Ухвала суду № 63533102, 07.12.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.У. № 336/2013/16-ц Головуючий у 1-й інстанції: Суркова В.П.

Провадження № 22-ц/778/4629/16 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Трофимової Д.А.

Суддів: Крилової О.В.

Дзярука М.П.

При секретарі: Семенчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 вересня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що з 01.08.2009 року перебуває у трудових відносинах з відповідачем, спочатку займав посаду адміністратора торгівельного залу, а з 01.10.2013 року був переведений на посаду директора торгівельного комплексу. Наказом № 143-К від 08.04.2015 року він був відсторонений від роботи у зв'язку із виявленим фактом нестачі товарно-матеріальних цінностей у великому розмірі на період проведення перевірки фактів та причин виникнення нестачі.

До теперішнього часу про результати проведеної перевірки відповідач його не повідомляє, не допускає до роботи та не виплачує заробітну плату, внаслідок чого він не має можливості офіційно працевлаштуватися та отримувати заробітну плату.

Посилаючись на незаконність відсторонення від роботи та наявність у нього права на працю та її оплату, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу із нарахуванням індексації в розмірі 19 380 грн. та моральну шкоду в сумі 20 000 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 вересня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Дієса» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу із врахуванням індексації у розмірі 19 380 грн. та 5 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ТОВ «Дієса» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія перевіряє зазначене рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

За роз'ясненнями, які містяться у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_3 з 01 серпня 2009 року перебуває у трудових відносинах з відповідачем, спочатку займав посаду адміністратора торгівельного залу, а з 01 жовтня 2013 року згідно наказу № 2757-К переведений на посаду директора торгівельного комплексу (а.с. 5-7, 32).

Наказом № 143-К від 08 квітня 2015 року ОСОБА_3 відсторонили від роботи директора магазину на період проведення перевірки фактів та причин виникнення недостачі товарно-матеріальних цінностей. Як зазначено у цьому наказі, підставою відсторонення від роботи являється факт недостачі товарно-матеріальних цінностей у великому розмірі, що було виявлено 07.04.2015 року в ході проведення інвентаризації магазину (а.с. 8).

З того часу позивач не отримує заробітної плати, трудовий договір з ним не припинений і трудова книжка позивача знаходиться в товаристві.

При ухваленні рішення суд першої інстанції правильно виходив із того, що позивач виконував свої трудові обов'язки належним чином, на спростування вказаного факту відповідачем жодних доказів суду надано не було. Відповідач відсторонив ОСОБА_3 від роботи з порушенням вимог ст. 46 КЗпП України, тому, в силу ст. 235 КЗпП України позивачеві має бути виплачений середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, тобто за період з 09.04.2015 року по 31.05.2016 року включно в розмірі 19 380 грн. згідно наданого позивачем розрахунку, який правильно зроблено відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995р. № 100 (з наступними змінами і доповненнями) (а.с. 65, 113).

Колегія суддів також погоджується з висновком суду про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 237-1 КЗпП України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За положеннями п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли у результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин, які мають значення для правильного вирішення спору (статті 1, 3, 4, 31 ЦПК України).

Враховуючи, що судом встановлено факт порушення законних трудових прав позивача, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації його життя, оскільки позивач був змушений звертатися до суду для відстоювання своїх інтересів, обсяг моральних страждань, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, виходячи з засад розумності та справедливості, суд підставно визначив, що належною компенсацією отриманої позивачем моральної шкоди є сума 5 000 грн., що є виваженим, справедливим та співмірним зі ступенем та тривалістю моральних страждань, заподіяних позивачу.

Доводи апеляційної скарги щодо ненаведення в оскаржуваному рішенні розрахунку середнього заробітку правильність рішення суду не спростовують. Як зазначалося вище, суд стягнув середній заробіток в розмірі 19 380 грн. згідно наданого позивачем розрахунку, який правильно зроблено останнім відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995р. № 100 (з наступними змінами і доповненнями) (а.с. 65, 113). Ці доводи не є підставою для скасування рішення у цій частині, оскільки згідно з ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач займає посаду директора та головного бухгалтера ТОВ «Альока», про те, що заяву ОСОБА_3 про припинення трудових відносин відповідач отримав не вчасно не є підставами для відмови в захисті порушених прав позивача. Так, трудовий характер спірних правовідносин і протиправність відсторонення позивача від роботи судом першої інстанції встановлені правильно, розмір відповідальності відповідача визначений у відповідності з діючим законодавством.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду також не спростовують, оскільки базуються на викладі фабули справи та є повторенням обставин, якими представник відповідача обґрунтовував заперечення проти позову, всебічна оцінка яким була дана судом першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Всі інші докази та обставини, на які посилається представник відповідача в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга не містить нових фактів чи доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Крім того, у разі відмови ТОВ «Дієса» у задоволенні апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, відповідач не має права на компенсацію судових витрат у вигляді судового збору, понесених при подачі апеляційної скарги до апеляційного суду.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 вересня 2016 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: