Ухвала суду № 63739364, 27.12.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 235/6576/16-ц Номер провадження 22-ц/775/2305/2016

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2016 року м. Бахмут Донецької області

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого - судді: Будулуци М.С.

суддів: Курило В.П., Космачевської Т.В.

за участю секретаря Марченко Я.О,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 18 листопада 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зняття з реєстрації та зобовязання оплатити витрати на лікування, -

В С Т А Н О В И В:

Заочним рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 18 листопада 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зняття з реєстрації та зобовязання оплатити витрати на лікування - відмовлено.

Не погодившись з вказаним заочним рішенням суду, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм права, просила судове рішення скасувати, а позовну заяву - залишити без розгляду.

В обґрунтування доводів скарги вона зазначила, що підставою для скасування оскаржуваного рішення є те, що судом не вирішено питання про відповідність форми і змісту позовної заяви та про правильність визначення правосубєктності сторін, що призвело до звуження її процесуальних прав, як позивачки, та порушення судом норм права.

Сторони в судове засідання апеляційного суду не зявились, але про час та місце розгляду справи вони повідомлені судовими повістками та телефонограмами (а.с. 78-81).

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що скарга позивачки задоволенню не підлягає, а рішення суду слід залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог статті 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як зазначено в ч.1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно зі ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Водночас, відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року №1382-IV з наступними змінами та доповненнями, зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом 7 днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

З огляду на те що вказаний закон є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, повязані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення ст. 7 цього закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких повязані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, предявивши разом з тим одну із таких вимог:

1) про позбавлення права власності на житлове приміщення;

2) про позбавлення права користування житловим приміщенням;

3) про визнання особи безвісно відсутньою;

4) про оголошення фізичної особи померлою.

Аналогічні положення містять в собі правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду України від 30 червня 2015 року (справа № 21-1438а15) та від 01 березня 2016 року (справа № 825/1335/13-а), які згідно ч. 1 ст. 360-7 ЦПК прийняті за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своєї діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

За приписами ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ч. 3 цієї ж статті шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1195 ЦК України, фізична або юридична особа, яка завдала школи каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя фізичній особі, зобовязана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

З аналізу зазначеної вище норми вбачається, що для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка заподіювача шкоди; 3) причинний звязок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; 4) вина.

Судом встановлено, що 16 січня 2002 року рішенням виконавчого комітету Красноармійської міської ради позивачка ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, була призначена опікуном над неповнолітнім ОСОБА_2 та іншої неповнолітньою дитиною (а.с. 4).

В 2008 році ОСОБА_2 зареєстрував шлюб та разом з дружиною він став проживати за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 (м. Покровськ), провулок Деповський, 76, де і мешкає до теперішнього часу.

26 грудня 2013 року відповідач уклав з Публічним акціонерним товариством «Платинум Банк» (далі ПАТ «Платинум Банк», Банк) кредитний договір на суму 8 000 грн. З початку 2014 року , працівники якого телефонують позивачці по 3-4 рази на день та надсилають листи з погрозами звернути стягнення на все її майно, в тому числі, й на квартиру. Відповідач не відповідає банківській установі по мобільному телефону та квитанції про погашення заборгованості за кредитом не надає.

Квартира, де вона проживає, з 1993 року належить їй на праві приватної власності, в якій відповідач зареєстрований, але фактично не проживає.

Як посилалась в позові ОСОБА_1, після чергових письмових та телефононних погроз Банку з нею сталася гіпертонічна криза, вона втратила свідомість, впала на підлогу та отримала струс мозку. У звязку з цим з 14 листопада 2015 року по 23 листопада 2015 року та з 26 квітня 2016 року по 06 травня 2016 року вона перебувала на стаціонарному лікуванні та змушена була витрачати кошти на лікування.

Відповідно до витягу із медичної карти стаціонарного хворого № 8387/1893, ОСОБА_1 знаходилась на стаціонарному лікуванні в Красноармійській Центральній районній лікарні з 14 листопада 2015 року по 23 листопада 2015 року з діагнозами: ІХС, атеросклеротичний кардіосклероз. Гіпертонічна хвороба П ст., Ш ст., ризик високий. СН Па. Гіпертонічний криз 14 листопада 2015 року, кардіоцеребральний, неускладнений.

За твердженнями позивачки, за період перебування на стаціонарному лікуванні та на протязі 2016 році, вона понесла витрати по оплаті медичних препаратів, інструментів та перевязочних засобів на загальну суму 8 652 грн.60 грн., про що вона надала відповідні фіскальні чеки.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині зняття відповідача ОСОБА_2 з реєстрації, суд виходив з того, що позивачкою обрано невірний спосіб захисту порушеного права, оскільки вимог про позбавлення права користування житлом чи інших вимог до відповідача, які дають підстави для зняття його з реєстрації, позивачка не заявляла.

Що ж стосується позовних вимог про зобовязання ОСОБА_2 оплатити витрати на лікування, то суд також відмовив в їх задоволенні та виходив з того, що позивачкою не доведено наявність причинного звязку між шкодою та протиправною поведінкою відповідача, що виключає можливість стягнення коштів за лікування з останнього.

Апеляційний суд вважає, що зазначені висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи та вимогам законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, які виникли між сторонами, дав їм належну оцінку і обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Апеляційна скарга позивачки підлягає відхиленню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з апеляційної скарги, позивачка згодна з тим, що судом правильно зазначено, що спосіб захисту порушеного права про зняття відповідача ОСОБА_2 з реєстрації позивачкою вибрала невірно.

Вона також згода і з тим висновком суду, що відсутні правові підстави для стягнення коштів за лікування з відповідача на користь позивачки, оскільки не встановлено причинний звязок між шкодою та протиправною поведінкою відповідача ОСОБА_2

Доводи апеляційної скарги про те, що суд на стадії прийняття позовної заяви не вирішив питання про відповідність вимогам закону форми і змісту позовної заяви та про правильність визначення процесуальної правосубєктності, а тому, відповідно до вимог ст.ст.119, п.8 ст.207 та ч.1 ст.310 ЦПК України, апеляційний суд має заочне рішення скасувати, а позовну вимогу залишити без змін, апеляційний суд відхиляє, як такі, що суперечать вимогам законодавства.

По - перше, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до вимог ч. 1 та ч.2 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

По - друге, заяву про залишення позову без розгляду позивач в суді першої інстанції не подавала.

На стадії апеляційного провадження питання про залишення заяви без розгляду, після того, як у справі суд першої інстанції вже прийняв рішення по суті спору, не вирішується.

Повноваження апеляційного суду визначені у відповідній главі ЦПК про апеляційне провадження і містять лише два диспозитивних права особи, яка бере участь у справі, - це відмова позивача від позову і мирова угода сторін (ст. 306 ЦПК України). При цьому апеляційний суд розглядає справу за загальними правилами, встановленими для суду першої інстанції, але з винятками і доповненнями, що встановлені для апеляційного провадження (частина 1 статті 304 ЦПК).

Позовну заяву на стадії апеляційного розгляду справи можливо залишити без розгляду лише за заявою позивача у разі встановлення апеляційний судом, передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Такої ж думки дотримується і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, яку він виклав в Узагальненні про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності на житловий будинок (Лист ВССУ від 01 липня 2015 року) та в прийнятій ухвалі ВССУ від 11 грудня 2013 року по справі № 6-36699св13.

Разом з тим, позивачка не позбавлена можливості заявити новий позов, належно виклавши позовні вимоги.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку, що неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального закону призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.

Суд першої інстанції повно та всебічно зясував усі обставини по справі, зібраним доказам надав належну правову оцінку і обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушень судом при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування судового рішення - не має.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд-

У Х В А Л ИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 18 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Судді: