Рішення № 63449219, 26.04.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3539/16 Справа № 175/2840/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Максюта Ж.І.

Категорія

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2016 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого-судді: Максюти Ж.І.,

суддів: Макарова М.О., Прозорової М.Л.,

за участі секретаря: Григорєвої В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 березня 2016 року

у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

15 липня 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача про стягнення заборгованості.

Згідно уточненої позовної заяви, позивач просив стягнути з ОСОБА_2, заборгованість по відсоткам за договором № б/н від 11.03.2008 року, нарахованих на прострочену заборгованість по кредиту за період з 14.07.2012 року по 14.07.2015 року у розмірі 10434,62 грн., а також суму судового збору.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 березня 2016 року позовні вимоги ПАТ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2І на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по відсоткам за договором № б/н від 11.03.2008 року, нарахованих на прострочену заборгованість по кредиту за період з 14.07.2012 року по 14.07.2015 року у розмірі 10434,62 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» витрати по сплаті судового збору в розмірі 253 грн. 48 коп.

В апеляційній скарзі Відповідач ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в звязку з пропуском строку позовної давності, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків обставинам справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів заявлених позовних вимог та апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до умов договору № б/н від 11.03.2008 року, згідно з умовами договору банк передав відповідачу кредитну картку зі строком дії до квітня 2009 року, з встановленим початковим кредитним лімітом на суму 250,00 грн.

Згідно умов п.п 5.5.1. 5.5.2 Кредитного договору, при непогашенні кредиту в термін, встановлений п.п. 5.2. 5.3, 5.4 Договору, заборгованість у частині вчасно непогашеної суми кредиту вважається простроченою, на залишок заборгованості з простроченої суми кредиту розрахунок відсотків здійснюється відповідно до п.5.5.2 даного договору з дати виникнення простроченої заборгованості. Розрахунок відсотків за користування кредитом здійснюється з дати списання коштів з позичкового рахунка до майбутньої дати сплати відсотків, а також за період, що починається з попередньої дати сплати відсотків по поточну дату сплати відсотків. Розрахунок відсотків здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. Нарахування відсотків здійснюється на дату сплати відсотків, при цьому відсотки розраховуються на непогашену частину кредиту за фактичну кількість днів користування кредитними ресурсами, виходячи з фактичної кількості днів у році.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_2, умов зазначеного кредитного договору, заборгованість за ним згідно розрахунку, наданого позивачем, станом на 14 липня 2015 року складає 4 985 грн. 03 коп.

Згідно розрахунку заборгованості по договору за період з 14.07.2012 року по 14.07.2015 року загальна сума нарахованої заборгованості по відсоткам склала 10434,62 грн.

Місцевим судом встановлено, що позивач виконав свої зобовязання щодо надання кредиту, а позичальник, відповідно до вказаного договору зобовязався повертати заборгованість .

Таким чином, Банком доведено факт виникнення заборгованості з боку відповідачки.

Проте вимоги щодо стягнення суми заборгованості, заявлені банком, не підлягають задоволенню з підстав пропуску строку позовної давності.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобовязання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не може перевищувати один рік (пункт перший частини другої статті 258 ЦК України). При цьому виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Оскільки право на стягнення пені в кредитора виникло з наступного дня після останього дня погашення кредиту, то пеня підлягала стягненню лише в межах одного року до дня пред'явлення позову.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається і дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Крім того, за змістом ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Позов подано до суду 15.07.2015р., після спливу позовної давності, що сплинув в квітні 2012 року, питання про його поновлення банком в судовому засіданні не порушувалось, але про його застосування заявлено клопотання відповідачем в суді першої інстанції (а.с.37), що є підставою для відмови у позові.

В порушення вимог ч.4 ст. 10 ЦПК України, за якою суд сприяє всебічному і повному зясуванню обставин справи та ст.212, 214 ЦПК України, судом першої інстанції в рішенні взагалі не зазначено про факт звернення Відповідача з заявою про застосування строків позовної давності, така заява судом предметом дослідження не була та як наслідок, відсутнє мотивування суду щодо обґрунтованості чи необґрунтованості такої заяви.

Враховуючи викладене, та з врахуванням положень ст.303,309 ЦПК України колегія суддів приходить до переконання, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, та неправильно застосовано норми матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення, про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 307, 309,315,316 ЦПК України, апеляційний суд, -

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 березня 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту оголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: