Рішення № 63867537, 07.12.2016, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 07.12.2016

Справа № 320/3947/16-ц

Провадження №2/320/2693/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2016 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого - судді Бахаєва І.М.

при секретарі Фурсовій Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «Рефма» про скасування наказу, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки заробітної плати,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Мелітопольського міськрайонного суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «Рефма» про скасування наказу, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки заробітної плати, посилаючись на те, що 08 лютого 2011 року він був прийнятий на роботу до Публічного акціонерного товариства «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «Рефма» на посаду охоронника відділу охорони і режиму та 19.04.2016 року був переведений охоронником відділу охорони і економічної безпеки. Внаслідок систематичного невиконання роботодавцем умов трудового договору, зумовленого невиплатою заробітної плати, 01.06.2016 року звернувся на імя голови правління ПАТ «Рефма» із заявою про звільнення його з роботи згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням, в звязку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору з 01.06.2016 року. Однак, всупереч закону, 01 червня 2016 року його було звільнено з роботи, згідно п. 1 ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням. Вважає, що це звільнення незаконним.

Крім того, в день звільнення 01.06.2016 року йому не була виплачена заробітна плата, з урахуванням сум вихідної допомоги в розмірі визначеному ст. 44 КЗпП України за порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору. Заборгованість по заробітній платі у сумі 7776,52 грн. була сплачена на його користь в ході примусового виконання судового наказу Мелітопольського міськрайонного суду тільки 08 жовтня 2016 року, що не заперечувалося відповідачем по справі в судовому засіданні, а тому вважає, що наказ (розпорядження) № 27 ПАТ «Рефма» від 01 червня 2016 року про припинення трудового договору (контракту) з ним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 38 КЗпП України незаконним, і з відповідача на його користь підлягають стягненню: вихідна допомога - 5101,15 грн. та середньоденний заробіток за час затримки виплати заробітної плати в сумі 7736,82 грн.

Позивач в судове засідання не зявився. Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити в повному обсязі, а саме скасувати наказ (розпорядження) № 27 ПАТ «Рефма» від 01 червня 2016 року про припинення трудового договору (контракту) з ним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 38 КЗпП України незаконним, змінити формулювання звільнення зі ст.38 КЗпП України на ч. 3 ст. 38 КЗпП України, стягнути відповідача на його користь вихідну допомогу в розмірі 5101,15 грн., середньоденний заробіток за час затримки виплати заробітної плати в сумі 7736,82 грн., а також сплачений позивачем судовий збір у розмірі 551 грн. 20 коп.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні посилаючись на підстави, надані у письмовому відзиві на позовну заяву, позов не визнає в повному обсязі, та просив суд відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Суд, заслухавши сторони, вивчивши матеріали справи, дослідивши зібрані по справі докази, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що Публічне акціонерне товариство «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «Рефма», згідно витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, є юридичною особою.

08 лютого 2011 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до Відкритого акціонерного товариства «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «Рефма» на посаду охоронника відділу охорони і режиму, наказ № 2 від 08.02.2011 року, 22.04.2011 року найменування Відкритого акціонерного товариства «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «Рефма» було змінено на Публічне акціонерне товариство «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «Рефма», наказ № 32 від 21.04.2011 року. 19.04.2016 року переведений охоронником відділу охорони і економічної безпеки ПАТ «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «Рефма», наказ № 11 від 19.04.2016 року, що підтверджується копією трудової книжки.

Заявою від 01.06.2016 року ОСОБА_1 просить ПАТ «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «Рефма» звільнити його з 01.06.2016 року за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням, у звязку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, а саме у звязку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, /а.с.9/.

Наказом № 27 від 01.06.2016 року позивач звільнений за власним бажанням відповідно ст.38 КЗпП України.

Згідно копії довідки про заборгованість по заробітній платі від 08.06.2016 року, заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 який працював на ПАТ «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «Рефма» становить 7776,52 грн.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених упункті 6 статті 36тапунктах 1,2і6 статті 40цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38і39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених упункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України від 22 травня 2013 року № 6-34цс13 для визначення правової підстави розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 Кодексу законів про працю України значення має сам лише факт порушення роботодавцем законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причини такого порушення та його істотність.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року № 6-120цс12 за змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. В разі, якщо вказані працівником причини звільнення порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України), не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

З урахуванням наявності заборгованості з виплати заробітної плати позивачу, що свідчить про порушення відповідачем трудового законодавства, суд дійшов висновку про наявність підстав для звільнення позивача за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Відтак, позовні вимоги про зміну формулювання підстав звільнення позивача на звільнення за власним бажанням, у звязку з невиконанням власником або уповноваженим ним органу законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору, ч. 3 ст. 38 КЗпП України, внесення відповідного запису до трудової книжки позивача підлягають задоволенню.

Заперечення представника відповідача, що звільнення позивача у вказаний ним строк є підтвердженням того, що його звільнили за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, а не за ч. 1 ст. 38 КЗпП України суд приймає до уваги, оскільки, дійсно, за відсутності причин, що свідчать про неможливість продовження працівником роботи, сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви в межах двотижневого строку.

Посилання представника відповідача на те, що вини підприємства у невиплаті заробітної плати позивачу немає, так як всі їх рахунки арештовані, судом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки жодних доказів на підтвердження того, що відповідач вживав всіх можливих заходів з метою своєчасної виплати позивачу його заробітної плати, але такі заходи виявилися безрезультатними, представником відповідача суду не надано. Крім того, зазначені обставини не звільняють відповідача від обов'язку виконувати свої зобов'язання щодо своєчасної виплати працівникам заробітної плати.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про оплату праці» в структуру заробітної плати входять компенсаційні виплати. Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів її виплати передбачена ст. 34 Закону України «Про оплату праці» та проводиться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з порядком, затвердженим постановою № 100 від 8 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні, а середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки.

Відповідно до постанови КМУ від 26.09.2001 року № 1266 «Про обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообовязковим державним соціальним страхування», середньоденна заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період заробітної плати, з якої сплачувалися страхові внески на кількість відпрацьованих робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Як зазначено вище, згідно довідки ПАТ «Рефма» від 08.06.2016 року заробітна плата позивача на підприємстві за останні два місяці роботи, передуючі звільненню, тобто за квітень та травень поточного року становить: 1568,17 грн. та 1832,60 грн. відповідно.

І тому, згідно вказаного Порядку, розмір середньомісячної заробітної плати становить (1568,17 + 1832,60 : 2) = 1700,38 грн., а вихідна допомога (1700,38 х 3) - 5101,15 грн.

Розмір середньоденної заробітної плати, з урахуванням позмінної роботи охоронника (доба через три), що в свою чергу становить повноцінний робочий тиждень та складає за два останні робочі місяці - 40 робочих днів (без урахування вихідних та святкових днів): (1568,17 + 1832,60 : 40) = 85,02 грн., і таким чином, розмір компенсації середньоденного заробітку за час затримки заробітної плати, з урахуванням терміну прострочення виплати - 59 робочих днів (з 02.06.2016 по 07.10.2016 року) - (85,02 х 91) = 7736,82 грн.

Враховуючи те, що незважаючи на заяву позивача про звільнення його за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, позивача звільнено за власним бажанням, хоча відповідач не мав права у даному випадку самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору, наявність заборгованості з виплати заробітної плати позивачу, що свідчить про порушення відповідачем трудового законодавства, суд дійшов висновку про зміну формулювання звільнення ОСОБА_1 зі ст. 38 КЗпП України на ч.3 ст. 38 КЗпП України у зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, зобов'язавши ПАТ «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «Рефма» внести відповідний запис у трудову книжку, а також стягнути вихідну допомогу на підставі ст. 44 КЗпП України та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України.

Відповідно до ст. 88 ЦК України, судові витрати присуджуються пропорційно до розміру задоволення позовних вимог, а тому підлягає стягненню з відповідача на користь позивача документально підтверджений сплачений позивачем судовий збір в розмірі 551 гривня 20 копійок.

Керуючись ст.ст. 44, 116, 117 КЗпП України, Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000р., п.20 Постановою Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24 грудня 1999 р., Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995р. «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати», ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «Рефма» про скасування наказу, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки заробітної плати задовольнити частково.

Змінити формулювання звільнення ОСОБА_1 зі ст. 38 КЗпП України на ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю. Зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «Рефма» внести відповідний запис у трудову книжку.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «Рефма», розташованого за адресою: Запорізька обл., м. Мелітополь, вул. Профінтерна (ОСОБА_4), 15, код ЄДРПОУ 00217857, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП - НОМЕР_1, вихідну допомогу в розмірі 5 101 (пять тисяч сто одна) грн. 14 коп. та суму середньоденного заробітку за час затримки виплати заробітної плати в сумі 7 736 (сім тисяч сімсот тридцять шість) грн. 82 коп., а всього 12 837 (дванадцять тисяч вісімсот тридцять сім) грн. 96 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «Рефма», розташованого за адресою: м. Мелітополь, вул. Профінтерна (ОСОБА_4), 15, код ЄДРПОУ 00217857, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП - НОМЕР_1, витрати на сплату судового збору в сумі 551 гривня 20 копійок.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ: І.М. БАХАЄВ