Окрема думка судді № 63603153, 21.12.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/5738/15-ц 21.12.2016

Провадження №22-ц/784/2807/16

О К Р Е М А Д У М К А

21 грудня 2016 року м.Миколаїв

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 21.12.2016 р. задоволено частково апеляційну скаргу ОСОБА_1, скасовано рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 11 лютого 2016 року та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Проведено поділ спільного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Визнано за ОСОБА_1 право власності на 39/100 частки житлового будинку з господарськими спорудами по вул.Кірова, 141 в м.Миколаєві, а за ОСОБА_2 на 61/100 частку цього будинку. Розподілено судові витрати.

Ухвалюючи вказане рішення, апеляційний суд виходив з того, що отримання відповідачем після розірвання шлюбу свідоцтва про право власності на спірний житловий будинок не є підставою для позбавлення позивачки права власності на частину спірного нерухомого майна, оскільки незавершений будівництвом житловий будинок на 78% було збудовано за час шлюбу за спільні кошти подружжя, а отже, зданий до експлуатації будинок є спільною сумісною власністю подружжя. Наявність рішення суду про визнання за позивачкою права власності на будівельні матеріали не є перешкодою для визнання за ОСОБА_1 права власності, оскільки вона є власником матеріалів до закінчення будівництва, а після цього в неї виникає право власності на новостворене майно.

Однак, з таким висновком не можна погодитись.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що з 24 липня 1986 року по 21 січня 2003 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

7 червня 1990 року на підставі договору купівлі-продажу ними було придбано за спільні кошти житловий будинок №141 по вул.Кірова у м.Миколаєві. Право власності на вказаний будинок було оформлено за ОСОБА_2

29 серпня 1997 року рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку за вказаною адресою площею 1000 кв.м для обслуговування зазначеного житлового будинку, а 6 листопада 1997 року видано державний акт на право приватної власності на землю.

23 квітня 1998 року рішенням Ленінської районної ради м. Миколаєва ОСОБА_2 надано дозвіл на проектування та будівництво нового житлового будинку по вул.Кірова, 141 у м.Миколаєві.

10 червня 1998 року він отримав дозвіл на виконання будівельних робіт згідно з узгодженим головним архітектором проектом.

Рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 27 квітня 2009 року та рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 16 липня 2009 року земельну ділянку, на якій знаходиться спірний незавершений будівництвом будинок визнано спільною сумісною власністю подружжя і за кожним з сторін визнано право власності на ? частку цієї земельної ділянки.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 06 грудня 2011 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання права власності на частку незавершеного самочинного будівництва (78,08% готовності) будинку №141 по вул.Кірова у м.Миколаєві, його реальний поділ та поділ земельної ділянки. Судом визнано, що недобудований житловий будинок не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки не введений до експлуатації, а, отже, його поділ як житлового будинку неможливий.

8 листопада 2013 року рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва, що набрало законної сили, за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано право власності за кожним на ? частину будівельних матеріалів, конструкцій, виробів, використаних для спорудження самочинно побудованого незавершеного будівництвом двоповерхового житлового будинку, гаражу та господарських будівель і споруд по вул.Кірова, 141 у м.Миколаєві.

3 липня 2015 року Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області зареєстровано подану ОСОБА_2 декларацію про готовність до експлуатації об'єкта, а саме вказаного житлового будинку.

Відповідно до свідоцтва про право власності від 31 серпня 2015 року ОСОБА_2 є власником житлового будинку №141 по вул.Кірова у м.Миколаєві.

Згідно з ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч.1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно з ч.1 ст.61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Отже, при поділі майна подружжя поділу підлягає майно наявне на час припинення ведення спільного господарства.

Преюдиційними рішеннями Апеляційного суду Миколаївської області від 06 грудня 2011 року та Ленінського районного суду м.Миколаєва від 08 листопада 2013 року встановлено, що на час припинення між сторонами шлюбу та на момент припинення ведення спільного господарства, сторони по справі мали у спільній сумісній власності будівельні матеріали, конструкції та вироби, використані в процесі будівництва самочинно побудованого незавершеного будівництвом спірного житлового будинку. Права власності на вказаний житловий будинок сторони не мали.

Тільки через 12 років після припинення шлюбу між сторонами було зареєстровано подану відповідачем декларацію про готовність до експлуатації спірного житлового будинку та зареєстровано право власності на новозбудований житловий будинок.

Отже, оскільки майно сторін вже було визначено та поділено, то на мою думку, не можна вдруге здійснювати його поділ.

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі №6-47цс16, на яку послався апеляційний суд, зазначено, що відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, обєкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обовязки, тому такий обєкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

За позовом дружини, членів сімї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ обєкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

У разі неможливості поділу обєкта незавершеного будівництва суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Таким чином, спір між подружжям може бути вирішений трьома способами: 1) поділ обєкта незавершеного будівництва; 2) визнання права на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку; 3) залишення його у власності однієї зі сторін з присудженням грошової компенсації.

У вказаній постанові йде мова про можливість визнання за одним з подружжя права на частину обєкта незавершеного будівництва, а не визнання права власності на вже збудований та введений в експлуатацію житловий будинок, на який отримано право власності одним з подружжя.

Завершений житловий будинок і обєкт незавершеного будівництва мають різну вартість, що впливає на вартість частки.

Оскільки на момент припинення шлюбу між сторонами спірний житловий будинок не було визнано спільною сумісною власністю сторін, а було здійснено визнання за сторонами права на будівельні матеріали, то спір між сторонами вичерпано.

Визнання за позивачкою права на частку вже в збудованому житловому будинку є повторним поділом майна між сторонами. До того ж, поділеного апеляційним судом обєкта на момент припинення між сторонами подружніх стосунків не існувало.

За таких обставин, вважаю, що рішення апеляційного суду є помилковим.

Суддя Апеляційного суду

Миколаївської області ОСОБА_3