Ухвала суду № 63523016, 20.12.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №290/149/14-ц Головуючий у 1-й інст. Адамович О. Й.

Категорія 27 Доповідач Якухно О. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Якухно О.М.

суддів Коломієць О.С., Жигановської О.С.

з участю секретаря

судового засідання Добровольської Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 11 жовтня 2016 року,

встановила:

У лютому 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося з вказаним позовом, в якому просило (з урахуванням збільшенних позовних вимог) стягнути у солідарному порядку з відповідачів заборгованість за кредитним договором в сумі 1073767,73 грн. Зазначало, що 11.04.2008 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (далі - ЗАТ «Промінвестбанк») та ОСОБА_3 укладено кредитний договір на суму 446000 грн. Одночасно укладено договір поруки з ОСОБА_2 17.12.2012 року банк відступив право вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи». Відповідачі умови договору належним чином не виконують, а тому станом на 31.12.2013 року виникла вищевказана заборгованість.

Ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира від 11 жовтня 2016 року закрито провадження у справі в частині стягнення 438566 грн. основного боргу та 177713,72 грн. процентів.

Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 11 жовтня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_2 заборгованість за процентами в сумі 144034,15 грн. та пеню в розмірі 70000 грн. В задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» судові витрати в сумі 1827 грн., з кожного.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду в частині задоволення вимог до поручителя, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що судом не враховано припинення поруки.

Представник ТОВ «Кредитні ініціативи» заперечує у задоволенні скарги, посилаючись на судове рішення, яким стягнуто заборгованість у солідарному порядку, що виключає припинення поруки.

Розглянувши справу в межах визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню.

Згідно із ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства.

У ст. 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, а саме відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1054 ЦК України).

Згідно із ч.2 ст.1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення норм про позику.

Частиною 2 ст.1050 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з ростроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.

Судом встановлено, що 11.04.2008 року між ЗАТ «Промінвестбанк», яке у подальшому перейменовано на Публічне акціонерне товариство (Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «Промінвестбанк»), та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №Ф-282 (далі - Договір), за яким відповідач отримала кошти в сумі 446000 грн. зі сплатою 18 % річних відповідно до умов договору та кінцевим терміном повернення до 09.04.2018 року.

Згідно з пунктами 3.2, 3.3 кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються за період з дня видачі кредиту до дня його повернення за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. За пунктом 6.2 цього договору при порушенні строків погашення кредиту або сплати процентів, комісії за користування кредитними коштами позичальник додатково сплачує пеню за кожен день прострочення платежу в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу.

В цей же день, між ЗАТ «Промінвестбанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки з метою виконання зобов'язання за кредитним Договором.

17.12.2012 року ПАТ «Промінвестбанк» відступив ТОВ «Кредитні ініціативи» право вимоги за Договором №Ф-282 та вищевказаним договором забезпечення.

Станом на 15.01.2016 року за кредитним Договором існує заборгованість в сумі 1073767,73 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 438566 грн., заборгованість по процентам - 332129,26 грн., пеня - 303072,47 грн.

Закриваючи провадження в частині вимог, суд першої інстанції врахував наявність рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 11 лютого 2011 року, яким стягнуто в солідарному порядку з відповідачів на користь ПАТ «Промінвестбанк» заборгованість в сумі 655594,61 грн., з якої : 330773 грн. строкової заборгованості за кредитом, 107793 грн. простроченої заборгованості за кредитом, 177713,72 грн. заборгованості по процентам та пені в сумі 39314,89 грн. за період з 01.10.2008 року по 17.12.2010 року.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга стаття 251 та частина друга стаття 252 ЦК України).

З пункту 5.3 договору поруки вбачається, що порука припиняється за цим договором з припиненням зобов'язання.

Таким чином, у договорі поруки не встановлено строк її дії відповідно до статті 252 ЦК України, а тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб'єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.

У кредитному договорі строк виконання основного зобов'язання чітко визначений: строком повного погашення кредиту є 09 квітня 2018 року.

У зв'язку з порушенням боржником виконання зобов'язання за кредитним договором банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов кредитного договору використав право достроково вимагати стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором, звернувшись до суду із позовом про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів, змінивши таким чином строк виконання основного зобов'язання.

В разі, якщо кредитор змінює на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строк виконання основного зобов'язання, то передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк обчислюється від цієї дати.

В той же час, відповідно до статті 14 ЦПК України судові рішення є обов'язковими для виконання на всій території України.

Після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини (частина друга статті 223 ЦПК України).

Оскільки рішенням суду, яке набрало законної сили, задоволені вимоги кредитора до поручителя про стягнення основної суми боргу, підстав для застосування положень частини 4 ст. 559 ЦК України немає (правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 6 липня 2016 року у справі № 6-1199цс16).

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України (правова позиція Верховного Суду України у справі за № 6-1206цс15).

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для припинення поруки у зв'язку із ухваленням судового рішення про стягнення основної заборгованості з позичальника та поручителя і наявності підстав для стягнення процентів і неустойки, як відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягає стягненню з відповідача у межах строку позовної давності (правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 29 червня 2016 року у справі № 6-1188цс16).

У відповідності до вимог ст.ст.256, 257, 267 ЦК України судом задоволено вимоги про стягнення процентів за користування кредитом за останні три роки та пені за один рік до звернення із позовом та додатково за період розгляду справи, із зменшенням пені на підставі вимог ч.3 ст.551 ЦК України.

Рішення в частині вимог до ОСОБА_3 та розміру стягнутої заборгованості не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні.

Суд першої інстанції постановив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст.209, 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 11 жовтня 2016 року в частині вимог до поручителя ОСОБА_2 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий Судді