Постанова № 63467901, 09.12.2016, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2016 року справа № 823/1686/16

м. Черкаси

09 год. 45 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Мишенка В.В.,

при секретарі - Гордієнку Ю.П.,

за участю сторін:

представника позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області, треті особи - Лисянська селищна рада, керівник Лисянського відділення Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області ОСОБА_3 про скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся з позовом ОСОБА_2 (далі-позивач) в якому просить:

-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області № 24-17 від 19.06.2015;

-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області № 18917-23 від 30.06.2016;

- стягнути на користь ОСОБА_2 кошти сплачені в якості транспортного податку в сумі 23080 грн.;

- стягнути на користь ОСОБА_2 кошти сплачені в якості судових витрат в сумі 11822,63 грн.;

- стягнути на користь ОСОБА_2 кошти сплачені в якості пені в сумі 9774,55 грн.;

- стягнути на користь ОСОБА_2 кошти в якості інфляції в сумі 1940,59 грн.;

- стягнути на користь ОСОБА_2 3% річних в сумі 740грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що автомобіль Toyota Highlander, 2011 року випуску, який до 13.07.2016 належав на праві власності ОСОБА_2, не є об'єктом оподаткування транспортним податком в розумінні пп. 267.2.1. п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України, оскільки середньоринкова вартість автомобіля позивача становить лише 614173,55грн., та не перевищує 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Окрім того, позивач посилається на ту обставину, що з лютого 2016 року автомобілю виповнилося більше 5 років. Також, позивач звернув увагу суду про відсутність офіційного оприлюднення рішень Лисянської селищної ради про встановлення місцевих податки і зборів зокрема і транспортного податку на 2015-2016 роки. Отже, відсутність оприлюднення нормативно-правового акту у друкованому засобі місцевого самоврядування є підставою для незастосування зазначеного акту на території органу місцевого самоврядування.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи в судове засідання не з'явився, до суду надіслав клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача та письмові заперечення. З письмових заперечень відповідача вбачається, що автомобіль Toyota Highlander, який є власністю позивача, відноситься до об'єктів оподаткування транспортним податком, а тому відповідачем правомірно винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими визначено ОСОБА_2 зобов'язання зі сплати транспортного податку.

Лисянська селищна рада Лисянського району Черкаської області також щодо задоволення адміністративного позову заперечувала та просила розгляд справи проводити без їх участі. При цьому, представник в письмових запереченнях наголосив, що рішення про встановлення місцевих податків на 2015-2016 роки оприлюднені належним чином на офіційному веб-сайті селищної ради, що узгоджується з вимогами ЗУ «Про інформацію» та ЗУ «Про доступ до публічної інформації».

Інші сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи в судове засідання не з'явилися, причини неявки не повідомили.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 11.02.2015 до 13.07.2016 був власником автомобіля Toyota Highlander, д.н.з. СА 5155ВК.

19 червня 2015 року Звенигородською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Черкаській області, на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України, було прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Ф" № 24-17, яким визначено ОСОБА_2 зобов'язання зі сплати транспортного податку за 2015 рік в розмірі 22916,67 грн.

30 червня 2016 року Звенигородською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Черкаській області, на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України, було прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Ф" № 18917-23, яким визначено ОСОБА_2 зобов'язання зі сплати транспортного податку за 2016 рік в розмірі 25000,00 грн.

Не погоджуючись з винесеними ППР позивач оскаржив їх до суду.

Щодо скасування ППР Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області № 24-17 від 19.06.2015 суд зазначає.

Відповідно до рішення Лисянської селищної ради від 23.01.2015 року № 58-29/VI "Про встановлення транспортного податку на 2015 рік по Лисянській селищній раді" встановлено ставки податку на території Лисянської селищної ради. Пунктом 2 даного рішення визначено оприлюднити його в засобах масової інформації.

В наслідок чого, Звенигородською ОДПІ ГУ ДФС в Черкаській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 19 червня 2015 року № 24-17 в розмірі 22916,67 грн.

Частиною 3 статті 27 Бюджетного кодексу України передбачено, що закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються: не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

01 січня 2015 року, набрав чинності Закон України N 71-VIII від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким шляхом викладення в новій редакції ст. 267 ПК України, було введено новий податок - транспортний податок.

Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Приписи пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування у відповідності до пп. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

При цьому згідно п. 267.4 ст. 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01.01.2015 року, власники транспортних засобів які використовувалися до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см є платниками транспортного податку.

При цьому вказана норма є чинною, Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 року N 71-VIII неконституційним визнано не було.

Разом з тим відповідно до ст. 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема, рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу; презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу; стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року

Пунктом 4.3 ст. 4 Податкового кодексу України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

При цьому згідно п. 4.4 ст. 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Проте, ст. 19 Конституції України встановлює: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України".

Відповідні повноваження, їх розмежування між Верховною Радою та місцевими радами, зокрема, щодо установлення місцевих податків, визначені ст. 12 ПК України.

Згідно ст. 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Приписи пп. 10.1.1 п. 10.1 та п. 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України відносять до місцевих податків податок на майно в частині транспортного податку.

Згідно п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 ПК України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 ПК України).

При цьому суд звертає увагу, що згідно з п. 12.5 ст. 12 ПКУ офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 ПКУ.

Відповідно пп. 12.3.4 ст. 12 ПКУ рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Разом з цим п. 5 розділу XIX "Прикінцеві положення" ПКУ органи місцевого самоврядування зобов'язані забезпечити у місячний термін з дня набрання чинності цим Кодексом прийняття рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених цим Кодексом.

Так, з наведеного вище вбачається, що безпосереднє встановлення місцевих податків, а отже і транспортного податку, віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків. А, власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - це є компетенцією відповідних місцевих рад.

Разом з тим суд зазначає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення транспортного податку, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Як було зазначено раніше, Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", ухвалений 28.12.2014 року, тобто після 15.07.2014 року, а транспортний податок установлено рішенням селищної ради від 23.01.2015, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень ПК України з урахуванням внесених Законом змін та рішення з метою оподаткування транспортним податком, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року, що узгоджується з висновками Вищого адміністративного суду викладеними у постанові від 30.08.2016 справа № К/800/8077/16.

Що ж стосується скасування ППР Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області № 18917-23 від 30.06.2016 суд зазначає.

Відповідно до рішення Лисянської селищної ради від 13.07.2015 року № 64-3/VI «Про встановлення місцевих податків та зборів на 2016 рік по Лисянській селищній раді» та рішення Лисянської селищної ради від 10.02.2016 року № 5-10/VI «Про внесення змін до рішення селищної ради від 13.07.2015 року № 64-3/VI» встановлено ставки податку на території Лисянської селищної ради.

Вирішуючи спір по суті в даній частині позову суд зазначає, що з 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII, яким шляхом викладення в новій редакції статей 265-267 Податкового кодексу України, було введено транспортний податок з фізичних осіб.

Так, відповідно до п.п. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Згідно з п.п. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України (в редакції Закону від 24.12.2015 № 909-VIII, що набрав чинності 01.01.2016) об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

Отже, об'єктом оподаткування є автомобілі, що використовуються до 5 років і середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

При цьому, згідно з пп. 14.1.251 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, транспортні засоби, що використовувалися, - транспортні засоби, на які уповноваженими державними органами, в тому числі іноземними, видані реєстраційні документи, що дають право експлуатувати такі транспортні засоби.

Таким чином, використання транспортного засобу пов'язується з його реєстрацією.

Постановою Кабінету Міністрів України № 66 від 18.02.2016 затверджена Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів.

Відповідно до п. 13, 14 вказаної Методики, Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об'єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг.

Згідно даних Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, середньоринкова вартість автомобіля ОСОБА_2 становить 614173,55 грн.

За змістом пп. 267.6.1, пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку. Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Отже, транспортний засіб, який зареєстрований за позивачем, не є об'єктом оподаткування транспортним податком в розумінні пп. 267.2.1. п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України, оскільки середньоринкова вартість автомобіля позивача становить лише 614173,55 грн., та не перевищує 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Зокрема, пп. 267.6.5 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України, у разі переходу права власності на об'єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом звітного року податок обчислюється попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначений об'єкт оподаткування, а новим власником - починаючи з місяця, в якому він набув право власності на цей об'єкт.

Як встановлено судом, позивачем 13.07.2016 було відчужено право власності на автомобіль Toyota Highlander, д.н.з. СА 5155ВК.

Щодо офіційного опублікування рішень зокрема і органів місцевого самоврядування суд зазначає, що рішення Лисянської селищної ради згідно матеріалів справи як за 2015 так і за 2016 рік, офіційно не оприлюднене, що передбачено вимогами ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" та ЗУ "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації", оскільки інтернет ресурс не являється публічним засобом оприлюднення у відповідності до вимог законодавства.

При цьому зазначає, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Згідно із частиною третьою статті 50 Закону секретар сільської, селищної, міської ради забезпечує своєчасне доведення рішень ради до виконавців і населення, організовує контроль за їх виконанням, забезпечує оприлюднення рішень ради відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації", забезпечує офіційне оприлюднення рішень ради, які відповідно до закону є регуляторними актами, а також документів, підготовлених у процесі здійснення радою регуляторної діяльності, та інформації про здійснення радою регуляторної діяльності.

Згідно зі статтею 57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права та обов'язки. Оскільки права та обов'язки визначаються різноманітними правовими актами органів державної влади та місцевого самоврядування, то у частині другій цієї ж статті зазначено, що закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права та обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.

Частиною першою статті 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що розпорядники публічної інформації зобов'язані оприлюднювати, зокрема, нормативно-правові акти та акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), ухвалені розпорядником.

Відповідно до частини другої статті 15 вказаного Закону інформація, передбачена частиною першою цієї статті, підлягає обов'язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайта така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.

Крім того, Закон України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" визначає порядок всебічного та об'єктивного висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації і захисту їх від монопольного впливу органів тієї чи іншої гілки державної влади або органів місцевого самоврядування і є складовою частиною законодавства України про інформацію.

Статтею 22 Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" передбачено, що рішення органів місцевого самоврядування публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках тощо) та друкованих засобах масової інформації відповідних органів місцевого самоврядування.

Статтею 25 Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" визначено, що порушеннями цього Закону вважаються всі допущені в процесі висвітлення діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування засобами масової інформації відступи від його норм та положень, а також порушення, зазначені в статті 47 Закону України "Про інформацію", статті 34 Закону України "Про інформаційні агентства", статті 41 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" та статті 46 Закону України "Про телебачення і радіомовлення".

Виходячи із положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", кожний орган місцевого самоврядування (рада) має створити свій регламент, в якому, на думку суду, може бути відображений порядок оприлюднення актів місцевої ради, в іншому ж випадку рішення повинні бути оприлюднені в друкованих засобах масової інформації.

Зокрема, відповідно до статті 5 Закону України «Про інформацію» до основних принципів інформаційних відносин належить не тільки гарантованість права на інформацію, але і законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

Згідно частин 1, 2 статті 9 Закону України «Про інформацію» визначено, що всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, і використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Статтею 10 Закону України «Про інформацію», передбачено, що право на інформацію забезпечується не тільки обов'язком органів місцевого самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення, але і створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про інформацію» інформація органів місцевого самоврядування - це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності органів місцевого самоврядування. Основними джерелами цієї інформації є: акти органів місцевого самоврядування, а також документи, підготовлені у процесі здійснення регуляторної діяльності.

Інформація органів місцевого самоврядування доводиться до відома заінтересованих осіб шляхом: опублікування її в офіційних друкованих виданнях, розміщення на офіційних сторінках відповідних органі) влади у мережі Інтернет або поширення інформаційними службами відповідних державних органів і організацій; опублікування її в друкованих засобах масової інформації або публічного оголошення чере аудіо- та аудіовізуальні засоби масової інформації; безпосереднього доведення її до заінтересованих осіб (усно, письмово чи іншими способами); надання можливості ознайомлення з архівними матеріалами оголошення її під час публічних виступів посадових осіб.

Таким чином, виходячи з аналізу даних норм, суд вважає, що оприляднення рішення селещної ради бути використане таким чином, щоб довести до відома громадян і не може бути вибраний лише один спосіб оприлюднення та варто взяти до уваги практику Європейського суду з прав людини, яку відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовують як джерело права. Йдеться про справу «Полторацький проти України». Розглядаючи питання того, чи було втручання здійснене "відповідно до закону" Європейський суд зазначив: «Цей вираз, по-перше, вимагає, щоб відповідний захід мав певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна бути здатна передбачити його наслідки для себе, а також, це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права. У справі «Волосюк проти України» Європейський суд зазначив, що «вимога «доступності закону» була дотримана, оскільки всі вказані нормативні акти були опубліковані».

Що стосується вимоги позивача про повернення сплачених коштів як податок на транспортний засіб суд зазначає.

У відповідності до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів № 787 від 03.09.2013 останній визначає процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі).

Так, п 5 Порядку визначено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України (далі - органи ДФС)) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.

Проте згідно порядку взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань № 1146 від 15.12.2015 останній регламентує взаємовідносини територіальних органів Державної фіскальної служби України з місцевими фінансовими органами та територіальними органами Державної казначейської служби України в процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань за платежами, контроль за справлянням яких покладено на органи ДФС, з метою належного виконання положень статей 43, 102 Податкового кодексу України, частини другої статті 45 та частини другої статті 78 Бюджетного кодексу України.

Пунктом 4 Порядку встановлено, що повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань у випадках, передбачених законодавством, здійснюється виключно на підставі заяви платника податку (за винятком повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку на доходи фізичних осіб, які розраховуються органом ДФС на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку), яка може бути подана до територіального органу ДФС за місцем адміністрування (обліку) помилково та/або надміру сплаченої суми протягом 1095 днів від дня її виникнення.

Після реєстрації в органі ДФС заява платника про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань (крім грошових зобов'язань з митних та інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів) передається на розгляд до структурних підрозділів, що виконують функції з адміністрування відповідних податків і зборів та погашення заборгованостей. Не пізніше другого робочого дня, наступного за днем реєстрації, заява з відміткою вказаних підрозділів щодо правомірності повернення передається до структурного підрозділу, на який покладено функцію з підготовки висновку. Заява платника про повернення помилково або надміру сплачених грошових зобов'язань з митних та інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів, після реєстрації передається до структурного підрозділу митниці ДФС, на який покладено функцію з підготовки висновку.(п. 7 Порядку).

У разі якщо вказана у заяві платника сума (її частина) за даними інформаційних систем обліковується як помилково та/або надміру сплачена, орган ДФС готує зокрема висновок на повернення такої суми (її частини) за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.

Таким чином, враховуючи, що порядком № 787 не передбачено здійснювати повернення надміру сплачених коштів зі сплати податків за рішенням суду, тому в даній позовній вимозі позивачу необхідно відмовити.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення на користь ОСОБА_2 коштів в якості пені в сумі 9774,55 грн.

Дані вимоги позивача ґрунтуються на приписах ст. 549 Цивільного кодексу України, якою зокрема в ч. 1 встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Суд наголошує, що така форма відповідальності настає в разі прострочення грошових зобов'язань, тобто дана санкція застосовується винятково в договірних зобов'язаннях або ж в випадках порушення грошових зобов'язань, що узгоджується зі ст. 550 Цивільного кодексу України (право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання).

Суд також не приймає до уваги посилання позивача в якості обгрунтування стягнення пені на ст. 1166-1173 Цивільного кодексу України щодо завдання збитків (шкоди), оскільки позивачем не доведено жодного факту настання таких наслідків, а також враховуючи вищенаведену ст. 550 Цивільного кодексу України.

Таким чином, сплачений позивачем податок не може відноситися до боргового зобов'язання контролюючого органу перед позивачем що в свою чергу виключає стягнення пені.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення на користь ОСОБА_2 коштів в якості інфляції в сумі 1940,59 грн. та 3% річних в сумі 740грн. суд зазначає.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд наголошує, що вказаною нормою врегульовано відповідальність за порушення грошового зобов'язання боржником. Грошовим зобов'язанням вважається зобов'язання, змістом якого є сплата боржником грошей. З огляду на те, що сплачений позивачем податок не може відноситися до боргового зобов'язання контролюючого органу перед позивачем, тому застосування норми ст. 625 ЦК України виключається до даних відносин.

Таким чином, дані позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнути на його користь кошти сплачені в якості судових витрат в сумі 11822,63 грн.

У відповідності до ст. 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на правову допомогу.

Судом з'ясовано, що витрати на правову допомогу згідно з однієї з вимог становлять 11822,63 грн. - 1653,63 грн. (судовий збір) = 10169грн.

Судом встановлено, що згідно договору про надання правової допомоги від 10.10.2016, ОСОБА_2 з ПП «Алеко» укладено угоду щодо надання правової допомоги.

Сплата по даному договору підтверджується квитанцією № 0.0.632273823.1 від 12.10.16 на суму 10169 грн.

Згідно ст. 1 ЗУ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» № 4191-VI - розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Так, у відповідності до ЗУ «Про державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 мінімальна заробітна плата з 01.12.2016 складає 1550 грн., що в погодинному розрахунку становить - 9,29 грн. (за одну годину).

Суд наголошує, що надання юридичної консультації та підготовка позовної заяви, а також інших документів не впливає на розмір виплати компенсації стороні витрат на правову допомогу.

Також, суд зазначає, що представником позивача не надано до суду розрахунку з зазначенням його погодинної оплати за виконання роботи у відповідності до трудового договору або іншого акта укладеного з ПП «Алеко» та взагалі необґрунтовано витрат на правову допомогу в розмірі 10169 грн., а тому суд виходив з мінімума встановленого ЗУ «Про державний бюджет України на 2016 рік» - 9, 29 грн. за годину роботи.

Що ж стосується участі у судових засіданнях, суд зазначає, що адвокат у відповідності до журналів судового засідання, перебував в загальному - 2 год., тобто сума відшкодування підлягає в розмірі 18, 58 грн.

Однак, у відповідності до норм ЗУ № 4191-VI розмір компенсації витрат на правову допомогу не може перевищувати 40 відсотків, судові витрати на правову допомогу, які підлягають компенсації становлять 11,15 грн.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області необхідно стягнути на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір в сумі 1653,63 грн. та витрати на правову допомогу у сумі 11 (одинадцять) грн. 15 коп.

Згідно з статтею 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст.11,14,70,71,89,94,159 - 163 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області № 24-17 від 19.06.2015.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області № 18917-23 від 30.06.2016.

Стягнути на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 1653 (одна тисяча шістсот п'ятдесят три) грн. 63 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області (ідентифікаційний код 39785739).

Стягнути на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) витрати на правову допомогу у розмірі 11 (одинадцять) грн. 15 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області (ідентифікаційний код 39785739).

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд в порядку ст. 185-187 КАС України.

Суддя В.В. Мишенко

Повний текст постанови виготовлено 14.12.2016