Ухвала суду № 63585601, 08.12.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

08 грудня 2016 рокусправа № 808/5417/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дурасової Ю.В.

суддів: Баранник Н.П. Щербака А.А.

за участю секретаря судового засідання: Спірічева Я.В.

представника відповідача: Коваля Олексія Вікторовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2015 року

у справі за позовом Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області до відповідачів: Дочірнього підприємства "ІМІДЖ ХОЛДИНГ" Акціонерної Компанії "Імідж Холдинг АПС", Товариства з обмеженою відповідальністю "УДК-ІНВЕСТ", про визнання недійсними договорів і стягнення коштів в дохід держави,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що податковим органом не надані суду належні та допустимі докази в обґрунтування заявлених вимог, обставини позову не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи по суті та спростовані наданими відповідачами документами. У зв'язку із цим, твердження контролюючого органу про те, що правочини від 11.09.2013 та 12.09.2013, укладені відповідачами з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не відповідає дійсності.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем (ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя) подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що обставини укладення договорів від 11.09.2013 та від 12.09.2013 між ДП «Імідж Холдинг» та ТОВ «УДК-Інвест» та обставини виконання цих договорів свідчать про наявність у обох сторін умислу на вчинення правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Зазначена мета насамперед полягає у несплаті до бюджету податків. Вважає, що укладаючи договори купівлі-продажу рухомого та нерухомого майна посадові особи ДП «Імідж Холдинг» та ТОВ «УДК-Інвест» усвідомлювали неможливість отримання економічного ефекту порівняно з понесеними витратами на придбання майна.

Згідно ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2016 року провадження у справі до відповідача ДП «Імідж Холдинг» закрито. Отже справа розглядається в межах вимог до відповідача ТОВ "УДК ІНВЕСТ".

Представник відповідача ТОВ "УДК ІНВЕСТ" у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін. Суду пояснив, що до суду надано достатньо доказів на підтвердження реальності укладених договорів між ТОВ "УДК ІНВЕСТ" та ДП «Імідж Холдинг». Вважає помилковим висновок податкового органу про наявність у обох сторін договорів умислу на вчинення правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Інші учасники процесу у судове засідання не з'явились. Про час, дату та місце судового засідання повідомленні належним чином. Матеріали справи містять клопотання представника податкового органу Дегтяр О.М. про розгляд справи без участі представника ДПІ.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 11 вересня 2013 року між TOB "УДК-ІНВЕСТ" (покупець) та ДП "ІМІДЖ ХОЛДИНГ" (продавець) було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до якого передані у власність наступні об'єкти нерухомості: заводська лабораторія літ.3-2 площею 848,8 кв.м, об'єкт нерухомості - літера Ж, загальною площею 320,5 кв. м., блок цехів літ. Л-1-3, загальною площею 14195,7 кв. м., цех розливу лікеро-горілчаної продукції купажу літ. 4-А загальною площею 13085, 5 кв.м., адміністративно-побутовий коридор літ М-1-2-4 загальною площею 2898,8 кв.м., навіс для склотари літ П, склад готової продукції літ Л-2 загальною площею 2418,18 кв.м., споруду навісу для склотари нежитлова будівля літера К, загальною площею 935,4 кв.м. Зазначений договір купівлі-продажу посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф.

12 вересня 2013 року між TOB "УДК-ІНВЕСТ" (покупець) та ДП "ІМІДЖ ХОЛДИНГ" (продавець) укладено договір про внесення змін до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 11.09.2013, у відповідності до якого договір купівлі-продажу майна від 11.09.2013 було викладено в новій редакції.

Договір про внесення змін до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 12.09.2013 також посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. Договором від 12.09.2013 про внесення змін до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 11.09.2013 було уточнено характеристики нерухомого майна, яке було предметом договору купівлі-продажу від 11.09.2013 без зміни переліку самого нерухомого майна, що було предметом договору від 11.09.2013.

Майно, що є предметом договору купівлі-продажу нерухомого майна, отримано TOB "УДК-ІНВЕСТ" згідно акту приймання-передачі нерухомого майна від 11 вересня 2013 року.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції до даних правовідносин правильно застосував норми Податкового кодексу України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України.

Податковий орган вважає зазначені договори купівлі-продажу майна від 11.09.2013 та 12.09.2013 недійсними у зв'язку з чим просить стягнути в дохід держави кошти отримані за вказаними правочинами.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року провадження у справі до відповідача ДП "Імідж Холдинг" закрито у зв'язку з ліквідацією особи.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Розглядаючи дану справу слід дослідити норму ст. 228 Цивільного кодексу України. Зокрема, згідно частин 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Змінами, внесеними до вказаної статті встановлено два окремі види недійсності правочинів:

- ті, що порушують публічний порядок і є нікчемними,

- ті, що вчинені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, і є оспорюваними (недійсність яких прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інші заінтересовані особи можуть заперечувати їх дійсність в судовому порядку на підставах, встановлених законом (частина 3 статті 215 ЦК України)).

Таким чином, статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства, може бути визнаний недійсним судом.

Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

При цьому, частиною 1 статті 208 ГК України встановлено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції суд першої інстанції правильно зазначив, що необхідною передумовою для звернення до суду з позовом про визнання недійсними правочинів та стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином, мало бути одержання контролюючим органом відповідних доказів на підтвердження наявності у сторін такого правочину мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства.

При цьому санкції, встановлені ч. 1 ст. 208 ГК України, не можуть застосовуватись за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією із сторін договору, що є самостійним правопорушенням, за вчинення якого передбачена юридична відповідальність. Для застосування санкцій, передбачених вказаною нормою, необхідною умовою є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

З аналізу наведеної правової норми вбачається, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

У складі господарського правопорушення, передбаченого ст. 207 ГК України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - вчинення господарського зобов'язання всупереч інтересам держави і суспільства. Тобто наявність мети включена до складу правопорушення як його конструктивна ознака.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника чи представника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 207 ГК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Тому, такі обставини, можуть бути доведені лише відповідним засобом доказування - обвинувальним вироком, який набрав законної сили та який би підтверджував факт наявності протиправного умислу конкретних посадових осіб суб'єктів господарської діяльності щодо ухилення від сплати податків, незаконного отримання податкової вигоди за наслідками виконання оспорюваних угод.

Матеріали справи не містять будь-яких обвинувальних вироків відносно посадових осіб відповідачів.

Слід зазначити, що статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується сторонами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Стаття 204 ЦК України встановлює, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 209 ЦК України визначено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Статтею 657 ЦК України встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Отже сторонами правочинів (відповідачами у справі), в повному обсязі дотримано вищевказаних вимог закону щодо форми договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 11.09.2013 та від 12.09.2013, оскільки зазначені договори посвідчені нотаріально, а також здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно, що було предметом договорів, як того вимагають приписи статті 182 ЦК України. Зазначене підтверджується Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.09.2013 року (копії у справі).

Слід взяти до уваги, що предметом укладених між відповідачами договорів є нерухоме майно, яке не обмежено та не вилучено з цивільного обігу. Зазначене майно на момент укладення договорів купівлі-продажу перебувало в іпотеці, іпотекодержателем виступало Акціонерне товариство "Райфайзенбанк Аваль", згода якого на відчуження майна покупцеві - TOB "УДК-ІНВЕСТ" підтверджується листом № 54-2/173 від 11.09.2013.

Слід також зазначити, що операції з придбання TOB "УДК-ІНВЕСТ" нерухомого майна повністю підтверджуються нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 11.09.2013 з урахуванням змін, внесених Договором від 12.09.2013 про внесення змін до Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 11.09.2013, Актом приймання-передачі нерухомого майна до Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 11.09.2013, Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.09.2013, у відповідності до яких за TOB "УДК-ІНВЕСТ" на підставі Рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень було зареєстровано право власності на об'єкти нерухомого майна, які були предметом договорів від 11.09.2013 та 12.09.2013.

Право на включення сум ПДВ до складу податкового кредиту TOB "УДК-ІНВЕСТ" підтверджується згідно приписів пункту 198.6. статті 198, пунктів 201.6. та 201.10. ПК України належним чином складеною ДП "ІМІДЖ ХОЛДИНГ" податковою накладною № 1 від 11.09.2013.

Позивач подаючи адміністративний позов не навів доказів щодо встановлення контролюючими органами чи судами неправомірності включення TOB "УДК-ІНВЕСТ" сум ПДВ до складу податкового кредиту за наслідками придбання нерухомого майна у ДП "ІМІДЖ ХОЛДИНГ" як самостійного податкового правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена приписами ПК України.

Посилання контролюючого органу, як на доказ наявності умислу у відповідачів - переведення активів, як гарантії погашення податкового боргу, відбулося між пов'язаними особами. До таких висновків позивач дійшов на підставі того, що громадянин ОСОБА_4 був Директором ДП "ІМІДЖ ХОЛДИНГ", а в подальшому - Директором TOB "УДК-ІНВЕСТ".

На думку колегії суддів апеляційної інстанції з цього приводу суд першої інстанції правомірно зазначив, що визначення пов'язаних осіб наведене у підпункті 14.1.159 пункту 14.1. статті 14 ПК України (в редакції Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо трансфертного ціноутворення" від 04.07.2013 року № 408-VII, який набрав чинності 01.09.2013 року), якою передбачено, що пов'язаними особами для цілей трансфертного ціноутворення визнаються:

а) юридичні особи - у разі якщо одна з таких осіб безпосередньо та/або опосередковано (через пов'язаних осіб) володіє корпоративними правами юридичної особи у розмірі 20 і більше відсотків;

б) фізична та юридична особа - у разі якщо фізична особа безпосередньо та/або опосередковано (через пов'язаних осіб) володіє корпоративними правами іншої юридичної особи у розмірі 20 і більше відсотків;

в) юридичні особи - у разі якщо одна і та сама особа безпосередньо та/або опосередковано володіє корпоративними правами таких юридичних осіб і розмір частки корпоративних прав у кожній юридичній особі становить 20 і більше відсотків;

г) юридична особа і особа, що має повноваження на призначення (обрання) одноособового виконавчого органу такої юридичної особи або на призначення (обрання) 50 і більше відсотків складу її колегіального виконавчого органу або наглядової ради;

ґ) юридичні особи, одноособові виконавчі органи яких призначені (обрані) за рішенням однієї і тієї самої особи (власника або уповноваженого ним органу);

д) юридичні особи, в яких 50 і більше відсотків складу колегіального виконавчого органу або наглядової ради призначено (обрано) за рішенням однієї і тієї самої особи (власника або уповноваженого ним органу);

е) юридичні особи, в яких 50 і більше відсотків складу колегіального виконавчого органу та/або наглядової ради становлять одні й ті самі фізичні особи;

є) юридична особа та фізична особа - у разі здійснення фізичною особою повноважень одноособового виконавчого органу такої юридичної особи; ж) юридичні особи, в яких повноваження одноособового виконавчого органу здійснює одна й та сама особа;

з) фізичні особи: чоловік (дружина), батьки (у тому числі усиновлювачі), діти (повнолітні, неповнолітні, у тому числі усиновлені), повнорідні та неповнорідні брати і сестри, опікун, піклувальник, дитина, над якою встановлено опіку чи піклування.

Отже вказаними приписами ПК України в якості критерію пов'язаності юридичних осіб визначено, зокрема, - юридичні особи, в яких повноваження одноособового виконавчого органу здійснює одна й та сама особа.

Громадянин ОСОБА_4 був призначений Директором TOB "УДК-ІНВЕСТ" 20 вересня 2012 року згідно протоколу загальних зборів засновників TOB "УДК-ІНВЕСТ"№ 01/09. Перед обранням його на посаду Директора TOB "УДК-ІНВЕСТ" гр. ОСОБА_4 було надано копію Рішення власника ДП "Імідж Холдинг" від 20.06.2012 року, у відповідності до якого з 20.06.2012 громадянин ОСОБА_4 звільнений з посади Директора ДП "ІМІДЖ ХОЛДИНГ".

Тобто, на момент укладання та підписання договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 11.09.2013 та 12.09.2013 гр. ОСОБА_4 одночасно не здійснював повноваження одноособового виконавчого органу TOB "УДК-ІНВЕСТ" та ДП "ІМІДЖ ХОЛДИНГ", оскільки з 20.06.2012 був звільнений з посади Директора ДП "ІМІДЖ ХОЛДИНГ".

Таким чином, у TOB "УДК-ІНВЕСТ" та ДП "ІМІДЖ ХОЛДИНГ" станом на 11.09.2013 повноваження одноособового виконавчого органу не здійснювала одна й та сама особа, що виключає кваліфікацію TOB "УДК-ІНВЕСТ" та ДП "ІМІДЖ ХОЛДИНГ" як пов'язаних осіб згідно приписів п. п. 14.1.159 пункту 14.1. статті 14 ПК України.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що характер припущень носять й доводи позивача про відсутність у TOB "УДК-ІНВЕСТ" ділової економічної мети придбання нерухомого майна у ДП "ІМІДЖ ХОЛДИНГ" у вигляді отримання позитивного економічного ефекту від здійснення вказаних операцій. Такі висновки зроблені позивачем без дослідження обставин використання придбаного майна у власній господарській діяльності TOB "УДК-ІНВЕСТ".

Слід зазначити, що використання в господарській діяльності придбаного нерухомого майна TOB "УДК-ІНВЕСТ" полягає в тому, що таке майно було передано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Українська дистрибуційна компанія" згідно Договору оренди нерухомості № 120913 від 11.09.2013 та Акту приймання-передачі нерухомості від 11.09.2013.

Факти надання послуг оренди за вказаним Договором в період з вересня 2013 року по теперішній час підтверджується Актами прийняття-передачі робіт (надання послуг) № 50 від 31.07.2015; № 46 від 30.06.2015; № 37 від 31.05.2015; № 27 від 30.04.2015; № 13 від 28.02.2015; № 5 від 31.01.2015; № 75 від 30.11.2014 № 68 від 31.10.2014; № 61 від 30.09.2014; № 54 від 31.08.2014; № 47 від 31.07.2014; № 40 від 30.06.2014; № 33 від 31.05.2014; № 26 від 30.04.2014; № 19 від 31.03.2014; № 12 від 28.02.2014; № 5 від 31.01.2014; № 4 від 31.12.2013; № 3 від 30.11.2013; № 2 від 31.10.2013 року; № 1 від 30.09.2013 року (копії у справі).

Пунктом 185.1 статті 185 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування ПДВ є операції з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України відповідно до статті 186 ПК України. Пунктом 186.2.2 п. 186.2 ст. 186 ПК України визначається, що місцем поставки послуг щодо нерухомого майна є місцезнаходження такого нерухомого майна. Отже надання нерухомого майна в оренду є постачанням послуг, що, в свою чергу, є об'єктом оподаткування ПДВ, тобто придбане за оспорюваними позивачем договорами майно використовується в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності TOB "УДК-ІНВЕСТ".

Отже, за наслідками постачання послуг з оренди нерухомого майна, факт надання яких підтверджено вищевказаними Актами прийняття-передачі робіт (надання послуг), TOB "УДК-ІНВЕСТ" отримує дохід та нараховує податкові зобов'язання з ПДВ за датою їх виникнення, яка визначається пунктом 187.1 статті 187 ПК України. Тому, придбавши нерухоме майно у ДП "ІМІДЖ ХОЛДИНГ", TOB "УДК-ІНВЕСТ", мало єдину економічну мету здійснення такої господарської операції - використання придбаного майна у господарській діяльності та отримання прибутку від передачі придбаного майна в оренду іншому суб'єкту господарської діяльності.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, що не знайшли свого підтвердження також й доводи податкового органу про те, що продукція ДП "ІМІДЖ ХОЛДИНГ" (алкогольні напої) продовжує вироблятися TOB "УДК-ІНВЕСТ", оскільки останнім не отримувалась ліцензія на виробництво алкогольних напоїв, що виключає можливість здійснювати виробництво будь-яких алкогольних напоїв, бо згідно вимог Закону України "Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" № 481/95-ВР від 19.12.1995 така діяльність підлягає обов'язковому ліцензуванню.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий: Ю.В. Дурасова

Суддя: Н.П. Баранник

Суддя: А.А. Щербак