Рішення № 63835414, 28.12.2016, Шептицький міський суд Львівської області (до 25.04.2025 - Червоноградський міський суд Львівської області)

Справа № 459/2506/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 грудня 2016 року Червоноградський міський суд Львівської області

в складі: головуючого - судді Рудакова Д.І.,

з участю: секретаря судового засідання Головка А.М,

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2,

представника прокуратури Львівської області Пастух М.І.,

представника Державної казначейської служби України Прийми Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Червонограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Львівської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач у вересні 2016 року звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому, із врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 28.12.2016 року, просить стягнути з держави України на його користь 4 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди. На обґрунтування позову послався на те, що 06.11.2014 року він в порядку Закону України «Про звернення громадян» звернувся із скаргою на ім'я в.о. прокурора Львівської області Поліщука В.П., основною вимогою якої було надання оцінки діям прокурора м.Червонограда, якого він вважає винним у неотриманні коштів. Проте супровідним листом від 11.11.2014 року № 07/1/1-3827-14 вказану скаргу було переадресовано прокурору м.Червонограда, який листом від 09.12.2014 року надав йому відповідь на таку (скаргу). Не погоджуючись із даною відповіддю, 13.12.2014 року він продав скаргу в.о. прокурору Львівської області Поліщуку В.П., основною вимогою якої також було надання оцінки діям прокурора м.Червонограда, який, на його думку, винен у неотриманні ним коштів. Начальником відділу захисту конституційних прав і свобод громадян та інтересів держави Прокуратури Львівської області Г.Кіра на його скаргу надано відповідь від 13.01.2015 року № 07/1/1-3827-14, яку він вважав незаконною, тому з цього приводу звернувся із позовом до суду. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2015 року, визнано протиправними відповіді прокуратури Львівської області від 11.11.2014 року №07/1/1-3827-14 та № 07/1/1-3827-14 від 13.01.2015 року. Зазначеним рішенням суду було встановлено, що скеровуючи супровідним листом від 11.11.2014 року його скаргу прокурору м.Червонограда, Прокуратурою Львівської області порушено заборону, встановлену ч.4 ст.7 Закону України «Про звернення громадян», оскільки надіслано скаргу для розгляду тій посадовій особі, дії якої оскаржуються. Окрім цього, у відповіді начальника відділу захисту конституційних прав і свобод громадян та інтересів держави Прокуратури Львівської області Г.Кіра від 13.01.2015 року на його скаргу не вказано у повному обсязі відповіді по суті питань, зазначених у його скарзі від 13.12.2014 року, зокрема з питань, що стосуються виконання прокурором м.Червонограда своїх обов'язків і надання оцінки його діям чи бездіяльності. Зазначає, що в подальшому, а саме 27.05.2015 року на особистому прийомі ним подано звернення прокурору Львівської області Р.Федику щодо неправомірності дій працівників прокуратури Львівської області при розгляді його скарг від 06.11.2014 року та 13.12.2014 року та притягнення їх до дисциплінарної відповідальності. Відповіддю від 07.10.2015 року № 07/1/1-3827-14 за підписом прокурора Львівської області Р.Федика йому було повідомлено, що вжити заходів дисциплінарного характеру до працівників органів прокуратури Кіри Г.П. та Мисяка В.М. на даний не представляється можливим, оскільки згідно ст.148 КЗпП України спливли строки притягнення до дисциплінарної відповідальності. Із даною відповіддю він не погодився, тому знову звернувся до суду за захистом своїх прав. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 06.06.2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.08.2016 року, його адміністративний позов було задоволено, визнано протиправною відповідь прокуратури Львівської області від 07.10.2015 року № 07/1/1-3827-14 та стягнуто з прокуратури в його користь за рахунок бюджетних асигнувань судові витрати в розмірі 212,30 грн. Вказує, що внаслідок незаконних дій прокуратури Львівської області були порушені його права, внаслідок чого завдана моральна шкода, яка полягає у завданні йому сильних душевних страждань та моральних хвилювань. Порушення його прав та необхідність вжиття заходів для їх захисту він сприйняв та сприймає як зверхнє ставлення до нього як до людини, відчув та відчуває себе приниженим та морально подавленим. Також він був змушений звертатися за захистом свої прав у судовому порядку, що вимагало від нього неабияких затрат часу і вчинення додаткових дій. Окрім цього, він змушений був витрачати час та кошти на поїздки у м. Львів для участі у судових засіданнях, на відправлення поштової кореспонденції, на збирання відповідних довідок із ряду установ.

У судовому засіданні позивач позов підтримав, пославшись на обставини викладені у позовній заяві. Також позивач дав суду пояснення в якості свідка.

Позовні вимоги позивача підтримав у судовому засіданні і його представник.

Представник відповідача - прокуратури Львівської області у судовому засіданні позову не визнала, подала відповідне письмове заперечення, у якому зазначила, що позивачем не доведено та не надано доказів про нанесення йому моральної шкоди. Більше того, відповідачем не доведено причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача. Також звертає увагу на відсутність вини зі сторони прокуратури. Просить відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача Державної казначейської служби України у судовому засіданні позов не визнала та пояснила, що факт заподіяння моральних страждань позивачем нічим не доведений. Просить у задоволенні позову відмовити.

Свідок Кіра Г.П. в судовому засіданні пояснила, що 07.11.2014 року на ім'я прокурора Львівської області прийшло звернення позивача, яке було доручено її відділу, а вона в свою чергу доручила своєму підлеглому. Звернення було розглянуто та направлено в прокуратуру м. Червонограда та поставлено нею на контроль. В подальшому їхні дії були оскаржені в суді та були визнані протиправними. Вказує, що дійсно ними була допущена помилка, а позивач неодноразово просив притягнути винних осіб до відповідальності. Однак вважає, що їхніми діями жодним чином не були порушені права позивача.

Суд, заслухавши пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи, вважає, що у позові слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 06.11.2014 року позивач у порядку Закону України «Про звернення громадян» звернувся зі скаргою до в.о. прокурора Львівської області Поліщука В.П. на дії прокурора м.Червонограда.

Листом від 11.11.2014 року № 07/1/1-3827-14 прокуратурою Львівської області скеровано дану скаргу за належністю - прокурору м.Червонограда, який, в свою чергу, відповідно надав відповідь від 09.12.2014 року № 04/21-150-14.

Не погодившись із відповіддю прокурора м.Червонограда Мисяка В.М., позивач 13.12.2014 року подав скаргу до в.о. прокурора Львівської області Поліщука В.П., основною вимогою якою також була вимога про надання оцінки діям прокурора м.Червонограда, якого позивач вважає винним у неотриманні коштів.

Відповідь на зазначену скаргу від 13.12.2014 року була надана начальником відділу захисту конституційних прав і свобод громадян та інтересів держави Прокуратури Львівської області Г.Кіра. 13.01.2015 року.

Зазначене вбачається із змісту постанови Львівського оружного адміністративного суду від 28.04.2015 року.

Із резолютивної частини зазначеного рішення суду також видно, що відповіді прокуратури Львівської області від 11.11.2014 року № 07/1/13827-14 та від 13.01.2015 року № 07/1/1-3827-14 визнано протиправними. В той же час із мотивувальної частини даного рішення суду також видно, що суд дійшов до такого висновку встановивши порушення прокуратурою Львівської області вимог Закону України «Про звернення громадян» щодо скерування скарги ОСОБА_1 від 06.11.2014 року їх адресатом іншому органу для розгляду та вирішення, а саме тому ж органу діяльність якого оскаржується - прокуратурі м.Червонограда та порушення начальником відділу захисту конституційних прав і свобод громадян та інтересів держави Прокуратури Львівської області Г.Кіра норм цього ж Закону, які виразилися у не викладенні в повному обсязі відповіді по суті питань, зазначених у скарзі позивача від 13.12.2014 року. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2015 року зазначену вище постанову залишено без змін.

Також із матеріалів справи встановлено, що позивачем оскажувалася до суду відповідь прокуратури Львівської області від 07.10.2015 року на його звернення від 27.05.2015 року стосовно неправомірності дій працівників прокуратури Львівської області при розгляді скарг від 06.11.2014 року та від 13.12.2014 року та притягнення їх до дисциплінарної відповідальності.

У зв'язку із тим, що прокуратурою Львівської області не вирішено питання щодо притягнення працівників прокуратури до дисциплінарної відповідальності відповідно до вимог Дисциплінарного статуту органів прокуратури України, постановою Львівського окружного адміністративного суду від 06.06.2016 року визнано протиправною відповідь прокуратури Львівської області від 07.10.2015 року № 07/1/1-3827-14.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Позивач стверджує, що вказаними протиправними відповідями відповідача йому заподіяно моральну шкоду.

Вирішуючи спір суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Ч.2 ст.25 Закону України «Про звернення громадян», який є спеціальним, передбачено, що громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.

Згідно з частиною першою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частиною другою статті 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Як регламентовано частиною третьою статті 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Питання практики застосування положень щодо відшкодування моральної шкоди висвітлено у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», згідно з п. 4 якої позивач повинен зазначити у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови).

Пунктом 5 цієї Постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Однак позивач не надав суду достатніх доказів про наявність причинно-наслідкового зв'язку між дією та шкодою, яка на думку позивача, була йому завдана. Також, не зрозуміло з чого виходив позивач, визначаючи розмір останньої, оцінюючи душевні страждання. Відтак, підстав для задоволення позову суд не знаходить.

Суд вважає такими, що не заслуговують на увагу пояснення позивача стосовно витрат на поїздки у місто Львів у зв'язку із розглядом справи, так як такі не стосуються втрат немайнового характеру, тобто моральної шкоди та звертає увагу, що питання фактично понесених судових витрат вирішувалося під час розгляду справи щодо визнання протиправними відповідей.

Керуючись: ст.ст. 10, 30, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Львівської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: Д. І. Рудаков