати частину майна, а кошти отримані від його реалізації направляти на розвиток підприємства, а також те, що керівником санації призначався керівник підприємства, а відповідно посадові особи Міністерства оборони України усувались від керівництва підприємством, вчинення будь-яких дій щодо розпорядження належним Міністерству оборони майном, зміни керівника підприємства. Завдяки вказаним заявам про неплатоспроможність підприємства справа про банкрутство ДП МОУ "Укрвійськбуд" не була закрита, продовжувався мораторій на задоволення вимог кредиторів і відповідно не нараховувалися штрафні санкції, зокрема по сплаті податків і обов'язкових платежів до бюджету.

Кваліфікацію дій ОСОБА_8 за статтею 218 "Фіктивне банкрутство" Кримінального кодексу України суд визнав правильною, а вину підсудного ОСОБА_8 у пред'явленому звинуваченні доведеною повністю.

У відповідності до приписів частини 4 статті 35 Господарського процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Враховуючи обмеження кола повноважень власника майна боржника (органа управління майном боржника) у процедурі санації у провадженні справи про банкрутство, встановлення фактів фіктивності банкрутства ДП "Укрвійськбуд" та нікчемності біржової угоди №27-05/12 - договору купівлі-продажу нерухомості, укладеної 02.12.2005 та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 17.10.2012 у справі №22ц/1190/2937/12, яким скасовано рішення Ленінського районного суду м.Кіровограда від 04.12.2006 про виділення в натурі спірного майна та визнання за відповідачем права власності на дане майно, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених статтею 388 Цивільного кодексу України, які дають право витребовувати майно у добросовісного набувача і відсутність у відповідача законних підстав володіння спірним майном та необхідність його повернення власнику.

У відповідності до статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

За приписами статті 10 Закону України "Про оборону України" Міністерство оборони України здійснює управління переданим Міністерству оборони України військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Оскільки спірне майно є державним та таким, що має статус військового майна, а відтак, органом, уповноваженим здійснювати управління таким майном, є Міністерство оборони України, а тому саме воно має право витребувати вказане майно від відповідача.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом наведеної норми права позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 Цивільного кодексу України.

Зокрема, за правилами статті 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є вже власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності. При цьому, позов про визнання права власності на майно є належним способом захисту, якщо позивач вимагає залишення у нього майна, відчуженого третьою особою за договором, учасником якого він не був, і це майно ще не вибуло з його володіння.

Отже, з огляду на положення статті 392 Цивільного кодексу України суд відмовляє у задоволенні позову прокурора, поданого в інтересах держави, про визнання права власності на майно, якщо встановить, що держава не є власником спірного майна (майно втратило статус державної власності) або, якщо це право не оспорюється та визнається відповідачем у справі.

Поряд з цим, застосування позову про визнання права власності можливе лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобов'язальних відносинах.

Права, у тому числі право власності осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права.

Оскільки біржова угода №27-05/12 - договір купівлі-продажу нерухомості, укладена 02.12.2005 у процедурі санації в процесі провадження справи про банкрутство № 24/612-б-43/234 між ДП "Укрвійськбуд" та ПП "Агрорембудсервіс" є нікчемною, тобто такою, що з моменту її укладення не породжує тих юридичних наслідків, то між сторонами нікчемної угоди не виникло зобов'язальних правовідносин і, відповідно, майно не втратило статусу державного (військового) майна.

Разом з цим, наявність на час розгляду даної справи факту проведення реєстрації права власності на спірне майно на підставі рішення Ленінського районного суду м.Кіровограда від 04.12.2006, яке скасоване постановою Апеляційного суду Кіровоградської області 17.10.2012 у справі №22ц/1190/2937/12, свідчить, що відповідач не визнає, заперечує та оспорює право власності держави в особі органу уповноваженого управляти майном - Міністерства оборони України, на спірне майно.

Таким чином, господарський суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що прокурором правомірно обрано спосіб захисту порушеного права власності держави на спірне майно шляхом визнання права власності на це майно на підставі статті 392 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів вважає неспроможними доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки закінченню строків позовної давності по справі, оскільки позивачам було відомо про існування рішення суду ще з 31.10.2007 року.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як встановлено судом першої інстанції, підставою звернення прокурора до господарського суду з даним позовом є рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 17.10.2012 у справі №22ц/1190/2937/12, яким скасовано рішення Ленінського районного суду м.Кіровограда від 04.12.2006 про виділення в натурі спірного майна та визнання за відповідачем права власності на майно, що є предметом спору у даній справі. Тобто до моменту прийняття та набрання законної сили рішенням апеляційного суду Кіровоградської області, рішення Ленінського районного суду м.Кіровограда про визнання за відповідачем права власності на спірне майно було таким, що набрало законної сили.

Таким чином, прокурор та позивачі у справі №912/1231/15-г набули право звернення до суду з позовом про захист порушеного права на спірне майна лише після 17.10.2012 року і відповідно вони не є такими, що пропустили строк позовної давності.

Доводи апелянта - Приватного підприємства "Агрорембудсервіс" про наявність розбіжностей у зазначенні адреси розташування спірного майна, колегія суддів вважає такими, що не відповідають встановленим обставинам справи.

Дійсно, згідно копії Довідки про належність нерухомого майна №483 від 21.12.2005, виданої ОКП "Кіровоградське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації", із комплексу будівель, розташованих за адресою: м.Кіровоград. вул.Леваневського, 1В на праві приватної спільної часткової власності ПП "Агрорембудсервіс" належить 3/20 частини на підставі договору купівлі-продажу від 02.12.2005 №27-05/12 /товарна біржа "Українська інвестиційна" філія "Київська торгова палата" (а.с.48 том 4). Дана інформація підтверджується копією Витягу №9370673 від 21.12.2005 про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.50 том 4).

Згідно Інформаційної довідки №51567321 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта - ПП "Агрорембудсервіс", комплекс, розташований за адресою: м.Кіровоград, вул.Леваневського, 2В, зареєстрований за Приватним підприємством "Агрорембудсервіс" на тих же підставах.

Проте, за інформацією управління містобудування, архітектури, екології та земельних відносин (лист від 08.11.2006 №4923) адреса місцезнаходження вказаного нерухомого майна було змінено: м.Кіровоград, вул.Леваневського, 2В.

Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними і висновків суду першої інстанції вони не спростовують.

Таким чином, розглядаючи справу, господарський суд першої інстанції всебічно, повно і об'єктивно з'ясував всі обставини справи, дав їм належну правову оцінку, у тому числі і доводам позивача, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст.103 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103Б105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Приватного підприємства «Агрорембудсервіс» та Публічного акціонерного товариства АБ « Укргазбанк» - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 1 березня 2016 року у справі № 912/1231/15-г- залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її оголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дати її прийняття.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 13 січня 2017 року

Головуючий суддя: О.В. Березкіна

Суддя: І.М.Подобєд

Суддя: О.В.Чус