Постанова № 63904805, 26.12.2016, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2016 року 15 год 45 хв.Справа № 808/2704/16 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Запорізької області, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Запорізькій області треті особи - Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі іменується - позивач) звернувся із адміністративним позовом до Господарського суду Запорізької області (далі іменується - відповідач 1), Територіального управління Державної судової адміністрації України у Запорізькій області (далі іменується - відповідач 2), треті особи - Державна судова адміністрація України та Державна казначейська служба України, в якому позивач, з урахуванням заяви від 21.11.2016, просить суд зобов'язати Господарський суд Запорізької області провести фінансовий розрахунок із суддею у відставці ОСОБА_1 та нарахувати і виплатити позивачу вихідну допомогу судді у зв'язку з виходом у відставку в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньої посадою судді зазначеного суду в сумі 206700 (двісті шість тисяч сімсот) грн. 00 коп.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки позивач був призначений на посаду судді в період дії Закону України «Про статус суддів», який передбачав при виході у відставку право судді на отримання вихідної допомоги, а також продовжував працювати суддею на час дії Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», яким також було передбачено право на отримання вихідної допомоги, тому прийняттям Закону України від 27.03.2014 № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким всупереч нормам Конституції України статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» було виключено, позивач не може бути позбавлений можливості отримати вихідну допомогу, оскільки це буде порушенням його Конституційних прав та передбачених законом гарантій незалежності судді. Вважає, що вимоги Закону України від 27.03.2014 № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» можуть поширюватись виключно на тих суддів, які почали працювати після цього часу. Стверджує, що через призму практики Європейського суду з прав людини в трактуванні верховенства права через принцип правової визначеності можна дійти висновку, що позивач мав законні правомірні очікування отримати задекларовані державою виплати як одну із складових гарантій їх незалежності. Відтак, позбавлення наразі позивача такого права є незаконним та таким, що обмежує його конституційні права і свободи.

26.12.2016 від позивача до суду надійшла заява вх. № 36964 про розгляд справи без його участі.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Запорізькій області адміністративний позов не визнало, у письмових запереченнях від 13.12.2016 вих. № 08-02/3841 посилається на те, що право судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою було передбачено ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції чинній до 01.04.2014). Вказує, що 01.04.2014 набрав чинності Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», пунктом 28 розділу ІІ якого ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виключено. У зв'язку із цим, вважає, що на момент виходу у відставку позивача, чинне на той час законодавство не передбачало виплату вихідної допомоги. Посилання позивача на обмеження його гарантій незалежності судді вважає безпідставним, оскільки вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних зокрема із хворобою, інвалідністю, старістю. Також зазначає, що не може бути належним відповідачем у справі, оскільки матеріально-технічне забезпечення діяльності господарського суду Запорізької області здійснювалось безпосередньо цим судом. На підставі викладеного, просить у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Господарський суд Запорізької області 23.12.2016 подав до суду в порядку ч. 4 ст. 122 КАС України клопотання про розгляд справи без участі уповноваженого представника. Зазначив, що ОСОБА_1 на час виходу у відставку 16.07.2015 та станом на сьогодні не була нарахована та виплачена вихідна допомога у зв'язку із виходом у відставку.

ДСА України адміністративний позов також не визнало, у письмових запереченнях від 14.11.2016 посилається на те, що у зв'язку із внесенням змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддям які йшли у відставку після 31.03.2014 виплата вихідної допомоги законодавством передбачена не була. Крім того, зазначає, що позивач не перебував у трудових відносинах з Державною судовою адміністрацією України, а відтак остання не наділена правами роботодавця, визначених КЗпП України стосовно суддів. На підставі викладеного, просить у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Державна казначейська служба України уповноваженого представника у судове засідання не направила, будь-які письмові пояснення по суті спору до суду не надходили.

У судове засідання 26.12.2016 з'явився представник Територіального управління Державної судової адміністрації України у Запорізькій області та Державної судової адміністрації України у Запорізькій області.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі іменується - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За таких обставин, суд дійшов до висновку щодо можливості розгляду справи за відсутності представників сторін, на підставі наявних у справі матеріалів, в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог частини шостої статті 12 та статті 41 КАС України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

31.07.2000 Указом Президента України за № 936/2000 ОСОБА_1 призначений строком на п'ять років на посаду судді Господарського суду Запорізької області.

Постановою Верховної Ради України від 08.07.2005 за № 2789-ІV позивача обрано на посаду судді Запорізького апеляційного господарського суду безстроково.

02.07.2015 Вищою Радою юстиції прийнято рішення № 136/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді господарського суду Запорізької області у зв'язку із поданням заяви про відставку».

Постановою Верховної Ради України від 16.07.2015 № 634-VIII «Про звільнення суддів» ОСОБА_1 звільнено з посади судді господарського суду Запорізької області у зв'язку із поданням заяви про відставку.

Наказом в.о. голови господарського суду Запорізької області від 01.09.2015 № 12к ОСОБА_1 відраховано зі складу господарського суду Запорізької області у зв'язку із виходом у відставку.

30.08.2016 ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Запорізької області та Державної судової адміністрації України із заявою про нарахування та виплату вихідної допомоги судді у зв'язку із виходом у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді господарського суду Запорізької області.

Листом від 08.09.2016 вих. № 09-13-01/969/2016 господарський суд Запорізької області повідомив позивача про те, що у зв'язку із прийняттям Верховною Радою України Закону України від 27.03.2014 № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», стаття 136 із Закону України «Про судоустрій і статус суддів» була виключена.

19.09.2016 Державна судова адміністрація України у листі за № х1129-16-1205/16 повідомила позивача про те, що оскільки подана заява до Вищої Ради Юстиції та Постанова Верховної Ради України про відставку прийнята після набрання чинності змінами до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» правові підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги відсутні.

Позивач, вважаючи протиправним відмову у виплаті вихідної допомоги у зв'язку із звільненням у відставку та з вимогою зобов'язати вчинити певні дії, звернувся до суду з даним позовом.

Організація судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначається Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон України № 2453-VI).

Відповідно до ст. 100 Закону України № 2453-VI суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Згідно з положеннями ч. 1, 3,4 ст. 109 Закону України № 2453-VI суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Частиною 6 статті 111 Закону України № 2453-VI передбачено, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Тобто, підставою для припинення трудових відносин є відповідне рішення, а не факт подачі заяви про звільнення. Отже, суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. В даному випадку підставою для звільнення судді є постанова Верховної Ради України.

Статтею 136 Закону України № 2453-VI в редакції від 07.07.2010 було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 19.11.2013 № 1-1/2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII «Прикінцеві положення», абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

У зв'язку із тим, що за правовою природою вихідна допомога не належить до постійних виплат судді, а відтак не відноситься до конституційних гарантій незалежності суддів, то посилання позивача на порушення принципу правової визначеності у зв'язку із «правомірними очікуваннями» є безпідставним.

Судом з'ясовано, що на час звільнення позивача з посади судді та відрахування його зі штату господарського суду Запорізької області, набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 01 квітня 2014 року, в якому відповідно до Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року виключено статтю 136, що передбачала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, за останньою посадою.

Отже, судді, які виходили у відставку з 01.04.2014 не мали законодавчих підстав для отримання вихідної допомоги.

Посилання позивача на те, що він був призначений і працював під час дії Закону України «Про статус суддів» та Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», які передбачали при виході у відставку право судді на отримання вихідної допомоги, суд дослідивши відхиляє з посиланням на наступне.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) визначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Оскільки станом на день виходу судді у відставку - 16.07.2015 виплата вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою законодавством передбачена не була, тому така вихідна допомога позивачу не виплачувалась.

З приводу доводів позивача щодо невідповідності положень Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» в частині виключення ст. 136 Закон України «Про судоустрій і статус суддів» вимогам ст. 126 Конституції України суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 13 Закону України «Про Конституційний Суд України», Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України... .

На день винесення судового рішення у даній адміністративній справі відсутнє рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» в частині виключення ст. 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

Більш того, Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» є чинним, а отже підлягає обов'язковому виконанню.

За таких обставин, суд доходить висновку, що станом на дату звільнення позивача з посади - 16.07.2015 були відсутні передбачені законом підстави для виплати йому вихідної допомоги у зв'язку із виходом у відставку.

Частиною першою статті 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищевикладеного, відповідачі у справі діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, і не порушили права та інтереси позивача у справі.

Таким чином, у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Відповідно до статті 94 КАС України судові витрати позивачу не повертаються.

Керуючись статтями 2, 11, 17, 71, 160, 163, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції

Суддя М.С. Лазаренко