Ухвала суду № 63698118, 21.12.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/8096/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Артеменко І. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Артеменка І.А.,

суддів Черевка П.М.,

ОСОБА_2,

при секретарі Фабіжевській Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості шляхом визнання права власності на предмет іпотеки,-

встановила:

У березні 2015 року позивач ОСОБА_5 акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі Банк) (уточнюючи свої позовні вимоги) звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому просив в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ «Укрсоцбанк» за кредитним договором від 13.06.2007 року у загальній сумі 120679,13 доларів США, що еквівалентно 1903259,54 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежиле приміщення № 500, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Заславського, буд. 38, загальною площею 37,4 кв.м., що належить ОСОБА_3 на праві приватної власності, шляхом реалізації предмету іпотеки з прилюдних торгів, ціну встановити на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності/незалежним експертом в межах процедури виконавчого провадження, та стягнути судовий збір в розмірі 3654 грн..

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 13.06.2007 року між Банком та ОСОБА_3 укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 670/36-302, відповідно до якого ПАТ «Укрсобанк» відкрив відповідачу відновлювальну кредитну лінію в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 74000 доларів США з кінцевим терміном повернення всієї заборгованості до 11 червня 2017 року, зі сплатою 13 % річних.

В якості забезпечення виконання позичальником зобовязань за договором кредиту, було укладено іпотечний договір, згідно з яким іпотекодавець передав Банку в іпотеку наступне нерухоме майно: нежиле приміщення № 500, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Заславського, буд. 38, загальною площею 37,4 кв.м..

В порушення умов кредитного договору позичальником порушуються строки повернення кредиту та сплати процентів, що і стало приводом для звернення до суду.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2016 року позовні вимоги задоволено.

В рахунок часткового погашення перед ОСОБА_5 акціонерним товариством «Укрсоцбанк» заборгованості ОСОБА_3, за договором відновлювальної кредитної лінії № 670/36-302 від 13.06.2007 року у загальній сумі 120679,13 доларів США, що еквівалентно 1903259,54 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежиле приміщення № 500, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Заславського, буд. 38, загальною площею 37,4 кв.м., що належить ОСОБА_3 на праві приватної власності, шляхом реалізації предмету іпотеки з прилюдних торгів, ціну встановити на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності/незалежним експертом в межах процедури виконавчого провадження.

Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті та справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», суд першої інстанції виходив з того, що оскільки боржник ОСОБА_3 не виконує взяті на себе зобовязання за кредитним договором, то Банк має право у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання задовольнити свої вимоги за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Вирішуючи спір по суті, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює.

Так, апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та не спростовується сторонами, що 13.06.2007 року між ОСОБА_5 акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 був укладений договір відновлювальної кредитної лінії № 670/36-302, відповідно до якого Банк відкрив відповідачці відновлювальну кредитну лінію в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 74000 доларів США з кінцевим терміном повернення всієї заборгованості до 11 червня 2017 року, зі сплатою 13 % річних.

В якості забезпечення виконання позичальником зобовязань за договором кредиту, було укладено іпотечний договір, відповідно до якого іпотекодавець передав Банку в іпотеку нежиле приміщення № 500, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Заславського, буд. 38, загальною площею 37,4 кв.м., що належить ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 25.09.2006 року.

Оскільки позичальником не виконуються умови кредитного договору, то станом на 14.01.2014 року ОСОБА_3 має заборгованість у розмірі 1903259,54 грн., яка складається з:

-сума заборгованості за кредитом 65000 доларів США, що еквівалентно 1025130,6 грн.;

-сума заборгованості за відсотками 41197,56 доларів США, що еквівалентно 649736,68 грн.;

-розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту 4029,31 доларів США, що еквівалентно 63547,14 грн.;

-розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків 7144,54 доларів США, що еквівалентно 112678,27 грн.;

З матеріалів справи вбачається, що 12.11.2014 року ПАТ «Укрсоцбанк» направило ОСОБА_3 вимогу про погашення заборгованості за кредитом, але відповідачкою зазначена вимога не була виконана.

Відповідно до п. 4.1 договору іпотеки, у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобовязання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

За правилами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 1054 ЦК України встановлює, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець), зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 Глави 71 ЦК України.

Відповідно до положень 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно ст.ст. 554, 610-612 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання, при якому настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а боржник, який прострочив виконання зобовязання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки.

Відповідно до умов кредитного договору до обовязків відповідача (позичальника) було покладено точно в строки, обумовлені в кредитному договорі, повернути кредит, своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Статтею 12 ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення іпотекодавцем обовязків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобовязання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно зі ст. 33 ЗУ «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» положення частини першої цієї статті, яка передбачає необхідність направлення іпотекодавцю та боржнику письмової вимоги про усунення порушень, не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку, оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає положенням ст. 124 Конституції України.

Відповідно до п. 37 постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що витікають із кредитних правовідносин» невиконання вимог ч. 1 ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобовязання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (ч. 3 ст. 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає ст. 124 Конституції України.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги посилання представника відповідача на те, що Банк не мав права звертатися до суду з зазначеними вимогами, оскільки ОСОБА_3 не отримувала письмову вимогу Банку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що навіть у випадку неотримання вищевказаної досудової вимоги ОСОБА_3 (як стверджував її представник) це не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду.

Відповідно до ст. 39 ЗУ «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

У п. 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зазначено, що резолютивна частини рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як ст. 39 ЗУ «Про іпотеку», так і положенням п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЗУ «Про іпотеку» початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.

Згідно з п. 30 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року за № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вимога про дострокове виконання кредитного договору навіть у разі належного його виконання, а якщо вимогу не буде задоволено - право звернення стягнення на предмет застави/іпотеки може бути заявлено заставодержателем лише в чітко визначених законом або договором випадках, наприклад при передачі заставодавцем/іпотекодавцем предмета застави/іпотеки іншій особі без згоди заставодержателя, якщо одержання такої згоди було необхідним (ч. 2 ст. 586, п. 2 ч. 2 ст. 592 ЦК); порушення обов'язків, установлених іпотечним договором (ч. 1 ст. 12 «Про іпотеку»); порушення споживачем умов договору про надання споживчого кредиту (ч.10 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів»).

Крім того, у відповідності до положень ст. 41 ЗУ «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої ЗУ «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на неправильне визначення Банком боргу, оскільки на підтвердження зазначеного апелянтом не було надано належного доказу. Копії квитанцій про погашення заборгованості за кредитним договором, які були додані до апеляційної скарги, та датовані 2007-2009 р.р., не є доказом не відповідності правильності розрахунку Банком. Своїх розрахунків щодо наявної заборгованості апелянтом надано не було. При цьому колегія суддів звертає увагу, що вказані в копіях квитанцій суми відображені в розрахунках Банку та враховані при визначені заборгованості.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції законно і обґрунтовано задовольнив вимоги позивача.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції оскільки вони відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин і закон, який їх регулює.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

При таких обставинах, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини по справі, рішення суду відповідає вимогам ст. ст. 213, 215 ЦПК України, є законним та справедливим, а тому не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала колегії суддів набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала колегії суддів може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області

ОСОБА_6

ОСОБА_7

ОСОБА_2