Ухвала суду № 63723443, 22.12.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 361/3115/16-ц Головуючий у І інстанції Петришин Н. М.Провадження № 22-ц/780/6626/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 42 22.12.2016

УХВАЛА

Іменем України

22 грудня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді - Верланова С.М.,

суддів - Савченка С.І., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря - Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення,

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що йому на підставі договору дарування 1/2 частини будинку від 29 травня 1998 року та договору дарування 1/2 частини будинку від 25 січня 2014 року належить на праві власності житловий будинок по вул. Рибальська, 6-а у с.Пухівка Броварського району Київської області. Зазначав, що у вказаному будинку без законних підстав проживає відповідач ОСОБА_2, у звязку з чим він позбавлений можливості вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном. На його неодноразові звернення відповідач добровільно виселитися з будинку відмовляється. З урахуванням наведеного, позивач на підставі ст.ст.316, 317, 319, 321, 391 ЦК України просив виселити ОСОБА_2 з житлового будинку по вул. Рибальській, 6-а у с.Пухівка Броварського району Київської області без надання іншого житлового приміщення.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 жовтня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Виселено ОСОБА_2 з житлового будинку по вул. Рибальській, 6-а у с.Пухівка Броварського району Київської області без надання іншого житлового приміщення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне зясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 є власником житлового будинку, а відповідач ОСОБА_2, яка не є членом його сім`ї, без належних правових підстав проживає та користується житловим будинком, у звязку з чим перешкоджає позивачу у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Такі висновку суду першої інстанції є правильними й такими, що відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Відповідно до ч.1ст. 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1ст. 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьомувідповідно дост. 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч.1ст.16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правовий аналіз наведених норм цивільного законодавства України свідчить про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивачу ОСОБА_3 на праві власності належить житловий будинок по вул. Рибальській, 6-а у с.Пухівка Броварського району Київської області, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Пухівської сільської ради Броварського району Київської області від 15 квітня 2016 року № 325 (а.с.60) та не заперечується відповідачем.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням апеляційного суду Київської області від 08 червня 2015 року задоволено частково позов ОСОБА_3 та визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування будинком № 6-а по вул. Рибальська у с. Пухівка Броварського району Київської області (а.с.6-9). Судом встановлено, що ОСОБА_2 вселилася до будинку, як член сімї колишнього співвласника житла ОСОБА_4Ю, який на той час володів 1/2 частиною спірного будинку. 25 січня 2014 року ОСОБА_4 належну йому частину будинку на підставі відповідного договору подарував позивачу ОСОБА_3 Інша частина будинку належить позивачу на підставі договору дарування від 29 травня 1998 року. За таких умов на час розгляду справи позивач є одноособовим власником спірного будинку. Дана обставина підтверджується відповідним витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та визнається сторонами. При цьому відповідач не є та ніколи не була членом сімї позивача в розумінні положеньст. 156 ЖК України. Не може її бути визнано членом сімї позивача й за ознакою спільного проживання та ведення спільного господарства, оскільки сторони разом не проживають, спільне господарство не ведуть. Тому вказані обставини відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

28 березня 2016 року представник позивача - адвокат ОСОБА_5 надіслав ОСОБА_2 письмову пропозицію про добровільне виконання рішення апеляційного суду Київської області від 08 червня 2015 року, яку відповідач отримала 02 квітня 2016 року (а.с.12-14).

Згідно з актом від 12 квітня 2016 року, складеного депутатами Пухівської сільської ради Броварського району Київської області та жителями с.Пухівка, станом на 12 квітня 2016 року ОСОБА_2 продовжує проживати без реєстрації у будинку по вул. Рибальській, 6-А у с.Пухівка (а.с.61).

Установивши вказані обставини, які свідчать про те, що ОСОБА_3 є власником житлового будинку, а відповідач ОСОБА_2, яка не є членом його сім`ї, без належних правових підстав проживає та користується спірним житловим будинком, у звязку з чим перешкоджає позивачу у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (ст.212 ЦПК України), дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову про виселення відповідача без надання іншого житлового приміщення.

Також правильним є висновок суду першої інстанції про те, що наявність договору про догляд за дітьми, укладеного 01 січня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6, ОСОБА_7, стосується лише обов`язків відповідача щодо надання нею певних послуг за цим договором та не свідчить про наявність у неї права на постійне проживання у спірному будинку.

Таким чином рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 вселилася до спірного будинку у 1988 році, як член сімї колишнього власника будинку, проживає у будинку до цього часу, сплачувала комунальні послуги, підтримувала його та робила в ньому ремонт за власні кошти, а відтак вважає, що перехід права власності на спірний житловий будинок до іншої особи не може бути підставою для припинення її права користування цим житловим будинком, не заслуговують на увагу, виходячи з такого.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику права вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Права власника жилого будинку, квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сімї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст.156 ЖК України з врахуванням положень ч.1 ст.405 ЦК України члени сімї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що право члена сімї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.

Із зазначеного слід дійти висновку, що виникнення права членів сімї власника будинку (квартири) на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а відтак припинення права власності особи на будинок припиняє право членів сімї на користування цим будинком.

Таким чином, права членів сімї власника будинку на обєкт власності є похідними від прав самого власника.

Передбачаючи право власника жилого будинку (квартири) на відчуження цих обєктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обовязків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сімї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14, яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував, що відповідачка є пенсіонером та не має іншого житла для проживання, не заслуговують на увагу, оскільки дані доводи не мають правового значення для вирішення спору, так як норми житлового законодавства України не містять пільг чи правових гарантій пенсіонерів при вирішенні спору про їх виселення, а відповідно до положень ч.1 ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.Отже статус відповідачки, як пенсіонера, не надає їй переваг при вирішенні спору про виселення.

Матеріали справи та зміст оскаржуваного рішення суду не дають підстав для висновку про невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне зясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, які передбачені ЦПК України як підстави для скасування рішення.

Ураховуючи наведене та положення ст.308 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 303,307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді