Постанова № 64013076, 06.01.2017, Вінницький міський суд Вінницької області

Cправа № 127/17867/16-а

Провадження № 2-а/127/26/17

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

Іменем України

06 січня 2017 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Прокопчук А.В.,

при секретарі Поливаній Ю.В.,

за участю позивача ОСОБА_1,

його представника ОСОБА_2,

представників відповідача Калачик М.М., Федчишена В.А.,

розглянувши в судовому засіданні в залі суду м. Вінниці адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, до Вінницької міської ради про визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Уповноважений Верховної Ради України з прав людин, до Вінницької міської ради про визнання протиправними дій відповідачів та зобов'язання вчинити дії.

Викладені в позовній заяві вимоги мотивовано тим, що 27 травня 2016 року відбулось засідання 8-ї сесії Вінницької міської ради 7 скликання на якій, зокрема, прийнято рішення «Про внесення змін та доповнень до Програми економічного і соціального розвитку м. Вінниці на 2016 рік», затвердженої рішенням міської ради від 12.05.2016р. № 1093. Даним рішення було внесено зміни в додаток № 3 «Програми капітального будівництва на 2016 рік» до Програми економічного і соціального розвитку м. Вінниці на 2016 рік, затвердженої рішенням міської ради від 25.12.2015 № 9. Цим рішенням Департаменту комунального господарювання та благоустрою було додатково виділено грошові кошти за рахунок міського бюджету в сумі 3 400 000,00 грн., з яких 2 200 000,00 грн. - на будівництво огорожі навколо ЦПКіВ ім. Горького.

Дані витрати, на думку позивача, є невиправданими і можуть мати корупційну складову, тому існує потреба в аналізі розрахунків виділених сум та наданні доказів необхідності виділення коштів на зазначені цілі. Проект вищевказаного рішення було оприлюднено 17.05.2016 року, тобто лише за 8 робочих днів до дня проведення чергової сесії Вінницької міської ради, що суперечить вимогам закону. Таким чином, відповідачем було грубо порушено право позивача на своєчасне отримання публічної інформації - відомостей про проекти рішень, які готуються до розгляду на сесії міської ради. В зв'язку з цим позивач та йорго колеги не змогли організувати та провести інформаційну компанію по роз'ясненню обґрунтованості витрачання зазначених публічних коштів і повідомити мешканців м. Вінниця про те, на шо спрямовуються сплачені ними податки.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом та просить визнати протиправними та такими, що порушують право на доступ до публічної інформації дії Вінницької міської ради по несвоєчасному оприлюдненню проектів рішень Вінницької міської ради, підготовлених до їх розгляду та прийняття і зобов'язати цього відповідача оприлюднювати проекти зазначених рішень не пізніше як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

До початку розгляду справи по суті представником позивача було подано клопотання про збільшення позовних вимог, відповідно до якого ОСОБА_1 просить:

-визнати протиправними та такими, що порушують право на доступ до публічної інформації дії Вінницької міської ради по несвоєчасному оприлюдненню проектів рішень Вінницької міської ради, підготовлених до їх розгляду та прийняття і зобов'язання цього відповідача оприлюднювати проекти зазначених рішень не пізніше як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття;

- скасувати рішення міської ради від 12.05.2016р. № 1093 Про внесення змін та доповнень до Програми економічного і соціального розвитку м. Вінниці на 2016 рік, затвердженої рішенням міської ради від 25.12.2015 № 9 в частині внесення змін в додаток № 3 «Програми капітального будівництва на 2016 рік (на замовлення міської ради)» до Програми економічного і соціального розвитку м. Вінниці на 2016 рік, затвердженої рішенням міської ради від 25.12.2015 № 9 щодо виділення з Вінницького міського бюджету 2,2 мільйона гривень для огорожі навколо ЦПКіВ ім. Горького.

В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_2 позов разом з заявою про збільшення позовних вимог підтримали у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Просили позовні вимоги задовольнити.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в судове засідання не з?явився, надіславши на адресу суду клопотання про розгляд даної справи без його участі.

Представники відповідача Вінницької міської ради - Калачик М.М. та Федчишен В.А. позов не визнали, надали письмові заперечення та пояснили, що рішення №1093 від 12.05.2016, носить характер індивідуальної дії, обставини, викладені в ньому, не породжують та не змінюють права та обов'язки позивача, та відповідно ніяким чином не порушують прав позивача, відтак відсутні підстави для його скасування. Також зазначили, що рішення «Про внесення змін та доповнень до Програми економічного і соціального розвитку м. Вінниці на 2016 рік» не має ознак нормативно-правого акту, та не відноситься до рішень, які підлягають обговоренню, тому вимоги ч. 3 ст. 15 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» щодо оприлюднення проекту рішення за 20 робочих днів, в даному випадку, не розповсюджуються. Просили відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Вислухавши пояснення позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, представників відповідача Калачик М.М., Федчишена В.А., дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради № 1093 від 12.05.2016 року «Про проект рішення міської ради «Про внесення змін та доповнень до Програми економічного і соціального розвитку м. Вінниці на 2016 рік, затвердженої рішенням міської ради від 25.12.2015 № 9», було схвалено проект рішення міської ради «Про внесення змін та доповнень до Програми економічного і соціального розвитку м. Вінниці на 2016 рік, затвердженої рішенням міської ради від 25.12.2015 № 9», згідно з додатком (а.с. 5).

Так, з Додатку до Проекту рішення міської ради, суд вбачає, що було внесено зміни в додаток № 3 «Програма капітального будівництва на 2016 рік (на замовлення міської ради)» до Програми економічного і соціального розвитку м. Вінниці на 2016 рік, затвердженої рішенням міської ради від 25.12.2015 №9. Цим рішенням Департаменту комунального господарювання та благоустрою було додатково виділено грошові кошти за рахунок міського бюджету в сумі 3 400 000,00 грн., з яких 2 200 000,00 грн. - на будівництво огорожі навколо ЦПКіВ ім. Горького (а.с. 6-8).

З листа виконавчого комітету Вінницької міської ради від 14.06.2016 року встановлено, що проект рішення Вінницької міської ради від 27.05.2016 року № 265, був схвалений рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 12.05.2016р. № 1093 та оприлюднено 17.05.2016 року (а.с. 9).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.

Також відповідно до ст. 55 Основного Закону України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Контитуції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Таким чином, утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.

Аналіз вищезгаданих норм права дає підстави вважати, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи та інтереси позивача.

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 01.12.2015 року у справі № 800/134/15.

Суд звертає увагу на те, що оскаржуване позивачем рішення Вінницької міської ради №1093 від 12.05.2016 є актом ненормативного характеру, тобто індивідуальним актом, та породжує права і обов'язки тільки у того кола суб'єктів, якому вони адресовані. Отже, оскаржуване рішення не породжує та не змінює права та обов'язки ОСОБА_1, тобто не порушує права позивача, тому відсутні підстави для його скасування.

Так, статтею 140 Констьитуції України визначено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно частини першої ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частиною другою ст. 171 КАС України визначено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Тобто, виходячи зі змісту вищевказаної статті, суд приходить до висновку, що оскаржити такий акт інші особи не можуть. Дане правило має застосовуватись і до правових актів індивідуальної дії.

Також, слід зазначити, що право на захист - самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього. Аналогічного висновку дійшли ВАСУ в ухвалі від 20.09.2016 по справі №К/800/24600/16, ВАСУ в ухвалі від 22.04.2015 та Верховний суд України в Постанові від 11.11.2015 по справі №2а-2885/12/1470.

Верховний Суд України у рішенні від 15 липня 2014 року по справі №21-273а14 прийшов до висновку, що особа, яка не має безпосереднього відношення до нормативно-правового акта чи акта індивідуальної дії не може оскаржити цей акт у судовому порядку, оскільки він не зачіпає її прав та обов'язків.

Крім того, у пункті 21 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 06 березня 2008 року № 2 зазначено, що судам слід мати на увазі, що за правилами частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано. Суд не може давати оцінку таким обставинам при відкритті провадження в адміністративній справі, а тому не має права відмовити у відкритті провадження у справі чи повернути позовну заяву з посиланням на частину другу цієї статті, якщо особа своє звернення обґрунтовує необхідністю захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Приписи зазначеної частини можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався. У такому разі суд не проводить перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили).

Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 10 квітня 2012 року по справі № 21-1115во10, щодо положення частини першої статті 2 та статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначено, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням".

Відповідно до ч. 5 ст. 46 статті Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 2.4.2. Регламенту Вінницької міської ради, затвердженого рішенням міської ради №75 від 25.12.2015 чергові сесії міської ради скликаються за розпорядженням міського голови в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Основною формою роботи виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є його засідання. Засідання виконавчого комітету скликаються відповідно сільським, селищним, міським головою (головою районної у місті ради), а в разі його відсутності чи неможливості здійснення ним цієї функції - заступником сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради (районної у місті ради - заступником голови ради) в міру необхідності, але не рідше одного разу на місяць, і є правомочними, якщо в них бере участь більше половини від загального складу виконавчого комітету (ст. 53 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Засідання виконавчого комітету міської ради міст обласного та республіканського значення та міст прирівняних до них, з метою обговорення та вирішення оперативних основних питань щодо забезпечення життєдіяльності відповідної громади, промисловості та економіки міста, проводяться в середньому, як правило, не рідше одного разу на тиждень.

Відповідно до п. 2 параграфу 1 розділу 6 Регламенту виконавчих органів міської ради, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради №2145 від 26.09.2013, засідання виконавчого комітету міської ради з обговорення основних (планових) питань порядку денного проводяться, як правило, кожного четверга, за виключенням вихідних та святкових днів.

Відповідно до пункту 1 частини 2 ст. 52 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчий комітет попередньо розглядає проекти місцевих програм соціально-економічного і культурного розвитку, цільових програм з інших питань, місцевого бюджету, проекти рішень з інших питань, що вносяться на розгляд відповідної ради.

Отже, проекти рішень, які виносяться на розгляд сесії попередньо схвалюються виконавчим комітетом міської ради.

Разом з тим, слід зазначити, що ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

В інтересах жителів територіальної громади міста та з метою недопущення порушення термінів розгляду звернень громадян (оскільки як правило, рішення міською радою та її виконавчим комітетом приймаються за результатом розгляду звернень) чергові сесії міської ради відбуваються щомісяця, що відповідає вимогам вищенаведених законодавчих норм .

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

В рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16.04.2009, зокрема, в п.4 (щодо тлумачення вищевказаної статті Закону) вказано, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Пунктом 11 ч.1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому ЗУ "Про доступ до публічної інформації", крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.

Розпорядники інформації зобов'язанні оприлюднювати, нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньо організаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності (п. 2 ч.1 ст.15 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Відповідно до частини третьої вищевказаної статті Закону, проекти нормативно - правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що згідно приписів ч. 3 ст. 15 ЗУ «Про доступ до публічної інформації», оприлюдненню не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття підлягають проекти актів та рішень органів місцевого самоврядування, які підлягають обговоренню або мають характер нормативно - правового акту, а не всі акти та рішення органу місцевого самоврядування.

Також, слід зазначити, що Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (далі Мінрегіон) надано роз'яснення №7/8-10869 від 12.07.2013 щодо оприлюднення проектів рішень місцевих рад. Так, в абзаці 4 зазначеного роз'яснення вказано, що органи місцевого самоврядування не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття мають оприлюднювати проекти своїх рішень, які підлягають обговоренню. В абзаці п'ятому зазначено, що проекти рішень місцевих рад, які підлягають обговоренню, визначаються нормами окремих законів України, зокрема «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» ,а також Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 №996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики».

Тому, рішення «Про внесення змін та доповнень до Програми економічного і соціального розвитку м. Вінниці на 2016 рік» не має ознак нормативно-правого акту, та не відноситься до рішень, які підлягають обговоренню, тому вимоги ч.3 ст. 15 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» щодо оприлюднення проекту рішення за 20 робочих днів, в даному випадку, не розповсюджуються.

В межах спірних правовідносин спірним питанням є, саме наявність правових підстав для визнання недійсними та скасування прийнятого відповідачем оскаржуваного рішення, внаслідок не додержання вимог ч.3 ст.15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» щодо своєчасного, не пізніше 20 робочих днів, оприлюднення проектів оскаржуваних рішень ради до дня їх прийняття.

В частині першій ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлений обов'язок розпорядників, в даному випадку відповідач є розпорядником такої інформації в межах цього закону, оприлюднювати інформацію: (п.2) нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії, прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності та іншу визначену цією нормою.

Отже, якщо частиною першою цієї статті встановлений обов'язок здійснити оприлюднення певного виду інформації, то частиною третьою ст.15 вищевказаного Закону,визначений строк в продовж якого підлягає таке опублікування. Так, проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

Таким чином, законодавством чітко встановлений обов'язок для відповідача здійснити оприлюднення проектів нормативно - правових актів, рішень, що підлягають обговоренню.

Необхідно зазначити, що порушення з боку розпорядника інформації вимог ст.15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» має певні правові наслідки та особливості, з визначеним правом на оскарження рішень, дій та бездіяльності розпорядника.

Зокрема, статтею 23 ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлена можливість оскарження до суду в порядку визначеному КАС України рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації.

При чому частина 2 цієї статі 23 Закону фактично містить вимоги, які складають предмет позовних. Так, запитувач має право оскаржити: п.6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону. 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації, як наслідок, визначена статтею 24 ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Пунктом 4 цієї статті передбачено, як можливість притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні таких порушень: 4) не оприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону.

Враховуючи характер спірних правовідносин, підстави визначені позивачем для звернення до суду про захист, на його думку, порушеного права, на, думку суду, не має наслідків скасування прийнятих відповідачем рішень. Визнання недійсним та скасування оскаржуваних рішень внаслідок порушеного порядку оприлюднення проектів рішень необхідно розглядати з урахуванням усіх нормативно - правових актів, які регулюють законність прийняття таких рішень, в тому числі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», у їх взаємній сукупності.

Тобто, суд вбачає, що в даному випадку, Закон №2939 визначає правові наслідки та не надає правової можливості, внаслідок його порушення, допустити скасування рішення, яке регулює інші суспільні правовідносини ніж ті, що пов'язані з виконанням Закону №2939. Оскаржувані рішення прийняті відповідачем при реалізації своїх владних управлінських функцій мають іншу правову природу, ніж рішення яке може бути прийняте розпорядником інформації при реалізації Закону №2939, мають різне правове навантаження не тільки за правовим регулюванням спірних правовідносин, за своєю суттю, так і за наслідками. Порушення вимог ст.15 Закону №2939, має інші правові наслідки, в тому числі і на притягнення певних осіб до певного виду відповідальності.

З аналізу вищевказаних документів та пояснень позивача, його представника, суд прийшов до висновку, що позивач не довів, що зазначені рішення порушують їх безпосереднє право. Порушене право, на думку позивача, полягає у праві на справедливий розгляд та прийняття рішення. В даному випадку позивач не визначив підстави та не довів, що оскаржуване рішення відповідачем прийняте з порушенням вимог як матеріального права, які регулюють правовідносини, на які спрямовані за своєю природою регулювання правовідносин, так і за процедурою їх прийняття. Також, позивачем невірно обрані підстави звернення до суду, що унеможливлює задоволення вимог позивача.

Відносно позовної вимоги про зобов'язання міської ради оприлюднювати проекти рішень не пізніше, ніж за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття, то судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що в позовних вимогах ОСОБА_1 просить скасувати рішення міської ради від 12.05.2016 року № 1093, проте дане рішення було прийняте виконавчим комітетом Вінницької міської ради.

Згідно рішення Вінницької міської ради № 265 від 27.05.2016 року, було внесено зміни в додаток № 3 "Програма капітального будівництва на 2016 рік (на замовлення міської ради)" до Програми економічного і соціального розвитку м. Вінниці на 2016 рік, затвердженої рішенням міської ради від 25.12.2015 №9 (а.с. 77-79).

Частиною 3 ст. 2 КАС України визначено, що щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у вільний розсуд суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу (ч. 1 ст. 71 КАС України).

Згідно ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст. 71 КАС України).

Враховуючи вищенаведене та те, що відповідачем доведено правомірність своїх дій, суд вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими, а відтак не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 55, 140 Конституції України, ст.ст. 10, 46, 52, 53, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»,ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», ст.ст. 15, 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації»), п. 21 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 06 березня 2008 року № 2, ст.ст. 2, 6, 9, 18, 69, 70-71, 159-163, 167, 171 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, до Вінницької міської ради про визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Вінницький міський суд Віницької області протягом 10 днів з дня її проголошення, а особами, у відсутність яких вона винесена, - протягом 10 днів з дня отримання її копії.

Суддя: