Рішення № 63473971, 16.12.2016, Шахтарський міський суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Першотравенський міський суд Дніпропетровської області)

Справа № 186/1528/16-ц

Номер провадження № 2/0186/740/16

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2016 року м.Першотравенськ Першотравенський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої - судді Янжули С. А.

при секретарі: Лиман Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Першотравенську цивільну справу за позовом Публічного Акціонерного Товариства "ОТП Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

08 листопада 2016 року позивач звернувся до Першотравенського міського суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідно до укладеного договору № МL-702/219/2007 від 24 липня 2007 року відповідач отримав кредит в розмірі 32 350,00 доларів США, та зобов'язався повернути банку суму отриманого кредиту та оплатити відповідну плату за користування кредитними коштами в строк, передбачений кредитним договором.

Станом на 21 квітня 2016 року заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором становить:

-31 474,78 доларів США - заборгованість по сплаті кредиту;

-7 199,41 доларів США - заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом.

Відповідно п.14 Постанови Пленуму Верховного суду України від 18 грудня 2009 року №14, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом ( ч.2 ст.192 ЦК, ч.3 ст.533 ЦК; Декрет КМУ від 19 лютого 1993 року №15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

Просить суд стягти з відповідача заборгованість за кредитним договором в сумі 31 474,78 доларів США - заборгованості за кредитом, 7 199,41 доларів США - заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, судовий збір по справі в сумі 14 982,60 гривень.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи в його відсутність, свої позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про день розгляду справи був належним чином повідомлений, причини неявки суду не відомі. Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов слід задовільнити.

За правилами статей 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини 1 статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 58 ЦПК).

Статтями 1, 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб. інтересів держави.

У ст. 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Згідно ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, можуть зокрема бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

За змістом ч.1 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, доказування позовних вимог покладено на позивача, а відповідач, у разі невизнання позовних вимог, зобов'язаний надати докази на підтвердження обставин, на підставі яких він не визнає позовні вимоги.

На підставі ч.4 ст.10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Судом було роз'яснено сторонам їх право подати суду свої розрахунки заборгованості, або ж клопотати про призначення експертизи на спростування розміру заборгованості заявленої позивачем.

Дійсно, відповідно до укладеного договору № МL-702/219/2007 від 24 липня 2007 року відповідач отримав кредит в розмірі 32 350,00 доларів США, та зобов'язався повернути банку суму отриманого кредиту та оплатити відповідну плату за користування кредитними коштами в строк, передбачений кредитним договором.

Відповідно до п.1.1. Кредитного договору банк надав позичальнику кредит у розмірі 32 350,00 дол. США, а позичальник зобов'язався повернути кредити не пізніше 26 липня 2032 року та сплатити проценти за користування кредитами на умовах, передбачених Кредитним договором.

Підтвердженням виконання позивачем умов договору є кредитна заявка від 24 липня 2007 року на суму 32 350,00 доларів США, що містить підпис відповідача ОСОБА_1

Пункт 3.1 кредитного договору передбачає, що сторони домовилися, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватися плаваюча процентна ставка (фіксований відсоток + FIRD). Фіксований відсоток - 4,49% річних є незмінним на весь строк дії кредитного договору; FIRD - процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. З метою застосування FIRD при виконанні сторонами умов договору, його ставка буде визначатися самостійно банком, інформація щодо якої розміщується в приміщенні банку на інформативних стендах.

Відповідно п.п.1.5.1 кредитного договору повернення відповідної частини кредиту та сплата процентів здійснюється позичальником щомісяця у розмірі платежу - 344,83 долари США та не пізніше дати платежу - 24 числа кожного місяця, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок.

Згідно п.4.1.1 кредитного договору позичальник зобов'язався за порушення строків повернення кредитів чи сплати процентів, сплачувати банку пеню у розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочки.

Пунктом 1.9.1 кредитного договору передбачено, що у разі недотримання позичальником умов цього договору банк вправі вимагати дострокового повернення одержаної суми кредиту, сплати нарахованих за ним процентів, відшкодування збитків, заподіяних банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником умов кредитного договору.

У порушення умов договору відповідач зобов'язання належним чином не виконав, тому, станом на 21 квітня 2016 року заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором становить:

-31 474,78 доларів США - заборгованість по сплаті кредиту;

-7 199,41 доларів США - заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом.

У відповідність ст.509 ЦК України - в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як - то: передати майно, сплатити гроші, виконати роботу, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідність ст.525 ЦК України - одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з нормою ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідальність, передбачена ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання та може застосовуватися незалежно від застосування кредитором інших видів відповідальності або інших забезпечувальних заходів, зокрема неустойки.

Беручи до уваги подібність правової природи ст.549 ЦК України (щодо сплати пені) та ст.625 ЦК України (щодо сплати трьох процентів річних), передбачена цими статтями відповідальність може застосовуватись незалежно одна від одної. Чинне цивільне законодавство не забороняє визначення сторонами в договорі різних видів забезпечення зобов'язань. При цьому нарахування та стягнення неустойки (пені) в разі прострочення виконання зобов'язання (ст. 549 ЦК України) є правом кредитора, реалізація якого жодним чином не залежить від застосування інших видів цивільно-правової відповідальності, передбачених законом за порушення зобов'язання (ст. 625 ЦК України).

У відповідність ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитними договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, статтею 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Відповідно до абзацу 2, 3 п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2 ст.192 ЦК, ч.3 ст.533 ЦК, Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).

Відповідно до ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та умовах, встановлених законом.

Судом встановлено, що ПАТ «ОТП Банк» було видано Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи №21685166 від 02 березня 1998 року та видано Національним банком України банківську ліцензію №191 від 05 жовтня 2011 року, з яких убачається, що банк має право має право здійснювати банківські операції, зокрема, надавати кредити в іноземній валюті.

Згода з усіма умовами договору, в тому числі, і отримання та повернення кредиту в доларах США, засвідчена особистим підписом позичальника в договорі, в заяві про видачу кредиту та підтверджується також виконанням позичальником умов договору щодо повернення кредиту в тій валюті, в якій він отримав кредит. Умови договору про повернення кредиту щомісячними платежами в доларах США виконувалися відповідачем та не оспорювалися ним до звернення банку з позовом про стягнення заборгованості за кредитом.

Тобто стягнення заборгованості за кредитним договором чи договором банківського вкладу в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству України, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті.

Виходячи з того, що виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, то наряду зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором чи проценти на банківський вклад в іноземній валюті, оскільки такий процент не є фінансовою санкцією, а є платою за користування грошима.

Вказаний борг в сумі 38 674,19 доларів США, слід стягти з відповідача на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», а також на підставі ст.ст.80, 88 ЦПК України судовий збір в розмірі 14 982,60 гривень.

Керуючись ст.ст. 509, 525, 526, ч.3 ст.549, ст.625, ч.1 ст.1054 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 224-226 ЦПК України, - суд

В И Р І Ш И В :

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь Публічного Акціонерного Товариства «ОТП Банк» код ЄДРПОУ 1685166, адреса: вул.Жилянська, буд.43, м.Київ, 01033, МФО 300528, заборгованість по кредитному договору, яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 31 474,78 доларів США, та заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом в сумі 7 199,41 долари США, а всього стягнути 38 674 (тридцять вісім тисяч шістсот сімдесят чотири) долари 19 центів США.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного Акціонерного Товариства «ОТП Банк» судовий збір по справі в розмірі 14 982 (чотирнадцяти тисяч дев`ятиста вісімдесяти двох) гривень 60 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: С. А. Янжула