Ухвала суду № 63450146, 14.12.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 348/1727/16-ц

Провадження № 22-ц/779/2408/2016

Категорія 57

Головуючий у 1 інстанції Грещук Р.П.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Проскурніцького П.І., Ясеновенко Л.В.

секретаря Шемрай Н.Б.

з участю представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на ухвалу Надвірнянського районного суду від 06 жовтня 2016 року по справі за заявою ОСОБА_3 про забезпечення позову по цивільній справі за його позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів і в порядку ст.ст. 151, 152 ЦПК України подав заяву про забезпечення вказаного позову.

Ухвалою Надвірнянського районного суду від 06 жовтня 2016 року заяву ОСОБА_3 задоволено. В порядку забезпечення позову ОСОБА_3 накладено арешт на кошти та майно, що належать ТОВ «Лізингова компанія «Еталон», в межах суми позовних вимог в розмірі 15 000 грн.

Не погодившись з ухвалою суду, ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» подало апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Зокрема апелянт вказує, що ні позивачем в заяві про забезпечення позову, ні судом в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали не наведено жодних причин та обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову ОСОБА_3, що свідчить про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали.

Також апелянт зауважує, що під час розгляду заяви про забезпечення позову відповідачу не було надано строк для ознайомлення з її змістом і приєднаними додатками, та підготовки обґрунтованих письмових заперечень, що позбавило останнього процесуально-правових гарантій щодо реалізації права на справедливий і публічний розгляд справи, які передбачені п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також порушило принципи рівності, змагальності та гласності судочинства, що закріплені в цивільному процесуальному законодавстві України.

Крім того апелянт стверджує, що суд при постановленні оскаржуваної ухвали не взяв до уваги роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, які містяться в п. 4 постанови від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», а саме про те, що вжиті заходи забезпечення позову не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків. В даному випадку такими наслідками для відповідача може бути неможливість виконання укладених договорів фінансового лізингу щодо придбання предмету лізингу з подальшою передачею його у користування клієнтам.

У зв'язку з наведеним апелянт просить ухвалу Надвірнянського районного суду від 06 жовтня 2016 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою в задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову відмовити.

Представник позивача в засіданні апеляційного суду доводи апеляційної скарги заперечив з мотивів наведених у письмовому запереченні ухвалу суду вважав законною, а доводи апеляційної скарги не обґрунтованими.

Представник апелянта в судове засідання не з'явився, про час та день розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомив.

З урахуванням положень ст. 305 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Задовольняючи заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення даного позову може суттєво вплинути на процес виконання рішення суду в подальшому, у випадку задоволення позову ОСОБА_3, та, разом з тим, в межах суми заявлених позовних вимог не вплине негативно на фінансову спроможність ТОВ «Лізингова компанія «Еталон».

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Положеннями ст.ст. 151, 152 ЦПК України встановлено, що суд за заявою осіб, які беруть участь у справі може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. При цьому позов майнового характеру забезпечується накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб, забороною вчиняти певні дії, передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам тощо. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

За змістом цих норм заходи забезпечення позову застосовуються судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та як гарантія реального виконання рішення суду, у випадку задоволення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 4 постанови від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Як вбачається з позовної заяви та доводів апеляції, в якій відповідач не наводить доказів щодо відсутності спору в сторін, між сторонами дійсно існує спір щодо дійсності договору фінансового лізингу та застосування наслідків недійсності спірного договору, а саме стягнення коштів, внесених позивачем як авансовий платіж на виконання умов договору.

За змістом позовної заяви відповідач ухилився від виконання договору фінансового лізингу і апелянт не заперечив, що такий договір виконано.

Згідно наданого позивачем витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських об'єднань станом на 17.08.2016 року (а.с.8-17) на виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває 65 незавершених виконавчих проваджень по боржнику ТОВ «Лізингова компанія «Еталон», в тому числі 64 виконавчі провадження за 2016 рік.

За наведених обставин справи суд першої інстанції вірно дійшов висновку про те, що у випадку не забезпечення позову ймовірним є утруднення виконання рішення суду про задоволення позову на випадок його прийняття.

Посилання апелянта на те, що забезпечення позову ОСОБА_3 для відповідача може мати негативний наслідок, оскільки вплине на можливість виконання укладених договорів фінансового лізингу щодо придбання предмету лізингу з подальшою передачею його у користування клієнтам, не заслуговує на увагу, оскільки кожний лізингоодержувач при укладенні договору фінансового лізингу вносить авансовий платіж і зобов'язується внести решту суми вартості предмету лізингу при його доставці.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про порушення судом його процесуальних прав при вирішенні заяви про забезпечення позову, а саме не надання йому строку для ознайомлення зі змістом заяви і приєднаними додатками, та підготовки обґрунтованих письмових заперечень, оскільки такі не узгоджуються з положеннями ч. 1 ст. 153 ЦПК України, відповідно до якої заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції прийнята з дотриманням вимог процесуального права, а тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 307, 312, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» відхилити.

Ухвалу Надвірнянського районного суду від 06 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Бойчук І.В.

Ясеновенко Л.В.