Рішення № 63473969, 16.12.2016, Шахтарський міський суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Першотравенський міський суд Дніпропетровської області)

Справа № 186/1222/16-ц

Провадження номер № 2/0186/617/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2016 року Першотравенський міський суд Дніпропетровської області

в складі: головуючої - судді Янжули С. А.

при секретарі - Лиман Н.П.

з участю:

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідачки - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Політ" про поновлення строку звернення до суду, визнання права власності на частку у загальному нерухомому майні,

В С Т А Н О В И В :

12 вересня 2016 року позивач ОСОБА_3 звернувся до Першотравенського міського суду з позовом до відповідачки ОСОБА_5, третя особа Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Політ" про визнання права власності на частку у загальному нерухомому майні.

19 вересня 2016 року позивач подав до суду додаткову позовну заяву до відповідачки ОСОБА_5, третя особа Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Політ" про визнання права власності на частку у загальному нерухомому майні.

29 листопада 2016 року позивач подав суду заяву про поновлення строку для звернення з позовом до суду.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що 08 серпня 1987 року уклав шлюб з відповідачкою, в якому сторони перебували до 17 травня 2001 року. Від цього шлюбу мають доньку ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1. Сімейне життя не склалося і в 2001 році шлюб було розірвано. Але реєстрацію розірвання шлюбу в органах РПЦС було здійснено 12 квітня 2005 року.

В 1988 році з метою придбання житла він вступив в кооператив ЖБК "Політ". Оскільки був членом даного кооперативу, то сплачував пайові внески, виплатив їх в повному обсязі.

Після сплати пайових внесків, 14 грудня 1989 року на підставі рішення виконавчого комітету Першотравенської міської ради №290 від 13 грудня 1989 року, він отримав ордер №0276 на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 на своє ім'я, на склад сім'ї з - 2 чоловіка, площею 28,3 кв.м.

Відповідачка після реєстрації розірвання шлюбу, звернулася з відповідними документами до виконавчого комітету Першотравенської міської ради про реєстрацію права власності на спірну квартиру, виключно на своє ім'я. В наданих документах вона навмисно не надала документ про склад сім'ї та про те, що квартира є кооперативною.

На підставі наданих нею документів, виконком виніс рішення №112 від 20 квітня 2005 року, визнавши за відповідачкою право власності на спірну квартиру і 21 червня 2005 року їй було видано свідоцтво про право власності на квартиру.

Дізнавшись про вказане рішення виконкому, позивач звернувся до Першотравенського міського суду з позовом про визнання рішення незаконним.

Постановою Першотравенського міського суду від 25 червня 2007 року було задоволено позов позивача та визнано вказане рішення виконкому від 25 червня 2007 року незаконним. Цим же рішенням було визнано недійсним свідоцтво про право власності на квартиру, видане 21 червня 2005 року на відповідачку.

Однак, помилково вважаючи, що постанова суду надає йому право власності на частку квартири, він не звернувся в БТІ і не зареєстрував своє право власності на 1/2 частку спірної квартири.

На початку серпня 2016 року йому стало відомо, що відповідачка має намір оформити документи в Державній реєстраційній службі нерухомого майна своє виключне право на спірну квартиру.

04 серпня 2016 року отримав копію постанови Першотравенського міського суду від 25 червня 2007 року та надав його до Державної реєстраційної служби для реєстрації права власності на частку квартири, однак, реєстратор повідомив його, що рішення суду не містить в собі вказівок про реєстрацію частки квартири за ним і тому право власності на спірну квартиру за реєстраційними документами, продовжує належати відповідачці.

Вважає, що має всі законні права на частку в спільному майні подружжя, оскільки отримав ордер на спірну квартиру, повністю сплатив її вартість і став її власником у 1989 році. Відповідачка в квартирі не проживає, виїхала на постійне місце проживання до іншого міста, комунальні послуги не сплачує, а він несе всі витрати по утриманню та обслуговуванню житла, тому просить суд визнати за ним право власності на 1/2 частку вказаної квартири.

Крім того, зазначив, що строк позовної давності звернення до суду пропущений ним з поважних причин, оскільки 27 червня 2007 року, після скасування рішення виконкому та визнання недійсним свідоцтва про право власності, видане відповідачці, він вважав, що за ним визнано право власності на частку в спільному майні. Потім, в тому ж році він звернувся до суду з позовом про визнання за ним права власності на частку квартири, але в зв'язку з виїздом на роботу за кордон, справа не розглядалася і позов було залишено без розгляду. Він з відповідачкою домовився вирішити спір за взаємною згодою. Але відповідачка порушила умови договору і поки він знаходився закордоном, залишила місце свого проживання і виїхала за межі Дніпропетровської області на постійне місце проживання. З метою переховування вона змінила прізвище Янц на прізвище своєї матері - ОСОБА_4. На протязі всього цього часу її розшукують, як люди, які позивали їй гроші, так і ПАТ КБ "ПриватБанк", бо вона не повертає суми кредиту. Позивач розшукував її по серпень 2016 року, але до цих пір місце перебування відповідачки йому невідоме, в суд вона не з'являється і спілкується через свого представника. Він з 2007 року по цей час перебуває закордоном на роботі, що підтверджується міграційними документами. Під час тижневих відпусток він намагався встановити місце перебування відповідачки, однак йому це не вдавалося, через те, що він шукав її під прізвищем Янц, а вона прізвище змінила. В серпні йому стало відомо від керівництва ОСББ "Політ", що відповідачка приїхала в м.Першотравенськ і звернулася до державного реєстратора, щоб переоформити квартиру, визнавши за нею одноособово права власності на 1/1 частку квартири, тоді він дізнався про своє порушене право і звернувся з даним позовом до суду. Просить суд визнати поважними причини пропуску ним строку позовної давності, поновити його та задовільнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просить їх задовільнити. Доповнив, що відповідачка весь цей час переховувалася, змінила прізвище, бо в неї є борги. Позивач отримав ордер на своє ім'я, сплатив всі пайові внески, сплачує всі комунальні послуги за вказаною адресою, тому вважав, що він власник житла, відповідачка комунальні послуги не платить, має заборгованість 10 000,00 гривень по їх сплаті, приїхала в 2016 році в м.Першотравенськ, зверталася до ОСББ "Пліт" про видачу їй техпаспорту на квартиру, бо оригінал його здала в БТІ, коли оформляла квартиру на себе, потім вона звернулася до держреєстратора і надала копію техпаспорта на квартиру, тому реєстрація і не відбулася, їй відмовили 28 березня 2016 року. Позивач весь час знаходиться по роботі закордоном, коли у відпустках - сюди приїздить. Він її розшукував, хотів мирним шляхом вирішити це питання, однак знайти її не вдалося. Дізнався, що вона хоче оформити квартиру лише на себе в березні 2016 року і звернувся до суду з позовом. Коли він звертався з позовом до суду в 2007 році, то вони вирішили мирним шляхом це питання врегулювати, тому позов було залишено без розгляду, однак, цю ухвалу суду він отримав лише в жовтні 2016 року. Крім того, він через керуючу "Політом" пропонував відповідачці сплатити їй 3000 доларів за її частку квартири та 10 000 гривень її боргів за комунальні послуги і щоб квартира йому залишилася, однак керуюча сказала, що відповідачка від цієї пропозиції відмовилася. Він не мав можливості всі питання вирішувати, бо відповідачка виїхала невідомо куди і він весь час працює вахтовим методом закордоном, раз на рік дають відпустку на 1 тиждень.

Представник відповідачки в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просить відмовити в їх задоволенні, надала суду свої заперечення проти позову, в яких зазначила, що підставою позовної вимоги про визнання за позивачем права власності на 1/2 частку спірної квартири є те, що ця квартира є об'єктом спільної сумісної власності подружжя: позивача та відповідачки. При цьому, він добре розуміє, що пропустив строк позовної давності для звернення до суду з позовом про поділ майна ще шість років тому і пояснює причину такого пропуску строку тим, що вважав себе власником житла і до БТІ не звертався за його реєстрацією. Це обман позивача, оскільки він ще у 2007 році добре розумів, що зазначена постанова суду про визнання рішення виконкому недійсним сама по собі не надає йому права на частку квартири, тобто не є підставою для реєстрації права власності за ним. Саме тому, ще у 2007 році він звертався з позовом до суду про визнання за ним права власності на частку квартири, але не з'явився в судові засідання, хоча був належним чином повідомлений про дату розгляду справи, що стало підставою для залишення його позову без розгляду. Таким чином, ще у 2007 році позивач в межах строку позовної давності, звертався з позовом до суду про порушене право. Згідно зі ст.72 СК України до вимоги про поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується строк позовної давності три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Шлюб між сторонами розірвано 17 травня 2001 року, позивач дізнався про порушення свого права власності на квартиру в 2007 році, тоді ж і прийняв заходи до відновлення свого порушеного права, але не всі. З тих пір пройшло вже майже 10 років, а позивач лише в 2016 році звернувся з даним позовом до суду. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови в задоволенні позову. Доповнила, що позивач мав право особисто, або через адвоката захистити своє порушене право, майже 9 років нічого не робив і лише в 2016 році звернувся із позовом до суду. Причини, зазначені позивачем, як на підставу поважності пропуску строку позовної давності, такими не являються, він знав про порушене право і нічого не робив більше 9 років, щоб це право захистити. Право власності зареєстроване в БТІ, відповідачка є власником своєї квартири, а позивач пропустив строк позовної давності.

Просить відмовити в задоволенні позову з підстав спливу позовної давності.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про день слухання справи був належним чином повідомлений.

Суд, вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

За правилами статей 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини 1 статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 58 ЦПК).

08 серпня 1987 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб, що підтверджується штампом в паспорті позивача ОСОБА_3 серії НОМЕР_1 від 05 вересня 2002 року.

17 травня 2001 року шлюб між сторонами було розірвано, про що 12 квітня 2005 року внесено відповідний актовий запис №32 в Першотравенському міському відділі РАГС Дніпропетровської області.

В 1988 році з метою придбання житла позивач став членом кооперативу ЖБК "Політ". Оскільки був членом даного кооперативу, то сплачував пайові внески за квартиру, виплатив їх в повному обсязі, що підтверджується копіями квитанцій від 30 січня 1989 року та 18 березня 1989 року.

Довідкою б/н та дати ОСББ "Політ" підтверджується, що ОСОБА_3 є власником житла - квартири АДРЕСА_1. Балансова вартість квартири становить 16 658,53 гривень. Знос становить 10 584,08 гривень. Остаточна вартість квартири становить 6 074,45 гривень. Пайовий внесок виплачений в повному обсязі. Заборгованості по квартплаті не має.

Після сплати пайових внесків, 14 грудня 1989 року на підставі рішення виконавчого комітету Першотравенської міської ради народних депутатів №290 від 13 грудня 1989 року, ОСОБА_3 отримав ордер №9276 серії ОВГ, яким йому було дозволено зайняти двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, сім'я якого складається з двох осіб, житловою площею 28,3 кв.м. Список осіб, які вселяються по ордеру з правом на жилу площу : ОСОБА_5

Копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно Виконкому Першотравенської міської ради від 21 червня 2005 року та довідкою КП Павлоградське МБТІ підтверджується, що ОСОБА_5 на праві приватної власності в розмірі 1/1 частки є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі рішення Виконкому Першотравенської міської ради від 20 квітня 2005 року №112.

Копією постанови Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 25 червня 2007 року в справі №2-а-19/2007 року за позовом ОСОБА_3 до виконкому Першотравенської міської ради та третьої особи ОСОБА_5, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Політ" про визнання рішення виконкому недійсним, підтверджується, що на підставі рішення виконкому Першотравенської міської ради від 20 квітня 2005 року №112, ОСОБА_5 оформила право власності на спірну квартиру на своє ім'я, тому суд постановив визнати недійсним рішення виконавчого комітету Першотравенської міської ради народних депутатів Дніпропетровської області від 20 квітня 2005 року №112; визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 21 червня 2005 року на ім'я ОСОБА_5 про визнання за нею права власності на вказану квартиру; зняти арешт з вказаної квартири.

Копією ухвали Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2007 року в справі №2-320/2007 підтверджується, що позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання права власності на житлове приміщення залишено без розгляду, в зв'язку з повторною неявкою позивача в судове засідання.

Копією ухвали Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2007 року в справі №2-320/2007 підтверджується, що позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням залишено без розгляду, на підставі заяви позивачки.

Звітом про оцінку вказаної квартири ТОВ "Гаран Преміум Плюс" від 05 вересня 2016 року підтверджується, що її ринкова вартість для цілей оподаткування складає, без ПДВ, 69 405,00 гривень.

Копією повторного свідоцтва про зміну імені НОМЕР_2 від 19 лютого 2014 року підтверджується, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка народилася в м.Першотравенську, Дніпропетровської області, змінила ім'я, про що 23 листопада 2007 року складено відповідний актовий запис №13. Прізвище, власне ім'я, по батькові після державної реєстрації зміни імені: ОСОБА_4.

Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №72198908 від 03 листопада 2016 року підтверджується, що вказана квартира на праві приватної власності в розмірі 1/1 частки належить ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності від 21 червня 2005 року Виконкому Першотравенської міської ради.

ОСОБА_3 працює вахтовим методом за межами України, що підтверджується копією трудового договору №1813 від 28 березня 2013 року, копіями заяв ОСОБА_3 про видачу іноземній особі або особі без громадянства дозволу на роботу, що прибуває в Росію, в порядку, що не потребує отримання візи, копією міграційної карти ОСОБА_3, проїзними документами на ім'я останнього, копією дозволу на роботу іноземній особі або особі без громадянства на ім'я ОСОБА_3 Федеральної міграційної служби РФ, вид діяльності - водій автомобіля.

Згідно супроводжувального листа до заяви про вчинення злочину по ч.1 ст.190 КК України від 05 вересня 2016 року ТОВ "Кредитекспресс Юкрейн Ел.Ел.Сі" та заяви прокурору м.Першотравенська про вчинення злочину по ч.1 ст.190 КК України, ОСОБА_4 попереджено, що в неї існує заборгованість в розмірі 21 182,64 гривень по кредитному договору з ПАТ КБ "ПриватБанк" від 15 травня 2006 року, яку вона не сплачує, від зустрічей з представниками заявника ухиляється, на пропозиції добровільно сплатити борг не реагує. Є підозра вважати, що вона дала завідомо неправдиві дані про свої прибутки, місце роботи, некоректно вказала дані, телефони, а кошти в кредит було отримано нею завідомо без мети їх повернення та сплати відсотків.

Згідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України, обставини визнані сторонами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 ЦПК України, у випадку визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позовних вимог.

Статтями 1, 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб. інтересів держави.

У ст. 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Згідно ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, можуть зокрема бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Так, судом встановлені факти і відповідні їм правовідносини.

Серед основних прав і свобод людини і громадянина Конституції України проголошує право на житло. Тобто право на житло - це одне із найважливіших соціально-економічних прав громадян України, оскільки воно стосується основ життя людини.

Відповідно до ст. 25 Загальної декларації прав людини «Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і необхідне соціальне обслуговування, що є необхідним для підтримки здоров'я й добробуту її самої та її родини».

Невід'ємне право кожної людини на житло закріплено і в інших міжнародно-правових документах про права людини, у тому числі в Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права від 16 грудня 1966 року (ст.10). При цьому, як вбачається із п.1 ст. 12 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права від 16 грудня 1966 року, право на житло має реалізовуватися за умови вільного вибору людиною місця проживання.

Повага до права людини на житло закріплена також у ст. 8 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Так у Рішенні Європейського Суду від 29 листопада 1991 року у справі «Пайн Велей Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

У разі порушення цих прав передбачено право на судовий захист. Ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

Відповідно до статей 3, 4, 15 ЦПК України особа має конституційне право на судовий захист своїх цивільних прав і може звернутися із позовом про захист порушеного, оспореного або невизнаного права у спосіб, передбачений ЦК України.

Згідно зі ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту права на вчинення певних дій (на підставі вказаних статей ЖК і ЦК), позивач, в силу ст. 10 ЦПК України, зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Згідно статей 10, 31, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

У відповідності з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №7 від 25 вересня 2015 року право на житло належить до сфери прав будь-якої людини. Забезпечення житлом є життєвою необхідністю і одним з основних прав громадян незалежно від рівня економічного розвитку держави. У зв'язку з цим стаття 25 Загальної декларації прав людини визначає, що кожна людина має право на такий життєвий рівень, який включає харчування, одяг та житло.

Право на захист права власності на певне нерухоме майно в особи виникає на підставі статей 15, 16, 392 ЦК України. Позивачем за таким позовом є власник нерухомого майна, у володінні якого воно знаходиться та права якого оспорюються або не визнаються іншою особою, з якою власник не перебуває у зобов'язальних або інших відносинах з приводу спірного майна. Відповідачем може бути будь-яка особа, яка не визнає або оспорює право власності позивача на це майно.

Відповідно до статті 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов'язальних відносинах; у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Передумовою для застосування цієї статті є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Тобто позивачем у позовах про визнання права власності може бути лише особа, яка вже є власником. У судовій практиці поширеними є випадки, коли позов про визнання права власності в порядку статті 392 ЦК подається особою, яка не є власником, але бажає ним стати, наприклад, на об'єкт самочинного будівництва.

Згідно ст.19-1 Закону України "Про кооперацію" член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно. У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна.

Стаття 15 Закону України "Про власність" передбачає, що член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Відповідно до Конституції України засади регулювання шлюбу і сім'ї визначаються виключно законами України; шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї (частина перша статті 51, пункт 6 частини першої статті 92).

Главою 8 Сімейного кодексу України регулюється право спільної сумісної власності подружжя.

Рівність прав і обов'язків у шлюбі та сім'ї включає в себе також їх рівність у майнових відносинах, які регулюються положеннями СК та ЦК України.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» передбачено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної вартості на час розгляду справи.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України.

Між сторонами немає спору щодо дійсної вартості спірного майна, а фактично наявний спір, щодо належності спірного майна до такого, що є спільною сумісною власністю подружжя, або належить сторонам на праві особистої приватної власності.

Відповідно до вимог ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За змістом ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Частиною 3 ст. 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. У такому разі позивач звільняється від доведення цієї обставини, яка має значення для правильного вирішення справи, а відповідач, якщо заперечує проти цього, має довести протилежне (спростувати матеріально правову презумпцію).

З наведених положень випливає, що власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Підставами набуття права спільної сумісної власності подружжя є юридично визначений факт шлюбних відносин або проживання чоловіка і жінки однією сім'єю, а особистої приватної власності кожного з подружжя є, зокрема, поділ, виділ належної частки за законом та спадкування.

Відповідно до Конституції України усі суб'єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13); кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частини перша, друга статті 41); правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 частини першої статті 92).

Відповідно до роз'яснень, які містяться у пунктах 19, 22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Згідно ст.355 ЦК України право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Відповідно ч.ч. 1-3 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.

На підставі ст.ст.256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст.ст.11,29 КпШС України та ст.ст.72,76 ЦК України і ст.261 ЦК України ( в редакції 2004 року) перебіг позовної давності починається з моменту порушення права.

Частиною третьою ст.29 КпШС України передбачалося, що до вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності, аналогічний порядок обчислення перебігу позовної давності визначено і ч.2 ст.72 СК України.

В постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року зазначено, що вирішуючи питання перебігу позовної давності, суди мають враховувати, що при визначені початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного з подружжя. Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу строку позовної давності. Трирічний строк позовної давності до вимог про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, застосовується, коли ці вимоги заявлені після розірвання шлюбу і обчислюються починаючи з дня, коли котрийсь із подружжя дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на це майно після розірвання шлюбу.

Згідно ч.5 ст.267 цього ж Кодексу - якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно ст.44 КпШС України (що діяв на час розірвання шлюбу між сторонами) шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

Шлюб між сторонами розірвано 17 травня 2001 року, зареєстровано розірвання шлюбу в органах РАГС 12 квітня 2005 року.

25 червня 2007 року постановою суду визнано рішення виконавчого комітету Першотравенської міської ради від 20 квітня 2005 року недійсним та визнано недійсним свідоцтво про право власності на спірну квартиру на ім'я ОСОБА_5 про визнання за нею права власності на спірну квартиру.

В 2007 році ОСОБА_3 звертався до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання за ним права власності на житлове приміщення, а ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Дані позови були залишені без розгляду: в зв'язку з неявкою позивача та за заявою позивачки, відповідно, що свідчить про те, що сторони вирішили врегулювати спірне питання щодо житлового приміщення в поза судовому порядку, однак, воно ними так вирішено і не було. Так як позивач тривалий час працює за межами України, відповідачка виїхала на постійне місце проживання за межі Дніпропетровської області, змінила своє прізвище на прізвище своєї матері, позивач вважав, що скасувавши свідоцтво про право власності на ім'я ОСОБА_5 постановою суду, він набув право власності на спірне житло, а про порушення свого права дізнався лише в березні 2016 року, коли йому повідомили, що відповідачка звертається до Державного реєстратора з питання переоформлення спірної квартири на себе одноособово, суд вважає за можливе визнати причини пропущення позовної давності поважними і порушене право підлеглим захисту.

В судовому засіданні знайшов підтвердження той факт, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 придбали квартиру АДРЕСА_2, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі, позивачем були сплачені всі пайові внески за вказану квартиру, він регулярно сплачує всі комунальні послуги, боргів в нього по утриманню та обслуговуванню житлового приміщення немає, що є підставою визнати вказане майно об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тому, суд вважає за можливе визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3, залишивши право власності на 1/2 частину вказаної квартири за ОСОБА_4

Відповідно до положень ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Однак, враховуючи, що позивач в позовній заяві не просить покласти судові витрати на відповідачку, то суд, за таких обставин, вважає за можливе не стягувати понесені позивачем судові витрати з відповідачки по справі.

Керуючись ст. ст. 60, 212 - 215 ЦПК України, ч. 2 ст. 220, ч.1 ст.61, ч.1 ст.69, ч.1 ст.70, Сімейного Кодексу України, ст. 355, ч.2 ст.370, ч.1-3 ст. 372 ЦК України, - суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Політ" про визнання права власності на частку у загальному нерухомому майні - задовільнити.

ОСОБА_3 продовжити строк звернення до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Політ" про визнання права власності на частку у загальному нерухомому майні.

Визнати за ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, право власності на ? частину квартири АДРЕСА_2, залишивши право власності на ? частину квартири АДРЕСА_2 за ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Судові витрати по справі залишити за позивачем ОСОБА_3.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: С. А. Янжула