Рішення № 6350681, 20.05.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 52/4320.05.09 Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О., розглянувши справу за позовом Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Никонор»про стягнення 27 312,37 грн. за участю представника позивача –ОСОБА_2, довіреність № б/н від 29.12.2008 р., відповідача –не з’явився,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2008 року позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до відповідача про стягнення грошових коштів, сплачених за товар, з урахуванням індексу інфляції у розмірі 20 931,59 грн., 3% річних у розмірі 264,00 грн., пені у розмірі 2 116,25 грн., а загалом 23 312,37 грн. у зв’язку з неналежним виконанням останнім зобов’язань з передачі товару за договором № 1501/08-Т/2 на видачу нафтопродуктів по бланкам-дозволу (талонам) ТОВ «Никонор»від 15.01.2008 року. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 4000 грн. збитків у вигляді вартості наданих юридичних послуг.

Позивач у позовній заяві просив суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача на р/р 26008301812070 в ФАКБ «Національний кредит», м. Канів, МФО 354972.

Відповідно до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Проте, позивач не надав доказів в обгрунтування того, що невжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться у відповідача, утруднить чи зробить неможливим виконання рішення господарського суду.

За таких обставин, в задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову судом було відмовлено.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.01.2009 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 11.02.2009 року.

У судовому засіданні 20.05.2009 року представник позивача подав клопотання про збільшення та уточнення позовних вимог, яким просить стягнути з відповідача 20 426,08 грн. основного боргу, 2 463,76 грн. пені, 2 287,72 грн. інфляційного збільшення суми боргу, 308,91 грн. 3% річних, 4 000,00 грн. збитків та при вирішенні спору керуватись ч.2 ст. 693 ГПК України.

У судовому засіданні 20.05.2009 року представник позивача підтримав уточнені позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 20.05.2009 року не з’явився, відзив на позов не надав, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Враховуючи те, що нез’явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 15.01.2008 року між позивачем та відповідачем укладено договір № 1501/08-Т/2 на видачу нафтопродуктів по бланкам-дозволу (талонам) ТОВ «Никонор», за умовами якого в порядку та на умовах даного договору покупець зобов’язався купувати, а продавець –продавати нафтопродукти (далі-товар) і забезпечувати видачу оплаченого палива на постійній основі.

Договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та до 31.12.2009 року (п. 8.2. договору).

Відповідно до умов договору покупець зобов’язався в 2-денний строк з моменту виставлення рахунку-фактури на умовах 100% передоплати оплатити нафтопродукти, що будуть відпускатися продавцем згідно даного договору (п. 2.1.).

Пунктом 2.2. договору було встановлено, що підставою для оплати товару за даним договором є рахунок-фактури, що виставляється продавцем. Одержання товару проводиться на підставі оформлених накладних на отримання товару, що є невід’ємною частиною договору. Ціна на кожну партію товару вказується в рахунку-фактурі та накладній на одержання товару.

На підставі п. 3.1. договору товар видається покупцю на автозаправних станціях, на підставі бланків-дозволу (талонів) на придбану кількість товару.

Покупець зобов’язався забезпечити заправлення автомобілів покупця на підставі пред’явлених бланків-дозволу (талонів), отриманих на підставі цього договору (п. 4.2.1.).

Пунктом 4.2.4. договору було встановлено, що у випадку неможливості продавця відпустити покупцю оплачений товар, продавець повертає покупцю сплачену за товар суму протягом 10 банківських днів після повернення покупцем бланків-дозволу (талонів).

На виконання умов договору позивач на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури № 650 від 14.05.2008р. сплатив грошові кошти в розмірі 12 200,00 грн. за дизельне пальне (товар), що підтверджується банківською випискою позивача від 16.05.2008 року.

Згідно видаткової накладної № 584 від 14.05.2008р. відповідач передав позивачу талони на дизельне пальне на 2 000 літрів на суму 12 200,00 грн.

Позивач зазначає, що з 09.06.2008р. автозаправні станції, з якими відповідачем було укладено договори відмовилися видавати пальне на підставі бланків дозволу (талонів) відповідача, внаслідок чого залишилися невикористаними 24 талони на 480 літрів дизельного пального на суму 2 926,08 грн.

06.06.2008р. відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру № 736, на підставі якого позивач сплатив відповідачу грошові кошти в розмірі 17 500,00 грн. за дизельне пальне (товар), що підтверджується банківською випискою позивача від 10.06.2008 року.

Проте, відповідач зобов’язання по передачі бланків-дозволу (талонів) не виконав.

Отже, позивач виконав взяті на себе зобов’язання за договором з оплати товару, а відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов’язання з передачі нафтопродуктів та має перед позивачем заборгованість у сумі 20 426,08 грн.

Доказів передачі оплачених нафтопродуктів на зазначену суму чи повернення сплаченої позивачем передоплати за товар відповідачем суду не надано.

Строк виконання зобов‘язання відповідача у договорі № 1501/08-Т/2 на видачу нафтопродуктів по бланкам-дозволу (талонам) ТОВ «Никонор»від 15.01.2008р. зазначений не був, у зв‘язку із чим 16.07.2008р. позивач направив відповідачу претензію за № 3 від 15.07.2008р. з вимогою отримати видані відповідачем бланки-дозволи (талони) та повернути сплачені позивачем грошові кошти в розмірі 29 700,00 грн. протягом 7-ми календарних днів з моменту отримання даної претензії.

Частиною 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов‘язку не встановлений або визначений моментом пред‘явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов‘язок у семиденний строк від дня пред‘явлення вимоги, якщо обов‘язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Відповідно до наданого позивачем повідомлення про вручення поштового відправлення № 134416 (копія в матеріалах справи) претензія за № 3 від 15.07.2008р. була відправлена відповідачу 16.07.2008р. Отже, термін виконання зобов‘язання відповідачем був визначений позивачем з врахуванням нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 12.12.2007р. № 1149, датою з 19.07.2008р. по 26.07.2008 року.

Відповідач залишив вказану претензію без відповіді та задоволення.

Ст.ст. 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 693 ЦК України встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача боргу в сумі 20 426,08 грн. є обґрунтованими, і тому підлягають задоволенню.

Позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача також суми пені в розмірі 2 463,76 грн., інфляційного збільшення суми боргу в розмірі 2 287,72 грн. та трьох відсотків річних в розмірі 308,91 грн.

Пунктом 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов‘язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов‘язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Пунктом 5.2. договору № 1501/08-Т/2 на видачу нафтопродуктів по бланкам-дозволу (талонам) ТОВ «Никонор»від 15.01.2008р. передбачено, що у випадку неповернення в строк сплаченої покупцем за товар суми згідно п. 4.2.4. цього договору продавець сплачує покупцю пеню за кожний день прострочення починаючи з першого дня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 2 463,76 грн. є обґрунтованими, і тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов‘язання, на вимогу кредитора зобов‘язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що відповідач прострочив виконання зобов’язання з повернення попередньої оплати, з нього на користь позивача на підставі ст. 625 ЦК України підлягає стягненню 2 287,72 грн. інфляційних сум та 308,91 грн. трьох відсотків річних, які нараховані позивачем відповідно до вимог закону та умов договору.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення 2 287,72 грн. інфляційних сум та 308,91 грн. трьох відсотків річних також ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам закону, і тому підлягають задоволенню.

Вимога позивача про стягнення витрат на правову допомогу, які позивач заявляє як збитки, задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Таким чином, юридичною підставою для усіх видів цивільно-правової чи господарсько-правової відповідальності є наявність певних умов, що у своїй сукупності утворюють склад цивільного (господарського) правопорушення. Необхідними умовами цивільно-правової та господарсько-правової відповідальності за загальним правилом є: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи, шкідливий результат такої поведінки (збитки), причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, вина правопорушника. Перші три елементи розглядаються як об’єктивні умови відповідальності, доведення наявності на яких покладається на кредитора. Четвертий складовий елемент правопорушення - вина є суб’єктивною умовою цивільно-правової відповідальності особи, яка порушила зобов’язання. Тому кредитор має довести не лише розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, але й сам факт порушення боржником його обов’язку та причинний зв'язок між цим порушення і шкодою. Навпаки, щоб звільнитись від відповідальності, боржник має довести відсутність своєї вини.

Позивач щодо наявності причинного зв'язку між невиконанням відповідачем зобов'язань та збитками позивача обґрунтовує тим, що у зв’язку з тривалим невиконанням відповідачем взятих на себе зобов’язань за спірним договором Фізична особа –підприємець ОСОБА_1 був змушений звернутись до кваліфікованих юристів для отримання спеціалізованої правової допомоги.

Проте, віднесені до збитків витрати позивача, понесені на правове обслуговування юридичною фірмою «Нюанс-де-юре», суперечить закону, зокрема, ст.ст. 22, 623 Цивільного кодексу України, оскільки такі витрати не мають обов’язкового характеру і факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному зв’язку з порушеним правом цивільним.

Крім того, ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторонам відшкодовуються тільки понесені ними витрати на послуги адвоката.

До того ж, витрати на юридичні послуги юридичної фірми «Нюанс-де-юре», не відносяться і до складу судових витрат, оскільки ст. 44 Господарського процесуального кодексу України передбачає відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за послуги лише адвоката, а не будь-якого представника сторони.

Отже, правові підстави для стягнення з відповідача збитків у розмірі 4 000,00 грн. у вигляді оплати юридичних послуг відсутні, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

У відповідності із ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита в розмірі 254,87 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 101,48 грн. покладаються на відповідача пропорційно задоволених вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Никонор»(03191, м. Київ, вул. Ак. Вільямса, 9, корп. 3, к. 146, код 34423866) на користь Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 (01015, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 20 426 (двадцять тисяч чотириста двадцять шість) грн. 08 коп. основного боргу, 2 463,76 (дві тисячі чотириста шістдесят три) грн. 76 коп. пені, 2287 (дві тисячі двісті вісімдесят сім) грн. 72 коп. інфляційних сум, 308 (триста вісім) грн. 91 коп. 3% річних, 254 (двісті п’ятдесят чотири) грн. 87 коп. державного мита та 101 (сто одна) грн. 48 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити.

Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя           С.Чебикіна