Постанова № 63692732, 19.12.2016, Жовківський районний суд Львівської області

Справа № 444/2493/16-а

Провадження № 2-а/444/113/2016

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2016 року Жовківський районний суд Львівської області в складі :

головуючого судді Мікула В. Є.,

секретар судового засідання Витвицька В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Жовкві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Жовківському районі Львівської області про визнання дій неправолмірними та зобов"язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання дій неправолмірними та зобов"язання до вчинення дій. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 04.11.2016 р. звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Жовківському районі Львівської області із заявою про призначення пенсії за вислугу років, у відповідності до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакціях Закону України від 05.10.1995 № 358/95-ВР та Закону України від 12.07.2001 № 2663-III).

Рішенням від 16.11.2016 відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії посилаючись на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 та інше.

Зазначає, що з 04.03.1996 року по даний час включно безперервно працював в органах прокуратури України на слідчо-прокурорських посадах.

Крім цього зазначає, що станом на 04.11.2016 р. безперервний стаж роботи на посадах прокурорів і слідчих органів прокуратури України становить 20 років 08 місяців.

Крім цього, у період з січня 1992 року по червень 1995 року навчався у вищому юридичному навчальному закладі - на юридичному факультеті Львівського державного університету ім. Івана Франка, який закінчив та отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство», здобувши кваліфікацію спеціаліста «Юрист». Загальний строк навчання склав - 3 роки 6 місяців. Половина строку навчання на юридичному факультеті Львівського державного університету ім. Івана Франка складає 1 рік 9 місяців.

Окрім того, протягом 1 року 1 місяця 8 днів, в період з 29.06.1988 по 07.08.1989 рр. позивач проходив службу у Збройних Силах СРСР.

Вказує, що станом на час призначення 04.03.1996 до органів прокуратури статтею 50-1 Закону України „Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-ХII (в редакції Закону України від 05.10.1995 № 358/95-ВР) передбачалося, що пенсії за вислугу років призначаються слідчим працівникам незалежно від віку з вислугою років не менше 20 років на посадах слідчого, прокурора, начальника або заступника начальника слідчого підрозділу (відділу, частини), що безпосередньо займається провадженням попереднього слідства.

Вважає, що рішенням про відмову у призначенні пенсії за вислугою років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакціях Закону України від 05.10.1995 № 358/95-ВР та Закону України від 12.07.2001 № 2663-III), відповідач порушив його конституційні та соціальні права.

Вказані дії відповідача вважає протиправними та просить позов задоволити.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на доводи, зазначені в позовній заяві. Просить позов задоволити у повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні щодо позову заперечили, просять відмовити в задоволенні такого. Крім того, подали суду письмові заперечення, які долучені до матеріалів справи.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, а відтак, зясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ч. 1ст. 6 КАС України передбачено право на судовий захист, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Пунктом 1 ч. 2ст. 162 КАС України встановлено, що одним із способів захисту порушених прав позивача по справі є визнання протиправним рішення субєкта владних повноважень.

Судом встановлено, що 04.11.2016 р. позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Жовківському районі Львівської області із заявою про призначення пенсії за вислугу років, у відповідності до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакціях Закону України від 05.10.1995 № 358/95-ВР та Закону України від 12.07.2001 № 2663-III).

16.11.2016 року Управлінням Пенсійного фонду України у Жовківському районі позивачу відмовлено у призначенні пенсії, посилаючись на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 та інше.

Вирішуючи питання про застосування ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в часі, суд виходить із того, що згідно зі ст. 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний суд України у рішенні від 11.10.05 року № 8-рп/2005 чітко визначив критерії, за якими можливо встановити, чи відбулося таке звуження: «звуження обсягу прав та свобод це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав та свобод, тобто їх кількісні характеристики».

Також Конституційний суд України у своєму рішенні від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 зазначив, що «невиконання державою взятих на себе соціальних зобов»язань порушує принцип соціальної, правової держави». Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є «складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права».

Як зазначено в пункті 2 Постанови Пленуму Верховною Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України згідно статті 8 має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати законність того чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення повинні ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій ).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із викладеного у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Аналогічною є практика Європейського суду з прав людини, яка є обов'язковою до застосування з огляду на вимоги ст.ст. 5, 8, 9 КАС України щодо недопустимості звуження існуючих прав і свобод громадянина.

За правилами ст. 5 КАС України, адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

При прийнятті рішення суд також враховує, що згідно з частиною 1 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною 2 ст. 8 КАС України також передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції» (пункт 1) України визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч. 3 ст. 8 КАС України).

Рішенням Європейського Суду з прав людини у справі Суханов та Ільченко проти України (заява № 68385/10 та 71378/10) від 26.06.2014 р. з питань відмови в перерахунку пенсії через не встановлення певного порядку такого перерахунку Урядом, було кваліфіковано цим Судом як порушення майнового інтересу заявників, передбачених у статті 1 Першого протоколу до Конвеції про захист прав людини і основоположних свобод(параграфи 51-56). Аналогічну правову позицію Європейського Суду з прав людини викладено у справі Будченко проти України (заява №38677/06) від 24.04.2014 р. Суть цих справ Європейського Суду з прав людини полягає у тому, що Кабінет Міністрів України повинен був запровадити правові механізми, необхідні для реалізації прав громадян на соціальні пільги, у тому числі на які мали право заявники.

Крім того, вирішуючи питання про застосування Закону в часі, суд виходить із того, що згідно зі ст. 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Отже, доводи відповідача, наведені у запереченнях на адміністративний позов та надані в поясненнях, щодо неправомірності застосування ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» спростовуються встановленими судом обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та наведеними нормами права.

З трудової книжки серії БТ-II № 5308964, вбачається, що позивач з 04.03.1996 року по даний час включно працював в органах прокуратури України на слідчо-прокурорських посадах. Таким чином, станом на 04.11.2016 року безперервний стаж роботи позивача на посадах прокурорів і слідчих органів прокуратури України становить 20 років 08 місяців.

Крім цього, у період з січня 1992 року по червень 1995 року позивач навчався у вищому юридичному навчальному закладі - на юридичному факультеті Львівського державного університету ім. Івана Франка, який закінчив та отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство», здобувши кваліфікацію спеціаліста «Юрист». Загальний строк навчання склав - 3 роки 6 місяців.

Половина строку навчання на юридичному факультеті Львівського державного університету ім. Івана Франка складає 1 рік 9 місяців.

Окрім того, протягом 1 року 1 місяця 8 днів, в період з 29.06.1988 по 07.08.1989 рр. позивач проходив службу у Збройних Силах СРСР.

Статтею 50-1 Закону України „Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-ХII (в редакції Закону України від 05.10.1995 № 358/95-ВР) передбачалося, що пенсії за вислугу років призначаються слідчим працівникам незалежно від віку з вислугою років не менше 20 років на посадах слідчого, прокурора, начальника або заступника начальника слідчого підрозділу (відділу, частини), що безпосередньо займається провадженням попереднього слідства.

У подальшому статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції Закону України від 12.07.2001 № 2663-111) встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку.

Розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.

Таким чином, до 20-річного стажу роботи позивачу, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у ст. 56 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції Закону України від 12.07.2001 № 2663-111), в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба,(1 рік 1 місяць 8 днів), а також половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, (1 рік 9 місяців), частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею 3 років (частина 6 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХII, в редакції Закону України від 12.07.2001 № 2663-ІІІ).

Отже згідно з ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції Закону України від 12.07.2001 № 2663-III) пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

З огляду на зазначені обставини, суд приходить до висновку, що рішення управління Пенсійного Фонду України у Жовківському районі щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за вислугу років як працівнику прокуратури є протиправним, а тому відповідача слід зобов'язати призначити та виплачувати позивачу пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з 04.11.2016 року, тобто з часу його звернення.

Щодо вимоги скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в Жовківському районі № 36/с-3 від 16.11.2016 року, то така вимога в цій частині не підлягає до задоволення, оскільки, як вбачається з пояснень представника відповідача вищевказане повідомлення є листом - роз"ясненням на адресу позивача, але аж ніяк не рішенням, оскільки таке приймаєтьс в зовсім іншому порядку.

У відповідності до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. А тому суд прийшов до переконання, що із Державного бюджету України на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, який він сплатив при подачі даного позову.

Зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що у суду є всі підстави для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_2

Керуючись ст. ст. 7-14, 71, 158-163, 167 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління пенсійного фонду України у Жовківському районі про визнання дій протиправними, скасування рішення ТА зобовязання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії та відмову Управління Пенсійного Фонду України в Жовківському районі Львівської області при призначенні пенсії ОСОБА_2 за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1992 ро. № 1789 - 12 (в редакції Закону України від 05.10.1995 року № 358/95 - ВР та Закону України від 12.07.2001 року № 2663-ІІІ).

Зобовязати Управління Пенсійного Фонду України в Жовківському районі провести обчислення пенсії ОСОБА_2 за вислугою років, виходячи із розміру 90 відсотків місячного заробітку за відповідною посадою, відповідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1992 ро. № 1789 - 12 (в редакції Закону України від 05.10.1995 року " 358/95 - ВР иа Закону України від 12.07.2001 року № 2663-ІІІ, починаючи з 04.11.2016 року).

Стягнути із Державного бюджету України на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає ІНФОРМАЦІЯ_2, НОМЕР_1, ІПН - НОМЕР_2, судовий збір в сумі 551 грн. 20 коп. (пятсот пятдесят одна грн. 20 коп.).

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання її копії до Львівського апеляційного адміністративного суду через Жовківський районний суд.

Суддя В. Є. Мікула

Повний текст постанови виготовлено 23.12.2016 року.