Постанова № 63793422, 06.12.2016, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Самсіна І.Л.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б.,

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участі представника державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (правонаступник державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві; далі - Інспекція) Павловича Дмитра Михайловича, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Домініон Капітал» (далі - Товариство) до Інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

Товариство у травні 2014 року звернулося до суду із позовом до Інспекції, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 4 грудня 2013 року № 00073002202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання (далі - Спірне рішення).

Суди встановили, що 4 грудня 2013 року відповідач на підставі акта перевірки від 7 листопада 2013 року № 1750/2202/37356012 прийняв Спірне рішення, яким позивачу за порушення підпункту 135.5.15 пункту 135.5 статті 135, підпункту 136.1.9 пункту 136.1 статті 136 Податкового кодексу України (далі - ПК) збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на загальну суму 2 907 200 грн, а саме: за основним платежем - в сумі 2 907 200 грн, штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 0 грн, згідно з пунктом 6 підрозділу 10 розділу ХХ ПК. З акта перевірки та письмових заперечень відповідача вбачається, що збільшення грошового зобов'язання ґрунтується на тому, що оскільки позивач не має дозволу на проведення кредитних операцій, він неправомірно здійснив купівлю відступлення права вимоги за 12 640 000 грн, внаслідок чого витрати позивача за таким договором суб'єктом владних повноважень сприйнято як дохід та, відповідно, розраховано суму податку на прибуток таким чином: 12 640 000 * 0,23 = 2 907 200 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 19 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2014 року та Вищого адміністративного суду України від 22 квітня 2015 року, позовні вимоги задовольнив: визнав протиправним та скасував Спірне рішення.

Суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що придбання позивачем, який діяв в інтересах та за рахунок закритого недиверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду «Домініон-універсальний» (далі - Фонд), за договором від 30 вересня 2011 року № 1 відступлення прав вимоги є одним із напрямів інвестування коштів інституційних інвесторів, а така операція відповідає умовам, визначеним в інвестиційній декларації, внаслідок чого посилання контролюючого органу на необхідність отримання позивачем дозволу на проведення кредитних операцій є необґрунтованим.

Крім того, цей суд вказав, що в акті перевірки зазначено про порушення складу та структури активів позивача. Однак, як правильно встановили суди попередніх інстанцій, до цих правовідносин мають бути застосовані саме норми Закону України від 15 березня 2001 року № 2299-ІІІ «Про інститути спільного інвестування» (чинного на час виникнення спірних відносин), який є спеціальним щодо них, а не норми ПК.

Державне регулювання у сфері спільного інвестування здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка і вповноважена встановлювати факт наявності/відсутності в діях позивача порушень під час купівлі боргових зобов'язань, а не податковий орган.

Не погоджуючись з рішенням суду касаційної інстанції, Інспекція звернулася до Верховного Суду України з заявою про його перегляд з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, посилаючись на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України підпункту 135.5.15 пункту 135.5 статті 135 та пункту 136.1 статті 136 ПК.

На обґрунтування заяви додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 13 листопада 2014 року та 17 червня 2015 року (справи №№ К/800/37171/14, К/800/56454/14 відповідно), які, на думку Інспекції, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

У рішенні від 13 листопада 2014 року Вищий адміністративний суд України погодився з висновком апеляційного суду, що безвідсоткова позика має повертатись у безготівковій формі платіжним дорученням шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позикодавця. Також зазначив, що рахунки-фактури виписані на «Послугу «Повернення безвідсоткової позики згідно договору», проте в розумінні податкового законодавства повернення позики не є послугою та не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість (далі - ПДВ) при тому, що в цих рахунках зазначені суми ПДВ.

У рішенні Вищого адміністративного суду України від 17 червня 2015 року цей суд дійшов висновку, що кошти, отримані позивачем від товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Екватор» за договорами безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, не підпадають під визначення «поворотна фінансова допомога» та «фінансовий кредит», а отже, відповідно до підпункту 135.5.15 пункту 135.5 статті 135 ПК відносяться до інших доходів платника податку за звітний податковий період, а тому податковий орган дійшов правильного висновку про заниження інших доходів на суму коштів, отриманих від ТОВ «Прикарпаття Інвест».

Аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що Вищий адміністративний суд України ухвалив їх за різних фактичних обставин справ, установлених судами, у зв'язку з чим не можна дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви Інспекції слід відмовити.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий І.Л. СамсінСудді: О.Ф. ВолковМ.І. Гриців О.В. КривендаО.Б. Прокопенко